Справа №760/3250/26 4-с/760/63/26
02 квітня 2026 року місто Київ
Суддя Солом'янського районного суду міста Києва Нестеренко Т.В., за участю секретаря судового засідання Петренко А.Є., представника скаржника ОСОБА_1 , адвоката Якименка М.М., стягувача ОСОБА_2 , представника стягувача адвоката Чучковської А.В., державного виконавця Павлик Н.І. (у режимі відеоконференцзв'язку), розглянувши матеріали скарги ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, -
У провадженні Солом'янського районного суду міста Києва перебуває скарга ОСОБА_1 на рішення та дії головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального (Київського) міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Павлик Ніни Іванівни щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 17 грудня 2025 року у виконавчому провадженні № 79649587.
Як убачається зі змісту скарги, заявник просить визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця про арешт коштів у межах суми 6 800 грн, винесену під час виконання ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року у справі № 760/19161/25, якою визначено порядок спілкування матері з дитиною.
Скарга мотивована тим, що виконавче провадження стосується виконання рішення немайнового характеру, а тому, на думку заявника, накладення арешту на грошові кошти не передбачене положеннями Закону України «Про виконавче провадження», зокрема Розділом VIII цього Закону. Заявник зазначає, що державним виконавцем 15 грудня 2025 року було винесено постанови про накладення штрафів за нібито невиконання судового рішення, які ним оскаржуються, однак вже 17 грудня 2025 року додатково накладено арешт на кошти. Такі дії, на переконання скаржника, є протиправними, суперечать правовим висновкам Верховного Суду та порушують його право на мирне володіння майном. При цьому заявник наголошує, що подальше зняття арешту не спростовує незаконності його накладення.
12.02.2026 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями обрано суддю Нестеренко Т.В.
18.02.2026 справа надійшла до провадження судді.
23.02.2026 року до суду надійшов відзив Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси, у якому представник органу ДВС заперечив проти задоволення скарги та зазначив, що арешт коштів був накладений не з метою забезпечення виконання рішення немайнового характеру, а для примусового стягнення штрафів, накладених на боржника у зв'язку з невиконанням судового рішення. За твердженням виконавця, станом на 17 грудня 2025 року сума несплачених штрафів становила 6 800 грн, у зв'язку з чим на підставі статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» було правомірно звернуто стягнення на кошти боржника шляхом накладення арешту. Крім того, виконавець зазначив, що після повного погашення заборгованості 02 січня 2026 року арешт було знято у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим відсутній предмет спору.
26.02.2026 року заявник подав відповідь на відзив, у якій заперечив проти доводів виконавчої служби. Заявник наполягає, що положення Інструкції № 512/5 не можуть розширювати способи виконання рішень, визначені законом, а застосування заходів примусового характеру, не передбачених Розділом VIII Закону України «Про виконавче провадження», є неправомірним. Також заявник вказує, що постанови про накладення штрафів не можуть бути підставою для накладення арешту в межах одного виконавчого провадження до його завершення. Окрім того, скаржник наголошує, що зняття арешту після сплати коштів не усуває факту порушення його прав на момент винесення оскаржуваної постанови.
26.03.2026 року ухвалою суду залучено до участі у справі стягувача ОСОБА_2 .
На виконання ухвали суду до матеріалів справи також надійшли письмові пояснення представника стягувача ОСОБА_2 - адвоката Чучковської А.В., яка просила відмовити у задоволенні скарги або повернути її без розгляду. Представник стягувача зазначає, що боржник систематично не виконував судове рішення, у зв'язку з чим на нього було накладено численні штрафи. На її думку, арешт коштів був застосований виключно з метою забезпечення стягнення вже накладених штрафів, що відповідає вимогам законодавства. Також представник стягувача звертає увагу на те, що арешт було скасовано після надходження коштів, а також на можливі порушення скаржником процесуальних вимог щодо належного визначення учасників справи.
З огляду на викладене, сторони по-різному оцінюють правову природу оскаржуваних дій державного виконавця та їх відповідність вимогам Закону України «Про виконавче провадження», що зумовлює необхідність вирішення даного спору судом.
У судовому засіданні представник скаржника Якименко М.М. підтримав вимоги, викладені в скарзі.
У судовому засіданні головний державний виконавець Павлик Н.І. заперечувала проти задоволення вимог, викладених в скарзі, підтримала подані нею письмові заперечення.
