01 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 404/8754/21
провадження № 61-12693св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Буліч Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Дідок Сергій Іванович, ОСОБА_6 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , до якої приєднався ОСОБА_6 , в інтересах яких діє адвокат Одуд Андрій Андрійович, на постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Карпенка О. Л., Чельник О. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Буліч Н. В. (далі - приватний нотаріус Буліч Н. В.), приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області
Дідок С. І. (далі - приватний нотаріус Дідок С. І.), ОСОБА_6 , про визнання правочинів недійсними, скасування державної реєстрації.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона була власницею житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, розташованого на АДРЕСА_1 та земельних ділянок, а також квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .
Разом з чоловіком ОСОБА_4 вони займалися підприємницькою діяльністю, зокрема надавали в оренду нерухоме майно, а отримані кошти вони використовували для утримання сім'ї.
Протягом останніх декількох років у неї склалися неприязні стосунки з матір'ю ОСОБА_3 , яку не влаштовував її шлюб із ОСОБА_4 , з огляду на те, що, на думку відповідачки, він негативно впливає на позивачку, заважає розвитку її особистості і перешкоджає їй стати успішною та незалежною.
Відповідачка вимагала в неї вирішити питання стосовно розірвання шлюбу, оскільки в іншому випадку вона разом із її (позивачки) батьком ОСОБА_6 заберуть все належне їй нерухоме майно, і її сім'я залишиться без матеріального забезпечення.
25 червня 2019 року позивачку та її чоловіка ОСОБА_4 було викрадено із домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_1 невідомими особами в масках, та, як їй згодом стало відомо, поміщено до різних громадських організацій, нібито на лікування від наркоманії.
Водночас вона ніколи не перебувала на відповідному обліку і не зверталася за допомогою до наркологічних чи психіатричних закладів.
Її примусово позбавили волі та тримали з 25 червня 2019 року до 08 листопада 2019 року в Громадській організації «Наркологічний Центр «Вибір» (далі - Наркологічний Центр «Вибір», Центр). Згоду на її утримання у вказаному закладі надала ОСОБА_3 .
Під час перебування у Наркологічному Центрі «Вибір» на неї здійснювався психологічний тиск, із застосуванням фізичної сили їй робили уколи невідомими препаратами, після яких вона втрачала орієнтацію в просторі, часто втрачала свідомість, кілька днів її морили голодом.
Працівники Центру говорили їй, що якщо вона хоче вийти з Центру живою та неушкодженою, то має підписати документи, які їй будуть надані, і тоді вона зможе повернутися додому. Вона не погоджувалася, посилаючись на те, що їй необхідно ознайомитися з такими документами, натомість її починали так «лікувати», що побоюючись за своє життя, вона підписувала якісь документи, зі змістом яких її не ознайомили, у присутності особи, яка назвалася нотаріусом.
Після підписання останнього документа її тримали в Наркологічному Центрі «Вибір» близько місяця, а 08 листопада 2019 року видали довідку про проходження курсу психосоціальної реабілітації та відпустили.
Надалі їй стало відомо, що належний їй житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та земельні ділянки 15 серпня 2019 року були подаровані від її імені ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 05 серпня 2019 року, посвідченої приватним нотаріусом Дідком С. І., зареєстрованої у реєстрі за № 530, ОСОБА_3 .
Належна їй на праві власності квартира розташована за адресою:
АДРЕСА_2 , була переведена ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 20 вересня 2019 року приватним нотаріусом Дідок С. І., у нежитлове приміщення та надалі подарована як нежитлове приміщення ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 05 листопада 2019 року.
Із метою захисту та відновлення своїх прав вона звернулася до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 146 Кримінального кодексу України, а також до нотаріуса із заявою про скасування оскаржуваних довіреностей.
