07 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 757/59308/23
провадження № 61-10246св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Київська міська прокуратура,
треті особи: Державна казначейська служба України, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, треті особи: Державна казначейська служба України, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури,
за касаційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 року у складі судді Вовка С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2025 рокуу складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути на його користь з Державного бюджету України моральну шкоду в розмірі 900 000,00 грн.
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 17 грудня 2024 року позов задовольнив. Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 900 000,00 грн.
30 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Атаманенко В. І. подав заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, а саме просив стягнути з Державного бюджету України витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції за наслідками розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення
Печерський районний суд міста Києва додатковим рішенням від 30 січня 2025 року стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 26 000,00 грн.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у сумі 26 000,00 грн сторона позивача надала відповідні докази, а тому такі витрати підлягають відшкодуванню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Київський апеляційний суд постановою від 24 червня 2025 року апеляційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року та апеляційні скарги Київської міської прокуратури і Державної казначейської служби України на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 року залишив без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову, зокрема, тим, що, враховуючи складність справи, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значення справи для сторін, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 26 000,00 грн.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У серпні 2025 року Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просило змінити додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2025 року, зменшивши суму компенсації витрат за надання правничої допомоги.
Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20 та постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 908/2614/19, від 25 січня 2022 року у справі № 910/21095/20, від 04 листопада 2021 року у справі № 908/3408/20, від 30 червня 2021 року у справі № 905/2135/19, від 02 вересня 2021 року у справі № 873/108/20, від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що для розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення учасники справи до суду першої інстанції не викликались, що призвело до порушення інтересів держави та позбавлення сторони можливості реалізувати надані їй права та викликати свою правову позицію щодо заявленого розміру відшкодування. Суди не врахували того, що актів наданих послуг, які є єдиним документом на підтвердження виконаних робіт за договором про надання правової допомоги від 19 квітня 2024 року, не надано. Інформація, зазначена у звітах від 20 вересня та від 17 грудня 2024 року не відповідає реальності витраченого часу за надані послуги, які не є необхідними.
У жовтні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Атаманенко В. І. подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив відмовити в її задоволенні, а судові рішення в оскаржуваній частині залишити без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
10 вересня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суд, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, встановив такі обставини.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в сумі 26 000,00 грн представник ОСОБА_1 - адвокат Атаманенко В. І. подав до суду першої інстанції відповідні докази, а саме: договір від 19 квітня 2024 року №14/24-ц про надання правової допомоги; додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 19 квітня 2024 року; звіти про виконану роботу; квитанції.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що судові рішення оскаржені тільки в частині стягнення витрат на правничу допомогу, атому переглядаються лише в цій частині.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу (стаття 246 ЦПК України).
У цій справі питання щодо розподілу судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, заявлено в позовній заяві, тобто до закінчення судових дебатів.
Рішення суду першої інстанції у цій справі було ухвалено 17 грудня 2024 року, а повний його текст складено 27 грудня 2024 року.
30 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Атаманенко В. І. звернувся із заявою про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та просив поновити строк на подання доказів на підтвердження понесених позивачем витрат.
До заяви про ухвалення додаткового рішення представник позивача також надав квитанцію про надсилання заяви про ухвалення додаткового рішення з доданими до неї матеріалами учасникам справи, зокрема Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.
Згідно з квитанцією № 2358966 Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві отримало заяву в Електронному кабінеті 30 грудня 2024 року.
Розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення суд призначив без виклику сторін в судове засідання.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас згідно з частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
У розумінні частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому слід ураховувати, що із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК Українипарламент принципово по-новому визначив роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, і не може діяти на користь будь-якої із сторін, оскільки це не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
Клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, від учасників справи, зокрема від Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, до суду першої інстанції не надійшло.
Тобто зацікавлена сторона не реалізувала своє право на відповідні заперечення проти вимог позивача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, що виключає ініціативу суду з приводу вирішення питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
З огляду на зазначене місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 26 000,00 грн.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують і не свідчать про порушення судом норм процесуального права при розподілі витрат на професійну правничу допомогу, а зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв'язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції не викликав сторін у судове засідання під час розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).
З апеляційними скаргами на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 рокуу цій справі зверталися Київська міська прокуратура та Державна казначейська служба України, однак вони не обґрунтовували апеляційних скарг такою підставою, як неналежне повідомлення про дату, час і місце засідання суду під час розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення.
Таким чином, апеляційний суд не мав обов'язкової підстави для скасування додаткового рішення на підставі пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Судові рішення в оскаржуваній частині відповідають вимогам закону, й підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві залишити без задоволення.
Додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов