Справа № 372/5392/25
Провадження 2-319/26
16 березня 2026 року м.Обухів
Обухівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Зінченко О.М.
при секретарі Калашник І.В.,
представників Куріний С.О., Семко В.Ю.
розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Заступника керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою та повернення лісової ділянки, знесення самочинного будівництва,
16.09.2025 р. позивач Заступник керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою та повернення лісової ділянки, знесення самочинного будівництва.
Позовна заява обгрунтовувалась тим, що Розпорядженням Київської обласної військової (державної) адміністрації №227 від 08.06.2012 «Про виділення лісової ділянки у довгострокове тимчасове користування» ОСОБА_1 виділено у довгострокове тимчасове користування строком на 49 років для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей лісову ділянку загальною площею 0,12 га, що знаходяться у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» і розташована у кварталі НОМЕР_1 виділи НОМЕР_2 , НОМЕР_3 Обухівського лісництва на території Української міської ради Обухівського району Київської області.
На підставі вищевказаного розпорядження, 11.06.2012 р. між постійним лісокористувачем ДП «Київське лісове господарство» та ОСОБА_1 укладено договір довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою № 7. Відповідно до п. 1.1 та 1.2 договору ДП «Київське лісове господарство» виділяє, а ОСОБА_1 приймає у довгострокове тимчасове користування (далі - користування) лісову ділянку для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей у виділах 2, 3 кварталу 46 Обухівського лісництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.
Відповідно до п.2.1 договір укладено на 49 років, до 11.06.2061 р. Після закінчення строку договору ОСОБА_1 має переважне право поновлення його на новий термін. Відповідно до п. 1.3 лісова ділянка, що передається у тимчасове користування, не має особливостей, що можуть вплинути на її ефективне використання.
Крім того, пунктом 3.1 Договору передбачено, що плата за використання вказаної лісової ділянки визначаються відповідності до рішення Київської обласної ради №175-09-VI від 23 серпня 2011 року «Про встановлення ставок збору другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та використання корисних властивостей лісів» з даного питання та сплачується ОСОБА_1 , з моменту підписання вказаного договору.
Розділом 4 договору визначено права та обов'язки сторін.
Так, згідно п. 4.3.2 договору ОСОБА_1 зобов'язана своєчасно проводити оплату за використання лісової ділянки, вказаної в п. 1.1 Договору.
Також, згідно п.4.4.2 договору ОСОБА_1 має право за погодженням із ДП «Київське лісове господарство» в установленому порядку споруджувати тимчасові будівлі і споруди, в тому числі об'єкти малої архітектурної форми.
Вказаний договір підписано сторонами та зареєстровано у Київському обласному управління лісового та мисливського господарства, про що в книзі реєстрації договорів довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками вчинено запис № 14 від 12.06.2012 р.
Обухівською окружною прокуратурою установлено, що тимчасовим лісокористувачем ОСОБА_1 допущено систематичне порушення істотних умов договору, що в свою чергу є підставою для його розірвання.
11.10.2013 ОСОБА_1 звернулась до ДП «Київське лісове господарство» із заявою про погодження встановлення тимчасової огорожі та 11.10.2013 отримало відповідне погодження (лист № 02-735).
Згідно з актом оцінки та прийому-передачі лісової ділянки від 12.12.2013, постійний лісокористувач - Державне підприємство «Київське лісове господарство», в особі директора ОСОБА_2 передав, а тимчасовий лісокористувач лісової ділянки ОСОБА_1 , прийняла земельну лісову ділянку у кварталі НОМЕР_1 виділи НОМЕР_2 , НОМЕР_3 Обухівського лісництва загальною площею 0,12 га на території Української міської ради Обухівського району Київської області.
Під час укладення вказаного акту прийому-передачі земельної лісової ділянки виявлено (абзац 5 Акту), що земельна ділянка по периметру огородження бетонним парканом, а на її території побудовано цегляну споруду (гараж з двома воротами), без письмового погодження з ДП «Київське лісове господарство».
У зв'язку з чим ДП «Київське лісове господарство» звернувся 14.04.2014 листом за № 02-277 до ОСОБА_1 із вимогою демонтувати вказані капітальні споруди, дозвіл на становлення яких не надавався. Листом від 30.04.2014 ОСОБА_1 повідомила про проведення заходів щодо демонтажу капітальних споруд та встановлення тимчасової огорожі.