Перебуваючи у Наркологічному Центрі «Вибір» вона не мала паспорта та ідентифікаційного коду, які необхідно було надати нотаріусу для посвідчення довіреностей, а також грошових коштів та мобільного телефону, тобто не могла домовитися із нотаріусом про вчинення нотаріальних дій щодо посвідчення довіреностей та, відповідно, сплатити за їх вчинення.
Вона не мала ніяких усних домовленостей з ОСОБА_2 та не уповноважувала його на відчуження належного їй нерухомого майна. Він діяв виключно в інтересах ОСОБА_3 , оскільки тривалий час надає юридичні послуги батькам позивачки ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , тобто є їх сімейним адвокатом.
Посилаючись на те, що оскаржувані правочини були вчинені під впливом насильства, психічного та фізичного тиску, а також під дією препаратів, що паралізували її волю, у зв'язку з чим вона була обмежена у вільному вираженні своїх намірів, ОСОБА_1 просила:
1) визнати недійсною довіреність від 05 серпня 2019 року, посвідчену приватним нотаріусом Дідком С. І. за номером у реєстрі нотаріальних дій 530, видану від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 ;
2) визнати недійсною довіреність від 10 жовтня 2019 року, посвідчену приватним нотаріусом Дідком С. І. за номером у реєстрі нотаріальних дій 733, видану від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 ;
3) визнати недійсною довіреність від 20 вересня 2019 року, посвідчену приватним нотаріусом Дідком С. І. за номером у реєстрі нотаріальних дій 708, видану від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 ;
4) визнати недійсним договір дарування від 15 серпня 2019 року житлового будинку з господарсько - побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 3510100000:04:012:0008, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), посвідченого приватним нотаріусом Буліч Н. В. 15 серпня 2019 року, зареєстрований у реєстрі № 954;
5) визнати недійсним договір дарування від 15 серпня 2019 року земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер якої 3510100000:04:012:0009, площею 0,0442 га, що посвідчений приватним нотаріусом Буліч Н. В., зареєстрований у реєстрі за № 956;
6) визнати недійсним договір дарування від 05 листопада 2019 року нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Буліч Н. В. 05 листопада 2019 року, зареєстрований у реєстрі за № 1279;
7) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у Державному реєстрі прав власності, індексний номер 49520166 від 05 листопада 2019 року, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Буліч Н. В., з одночасним визнанням права власності за ОСОБА_1 на нежитлове приміщення, загальною площею 46,8 кв. м, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2 ;
8) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у Державному реєстрі прав власності, індексний номер 48249809 від 15 серпня 2019 року, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Буліч Н. В., з одночасним визнанням права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 3510100000:04:012:0009, площею 0,0442 га, цільове призначення - для індивідуального садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
9) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у Державному реєстрі прав власності, індексний номер 48249352 від 15 серпня 2019 року, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Буліч Н. В., з одночасним визнанням права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 3510100000:04:012:0008, площею 0,1 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських
будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 ;
10) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у Державному реєстрі прав власності, індексний номер 48249352 від 15 серпня 2019 року, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Буліч Н. В., з одночасним визнанням права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок, об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 545,1 кв. м, житловою площею 245,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 3510100000:04:012:0008, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 1441, 9 кв. м.
Короткий зміст ухвалених судових рішень
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 січня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що добровільність проходження позивачкою курсу психо-соціальної реабілітації у період з 25 червня 2019 року до 08 листопада 2019 року у ГО «Наркологічний Центр «Вибір» (м. Київ) підтверджується довідкою від 08 листопада 2019 року, виданою Центром, письмовою згодою ОСОБА_1 з правилами ГО «Наркологічний Центр «Вибір» від 25 червня 2019 року, а також зазначення нею власноруч особистих відомостей про учасника програми психо-соціальної реабілітації, паспортом учасника програми, добровільною згодою батьків пацієнта на участь у програмі Центра.
Перебуваючи у Центрі позивачка надала нотаріально посвідчені згоди від 02 липня 2019 року та від 21 серпня 2019 року на тимчасові поїздки до Турецької республіки її дочок ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з їх бабусею ОСОБА_3 .
