01 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 943/201/23
провадження № 61-8587св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп»,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 22 січня 2024 року у складі судді Марків Т. А. та постанову Львівського апеляційного суду від 06 червня 2025 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2023 року ОСОБА_1 , діючи в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_6 , звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (далі - ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про стягнення страхового відшкодування.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 29 липня 2017 року в с. Суходоли Бродівського району Львівської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу марки «Меrcedes-Benz», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_7 , та автопоїзда у складі сідлового тягача марки «Renault Magnum 440», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , та напівпричепа марки «Desot OPL-3АТ-38», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_8 , внаслідок якої ОСОБА_1 було завдано тяжких тілесних ушкоджень, а ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
За фактом ДТП було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12017140160000474 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Обвинувальний акт стосовно ОСОБА_8 перебуває на розгляді у Буському районному суді Львівської області.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу - сідлового тягача марки «Renault Magnum 440», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з напівпричепом марки «Desot OPL-3АТ-38», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , згідно з полісом № АК6676559, була застрахована у ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», а тому позивачка звернулася до страховика забезпеченого транспортного засобу із заявою про виплату страхового відшкодування за шкоду, завдану смертю її чоловіка та батька малолітнього ОСОБА_6 , а також за шкоду, завдану ушкодженням її здоров'я.
Незважаючи на те, що з моменту отримання страховиком указаної заяви минуло більше 90 днів, відповідач, посилаючись на пункт 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відмовив у виплаті страхового відшкодування, зважаючи на відсутність вироку у кримінальному провадженні, порушеному за фактом ДТП.
Рішення відповідача про відмову у виплаті страхового відшкодування через зупинення строків розгляду кримінальної справи є протиправним, оскільки встановлення вини у ДТП у цьому випадку не впливає на виплату потерпілим страхового відшкодування за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Крім того, позивачка посилалася на те, що вона має право на стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, а саме: за період з 29 вересня 2019 року
до 20 січня 2023 року та за період з 06 листопада 2019 року до 20 січня 2023 року.
Посилаючись на наведене, позивачка просила суд стягнути з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»:
страхове відшкодування на утримання малолітнього сина ОСОБА_6 та на відшкодування моральної - 200 000,00 грн;
пеню із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 157 737,91 грн; 3 % річних у розмірі 19 873,97 грн; інфляційні втрати у розмірі 92 179,84 грн, а всього - 269 791,72 грн;
страхове відшкодування витрат на лікування у розмірі 125 349,40 грн; 6 525,11 грн - на відшкодування моральної шкоди, 5 152,80 грн - на відшкодування шкоди, пов'язаної з тимчасовою втратою працездатності, а всього - 137 027,31 грн.
пеню із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 103 454,38 грн; 3 % річних в розмірі 13 188,41 грн; інфляційні втрати у розмірі 61 764.23 грн, а всього - 178 407,02 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 22 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 06 червня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування шкоди, завданої малолітньому ОСОБА_6 смертю потерпілого, та моральної шкоди, завданої смертю батька, в межах страхової суми у розмірі 200 000,00 грн.
Стягнено з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування витрат на лікування, шкоди, пов'язаної з тимчасовою втратою працездатності, а також на відшкодування моральної шкоди, як особі, яка зазнала ушкодження здоров'я під час ДТП, у загальному розмірі 106 324,39 грн.
Стягнено з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь ОСОБА_1 пеню, 3 % річних та інфляційні втрати, внаслідок прострочення виплати страхового відшкодування ОСОБА_6 , у загальному розмірі 164 071,45 грн.
Стягнено з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь ОСОБА_1 пеню, 3 % річних та інфляційні втрати, внаслідок прострочення виплати
ОСОБА_1 страхового відшкодування у загальному розмірі 118 593,54 грн.
Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що право позивача та її малолітнього сина на страхове відшкодування, відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України, не залежить від встановлення вини або невинуватості обвинуваченого у кримінальному провадженні № 12017140160000474 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Кримінальні правопорушення, передбачені статтею 286 КК України, характеризуються необережною формою вини.
ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є третіми особами, яким завдано шкоди забезпеченим транспортним засобом.