Проте, відповідно до акту № 7 перевірки лісової ділянки, наданої в довгострокове тимчасове користування від 02.02.2024, комісією у складі головного лісничого філії «Київське лісове господарство» Ольшевського О.В., провідного інженера ОЗЛ Грінченко Ю.О. та помічника лісничого Обухівського лісництва ОСОБА_3 проведено обстеження лісової ділянки у кварталі АДРЕСА_1 , виділа 2, 3 Обухівського лісництва загальною площею 0,12 га, за результатами чого виявлено факт встановлення бетонної огорожі, а доступ до самої ділянки обмежений, що, у свою чергу, є порушенням п. 6.4 Правил використання корисних властивостей лісів, затверджених наказом Мінагрополітики України № 502 від 14.08.2012, а також пунктів 4.3.4. та 4.4.2 Договору.
При цьому, згідно отриманої від Філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» інформації за № 13747/40.1.7-2025 від 30.06.2025 вбачається, що проект благоустрою земельної ділянки, що передана ОСОБА_1 за договором №7 від 11.06.2012 про довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою не розроблявся та ДП «Ліси України» не погоджувався.
Як наслідок, протягом тривалого часу ОСОБА_1 , незважаючи на лист від 30.04.2014, не забезпечено проведення заходів щодо демонтажу капітальних споруд та встановлення тимчасової огорожі, а також допуск представників постійного лісокористувача з метою перевірки умов використання лісової ділянки відповідно до умов Договору.
Вказане підтверджується листом Філії «Київське лісове господарство»
ДП «Ліси України» за № 185/20.14-1.2024 від 24.10.2024, відповідно до якого інформація та підтверджуючі документи щодо виконання ОСОБА_1 вимог демонтажу капітальних споруд та встановлення тимчасової огорожі, відсутні.
У подальшому, Філією «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» Рекомендованим листом повідомлено ОСОБА_1 про необхідність усунення виявлених порушень та звільнення доступу до земельної ділянок, та наголошено, що у разі відмови будуть направлені документи на розірвання Договору про довгострокове тимчасове користування. Відповідь на вказаний лист Філією не отримано (листи Філії № 278/20.14-2024 від 04.12.2024 та № 2447/40.1.7-1.2025 від 29.01.2025).
Крім того, згідно отриманої прокурором інформації ГУ ДПС у Київській області від 22.11.2024 № 23426/5/10-36-19-03-07 та від 11.03.2025 № 4947/5/10-36-19-04-01 щодо сплати «Рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів (крім рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування) по тимчасовим землекористувачам» вбачається, що ОСОБА_1 рентна плата за спеціальне використання лісових ресурсів за період з 2020 по 2024 роки не сплачувалась.
У свою чергу, розділом 11 договору врегульовано порядок зміни умов договору і припинення його дії.
Так, відповідно до п.11.4 дія договору достроково припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання іншою стороною обов'язків передбачених цим договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження лісової ділянки, що істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених чинним законодавством України.
Таким чином, за наслідками опрацювання інформації щодо укладення та виконання умов Договору, встановлено, що ОСОБА_1 грубо порушила істотні умови договору в частині заборони проведення будь-якого будівництва на лісовій ділянці, переданій у довгострокове тимчасове користування, а також в частині своєчасного внесення рентної плати.
В зв'язку з цим позивач просить суд розірвати договір довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою №7 від 11.06.2012, укладений між ДП «Київське лісове господарство» та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ). Зобов'язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ) відновити стан лісової земельної ділянки площею 0,12 га, яка розташована в Обухівському лісництві (квартал 46 виділи 2, 3) на території Української міської ради Обухівського району Київської області, який існував до порушення прав, шляхом знесення самовільно побудованих на ній будівель та споруд - бетонного паркану та цегляної споруди (гараж з двома воротами). Зобов'язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ) повернути лісову ділянку, що знаходяться у постійному користуванні Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», площею 0,12 га, яка розташована в Обухівському лісництві (квартал 46 виділи 2, 3) на території Української міської ради Обухівського району Київської області, розпоряднику земельних ділянок - Київській обласній державній адміністрації. Стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури (бульв. Лесі Українки, 27/2, м. Київ) сплачений судовий збір за подачу позову за наступними реквізитами: отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; розрахунковий рахунок отримувача - UA028201720343190001000015641.
28.10.2025 р. ухвалою судді було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
16.12.2025 р. ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
26.02.2026 р. в судовому засіданні прокурор Курінний С.О. позовні вимоги підтримав повністю та просив задовольнити з підстав викладених у позові.
26.02.2026 р. представник Київської обласної державної адміністрації в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.
26.02.2026 р. відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, хоч про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, заперечень щодо позову та клопотань про відкладення справи до суду не направила, тому суд вважає, за можливе розглянути даний спір у відсутність відповідачки на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо за положеннями ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).