Зважаючи на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що для складення вказаних заяв ОСОБА_1 необхідно було відвідувати нотаріуса, який міг переконатися у дієздатності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 для того, щоб посвідчити заяви про надання дозволу на виїзд дітей за кордон. Позивачка не довела, що посвідчуючи вказані заяви, нотаріус діяв незаконного та всупереч її волі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання оспорюваних довіреностей недійсними, суд першої інстанції виходив з того, що тривалий часовий інтервал між наданням довіреностей свідчить про наявність сформованого рішення та твердої волі позивачки на вчинення відповідних нотаріальних дій, а також на усвідомлення значення таких дій та їх правових наслідків. Позивачка не довела, що посвідчуючи довіреності, нотаріус діяв незаконного та всупереч її волі.
Суд першої інстанції відхилив аргументи позиваки про те, що її примусово утримували у ГО «Наркологічний Центр «Вибір» та проти її волі лікували хімічними сильнодіючими препаратами, оскільки зібрані у справі докази підтверджують, що у період перебування на реабілітації ОСОБА_1 здійснювала платежі, пов'язані з її господарською діяльністю.
Крім того, під час перебування на реабілітації у Наркологічному Центрі «Вибір»,
21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 зверталася до лікаря отоларинголога у медичному центрі «Меділенд» (місцезнаходження: вул Маршала Рибалка, 11-Б, м Київ), у якому з 24 до 25 жовтня 2019 року вона знаходилася на стаціонарному лікуванні.
Суд урахував пояснення приватного нотаріуса Дідка С. І., який підтвердив, що дійсно посвідчував оспорювані довіреності, які були особисто підписані позивачкою, а також за її зверненням він посвідчував справжність її підписів у заявах про надання згоди на тимчасові поїздки дітей за кордон.
Зважаючи на наведене, суд першої інстанції визнав недоведеними аргументи ОСОБА_1 про те, що її незаконно утримували у замкнутому приміщенні та примусово лікували хімічними сильнодіючими препаратами, що паралізували її волю, у зв'язку з чим вона була обмежена у вільному вираженні своїх намірів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною довіреності від 10 жовтня 2019 року за реєстровим № 733, суд першої інстанції виходив з того, що приватний нотаріус Дідок С. І. вказану довіреність не посвідчував.
Узагальнюючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оспорювані довіреності, якими позивачка уповноважила ОСОБА_2 на укладення в її інтересах договорів дарування належного їй нерухомого майна, відповідають вимогам закону щодо їх форми та змісту, а тому відсутні підстави для визнання зазначених правочинів недійсними.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 про відмову від частини позовних вимог задоволено.
Прийнято відмову ОСОБА_1 від позовної вимоги про визнання недійсною довіреності від 10 жовтня 2019 року, зареєстрованої у Реєстрі вчинення нотаріальних дій за номером 733, що видана від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 , посвідченої приватним нотаріусом Дідком С. І.
Визнано нечинним рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 січня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсною довіреності від 10 жовтня 2019 року, зареєстрованої у реєстрі вчинення нотаріальних дій за номером 733, що видана від імені ОСОБА_1 на ім'я
ОСОБА_2 , посвідченої приватним нотаріусом Дідком С. І.
Закрито провадження у справі № 404/8754/21 у частині позовної вимоги про визнання недійсною довіреності від 10 жовтня 2019 року, зареєстрованої у Реєстрі вчинення нотаріальних дій за номером 733, що видана від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 , посвідченої приватним нотаріусом Дідком С. І.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 січня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову частково.