Посилаючись на припинення перебігу строку прийняття рішення щодо здійснення страхового відшкодування на підставі пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідач не повідомив про передбачені статтями 32, 37 зазначеного Закону обставини, які, на його думку, можуть бути встановлені за результатами судового розгляду кримінального провадження та впливають на його позицію щодо майнових вимог ОСОБА_1 .
Відомостей про те, що в цьому кримінальному провадженні розглядається спір про здійснення страхового відшкодування, рішення щодо якого, відповідно до пункту 36.1 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», може стати підставою для здійснення відповідачем страхового відшкодування іншим особам, або підставою для здійснення страхового відшкодування ОСОБА_1 та її сину іншим страховиком, або вплинути на розмір такого відшкодування, відповідач суду не надав.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач не довів наявність об'єктивних причин для неприйняття протягом чотирьох років рішення щодо здійснення виплати страхового відшкодування позивачці та її сину, що дає підстави для визнання прострочення таким, що відбулося з вини страховика.
Водночас суд не погодився із визначеним позивачкою періодом, за який обчислено пеню, 3 % річних та інфляційні втрати, внаслідок прострочення виплати страхового відшкодування ОСОБА_6 , оскільки документи на підтвердження того, що смерть потерпілого є прямим наслідком ДТП, позивачка надала відповідачу 03 червня 2021 року, тобто останнім днем для прийняття рішення щодо здійснення виплати страхового відшкодування або для відмови у здійсненні такої виплати, настав 01 вересня 2021 року, а тому пеня, 3 % річних та інфляційні втрати підлягали нарахуванню за період з 02 вересня 2021 року
до 20 січня 2023 року.
Суд першої інстанції також не погодився з періодом, за який обчислено пеню, 3 % річних та інфляційні втрати, внаслідок прострочення виплати страхового відшкодування на користь ОСОБА_1 , оскільки документи, необхідні для вирішення питання про сплату страхового відшкодування, вона подала страховику 12 червня 2020 року, тобто останнім днем для прийняття рішення щодо здійснення виплати страхового відшкодування або для відмови у здійсненні такої виплати, настав 10 вересня 2021 року, а тому пеня, 3 % річних та інфляційні втрати підлягали нарахуванню за період з 11 вересня 2021 року до 20 січня 2023 року..
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2025 року ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 22 січня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 червня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Як на підставу касаційного оскарження ПрАТ «УСК «Княжі Вієнна Іншуранс» посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у справі № 513/730/21,
від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20, від 15 березня 2023 року у справі № 127/5920/22, від 01 лютого 2018 року у справі № 126/1439/17, від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги про стягнення з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» пені, 3 % річних та інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідальність страховика, передбачена пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та частиною другою статті 625 ЦК України, настає виключно у випадку, якщо страхове відшкодування не відбулося з його вини як боржника у таких правовідносинах.
Відповідач скористався своїм правом, передбаченим пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», щодо припинення перебігу строку для здійснення страхового відшкодування, про що повідомив позивачку.
Суди не звернули уваги на те, що у разі припинення страховиком перебігу строку для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування відповідно до абзацу четвертого пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (якщо ДТП розглядається у цивільній, господарській або кримінальній справі), - такий строк розпочинається з моменту набрання законної сили рішенням суду в частині стягнення з відповідача на користь позивачки страхового відшкодування у порядку цивільного судочинства.
Таким чином, на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом між сторонами не виникло боргових зобов'язань, що виключає можливість застосування цивільно-правової відповідальності, передбаченої пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та частиною другою статті 625 ЦК України.
Зважаючи на те, що рішення Бродівського районного суду Львівської області
від 22 січня 2024 року у цій справі, яке було надіслане відповідачу 31 грудня 2024 року, в частині виплати позивачці та її малолітньому сину страхового відшкодування відповідач виконав 23 січня 2025 року, тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат за порушення виконання грошового зобов'язання.
Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України право позивачки та її малолітнього сина не залежить від розгляду кримінальної справи про обвинувачення водія ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.
Суди не звернули уваги на те, що ДТП, внаслідок якої ОСОБА_7 помер, сталася внаслідок взаємодії трьох джерел підвищеної небезпеки, власником одного з яких був ОСОБА_7 , а отже застосуванню до спірних правовідносин підлягала стаття 1188 ЦК України, згідно з частиною першою якої, у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, тобто винною особою.