26.02.2026 р. представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» - адвокат Семко В.Ю. позовні вимоги підтримав повністю та просив задовольнити з підстав викладених у позові.
12.03.2026 р. в судовому засіданні прокурор Курінний С.О. в судових дебатах позовні вимоги підтримав повністю.
12.03.2026 р. представник Київської обласної державної адміністрації в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.
12.03.2026 р. відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з'явилася, хоч про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, заперечень щодо позову та клопотань про відкладення справи до суду не направила.
12.03.2026 р. представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» - адвокат Семко В.Ю. в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.
Вислухавши пояснення прокурора та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що розпорядженням Київської обласної державної адміністрації № 227 від 08.06.2012 «Про виділення лісової ділянки у довгострокове тимчасове користування» відповідачці ОСОБА_1 виділено у довгострокове тимчасове користування строком на 49 років для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей лісову ділянку загальною площею 0,12 га, що знаходяться у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» і розташована у кварталі НОМЕР_1 виділи НОМЕР_2 , НОМЕР_3 Обухівського лісництва на території Української міської ради Обухівського району Київської області. (а.с.30)
11.06.2012 р. між Державним підприємством «Київське лісове господарство» та ОСОБА_1 було укладено договір довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою№ 7
Згідно п. 1.1 та 1.2 договору ДП «Київське лісове господарство» виділив, а ОСОБА_1 прийняла у довгострокове тимчасове користування лісову ділянку для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей у виділах 2, 3 кварталу 46 Обухівського лісництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.
Договір було укладено на 49 років, до 11.06.2061 р.
Відповідно до п. 1.3 договору лісова ділянка, що передається у тимчасове користування, не має особливостей, що можуть вплинути на її ефективне використання.
Згідно п.3.1 договору плата за використання вказаної лісової ділянки визначалася відповідно до рішення Київської обласної ради №175-09-VI від 23 серпня 2011 року «Про встановлення ставок збору другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та використання корисних властивостей лісів» з даного питання та сплачувалася ОСОБА_1 з моменту підписання договору.
Відповідно до п. 4.3.2 Договору ОСОБА_1 зобов'язалася своєчасно проводити оплату за використання лісової ділянки, вказаної в п. 1.1 договору.
Крім того п.4.4.2 договору передбачав, що ОСОБА_1 має право за погодженням із ДП «Київське лісове господарство» у встановленому порядку споруджувати тимчасові будівлі і споруди, в тому числі об'єкти малої архітектурної форми. Договір було підписано сторонами та зареєстровано у Київському обласному управління лісового та мисливського господарства, про що в книзі реєстрації договорів довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками вчинено запис № 14 від 12.06.2012. (а.с.31-33)
Відповідачка ОСОБА_1 11.10.2013 р. звернулась до ДП «Київське лісове господарство» із заявою про погодження встановлення тимчасової огорожі. (а.с.38)
З листа №02-735 від 11.10.2013 р. вбачається, що ДП «Київське лісове господарство» погодило встановлення тимчасової огорожі на лісовій ділянці Обухівського лісництва квартал 46 виділа 2, 3 в межах Української міської ради Обухівського району Київської області, яка виділена в довгострокове тимчасове користування для рекреаційно-оздоровчих цілей. Установку тимчасової огорожі провести з дотриманням правил пожежної безпеки в лісах України, без пошкодження та вирубування дерево-чагарникової рослинності. (а.с.39)
12.12.2013 р. було складено Акт оцінки та прийому-передачі лісової ділянки до договору довгострокового тимчасового користування лісами №7 від 11.06.2012 р., згідно якого постійний лісокористувач Державне підприємство «Київське лісове господарство», в особі директора Рибака Р.В. передав, а тимчасовий лісокористувач лісової ділянки ОСОБА_1 , прийняла земельну лісову ділянку у кварталі НОМЕР_1 виділи НОМЕР_2 , НОМЕР_3 Обухівського лісництва загальною площею 0,12 га на території Української міської ради Обухівського району Київської області. В абз.5 Акту вказано, що земельна ділянка по периметру огороджена бетонним парканом, на території земельної ділянки побудовано цегляну споруду (гараж з двома воротами),без письмового погодження з ДП «Київське лісове господарство». Вказаний акт підписано директором ДП «Київське лісове господарство» Рибак Р.В. та ОСОБА_1 (а.с.34-35)
14.04.2014 р. ДП «Київське лісове господарство» в листі № 02-277 просила ОСОБА_1 демонтувати капітальний паркан та встановити тимчасову загорожу, демонтувати гараж, забезпечити вільний доступ до земельної ділянки лісового фонду Обухівського лісництва. (а.с.40)
30.04.2014 р. листом ОСОБА_1 повідомила ДП «Київське лісове господарство» про проведення заходів щодо демонтажу паркану, гаражу та встановлення тимчасової огорожі. (а.с.41)
02.02.2024 р. було складено акт № 7 перевірки лісової ділянки, наданої в довгострокове тимчасове користування від 02.02.2024, згідно якого комісією у складі головного лісничого філії «Київське лісове господарство» Ольшевського О.В., провідного інженера ОЗЛ Грінченко Ю.О. та помічника лісничого Обухівського лісництва ОСОБА_3 було проведено обстеження лісової ділянки у кварталі АДРЕСА_1 , виділа 2, 3 Обухівського лісництва загальною площею 0,12 га, встановлено, що на орендованій ділянці знаходиться бетонна огорож, доступ обмежений. (а.с.44)
Факт встановлення бетонної огорожі та обмеження доступу до лісової ділянки є порушенням п.6.4 Правил використання корисних властивостей лісів, затверджених наказом Мінагрополітики України № 502 від 14.08.2012, а також пунктів 4.3.4. та 4.4.2 Договору від 11.06.2012 р. (а.с.31).