Визнано недійсною довіреність від 05 серпня 2019 року, посвідчену приватним нотаріусом Дідком С. І. за номером у Реєстрі нотаріальних дій 530, видану від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 ;
Визнано недійсною довіреність від 20 вересня 2019 року, посвідчену приватним нотаріусом Дідком С. І. за номером у Реєстрі нотаріальних дій 708, видану від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 ;
Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з господарсько - побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,100 га, кадастровий номер 3510100000:04:012:0008, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), посвідченого приватним нотаріусом Буліч Н. В. 15 серпня 2019 року, зареєстрований у реєстрі за № 954;
Визнано недійсним договір дарування від 15 серпня 2019 року земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер якої 3510100000:04:012:0009, площею 0,0442 га, що посвідчений приватним нотаріусом Буліч Н. В., зареєстрований у реєстрі за № 956;
Визнано недійсним договір дарування нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Буліч Н. В. 05 листопада 2019 року, зареєстрований у реєстрі за № 1279.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що формування волі позивачки під час видачі оспорюваних довіреностей відбувалося за втручання стороннього фактора, яким виступає психологічне насильство, оскільки перебування ОСОБА_1 у ГО «Наркологічний Центр «Вибір» призвело до зміни її звичного ритму життя, зокрема вона була без засобів зв'язку та деякий час не володіла інформацією про місцезнаходження її дітей, чоловіка, хвилювалася за своє здоров'я.
Апеляційний суд урахував пояснення ОСОБА_2 , який підтвердив, що особисто не спілкувався з позивачкою щодо видачі оспорюваних довіреностей, не бачив її, а всі переговори велися через її батька ОСОБА_6 телефоном, при цьому він вважав, що під час розмови на гучному зв'язку також перебувала ОСОБА_1 і з нею було узгоджено всі умови правочинів, оскільки він тривалий час надавав членам цієї сім'ї юридичну допомогу; оспорювані довіреності він отримав поштою; йому було відомо про перебування ОСОБА_1 у ГО «Наркологічний Центр «Вибір» у період підписання нею спірних довіреностей та укладення оспорюваних договорів дарування.
Надаючи оцінку поясненням ОСОБА_3 про те, що позивачка розуміла, що оспорювані правочини вчиняються в інтересах сім'ї, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачі не пояснили, у чому полягала термінова необхідність у видачі ОСОБА_1 довіреностей на ім'я ОСОБА_2 та укладення ним на підставі цих довіреностей оспорюваних правочинів саме у період перебування ОСОБА_1 у реабілітаційному центрі.
ОСОБА_2 підтвердив, що про укладення від імені ОСОБА_9 оспорюваних договорів дарування на користь ОСОБА_3 позивачці стало відомо після її повернення з реабілітаційного центру, у зв'язку з чим вона одразу почала вживати дії щодо скасування виданих на ім'я ОСОБА_2 довіреностей, звернулася до правоохоронних органів із заявами щодо неправомірних дій стосовно обмеження її волі, переходу права власності на належне їй нерухоме майно.
Суд не взяв до уваги посилання відповідачів на те, що в період видачі оспорюваних довіреностей позивачка посвідчувала заяви на виїзд дітей за кордон, здійснювала певні платежі, оскільки зазначене не стосується вирішення спору по суті.
Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання довіреностей від 05 серпня 2019 року та
від 20 вересня 2019 року за №708 недійсними, оскільки на час їх видачі позивачка обґрунтовано вважала, що на неї чиниться психологічний тиск з боку її матері ОСОБА_3 , яка узгодила її перебування в реабілітаційному центрі, та батька ОСОБА_6 , який у розмові з нею наполягав на підписанні довіреностей і не спростував обставин його втручання у правовідносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо уповноваження останнього вчинити дії на представництво її інтересів при укладенні договорів дарування нерухомого майна на користь ОСОБА_3 .