Частиною другою статті 1188 ЦК України передбачено, що якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний за таких умов: 1) відбулася взаємодія джерел підвищеної небезпеки; 2) потерпілим від неї є інша особа, ніж власники (володільці), наприклад, транспортних засобів; 3) ці власники (володільці) завдали шкоди потерпілому спільно, тобто поведінка кожного із них була неправомірною (зокрема, у разі порушення кожним певних Правил дорожнього руху, що призвело до взаємодії джерел підвищеної небезпеки та завдання внаслідок цього шкоди третій особі). Тоді їхня вина у завданій потерпілому шкоді не має значення, і вони зобов'язані відшкодувати цю шкоду незалежно від такої вини.
За змістом частини першої статті 614 ЦК України вина як підстава відповідальності за порушення зобов'язання - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання, зокрема для запобігання заподіянню шкоди.
З огляду на зазначене припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний тоді, коли поведінка кожного із власників (володільців) транспортних засобів була неправомірною (зокрема, якщо кожен із них порушував правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, у зв'язку з чим відбулася вказана взаємодія та була завдана шкода третій особі).
У разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб (пункт 36.3 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
У разі, якщо не буде встановлено неправомірної поведінки (порушення правил дорожнього руху, що призвели до ДТП) одного з водіїв (володільців) транспортних засобів, частина друга статті 1188 ЦК України застосуванню не підлягає, а має застосовуватися частина перша статті 1188 ЦК України, тобто відшкодування шкоди має здійснюватися винною особою.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 07 липня 2025 року касаційну скаргу ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 22 січня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 червня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 22 січня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 червня 2025 року з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Бродівського районного суду Львівської області матеріали справи № 943/201/23; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У липні 2025 року матеріали справи № 943/201/23 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 29 липня 2017 року, близько 11 год 00 хв, на автодорозі Київ - Чоп, 450 км + 400 м, що в с. Суходоли Бродівського району Львівської області, сталася ДТП за участю транспортного засобу марки «Меrcedes-Benz», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_7 , та автопоїзда у складі сідлового тягача марки «Renault Magnum 440», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , та напівпричепа марки «Desot OPL-3АТ-38», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_8 , внаслідок якої водій ОСОБА_7 від отриманих травм помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а пасажир ОСОБА_1 отримала відкриту черепно-мозкову травму у вигляді перелому склепіння і основи черепа з крововиливами під оболонку та в речовину головного мозку, забою головного мозку важкого ступеня, забійні рани на обличчі, закритий перелом акроміального кінця лівої ключиці зі зміщенням уламків та вивихом акроміального кінця, закритий перелом середньої третини лівої ліктьової кістки зі зміщенням уламків, забійну рану на внутрішній поверхні правого стегна в середній третині, які відносяться до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя в час спричинення.
За фактом зазначеної ДТП внесено відомості до ЄРДР за № 12017140160000474 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. Обвинувальний акт щодо ОСОБА_8 перебуває на розгляді у Буському районному суді Львівської області.
Відповідно до обвинувального акта в кримінальному провадженні № 12017140160000474, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, в тому, що він 29 липня 2017 року, близько 11 год 00 хв, керуючи автопоїздом у складі сідлового тягача марки «Renault Magnum 440», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , та напівпричепа марки «Desot OPL-3АТ-38», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , рухаючись по автодорозі Київ - Чоп в напрямку до м. Києва, при проїзді ділянки в районі 450 км + 400 м, що в с. Суходоли Бродівського району, грубо порушив вимоги пунктів 1.2, 1.5, 1.10, 2.3 «б», «д», 12.1, 12.4, 12.9 «б» Правил дорожнього руху України, які виразилися в тому, що він проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, рухаючись зі швидкістю в межах 67 км/год, що є перевищенням встановленої у населеному пункті швидкості (60 км/год), не врахував дорожньої обстановки та стану керованого ним транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, чим створив аварійну обстановку, яка призвела до втрати керованості автомобілем, як наслідок, до виїзду без причин технічного характеру на смугу зустрічного руху та зіткнення з автомобілем «Меrcedes-Benz», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_7 , який рухався у цій смузі йому на зустріч, внаслідок чого пасажир ОСОБА_1 отримала тяжкі тілесні ушкодження, а водій ОСОБА_7 помер.
На момент смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та був батьком малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу - сідлового тягача марки «Renault Magnum 440», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , згідно з полісом № АК6676559, була застрахована в ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп».