З листа Філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» № 13747/40.1.7-2025 від 30.06.2025 вбачається, що проект благоустрою земельної ділянки, що передана ОСОБА_1 за договором №7 від 11.06.2012 про довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою не розроблявся та ДП «Ліси України» не погоджувався. (а.с.51)
Листом № 278/20.14-2024 від 04.12.2024 Філія «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» повідомляло ОСОБА_1 про необхідність усунення виявлених порушень та звільнення доступу до земельної ділянок, та наголошено, що у разі відмови будуть направлені документи на розірвання Договору про довгострокове тимчасове користування. (а.с.49)
Згідно листа Філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» за № 2447/40.1.7-2025 від 29.01.2025 р. інформації, відповіді від ОСОБА_1 на звернення Філії «Київське лісове господарство» від 04.12.2024 р. № 278/20.14-1-2024 щодо усунення порушень лісового законодавства на адресу Макарівського над лісництва філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» не надходили. (а.с.50).
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи відповідачкою ОСОБА_1 не забезпечено проведення заходів щодо демонтажу капітальних споруд та встановлення тимчасової огорожі, а також допуск представників постійного лісокористувача з метою перевірки умов використання лісової ділянки відповідно до умов Договору.
Крім того, згідно інформації ГУ ДПС у Київській області від 22.11.2024 № 23426/5/10-36-19-03-07 та від 11.03.2025 № 4947/5/10-36-19-04-01 щодо сплати «Рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів (крім рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування) по тимчасовим землекористувачам» ОСОБА_1 рентну плату за спеціальне використання лісових ресурсів в період з 2020 р. по 2024 р. не сплачувала. (а.с.52-56)
Суд дослідивши матеріали справи приходить до висновку, що відповідачка ОСОБА_1 грубо порушила істотні умови договору в частині заборони проведення будь-якого будівництва на лісовій ділянці, переданій у довгострокове тимчасове користування, а також в частині своєчасного внесення рентної плати.
Розділом 11 Договору від 11.06.2012 р. врегульовано порядок зміни умов договору і припинення його дії. Зокрема, п.11.4 Договору передбачено, що дія договору достроково припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання іншою стороною обов'язків передбачених цим договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження лісової ділянки, що істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених чинним законодавством України. (а.с.32-33)
Листом №56-8130 вих-25 від 15.09.2025 р. Обухівська окружна прокуратура повідомила Київську ОДА, що нею буде подано до суду відповідну позовну заяву (а.с.62)
Згідно ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодекос випадках.
Згідно ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Згідно з ч. 4 ст.1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.
Ст.9 ЛК України визначено, що користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим.
У тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам (далі - тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.
Право тимчасового користування земельними ділянками оформляється договором.
У тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися на умовах оренди (ч. 1 ст. 10 ЛК України).
Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному Земельним та Лісовим кодексом України (ч. 5 ст. 6 ЛК України).
Відповідно до ст.18 ЛК України об'єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п'ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року. Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкового платного використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.
Ч.2 ст.20 ЛК України передбачені обов'язки тимчасових лісокористувачів на умовах довгострокового користування: 1) приступати до використання лісів у строки, встановлені договором;2) виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором; 3) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; 4) вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, сприяти формуванню екологічної мережі; 5) своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; 6) не порушувати прав інших лісокористувачів. Законом та договором можуть бути передбачені й інші права та обов'язки тимчасових лісокористувачів на умовах довгострокового користування.