За таких обставин, апеляційний суд зазначив, що оспорювані договори дарування від 15 серпня 2019 року та від 05 листопада 2019 року також підлягають визнанню недійсними, враховуючи, що на момент вчинення правочину формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувалося внаслідок втручання стороннього фактора - психічного тиску з боку контрагента та іншої особи (дефект волі) з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких психічних страждань.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У жовтні 2025 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Одуд А. А., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02 жовтня 2019 року у справі № 541/2700/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 910/2707/18, від 06 листопада 2020 року у справі № 185/8494/16-ц, від 29 жовтня 2020 року у справі № 727/11811/18, від 30 липня 2020 року у справі № 299/1523/16-ц
(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Посилається на те, що на порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції належно не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої
статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 231 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), фактично пославшись лише на пояснення позивачки про те, що у період видачі оспорюваних довіреностей вона перебувала на реабілітації у ГО «Наркологічний Центр «Вибір», де на неї постійно чинився тиск.
Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ґрунтується на припущеннях, оскільки зазначені обставини жодним чином не доводять наявність підстав для застосування до спірних правовідносин статті 231 ЦК України, зокрема: факту застосування до ОСОБА_1 фізичного чи психічного тиску з боку відповідачів, тобто вчинення ними стосовно позивачки насильства (заподіяння фізичних або душевних страждань) або погрози застосування насильства (психічний тиск); вчинення позивачкою оспорюваних правочинів проти її справжньої волі; наявність причинного зв'язку між фізичним або психічним тиском і вчиненням правочинів, які оспорюються позивачкою.
Висновок суду апеляційної інстанції про те, що матеріали справи підтверджують факт здійснення ОСОБА_3 стосовно позивачки психологічного тиску є необґрунтованим, оскільки суд не зазначив жодного доказу, яким підтверджуються зазначені обставини.
ОСОБА_2 не підтверджував, що особисто ОСОБА_1 не вела з ним переговорів стосовно видачі оспорюваних довіреностей. Він повідомив суду, що особисто знайомий з позивачкою та узгодив з нею перелік дій, які він мав право вчиняти в її інтересах.
У листопаді 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Петренко К. С., у якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
У листопаді 2025 року ОСОБА_6 , в інтересах якого діє адвокат Одуд А. А., звернувся до Верховного Суду із заявою про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_3 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 13 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Одуд А. А., на постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Одуд А. А., на постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Фортечного районного суду м. Кропивницького матеріали цивільної справи № 404/8754/21; відмовлено у задоволенні клопотання
ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Одуд А. А., про зупинення дії оскаржуваного судового рішення, надано учасникам справи строк для подання відзиву.
Ухвалою Верхового Суду від 19 листопада 2025 року прийнято заяву
ОСОБА_6 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_3 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року.
У березні 2026 року матеріали справи № 404/8754/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у
пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги
ОСОБА_3 до якої приєднався ОСОБА_6 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 15 серпня 2019 року між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 05 серпня 2019 року, посвідченої приватним нотаріусом Дідком С. І., зареєстрованої у реєстрі за № 530, та ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 , укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Буліч Н. В., зареєстрований у реєстрі за № 954, предметом якого є житловий будинок з господарсько - побутовими будівлями, за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,1 га, кадастровий номер 3510100000:04:012:0008 (т. 1 а. с. 23-26).
15 серпня 2019 року між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 05 серпня 2019 року, посвідченої приватним нотаріусом Дідком С. І. зареєстрованої у реєстрі за № 530, та ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_5 укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Буліч Н. В., зареєстрований у реєстрі за № 956, предметом якого є земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0442 га, кадастровий номер 3510100000:04:012:0009, (т. 1 а. с. 27-30).
05 листопада 2019 року між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 20 вересня 2019 року, посвідченої приватним нотаріусом Дідком С. І., зареєстрованої у реєстрі за № 708, та ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Буліч Н. В., зареєстрований у реєстрі за № 1279, предметом якого є нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а. с.19-22).
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до правоохоронних органів із заявами про вчинення стосовно неї та її чоловіка ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 146 Кримінального кодексу України (т. 1 а.с. 51, 57).