Відповідно до витягу з медичної карти № 4922 ОСОБА_1 з 11 год 30 хв до
17 год 30 хв 29 липня 2017 року перебувала на лікуванні в реанімаційно-анестезіологічному відділенні Комунального некомерційного підприємства «Бродівська Центральна міська лікарня» (далі - КНП «Бродівська Центральна міська лікарня»).
Згідно з висновком Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Добробут» (далі - ТОВ «Медичний центр «Добробут») ОСОБА_1 рекомендоване медичне супроводження у м. Київ до Головного військового клінічного госпіталю (далі - ГВК).
За медичний супровід пацієнта 02 серпня 2017 року, відповідно до замовлення на надання медичних послуг та фіскального чеку, на рахунок ТОВ «Медичний центр «Добробут» було сплачено 15 400,00 грн.
Згідно з договорами про здійснення медичної практики суб'єктом господарської діяльності в Збройних Силах України на платній основі від 02 серпня 2017 року № 3923, від 05 вересня 2017 року № 4420, від 15 березня 2018 року № 1477,
від 27 вересня 2018 року № 5063, укладеними між Національним військовим медичним клінічним центром (далі - НВМКЦ) «ГВКГ» (виконавець) та ОСОБА_1 , остання звернулася із заявою про прийняття її на лікування до НВМКЦ «ГВКГ» на платній основі, а виконавець зобов'язався забезпечити надання всіх видів медичних послуг особі, яка цього потребує за життєвими показними. Замовник зобов'язався в добровільному порядку оплатити вартість лікування в НВМКЦ згідно з прейскурантом цін НВМКЦ «ГВКГ».
Відповідно до виписного епікризу № 18929, розрахунку вартості лікування хворого за оплату ОСОБА_1 перебувала на лікуванні в нейрохірургічному відділенні у відділенні РІТ для нейрохірургічних та неврологічних хворих НВМКЦ «ГВКГ» у період з 02 серпня 2017 року до 04 вересня 2017 року з діагнозом: поєднана краніо-скелетна травма (29 липня 2017 року), відкрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку, з вогнищами забоїв в лобних та скроневих долях, субарахноїдальний крововилив, лінійний перелом скроневої кістки справа з переходом на основу черепа, закритий перелом акроміального кінця лівої ключиці і лівої ліктьової кістки в середній третині, нозокоміальна пневмонія в нижній частці лівої легені. Вартість фактично наданих послуг становить 47 242,87 грн.
Згідно з виписним епікризом № 21251 та розрахунком вартості лікування хворого за оплату, ОСОБА_1 перебувала на лікуванні в травматологічному відділенні НВМКЦ «ГВКГ» у період з 05 вересня 2017 року до 11 вересня 2017 року з діагнозом: закритий перелом (29 липня 2017 року) акроміального кінця лівої ключиці зі зміщенням уламків та вивих її акроміального кінця, лікований консервативно (29 липня 2017 року), закритий перелом (29 липня 2017 року) середньої третини лівої ліктьової кістки зі зміщенням уламків, лікований консервативно (29 липня 2017 року). Вартість фактично наданих послуг становить 8 065,65 грн.
Зазначені епікризи містять відомості про те, що ОСОБА_1 отримала травми в результаті ДТП 29 липня 2017 року, медична допомога надавалася їй у КНП «Бродівська центральна міська лікарня» та Київській міській лікарні швидкої медичної допомоги, де вона перебувала на лікуванні з 29 липня 2017 року до 02 серпня 2017 року.
02 серпня 2017 року позивачку було переведено у НВМКЦ «ГВКГ» з госпіталізацією в нейрохірургічне відділення, після цього - в травматологічне відділення.
Згідно з квитанціями, на підставі рахунків-фактур, 05 вересня 2017 року позивачка придбала набір імплантів для остеосинтезу ліктьової кістки вартістю 13 100,00 грн, та набір імплантів для остеосинтезу ключиці вартістю 12 300,00 грн.
06 вересня 2017 року ОСОБА_1 було здійснено відкриту репозицію уламків лівої ліктьової кістки, занурений металоостеосинтез, відкриту репозицію уламків лівої ключиці, усунення вивиху акроміального кінця лівої ключиці, занурений металоостеосинтез.