Крім цього, п.п.1, 2 ч.1 ст.20 ЛК України закріплені права тимчасових лісокористувачів на умовах довгострокового користування, зокрема на здійснення господарської діяльності у лісах з дотриманням умов договору, а також на зведення тимчасових будівель і споруд, необхідних для ведення господарської діяльності за умови погодження із власниками лісів, постійними лісокористувачами в установленому порядку.
Згідно з пунктом 6.4 Правил використання корисних властивостей лісів, затверджених Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства №502 від 14.02.2012, спорудження тимчасових будівель і споруд, у тому числі лінійного типу, необхідних для ведення господарської діяльності, здійснюється за погодженням з постійними лісокористувачами (власниками лісів).
Також, Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.09.2012 № 551 затверджено Примірний договір довгострокового тимчасового користування лісами.
Відповідно до п.23 Примірного договору довгострокового тимчасового користування лісами передбачено обов'язок лісокористувача своєчасно вносити плату за користування лісовою ділянкою.
Статтею 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 630 ЦК України передбачає, що договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду.
Відповідно до ст.638 ЦК України Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до п.12.1 Договору від 11.06.2012 р., цей Договір набирає чинності після його підписання Сторонами та реєстрації.
Таким чином, з моменту підписання та реєстрації Договору його умови, у тому числі щодо обмежень у використанні лісової ділянки, стали обов'язковими для ДП «Київське лісове господарство» та ОСОБА_1 .
Статтею 105 ЛК України передбачена відповідальність за порушення лісового законодавства, в тому числі за знищення або пошкодження лісу внаслідок підпалу або недбалого поводження з вогнем, порушення інших вимог пожежної безпеки в лісах; знищення або пошкодження лісу внаслідок його забруднення хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими і побутовими відходами, стічними водами, іншими шкідливими речовинами, підтоплення, осушення та інших видів шкідливого впливу; порушення строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; невнесення плати за використання лісових ресурсів у встановлені строки.
Статтею 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 ЦК України визначено принцип обов'язковості договору. Іншими словами, Цивільний кодекс закріплює принцип непорушності досягнутих сторонами правочину домовленостей, а відтак і закріплених в договорі відповідних умов.
Згідно ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Договором від 11.06.2012 сторони передбачили випадки його припинення (розділ 11 Договору).
Відповідно до п. 11.4 дія Договору достроково припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із Сторін унаслідок невиконання іншою Стороною обов'язків передбачених цим Договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження лісової ділянки, що істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених чинним законодавством України.
Відповідно до вимог ст. 78 ЛК України використання лісових ресурсів способами, які негативно впливають на стан і відтворення лісів, призводять до погіршення навколишнього природного середовища є безумовною підставою для припинення права використання лісових ресурсів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу особа має право звернутися до суду (ст. 16 ЦК України).
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вказаний перелік не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
За змістом положень вище зазначених норм права розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Суд забезпечує захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються, шляхом здійснення провадження у справах.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.
Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Тобто припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.
Положеннями статті 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Як визначено в п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема розірвання договору.
Відповідно до п.11.1 та 11.2 Договору зміна його умов здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою Сторін. При недосягненні згоди щодо умов Договору спір розв'язується в судовому порядку.
Пунктом 31 Договору передбачено, що при виникненні обставин, які унеможливлюють виконання сторонами обов'язків, передбачених цим Договором, відповідна сторона зобов'язана повідомити про це в письмовій формі іншу Сторону протягом десяти робочих днів із дня виникнення таких обставин.
Відповідно до п. 9.1. та 9.2 Договору усі спори, що виникають у зв'язку з його виконанням, Сторонами вирішуються шляхом переговорів. Якщо сторони не досягли домовленостей, спір вирішується в судовому порядку.
За приписами ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Вказана правова позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 11.10.2017 №6-1449цс17, постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 908/109/17.
Як встановлено, відповідачкою ОСОБА_1 здійснено зведення капітальної споруди на лісовій земельній ділянці без погодження Київської обласної державної адміністрації як розпорядника земельної ділянки, так і постійного лісокористувача - ДП «Київське лісове господарство» (на даний час - Філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України»), що підтверджується листом Київської обласної державної адміністрації № 2760/08/09.02-N/2025 від 22.04.2025 та листом ДП «Київське лісове господарство» від 14.04.2014 за № 02-277 (а.с.40, 62).
