08 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 205/33/24
провадження № 61-13642ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Калараша А. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 15 жовтня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання договору іпотеки недійсним,
1. 18 березня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткове рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 15 жовтня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року.
2. Статтею 392 ЦПК України визначено вимоги до форма і зміст касаційної скарги, однак подана ОСОБА_1 касаційна скарга не відповідає зазначеним вимогам.
3. Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
4. Відповідно до пунктів 2, 11 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами віднесено до основних засад (принципів) цивільного судочинства.
5. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу.
6. Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
7. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року
у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 14-92цс19) зроблено висновок, що нецензурна лексика, образливі та лайливі слова чи символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям) не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їх представників. Використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності зазначених осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє.
Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 частини третьої статті 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі
(частини перша та друга вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України. Аналогічно Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Для прикладу, ЄСПЛ констатує зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживає образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (див., ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року (Rehak v. the Czech Republic,
заява № 67208/01), «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 04 лютого 2003 року (Duringer and Grunge v. France, заяви № 61164/00 і № 18589/02).
8. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 вживає зневажливі висловлювання, зокрема, вказує: «Тому що відмиває гроші та намагається через адвокатів вернути їх (гроші) кешем у вигляді «відкату»». Вказані вислови не притаманні для написання ділових документів, відображають зневажливе ставлення заявника до суддів касаційної інстанції, інших учасників справи, що є виявом очевидної неповаги та не спрямовані на ефективний захист її прав, свобод та інтересів, а тому суперечать завданню цивільного судочинства.
9. За таких обставин заявник має подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України, надати докази її надсилання учасникам справи.
10. Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 15 жовтня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2026 рокузалишити без руху.
Надати заявнику строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений судом строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною і підлягатиме поверненню заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя А. А. Калараш