Згідно з виписним епікризом № 6785 ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні НВМКЦ «ГВКГ» у період з 15 березня 2018 року до 19 березня 2018 року з діагнозом: консолідований закритий перелом (29 серпня 2017 року) акроміального кінця лівої ключиці з наявністю металевої конструкції (06 вересня 2017 року).
Відповідно до виписного епікризу № 23205 ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні НВМКЦ «ГВКГ» у період з 27 вересня 2018 року до 01 жовтня 2018 року з діагнозом: консолідований закритий перелом (29 липня 2017 року) середньої третини лівої ліктьової кістки, ліковані зануреним металоостеосинтезом (06 вересня 2017 року).
01 липня 2019 року ОСОБА_1 подала до ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» заяву про виплату страхового відшкодування для дружини потерпілого моральної шкоди в розмірі 19 200,00 грн, сина потерпілого ( ОСОБА_6 ) моральної шкоди в розмірі 19 200,00 грн та відшкодування утримання в розмірі 508 843,75 грн (сума в межах страхового ліміту - 161 600,00 грн). Питання про виплату страхового відшкодування страховик не вирішив.
08 серпня 2019 року ОСОБА_1 направила до ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» заяву про виплату страхового відшкодування, яке складається із: витрат на лікування - 12 5349,38 грн., моральної шкоди, пов'язаної з ушкодженням здоров'я, - 6267,50 грн, шкоди, пов'язаної з тимчасовою втратою працездатності, - 5 152,80 грн. Питання про виплату страхового відшкодування страховик не вирішив.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Частиною першою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування
Предметом спору у справі, що переглядається у касаційному порядку, є стягнення страхового відшкодування, пені, 3 % річних та інфляційних втрат за порушення строків виплати страхового відшкодування.
ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»оскаржує рішення Бродівського районного суду Львівської області від 22 січня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 червня 2025 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_6 пені, 3 % річних та інфляційних втрат за порушення строків виплати страхового відшкодування.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач не довів наявність об'єктивних причин для неприйняття протягом чотирьох років рішення щодо здійснення виплати страхового відшкодування позивачці та її сину, що дає підстави для визнання прострочення таким, що відбулося з вини страховика.
Зважаючи на те, що документи на підтвердження того, що смерть потерпілого є прямим наслідком ДТП, позивачка надала відповідачу 03 червня 2021 року, суди дійшли висновку про те, що останнім днем для прийняття рішення щодо здійснення виплати страхового відшкодування на користь ОСОБА_6 або для відмови у здійсненні такої виплати є 01 вересня 2021 року, а тому пеня, 3 % річних та інфляційні втрати підлягали нарахуванню за період 02 вересня 2021 року
до 20 січня 2023 року; а на користь ОСОБА_1 - з 10 вересня 2021 року, а тому пеня, 3 % річних та інфляційні втрати підлягали нарахуванню за період 11 вересня 2021 року до 20 січня 2023 року.
Тобто суди попередніх інстанцій виходили з того, що пеня, 3 % річних та інфляційні втрати підлягають стягненню з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» починаючи з 91 дня після звернення позивачки з необхідними документами про виплату страхового відшкодування у страховика виникло прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такий висновок судів попередніх інстанцій відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду:
- у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
від 19 лютого 2020 року у справі № 758/16044/16-ц (провадження № 61-913св17), у якій зазначено, що у пункті 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Згідно зі статтею 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом. За несвоєчасну виплату страхового відшкодування страховик має сплатити на вимогу страхувальника (чи вигодонабувача) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення (підпункт 6.6.2 договору страхування від 16 травня 2013 року).
У цій справі суди встановили, що у травні 2014 року позивач звернувся до відповідача із необхідними документами про виплату страхового відшкодування. Враховуючи положення пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якого граничний строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплати складає 90 днів, а за умовами договору про добровільне страхування - 14 днів, Верховний Суд (взявши до уваги визначені позивачем вимоги до страховика) погодився з тим, що починаючи з 91 дня після звернення з необхідними документами про виплату страхового відшкодування у страховика виникло прострочення виконання грошового зобов'язання. Відповідно, суд погодився з розрахунком періоду, наданим позивачем для обрахунку часу прострочення, починаючи з вересня 2014 року і до дати звернення до суду із цим позовом;
- у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
від 23 квітня 2020 року у справі № 694/1482/21 (провадження № 61-17399св24), у якій суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про те, що з урахуванням принципу диспозитивності, періодом нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є період з 05 жовтня 2020 року до 23 березня 2023 року.