Крім того, відповідачка ОСОБА_1 систематично не виконує істотні умови договору, а саме упродовж тривалого часу не сплачує плату за довгострокове користування лісами, а відтак постійний лісокористувач та Київська обласна державна адміністрація не отримували тих благ, на які розраховували при видачі розпорядження від 08.06.2012 № 227«Про виділення у довгострокове тимчасове користування лісової ділянки'та укладенні Договору, в діях (бездіяльності) тимчасового лісокористувача вбачається істотне порушення договірних зобов'язань.
Таким чином, відповідачка ОСОБА_1 не дотримується обов'язку щодо здійснення оплати за користування виділеною лісовою ділянкою відповідно до вимог Лісового кодексу України, Податкового кодексу України та Договору.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 зазначено, що систематичність невиконання договірних зобов'язань - це два та більше випадки невиконання таких зобов'язань.
Так, більше ніж чотири роки відповідачем ОСОБА_1 не вчинялися дії, спрямовані на виконання зобов'язань, визначених у Договорі, тобто, відповідачка систематично не виконувала обов'язки, покладені на нього законом та договором.
Оцінка викладеного вище дає підстави стверджувати, що з боку відповідача ОСОБА_1 вбачається істотне порушення умов Договору та природоохоронного законодавства.
Частиною 2 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (ч.ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду конкретизує попередні правові висновки та зазначає, що несплата орендної плати в розумінні пункту «д» частини першої ст. 141 Земельного кодексу України охоплює випадки лише повної несплати орендної плати, у строки, визначені договором. Натомість часткова несплата (недоплата) орендної плати може бути підставою для розірвання договору оренди землі на підставі частини другої ст. 651 ЦК України, якщо таке порушення умов договору буде кваліфіковане як істотне (постанова № 918/391/23 від 20.11.2024).
За висновками суду підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України є саме систематична, тобто неодноразова (два та більше випадків), повна несплата орендної плати.
Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що орендар істотно порушила умови договору та внаслідок часткової недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував.
Зважаючи на те, що відповідачкою ОСОБА_1 договір про довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою укладений у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише шляхом розірвання даного договору та повернення лісової ділянки власнику.
За таких обставин, суд вважає, що договір довгострокового тимчасового користування лісами повинен бути розірваний, а лісова ділянка повернута Київській обласній державній адміністрації та у користування Філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України».
Крім того, відповідно до частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 Земельного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.
Згідно із нормою ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України)
Таким чином, власник має право вимагати відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, шляхом приведення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі № 458/1046/15 провадження № 61-976св18), висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц.
Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України. Позов може бути пред'явлено до особи, яка здійснила будівництво, як про зобов'язання знесення забудови, так і про знесення забудови за рішенням суду самим власником (користувачем) земельної ділянки за рахунок особи, яка здійснила самочинне будівництво, з одночасним відшкодуванням підтверджених витрат на його знесення (постанова Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 369/1843/18).
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 727/7282/15-ц, самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилася від здійснення перебудови.
Таким чином, з огляду на викладені обставини справи вбачається, що відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, має бути реалізовано шляхом знесення самочинно збудованого на ній майна.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі; 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті; 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право на мирне володіння майном передбачена законом, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання держави у право на мирне володіння майном особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкового платного використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.
Право тимчасового користування земельними ділянками оформляється договором.
Відповідні приписи національного законодавства щодо порядку набуття права користування лісовою ділянкою є доступними, чіткими та передбачуваними.
За таких обставин позов Обухівської окружної прокуратури по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.
Це узгоджується із правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 № 357/9328/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц.
Відповідачка ОСОБА_1 не діяла добросовісно щодо виконання умов Договору і мала усвідомлювати можливість виникнення у подальшому ситуації, за якої до неї буде пред'явлено вимогу про його розірвання та повернення лісової ділянки.
Позов про зобов'язання повернути лісову ділянку має легітимну мету захисту довкілля і реалізації екологічних прав громадян, охорони лісового фонду, а також контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання відбувалося згідно з вимогами законодавства.
Тобто той захист і охорона, які забезпечує держава в особі відповідних органів, у тому числі шляхом звернення із позовом про зобов'язання повернути земельну ділянку, відповідають легітимній меті і спрямовані на захист громадських інтересів, які полягають у збереженні лісового фонду, раціонального використання земель і сприянні стабільності навколишнього природного середовища.
Застосування саме такого юридичного механізму поновлення порушеного права не призведе до непропорційного втручання у права ОСОБА_1 , оскільки у цьому випадку питання захисту навколишнього природного середовища, охорони довкілля, у тому числі лісів, враховуючи їх загальносуспільне значення, превалюють над індивідуальними правами окремих громадян та юридичних осіб.
За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення окружної прокуратури до суду в інтересах держави з вказаним позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - раціонального використання лісів, а також права власності на землю Українського народу.
Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності, володіння відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою такого права, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності (володіння) на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).
Окрім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» від 26.10.84 та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» від 28.10.98). Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як «явну помилку» (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (справа «Хамідов проти росії»).
Піддаючи аналізу пропорційність втручання з дотриманням основоположних принципів ст. 1 Першого протоколу Конвенції у справі Хамер проти Бельгії Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці також зауважує, що при визначенні суспільних інтересів, знаючи потреби суспільства, національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони перші виявляють проблеми, що можуть виправдати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року).
Отже, закріплена в Конвенції система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як способи позбавлення права власності і користування, так і необхідність запровадження заходів для усунення несправедливості.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 чітко визначає, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).
Окрім того, Європейський суд з прав людини розглядаючи справу № 34044/02 «Депаль проти Франції» (рішення від 29.03.2010) підтвердив, що політика облаштування території і охорона навколишнього природного середовища, де переважаюче місце займає загальносуспільний інтерес, надає державі більш широку свободу дій, аніж при врегулюванні приватних правовідносин (п. 83-84). У зв'язку з цим право вирішувати, які саме заходи необхідно вживати для захисту земель, належить, в першу чергу, національній владі (п. 87, 92, 93).
Суспільний, публічний інтерес у цьому випадку полягає у відновленні правового порядку Українського народу щодо користування лісами - національним багатством України та джерелом задоволення потреб суспільства у навколишньому природному середовищі, в частині відновлення становища, яке існувало до порушення вимог закону та права власності Українського народу на землю та води.
Враховуючи викладене, в цій справі відсутнє непропорційне втручання у право мирного володіння майном.
На органи прокуратури відповідно до ст.131-1 Конституції України покладено здійснення представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Право на звернення прокурора або його заступника до суду в інтересах держави передбачено ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави, у випадках, передбачених законом.
Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч.2 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Згідно ст. 56 ЦПК України визначено право прокурора в позовній заяві самостійно визначати, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовувати необхідність захисту інтересів держави, а також зазначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 № 806/1000/17, від 02.10.2018 № 4/166 «Б», від 17.10.2018 № 910/11919/17, від 08.02.2019 № 915/20/18, від 19.03.2019 у справі № 925/1381/16.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 08.02.2019 у справі №915/20/18.
За приписами ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ст. 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Стаття 2 ЛК України передбачає, що лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.
Об'єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки.
Суб'єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України.
У Преамбулі Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» зазначено, що охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України. З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.
Крім того, порушення відповідачем умов Договору порушує інтереси держави, оскільки раціональне в економічному аспекті використання лісових ресурсів, як складової частини державних фінансових ресурсів, є запорукою стабільності економіки держави.
Отже, інтереси держави у даному спорі полягають у забезпеченні додержання законодавчо визначеного порядку використання лісових ресурсів та отриманні максимального доходу від використання, що забезпечує розвиток важливих соціальних сфер.
Таким чином, правовідносини, пов'язані з використанням лісових ресурсів, становлять «суспільний», «публічний» інтерес.
Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення державної, а також суспільної потреби у припиненні неналежного використання лісових ресурсів та повернення їх державі.
Надавши прокурору повноваження представництва, законодавець насамперед визначив можливість органам прокуратури захищати державні інтереси, а тому порушення інтересів держави є безумовною підставою для вжиття заходів реагування в порядку ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Отже, порушення прав держави та Народу України в лісових правовідносинах, беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов'язку держави щодо забезпечення прав людини.
Відтак, в силу норм ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обов'язком прокурора є захист інтересів держави.
Другою складовою підстав представництва прокурором інтересів держави в суді є нездійснення або неналежне здійснення суб'єктом владних повноважень своїх функцій.
Велика Палата Верховного Суду зробила свій висновок щодо поняття «нездійснення або неналежного здійснення суб'єктом владних повноважень своїх функцій» (справа № 912/2385/18 від 26.05.2020), відповідно до якого бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.
Статтею 7 ЛК України передбачено, що від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.
У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.
Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (ст. 8 ЛК України).
Водночас, згідно з п. 6 ст. 31 ЛК України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зробила правовий висновок про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (п. 37 Постанови).
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (п. 38).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. (п. 40 Постанови).
Аналогічні правові висновки зазначено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18.