У судовому засіданні стягувач ОСОБА_2 та її представник, адвокат Чучковська А.В. заперечували проти задоволення вимог , заявлених у скарзі та підтримала подані нею письмові пояснення по справі.
Дослідивши матеріали скарги, відзиву, відповіді на відзив, письмові пояснення сторін та додані докази, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, якщо вважають, що такими рішеннями чи діями порушено їх права чи свободи.
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених законом заходів примусового виконання рішень, діяти ефективно, своєчасно та в повному обсязі.
Судом встановлено, що на виконанні у державного виконавця перебувало виконавче провадження № 79649587 з виконання ухвали суду немайнового характеру.
У зв'язку з невиконанням боржником судового рішення державним виконавцем правомірно застосовано заходи відповідальності, передбачені статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», а саме накладено штрафи.
Відповідно до частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника.
Суд звертає увагу, що постанови державного виконавця про накладення штрафу є самостійними виконавчими документами, які підлягають примусовому виконанню у встановленому законом порядку.
Таким чином, після накладення штрафів та у разі їх несплати у добровільному порядку державний виконавець був зобов'язаний вжити заходів щодо їх примусового стягнення, у тому числі шляхом накладення арешту на кошти боржника.
Доводи скаржника про те, що накладення арешту на кошти при виконанні рішення немайнового характеру не передбачене законом, суд вважає необґрунтованими, оскільки у даному випадку арешт було застосовано не як захід виконання основного рішення, а як захід забезпечення виконання постанов про накладення штрафів, які мають майновий характер.
Отже, правовідносини щодо стягнення штрафів регулюються загальними положеннями Закону України «Про виконавче провадження», зокрема статтями 48, 56 цього Закону.
Крім того, судом встановлено, що після фактичного надходження коштів у повному обсязі державним виконавцем 02 січня 2026 року було винесено постанову про зняття арешту з коштів боржника на підставі пункту 2 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, державний виконавець діяв у межах наданих йому повноважень, у спосіб та в порядку, передбачених законом.
Посилання скаржника на судову практику Верховного Суду суд відхиляє, оскільки наведені правові висновки стосуються інших правовідносин та не враховують обставин стягнення штрафів як окремих виконавчих документів.
Доводи скаржника про порушення його права на мирне володіння майном також є безпідставними, оскільки втручання у таке право було здійснено на підставі закону, переслідувало легітимну мету - забезпечення виконання судового рішення, та було пропорційним.
Сам по собі факт подальшого зняття арешту не свідчить про протиправність його накладення, а підтверджує належне виконання виконавцем своїх обов'язків після досягнення мети застосованого заходу.
Інші доводи скарги зводяться до незгоди заявника з діями виконавця та не спростовують їх правомірності.
Суд окремо звертає увагу на характер поведінки заявника у даних правовідносинах.
Як убачається з матеріалів справи, накладення штрафів було зумовлено систематичним невиконанням боржником судового рішення, що підтверджується відповідними актами державного виконавця.
Водночас заявник, не заперечуючи факту невиконання рішення, фактично оскаржує заходи, спрямовані на забезпечення його виконання, при цьому після застосування примусових заходів виконавчого провадження здійснив оплату відповідних сум.
Подання скарги за таких обставин, з урахуванням того, що арешт був знятий одразу після досягнення мети його застосування, суд розцінює як використання процесуального механізму не з метою захисту порушеного права, а з метою формального оскарження правомірних дій державного виконавця.
Відповідно до статті 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання такими правами не допускається.
Суд доходить висновку, що у даному випадку скаржник фактично використовує процедуру судового контролю за виконанням судових рішень як інструмент уникнення відповідальності за невиконання судового рішення, що суперечить принципу обов'язковості судового рішення та завданням виконавчого провадження.
З огляду на викладене, підстав для задоволення скарги суд не вбачає.
Керуючись ст. 18, 48, 56, 59, 64-1 Закону України «Про виконавче провадження»,
статтями 44, 447-451 ЦПК України, суд -
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Солом?янський районний суд міста Києва протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Відповідно до ст. 187 ч. 2 ЦПК України зазначаємо наступні відомості:
Скаржник: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Представник скаржника: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 )
Державний виконавець: Другий відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, (ЄДРПОУ 36157425, 18601, м. Черкаси, проспект Хіміків, 50).
Стягувач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ).
Представник стягувача: ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_4 ).
Суддя Т.В. Нестеренко