У цій справі суди встановили, що страхова компанія отримала заяву позивачів про виплату страхового відшкодування 06 липня 2020 року, а тому відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик мав би сплатити страхове відшкодування не пізніше 04 жовтня 2020 року (через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування), а тому з 05 жовтня 2020 року розпочався період прострочення;
- у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
від 25 вересня 2019 року у справі № 757/26834/15-ц (провадження № 757/26834/15-ц), у якій зазначено, що оскільки за своєю правовою природою зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування є грошовим, суди дійшли обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України і стягнення зі страховика 3 % річних від простроченої суми та інфляційних втрат.
У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погодився касаційний суд, встановивши, що прострочення виплати страхового відшкодування у розмірі 93 417,00 грн тривалістю 514 днів, а саме: з 07 січня 2014 року (перший день прострочення виконання грошового зобов'язання) до 04 червня 2015 року (момент повного виконання грошового зобов'язання), дійшли висновку, що за вказаний період зі страховика підлягають стягненню 3 % річних та інфляційні втрати.
Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги про те, що обов'язок здійснити виплату страхового відшкодування виник у відповідача на підставі рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 лютого 2015 року, яким встановлено факт неналежного виконання страховиком зобов'язання та стягнено страхове відшкодування, оскільки підставою позову є невиплата страхового відшкодування, а не прострочення виплати за рішенням суду, а тому початковим моментом прострочення виконання відповідачем зобов'язання є 07 січня 2014 року (день, коли страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору).
Водночас у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20 (провадження № 61-19906св21); від 15 серпня 2023 року у справі № 513/730/21 (провадження № 61-8320св23), від 22 грудня 2023 року у справі № 345/3049/22 (провадження № 61-11031св23), від 30 квітня 2025 року у справі № 496/3445/22 (провадження № 61-4322св24), ухвалених у подібних правовідносинах, зазначено про те, що відповідальність страховика, передбачена пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та частиною другою статті 625 ЦК України, настає виключно у випадку, якщо невиконання грошового зобов'язання відбулося з його вини як боржника у цих правовідносинах.
Пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливості відмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом в порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду.
Таким чином, у діях страховика відсутня вина у простроченні виплати страхового відшкодування, що передбачає можливість застосування штрафних санкцій, оскільки відповідно до абзацу четвертого пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик скористався своїм правом, передбаченим законом, для припинення перебігу строку для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування, а тому такий строк розпочався з моменту набрання законної сили рішенням суду першої інстанції, ухваленим у цій справі, в частині стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування.
Зазначене дає підстави для висновку про те, що у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду сформувався різний підхід щодо визначення моменту прострочення страховиком виконання грошового зобов'язання та, відповідно, застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України.
На думку колегії суддів Верховного Суду існує необхідність для передачі справи на розгляд Об'єднаної палати Верховного Суду у зв'язку з необхідністю відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2020 року у справі № 694/1482/21 (провадження № 61-17399св24) та Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 757/26834/15-ц (провадження № 757/26834/15-ц).
Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Наявність різної правозастосовної практики щодо вирішення подібних спорів за однакових фактичних і правових обставин та у подібних правовідносинах на рівні Верховного Суду зумовлюватиме ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій протилежних за змістом судових рішень, що свідчить про виключну правову проблему.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зазначав, що одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).
Верховний Суд має забезпечувати єдність судової практики для того, щоб виправляти непослідовності і, таким чином, підтримувати громадську довіру до судової системи (рішення ЄСПЛ від 12 травня 2012 року у справі «Альбу та інші проти Румунії» (Albu and others v. Romania), заява № 34796/09). Існує тісний зв'язок між принципом єдності судової практики, з однієї сторони, та механізмами доступу до Верховного Суду, з іншої.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
З огляду на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у раніше винесених постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої та Третьої судових палат Касаційного цивільного суду з мотивів, наведених вище.
Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.
Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може призвести до порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Згідно з частиною другою статті 403 ЦПК України та з урахуванням наведеного наявні підстави для передачі справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Передати на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 943/201/23 за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_6 , до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про стягнення страхового відшкодування, за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 22 січня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 червня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк