Номер провадження 2/754/2725/26
Справа №754/3914/25
Іменем України
03 березня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва у складі:
головуючого судді Зотько Т.А.
за участю секретаря судового засідання Юхименко А.Є.,
за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовними заявами Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
13.03.2026 року позивач в особі свого уповноваженого представника звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №501217217 від 16.12.2019 (тип кредиту: "Кредит готівкою"). Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 16.12.2019 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «Альфа-Банк» (12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року) з метою отримання банківських послуг. Відповідно до умов якого Банк зобов'язувався надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором. Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання позичальнику кредиту, однак відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного погашення кредиту та процентів не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 293 883, 60 грн., яку позивач разом із судовими витратами просить стягнути з відповідача.
17.03.2026 року позивач в особі свого уповноваженого представника звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №501217217 від 16.12.2019 (тип кредиту: "відновлювальна кредитна лінія"). Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 16.12.2019 року ОСОБА_1 шляхом підписання оферти запропонувала АТ «Альфа-Банк» укласти угоду про надання кредиту № 501217217, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», укладеного між ним та Банком. Банк прийняв пропозицію відповідача та підписав акцепт пропозиції на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Акцепт пропозиції на укладення Угоди отримано відповідачем, про що свідчить її власноручний підпис. Відповідно до умов якого Банк зобов'язувався надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором. Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання позичальнику кредиту, однак відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного погашення кредиту та процентів не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 199 710, 82 грн., яку позивач разом із судовими витратами просить стягнути з відповідача.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 18.04.2025 вищевказану позовну заяву передано на розгляд за територіальною підсудністю до Деснянського районного суду м. Києва.
08.05.2025 справа надійшла до Деснянського районного суду м. Києва.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2025 розгляд даної судової справи визначено здійснювати судді Саламон О. Б.
09.05.2025 року ухвалою судді Саламон О. Б. було відкрито провадження у справі №755/5556/25, з призначенням розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою судді Зотько Т. А. від 20.03.2025 було відкрито провадження у справі №754/3914/25, з призначенням розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
12.06.2025 року через систему Електронний суд представником відповідачки подано клопотання про об'єднання справ, у зв'язку із чим ухвалою судді від 03.07.2025 було вирішено питання щодо призначення по справі судового засідання для розгляду справи по суті, у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України.
Згідно ухвали суду від 16.09.2025 у судове засідання було викликано уповноважених представників позивача Акціонерного товариства «Сенс Банк» та відповідачки ОСОБА_1 , для надання особистих пояснень, визнавши їх явку до суду обов'язковою.
Ухвалою судді від 29.10.2025 року було об'єднано в одне провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (№754/3914/25) та цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (№755/5556/25), присвоївши спільний номер справи №754/3914/25.
Ухвалою судді від 11.12.2025 року було викликано у судове засідання уповноваженого представника позивача Акціонерного товариства «Сенс Банк» для надання особистих пояснень, визнавши його явку до суду обов'язковою.
У судовому засіданні представниця позивача просила суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, надаючи пояснення посилалась на обставини, викладені у поданих позивачем позовах.
Представниця відповідачки у задоволенні позовних вимог АТ «Сенс банк» просила суд відмовити, посилаючись на той факт, що умови угоди від 16.12.2019 року виконані ОСОБА_1 у повному обсязі. Згідно до наданих розрахунків відповідачем отримано з 16.01.2020 року по 15.01.2022 року 153460,60 грн. (графа 5). Внесено коштів на рахунок 122817,40 грн. (графа 6). Однак , позивач необгрунтовано включає до позовних вимог комісію за РКО , що угодою від 16.12.2019 року не передбачено. В наданій суду кредитній документації не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу , та за які позивачем списано за розрахунково-касове обслуговування основної картки грошові кошти на суму 72078,51 грн. (графа 9), які є нікчемними відповідно до ч.1 та ч.2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», враховуючи, що умови договору оферти не містять чітко обумовлених підстав нарахування та розміру вказаних послуг, які б були погоджені позичальником. До того ж просили прийняти до уваги сплачені відповідачем гроші на суму 8273,64 грн. (графа 17), яку позивач зазначає як сплату просроченого тіла кредиту. Таким чином, якщо прийняти до уваги розмір знятих відповідачем коштів 153460,60 грн. та заборгованість за відсотками за користування кредитом на суму 48075,41 грн. (графа 22), різниця між знятими коштами та відсотками та фактично сплаченими грошима складає : (153460,60 грн. + 48075,41 грн. ) - (122817,40 грн. + 72078,51 грн. + 8273,64 грн.) = -1633,54 грн. (переплата 1633,54 грн.), а розрахунок позивача не відповідає фактичним обставинам справи та законодавству.
Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Суд, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, дійшов до наступних висновків.
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.
Так, відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Положеннями статті 1048 ЦК України, яка на підставі частини 2 статті 1054 цього Кодексу застосовується до відносин за кредитним договором), передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1055 цього Кодексу встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно з частинами 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За правилами, встановленими статтями 526, 530, 611, 629 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу та у встановлений строк, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
16.12.2019 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «Альфа-Банк» (12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року) з метою отримання банківських послуг.
16.12.2019 року шляхом підписання акцепту пропозиції на укладення угоди
про надання кредиту №501217217 обслуговування кредитної картки та відкриття
відновлювальної кредитної лінії Банк прийняв пропозицію відповідачки на укладення
Угоди про надання споживчого кредиту №501217217 від 16.12.2019 р
обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є
невід'ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується у порядку та на умовах, визначених договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі у сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідачка не виконала умови договору, внаслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту в сумі 171 020, 00 гривень, 122 863, 60 гривень - заборгованість за відсотками.
Відповідно до оферти на укладання угоди про надання кредиту №501217217 від 16.12.2019 року, сума кредиту складає 277 500, 00 грн., процентна ставка фіксована, строк кредиту 48 місяців, дата повернення кредиту 16.12.2023 року.
Доказів того, що позичальником було погоджено подовження даного строку, суду не надано.
Таким чином вимоги позивача у частині стягнення суми позики у розмірі 280 280, 18 грн., що складається з заборгованості за основною сумою позики 171 020, 00 грн. та нарахованих процентів за період кредитування у розмірі 109 260, 18 грн. є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню судом.
Щодо заявлених вимог в частині стягнення заборгованості по відсоткам в розмірі, що перевищує нараховані проценти за період кредитування у розмірі 13 603, 42 грн., суд виходить з наступного.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Таким чином право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою у Постанові Верховного Суду України від 28.03.2018 року в цивільній справі № 444/9510/12.
Таким чином із ОСОБА_1 на користь позивача підлягає до стягнення сума заборгованості за кредитним договором №501217217 від 16.12.2019 (тип кредиту: "Кредит готівкою") у загальному розмірі 280 280,18 гривень.
16.12.2019 року ОСОБА_1 шляхом підписання оферти запропонувала АТ «Альфа-Банк» укласти угоду про надання кредиту № 501217217, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії (далі - Угода), яка є невід'ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», укладеного між ним та Банком. Банк прийняв пропозицію відповідачки та підписав акцепт пропозиції на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Акцепт пропозиції на укладення Угоди отримано відповідачем, про що свідчить її власноручний підпис.
Таким чином, 16.12.2019 року між Банком та відповідачкою з дотриманням приписів чинного законодавства України було укладено Угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 501217217 із наступними основними умовами: тип кредиту - відновлювальна кредитна лінія; мета кредиту - для особистих потреб; сума кредиту - до 200000,00 грн; процентна ставка - 26 % річних; тип процентної ставки - фіксована; тип картки - MasterCard Debit World; строк дії кредитної картки - 3 роки з моменту випуску; порядок повернення кредиту - щомісячно, не менше ніж сума обов'язкового мінімального платежу 5 % від суми заборгованості, мінімум 50 грн.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується у порядку та на умовах, визначених договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі у сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідачка не виконала умови договору, внаслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту в сумі 151 635, 41 гривень, 48 075, 41 гривень - заборгованість за відсотками.
Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, позивачем було нараховано комісію за РКО в межах дії договору у загальному розмірі 72 078, 51 грн, що угодою від 16.12.2019 року не передбачено.
Оскільки надання кредиту є обов'язком банку за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь кредитора. Операція з обслуговування кредитної заборгованості відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється ним при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
За вказаних обставин, позичальнику було встановлено щомісячну плату за таку супутню послугу кредитора, яка за законом повинна надаватися йому безоплатно, а відтак, нарахування плати за цю послугу є безпідставною.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19, провадження № 61-22778св19.
Крім того, суд зазначає, що позивач провів розрахунок заборгованості відповідача, включивши суми сплачені в рахунок погашення комісійних, при цьому не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і їх погодження зі споживачем при укладенні договору, а тому обов'язок позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемним відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.11, ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».
Зазначені правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року (справа № 755/11636/21) та від 16 листопада 2022 року (справа № 755/9486/21).
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача заборгованості по комісії у розмірі 72 078, 51 грн.
Відповідно до оферти на укладання угоди про надання кредиту №501217217 від 16.12.2019 року, дата повернення кредиту 16.12.2023 року.
Доказів того, що позичальником було погоджено подовження даного строку користування позикою, суду не надано.
Таким чином вимоги позивача у частині стягнення суми позики у розмірі 101 575, 26 грн., що складається з заборгованості за основною сумою позики 79 556, 90 грн. та нарахованих процентів за період кредитування у розмірі 22 018, 36 грн. є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню судом.
Щодо заявлених вимог в частині стягнення заборгованості по відсоткам в розмірі, що перевищує нараховані проценти за період кредитування у розмірі 26 057, 05 грн., суд виходить з наступного.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Таким чином право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою у Постанові Верховного Суду України від 28.03.2018 року в цивільній справі № 444/9510/12.
Таким чином із ОСОБА_1 на користь позивача підлягає до стягнення сума заборгованості за кредитним договором №501217217 від 16.12.2019 (тип кредиту: "відновлювальна кредитна лінія") у загальному розмірі 101 575, 26 гривень.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, суд вважає необхідним зазначити наступне.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до вимог ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Постанові ВП ВС від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц зроблено висновок, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Постанова ВС від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17, від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18, містить висновок, якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Такий же правовий висновок зробила Велика Палата ВС у справі № 755/9215/15-ц (постанова від 19.02.2020).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 95 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підтвердження надання правової допомоги представником позивача надано договір про надання послуг № 1006 від 28.01.2025 року, укладений між позивачем та АО «СмартЛекс».
Таким чином, дослідивши письмові матеріали справи та розподіляючи витрати, понесені на професійну правничу допомогу, суд враховуючи часткове задоволення позовних вимог, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу пропорційно до частки задоволених позовних вимог, що відповідатиме критерію розумності, встановлені їхньою дійсністю та необхідністю у цій справі.
Отже, на підставі оцінки викладених у позовній заяві аргументів, наданих позивачем доказів та вищенаведених положень закону суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог АТ «Сенс Банк» .
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню за кредитним договором №501217217 від 16.12.2019 (тип кредиту: "Кредит готівкою") з відповідачки на користь позивача витрати по сплаті судового збору, пропорційно до частки задоволених позовних вимог, в сумі 3 363, 36 грн., виходячи з наступного розрахунку: 280 280, 18 грн. (розмір задоволених позовних вимог) х 3 526, 60 грн. (сума сплаченого судового збору) / 293 883, 60 грн. (розмір заявлених позовних вимог) = 3 363, 36 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 22 349, 22 грн. = (280 280, 18 грн. х 23 669, 86 грн./ 293 883, 60 грн. - 225,00 грн). За кредитним договором №501217217 від 16.12.2019 (тип кредиту: "відновлювальна кредитна лінія") з відповідачки на користь позивача підлягають стяґгненню витрати по сплаті судового збору, пропорційно до частки задоволених позовних вимог, в сумі 1 232, 06 грн., виходячи з наступного розрахунку: 101 575, 26 грн. (розмір задоволених позовних вимог) х 2 422, 40 грн. (сума сплаченого судового збору) / 199 710, 82 грн. (розмір заявлених позовних вимог) = 1 232, 06 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 8 053, 82 грн. = (101 575, 26 грн. х 16 277, 29 грн./ 199 710, 82 - 225, 00 грн.).
При цьому у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача комісійної винагороди у розмірі 7,85% від стягнутих на користь позивача коштів та 225,00 за отримання рішення суду, з тих підстав, що вказані витрати позивача не можуть бути віднесені до обсягів виконаної адвокатом роботи.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.509, 525, 526, 530, 536, 549, 551, 599, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 2, 7, 10, 12, 19, 81, 83, 141, 174, 178, 258-260, 263-265, 273-279, 352, 354-355 ЦПК України, суд -
Позови Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №501217217 від 16.12.2019 (тип кредиту: "Кредит готівкою") у загальному розмірі 280 280,18 гривень, витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 363,36 гривень, витрати на правничу допомогу у розмірі 22 349,22 гривні.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №501217217 від 16.12.2019 (тип кредиту: "відновлювальна кредитна лінія") у загальному розмірі 101 575,26 гривень, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 232,06 гривень, витрати на правничу допомогу у розмірі 8 053,82 гривні.
В задоволенні інших вимог позовів - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Дані позивача: Акціонерне товариство «Сенс Банк», місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, ЄДРПОУ: 23494714;
Дані відповідачки: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення суду виготовлено 08.04.2026.
Суддя: Т. А. Зотько