Згідно з довідкою від 08 листопада 2019 року, виданою ГО «Наркологічний Центр «Вибір» ОСОБА_1 з 25 червня 2019 року до 08 листопада 2019 року проходила курс психо-соціальної реабілітації у ГО «Наркологічний Центр «Вибір» (т. 1 а. с 69).
Відповідно до висновку експерта від 25 вересня 2024 року № 1323/24-27 рукописний текст (підпис) у документі, що знаходиться в судовій справі № 404/8546/19 на сторінці 121 том 1 та має назву «Соглашение с правилами центра психосоциальной реабилитации ОО «Наркологический центр «Выбор», в нижній графі якого міститься рядок зі словами «подпись клиента», виконаний ОСОБА_1 .
Рукописний текст (підпис) у документі, що знаходиться в судовій справі 404/8546/19 на сторінці 122 том 1, і має назву «Личные данные учасника программы» (в низу вказаного документа міститься напис «ПОДПИСЬ ПАЦИЕНТА»), виконаний ОСОБА_1 .
Рукописний текст (підпис) у документі, що знаходиться в судовій справі № 404/8546/19 на сторінці 123 том 1 і має назву «ПАСПОРТ УЧАСНИКА ПРОГРАММЬІ ОО «НЦ «ВЬІБОР» (в кінці), виконаний ОСОБА_1 .
Рукописний текст (підпис) в документі, що знаходиться в судовій справі № 404/8546/19 на сторінці 134 том 1 і має назву акт виконаних робіт, в графі замовник, виконаний не ОСОБА_1 (т. 4 а. с. 77-84).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності
правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені
статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (стаття 244 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним (стаття 231 ЦК України).
Конструкція правочину, вчиненого під впливом насильства, побудована за моделлю оспорюваного правочину, тобто в кожному конкретному випадку існує спір щодо формування волевиявлення учасника правочину внаслідок насильства і необхідно довести, що воно мало місце.
Для визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), підлягають доведенню такі обставини: 1) факт застосування до потерпілої сторони правочину фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти справжньої волі; 3) наявність причинного зв'язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 342/139/16-ц, від 25 червня 2020 року у справі № 319/559/18 та
від 22 вересня 2021 у справі № 760/8650/19.
При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі. Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обов'язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство. Необхідно лише, щоб він знав про факт насильства і використав це на свою користь для примушення особи до вчинення правочину (постанови Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 299/1523/16-ц, від 06 листопада 2020 року у справі № 185/8494/16-ц, на які посилається відповідачка у касаційній скарзі).
Тобто для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, що і має бути доведено позивачем.
Під насильством слід розуміти заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Насильство породжує страх настання невигідних наслідків. На відміну від насильства, погроза полягає в здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце при наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Погроза може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли з обставин, які мали місце на момент його вчинення, випливає, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.
Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела, що її незаконно утримували у замкнутому приміщенні та примусово лікували хімічними сильнодіючими препаратами, що паралізували її волю, у зв'язку з чим вона була обмежена у вільному вираженні своїх намірів та підписала довіреності від 05 серпня 2019 року та від 20 вересня 2019 року під тиском відповідачів.
Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваних довіреностей недійсними на підставі
статті 231 ЦК України, оскільки на час їх видачі позивачка обґрунтовано вважала, що на неї чиниться психологічний тиск з боку її матері ОСОБА_3 , яка узгодила її перебування в реабілітаційному центрі, та батька ОСОБА_6 , який у розмові з нею наполягав на підписанні довіреностей і не спростував обставин його втручання у правовідносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо уповноваження останнього на укладення договорів дарування нерухомого майна в інтересах ОСОБА_1 .
ОСОБА_3 у касаційній скарзі, до якої приєднався ОСОБА_6 , посилалася на те, що такий висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується виключно на поясненнях позивачки та не підтверджуються зібраними у справі доказами.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі, є оспорюваним і відповідна обставина не може встановлюватися інакше, ніж за належною вимогою про визнання такого договору недійсним. Тягар доказування у такій категорії справ розподіляється таким чином, що обставину вчинення правочину під тиском має доводити саме та особа, яка ініціює такий спір (постанова Верховного Суду
від 27 листопада 2025 року у справі № 623/4675/19).
Таким чином, саме ОСОБА_1 мала доводити обставини вчинення довіреностей від 05 серпня 2019 року та від 20 вересня 2019 року під тиском як особа, яка ініціює такий спір.
Із матеріалів справи відомо, що обґрунтовуючи наявність правових підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними на підставі статті 231 ЦК України, ОСОБА_1 посилалася на те, що під час її перебування у Наркологічному Центрі «Вибір»її змусили підписати згоду з правилами Центру; на неї здійснювали психологічний та фізичний тиск, зокрема без її згоди робили їй уколи невідомими препаратами; люди, які її оточували (працівники Наркологічного Центру «Вибір»), говорили, що якщо вона хоче вийти з Центру живою і неушкодженою, то має поставити підписи у документах, що їй принесуть, і тоді вона зможе повернутися додому.
Водночас надалі ОСОБА_1 посилалася на те, що вона не підписувала у Наркологічному Центрі «Вибір» документів, а саме: «Соглашение с правилами центра психосоциальной реабилитации ОО «Наркологический центр «Выбор», «Личные данные учасника программы», «ПАСПОРТ УЧАСНИКА ПРОГРАММЬІ ОО «НЦ «ВЬІБОР», акта виконаних робіт.
Ухвалою Кіровського районного суду Кіровоградської області від 28 травня 2024 року за клопотанням позивачки було призначено судово-почеркознавчу експертизу.
Згідно з висновком експерта від 25 вересня 2024 року № 1323/24-27 у рукописному тексті (підпис) документу, що знаходиться в судовій справі № 404/8546/19 на сторінці 121 том 1 та має назву «Соглашение с правилами центра психосоциальной реабилитации ОО «Наркологический центр «Выбор», в нижній графі якого міститься рядок зі словами «подпись клиента», виконаний
ОСОБА_1 .
Рукописний текст (підпис) у документі, що знаходиться в судовій справі № 404/8546/19 на сторінці 122 том 1 і має назву « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (в низу вказаного документа міститься напис «ПОДПИСЬ ПАЦИЕНТА»), виконаний ОСОБА_1 .
Рукописний текст (підпис) у документі, що знаходиться в судовій справі № 404/8546/19 на сторінці 123 том 1 і має назву «ПАСПОРТ УЧАСНИКА ПРОГРАММЬІ ОО «НЦ «ВЬІБОР» (в кінці), виконаний ОСОБА_1 .
Рукописний текст (підпис) в документі, що знаходиться в судовій справі № 404/8546/19 на сторінці 134 том 1 і має назву акт виконаних робіт, в графі замовник, виконаний не ОСОБА_1 (т. 4 а. с. 77-84).
Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції надав оцінку аргументам позивачки щодо її примусового перебування у Наркологічному Центрі «Вибір» та дійшов висновку про те, що добровільність проходження позивачкою курсу психосоціальної реабілітації у період з 25 червня 2019 року до 08 листопада 2019 року у ГО «Наркологічний Центр «Вибір» (м. Київ) підтверджується довідкою
від 08 листопада 2019 року, виданою Центром, письмовою згодою ОСОБА_1 з правилами ГО «Наркологічний Центр «Вибір» від 25 червня 2019 року, а також зазначення нею власноруч особистих відомостей про учасника програми психосоціальної реабілітації, паспортом учасника програми, добровільною згодою батьків пацієнтки на участь у програмі.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на порушення норм процесуального права належно зібрані у справі докази не дослідив, відповідної оцінки їм не надав, будь-яких висновків щодо примусового/добровільного перебування позивачки у ГО «Наркологічний Центр «Вибір» не зробив, зазначивши лише про те, що позивачка обґрунтовано вважала, що на неї чиниться психологічний тиск з боку її матері ОСОБА_3 , яка узгодила її перебування в реабілітаційному центрі, та батька ОСОБА_6 , який наполягав на укладенні оспорюваних довіреностей.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції встановив, що перебуваючи у Центрі (з 25 червня 2019 року до 08 листопада 2019 року) позивачка, крім видачі оспорюваних довіреностей від 05 серпня 2019 року та від 20 вересня 2020 року, також надавала нотаріально посвідчені згоди від 02 липня 2019 року та від 21 серпня 2019 року на тимчасові поїздки її дітей разом із ОСОБА_3 за кордон, для складення яких вона відвідувала нотаріуса; здійснювала платежі пов'язані з її господарською діяльністю; відвідувала медичний центр «Меділенд» (місцезнаходження: вул. Маршала Рибалка, 11-Б, м Київ), у якому з 24 до 25 жовтня 2019 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні.