На виконання вказаних вимог окружною прокуратурою до Київської обласної державної адміністрації надіслано запит № 56-3104 вих-25 від 02.04.2025 про те, чи вживалися заходи щодо відповідачки ОСОБА_1 , у тому числі шляхом подання позовної заяви про розірвання Договору та повернення лісової ділянки. (а.с.57-59)
Як вбачається із інформації Київської обласної державної адміністрації (лист № 2760/08/09.02-N/2025 від 22.04.2025) останньою, як розпорядником відповідної земельної ділянки, не вживались заходи для усунення порушень. (а.с.62)
Таким чином, незважаючи на порушення істотних умов договору Київською обласною державною адміністрацією не вживались необхідні заходи для його розірвання та повернення лісової ділянки.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Київська обласна державна адміністрація не пред'явила позову, як ефективного способу захисту порушених прав для розірвання Договору та повернення лісової ділянки, що свідчить про нездійснення своїх повноважень протягом розумного строку, як про це зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Окрім цього, що стосується «розумності строку», про які зазначається в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, слід зазначити, що такі строки слід рахувати з моменту, коли компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Вказані обставини свідчать про самоусунення уповноваженого органу від реалізації функції захисту порушених державних інтересів, як наслідок наявність передбачених ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для їх представництва.
А тому, відповідно до п. 40 та п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду у від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, з урахуванням значимості порушення інтересів держави через істотне порушення Відповідачем умов Договору, а також відсутність об'єктивних перешкод для звернення Позивача з позовом до суду щодо розірвання договору та повернення земельної ділянки, окружною прокуратурою дотримано розумний строк для надання уповноваженому органу часу вжити невідкладних ефективних заходів.
Таким чином, прокурором встановлено та визначено поважні причини та необхідні й достатні підстави для представництва в суді інтересів держави, оскільки заходи реагування щодо розірвання договору та повернення лісової ділянки уповноваженим органом не вживаються, що вказує на нездійснення захисту інтересів держави.
Бездіяльність позивача щодо звернення до суду з позовом свідчить про нездійснення цим органом (п.27.1 постанови Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №927/246/18) захисту інтересів держави у сфері тимчасового користування лісами, що має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень та підтверджує наявність «виключного випадку» для звернення прокурора з позовом до суду.
При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі№ 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18, від 10.11.2020 у справі № 903/504/16, від 12.11.2020 у справі № 926/14/19).
Більше того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у п. 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 зазначив, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
З огляду на викладене, вказана позовна заява є заходом прокурорського реагування та направлена, насамперед, на захист економічних та суспільних інтересів держави, оскільки, нездійснення Київською обласною державною адміністрацією захисту інтересів держави, призводить до порушення встановленого законодавством режиму використання вказаних земель, невиконання встановлених обмежень (обтяжень) лісової ділянки, здійснення самовільного будівництва на земельній ділянці, яка перебуває у державній власності.
Вищезазначене свідчить про достатність та обґрунтованість підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в суді.
Враховуючи викладені вище обставини, судом виявлені грубі порушення відповідачкою ОСОБА_1 умов договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою № 7 від 11.06.2012 р.
Вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних у справі доказів, суд вважає, що порушене право держави підлягає судовому захисту, позовні вимоги ґрунтуються на чинному законодавстві та узгоджуються з матеріалами справи, тому позов слід задовольнити повністю.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, в силу ст.141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідачки.
Таким чином з відповідачки ОСОБА_1 слід стягнути на користь Київської обласної прокуратури судовий збір в сумі 9084 грн. 00 коп.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.4, 10, 76, 81, 141, 259, 264-265, 268, 273,280-284 ЦПК України, ст. ст.526, 598, 615, 626, 628, 629, 630, 638, 651, 653 Цивільного кодексу України, суд,
Позов заступника Керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації задовольнити повністю.
Розірвати договір довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою № 7 від 11.06.2012, укладений між ДП «Київське лісове господарство» та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ).
Зобов'язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ) відновити стан лісової земельної ділянки площею 0,12 га, яка розташована в Обухівському лісництві (квартал 46 виділи 2, 3) на території Української міської ради Обухівського району Київської області, який існував до порушення прав, шляхом знесення самовільно побудованих на ній будівель та споруд - бетонного паркану та цегляної споруди (гараж з двома воротами).
Зобов'язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ) повернути лісову ділянку, що знаходяться у постійному користуванні Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», площею 0,12 га, яка розташована в Обухівському лісництві (квартал 46 виділи 2, 3) на території Української міської ради Обухівського району Київської області, розпоряднику земельних ділянок - Київській обласній державній адміністрації.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - UA028201720343190001000015641) сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в умі 9084 грн. 00 коп..
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто Обухівським районним судом у випадку подання відповідачем відповідної заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи якому повне заочне рішення не було йому вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.
Повний текст рішення складено та підписано 26.03.2026 р.
Суддя: О.М. Зінченко