У суді першої інстанції приватний нотаріус Дідок С. І. пояснив, що він дійсно посвідчував оспорювані довіреності, які були особисто підписані позивачкою, а також за її зверненням він посвідчував справжність її підписів у заявах про надання згоди на тимчасові поїздки дітей за кордон.
Зважаючи на наведене, висновок суду апеляційної інстанції про те, що формування волі позивачки під час видачі оспорюваних довіреностей відбувалося за наявності психологічного насильства, а саме: перебування ОСОБА_1 у ГО «Наркологічний Центр «Вибір» призвело до зміни її звичного ритму життя, зокрема вона була без засобів зв'язку та деякий час не володіла інформацією про місцезнаходження її дітей та чоловіка, хвилювалася за своє здоров'я, є необґрунтованими, та спростовується зібраними у справі доказами, які суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і надав їм відповідну оцінку.
Саме лише проходження позивачкою курсу психосоціальної реабілітації, за встановлених у цій справі обставин, не свідчить про застосування до неї психологічного насильства з боку відповідачів чи вчинення таких дій іншими особами , які вони (відповідачі) використали на свою користь для примушення ОСОБА_1 до вчинення правочинів.
Участь ОСОБА_6 у правовідносинах, які склалися між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за відсутності належних та допустимих доказів, не дає підстав для висновку, що він вчиняв щодо позивачки психологічний чи фізичний тиск.
Верховний Суд урахував, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що оспорювані довіреності вона підписала під дією хімічних препаратів, що паралізували її волю, у зв'язку з чим вона була обмежена у вільному вираженні своїх намірів, однак не посилалася на те, що на момент видачі оспорюваних довіреностей вона не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, а наполягала на тому, що такі правочини вона вчинила під тиском батьків.
Аналізуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив забрані у справі докази, надав детальну оцінку обставинам вчинення позивачкою оспорюваних правочинів під час проходження курсу психосоціальної реабілітації, а також її доводам про здійснення на неї психологічного тиску та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання довіреностей від 05 серпня 2019 року та від 20 вересня 2019 року та, відповідно, договорів дарування нерухомого майна від 15 серпня 2019 року та 05 листопада 2019 року, недійсними на підставі статті 231 ЦК України.
Скасовуючи правильне по суті рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частково, суд апеляційної інстанції належно зібрані у справі докази не дослідив, не спростував висновків суду першої інстанції, не встановив обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, повно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належно дослідив зібрані у справі докази та надав їм відповідну оцінку, а тому дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними.
Скасовуючи правильне по суті рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції, не спростував висновків суду першої інстанції, не встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але апеляційний суд допустив помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, судове рішення апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , до якої приєднався ОСОБА_6 , в інтересах яких діє адвокат Одуд Андрій Андрійович,задовольнити частково.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 жовтня 2025 рокускасувати, рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 січня 2025 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними довіреностей
від 05 серпня 2019 року, від 20 вересня 2019 року та договорів дарування
від 15 серпня 2019 року та 05 листопада 2019 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк