Справа № 161/4447/26
Провадження № 1-кп/161/828/26
м. Луцьк 09 квітня 2026 року
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025140130001209 від 01.09.2025, про обвинувачення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився, зареєстрований у АДРЕСА_1 , проживає у АДРЕСА_2 , громадянин України, освіта середня, військовослужбовець ВЧ НОМЕР_1 , неодружений, в силу положень ст.89 КК України несудимий,
у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурорів ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
Обвинувачений ОСОБА_3 під час проходження військової служби по контракту у Збройних Силах України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в порушення вимог ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, не маючи наміру назавжди ухилитись від проходження військової служби, не отримавши дозволу відповідного командира (начальника), не пізніше 10 години 00 хвилин 09.08.2025 не маючи наміру назавжди ухилитися від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, самовільно залишив тимчасове місце несення служби - територію військової частини НОМЕР_2 з місцем дислокації у АДРЕСА_3 , та був відсутній на службі без поважних причин, а службовий час проводив на власний розсуд, не пов'язуючи його з обов'язками військової служби, до моменту його затримання правоохоронними органами 22.10.2025 у місті Луцьк Волинської області.
ОСОБА_3 інкримінується самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто вчинення злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину у інкримінованому йому злочині, передбаченому ч.5 ст.407 КК України, фактично визнав та показав, що перед 09.08.2025 йому обіцяли звільнення, щоб він мав можливість забрати певні документи. 09 серпня звільнення йому не дали і тому він самовільно залишив місце служби о 18.10год, а не о 10.00год., як зазначено в обвинуваченні, перескочивши паркан. Він писав військовослужбовцям про намір повернутися, однак йому сказали не повертатися, оскільки він створив для них проблеми. З серпня по жовтень перебував вдома, оскільки щодо нього було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у іншому кримінальному провадженні.
Незважаючи на часткове визнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_3 , його винуватість повністю доводиться дослідженими в ході судового розгляду доказами. Такий висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку і перевірених судом допустимих доказах.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показав, що на початку серпня від військовослужбовців йому стало відомо, що близько 16.00год. ОСОБА_3 пішов виносити сміття і через паркан залишив військову частину.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показав, що бачив ОСОБА_3 у ВЧ1141, їх разом збирали в одну бригаду, тісно з ним не спілкувався. Декілька днів ОСОБА_3 побув в частині. У другій половині дня пішов виносити сміття і не повернувся, виявили, що він через паркан залишив частину. Після самовільного залишення частини ОСОБА_3 на військову службу не повертався.
Допитана за клопотанням обвинуваченого свідок ОСОБА_8 в суді показала, що ОСОБА_3 їй повідомляв про те, що він домовився з командиром про відлучення з частини на один день. Повернувся додому ОСОБА_3 вночі, на наступний день телефонував діловоду та повідомляв що хоче повернутися, однак йому в грубій формі сказали не приходити, після чого обвинувачений весь час перебував вдома. Через додаток «Армія+» писали рапорт про повернення, однак відповідь не надійшла. Підтвердила те, що обвинувачений мав можливість фізично повернутися в війському частину.
Показання свідків є чіткими, послідовними та дають змогу відтворити обставини кримінального правопорушення, які були до, на момент та після їх вчинення. Немає в суду обґрунтованих підстав вважати, що останні оговорюють обвинуваченого, оскільки в суді не було встановлено таких об'єктивних причин, а їх показання повністю узгоджуються між собою, а також частково з показаннями самого обвинуваченого, та відповідають і іншим доказам у справі.
Так відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.07.2025 №69 солдата ОСОБА_3 з 29.07.2025 зараховано до списків особового складу частини НОМЕР_3 та призначено на посаду водія 1 відділення автомобільного взводу підвозу військово-технічного майна 2 автомобільної роти автотранспортного батальйону військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», на всі види забезпечення, та вважати таким, що приступив до виконання службових обов'язків за посадою з 29.07.2025.
З рапорту командира автотранспортного батальйону ОСОБА_9 віл 11.08.2025 встановлено, що 09.08.2025 о 10.00год. під час перевірки наявності особового складу на території ВЧ НОМЕР_2 було виявлено відсутність водія 1 відділення автомобільного взводу підвозу військово-технічного майна 2 автомобільної роти ОСОБА_3 .
Згідно з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.08.2025 №79 ОСОБА_3 з 09.08.2025 виключено з усіх видів забезпечення за самовільне залишення місця несення служби у період дії воєнного стану.
Відповідно до висновку службового розслідування від 25.08.2025 №38, затвердженого командиром ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_10 , яке проведено згідно наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 11.08.2025, ОСОБА_3 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді «суворої догани», матеріали службового розслідування направлені до Третього СВ (з дислокацією у м.Луцьк) ТУ ДБР розташованого у м.Львів. Вказаним висновком встановлено, що 09.08.2025 о 10.00год. під час перевірки наявності особового складу на території ВЧ НОМЕР_2 було виявлено відсутність водія 1 відділення автомобільного взводу підвозу військово-технічного майна 2 автомобільної роти ОСОБА_3 .
Згідно відповідей командира ВЧ НОМЕР_4 ОСОБА_11 , медичного директора КП «Горохівська багатопрофільна лікарня Горохівської міської ради» ОСОБА_12 встановлено, що ОСОБА_3 з 09.08.2025 по лютий 2026 року на лікуванні не перебував.
Суд не приймає до уваги показання обвинуваченого ОСОБА_3 в частині зазначення години самовільного залишення військової частини, оскільки такі спростовуються сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів.
Факт відсутності обвинуваченого на службі вже станом на 10 год. 00 хв. 09.08.2025 об'єктивно підтверджується рапортом командира автотранспортного батальйону від 11.08.2025, складеним уповноваженою службовою особою під час виконання службових обов'язків, а також висновком службового розслідування від 25.08.2025, який узгоджується із зазначеним рапортом та іншими матеріалами кримінального провадження.
Наведені письмові докази є належними, допустимими та достовірними, отриманими у передбаченому законом порядку, взаємоузгодженими між собою, а відтак суд надає їм перевагу перед поясненнями обвинуваченого.
Показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо залишення обвинуваченим території військової частини у другій половині дня не спростовують встановленого судом часу залишення місця служби, оскільки є оціночними, не містять точного визначення часу та ґрунтуються на суб'єктивному сприйнятті подій, без їх безпосередньої фіксації.
Крім того, зазначені свідки не були очевидцями моменту виявлення відсутності обвинуваченого під час перевірки особового складу, а тому їх показання у цій частині не можуть бути покладені в основу встановлення точного часу вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, на підставі сукупності доказів суд приходить до переконання, що ОСОБА_3 самовільно залишив місце служби не пізніше 10 год. 00 хв. 09.08.2025, як це обґрунтовано зазначено в обвинувальному акті.
При цьому суд зазначає, що розбіжності у показаннях обвинуваченого та свідків щодо точного часу залишення військової частини не є істотними, не впливають на встановлення об'єктивної сторони кримінального правопорушення, тривалість самовільної відсутності понад три доби та не спростовують правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 5 ст. 407 КК України.
У зазначеному кримінальному провадженні дотримано вимог ст.ст. 10, 22 КПК України, створено необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у поданні доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Всі клопотання учасників процесу розглянуті у відповідності до вимог закону. Якщо у кримінальному провадженні відсутні прямі докази, що підтверджують винуватість обвинуваченого у вчиненні самовільного залишення місця служби, однак обставини кримінального правопорушення підтверджуються сукупністю інших належних і допустимих непрямих доказів, з якими не узгоджуються непослідовні версії обвинуваченого щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, то сукупність таких непрямих доказів може бути покладена судом в основу обвинувачення особи у вчиненні розбою.
Учасники судового розгляду не ставили питання про проведення повторного, одночасного допитів, вказаних вище осіб, в порядку ч.ч. 14, 15 ст.352 КПК України, чи проведення слідчих (розшукових) дій під час судового провадження в порядку ст.333 КПК України, при цьому суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, як це передбачено ч.6 ст.22 КПК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, зокрема і будь-яких порушень прав та свобод людини, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію дій або перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, судом не встановлено.
Згідно з ст.94 КПК України суд, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
За таких обставин, суд, оцінивши кожний доказ та сукупність зібраних доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що ОСОБА_3 своїми умисними протиправними діями, які виразились у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, вчинив злочин, передбачений ч.5 ст.407 КК України.
Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали.
У відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до вимог ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжкого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, у відповідності до ст.66 КК України, немає, оскільки, на думку суду, така обставина як щире каяття не знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду.
Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , у відповідності до ст.67 КК України, відсутні.
Обвинувачений ОСОБА_3 в силу положень ст.89 КК України несудимий, має постійне місце проживання, на обліку в лікарів нарколога чи психіатра не перебуває.
На підставі викладеного, враховуючи обставини вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч.2 ст.50 КК України, обираючи строк покарання, передбачений санкцією закону, за яким визнав ОСОБА_3 винуватим, вважає за необхідне призначити останньому покарання у виді позбавлення волі в мінімальній межі.
При цьому, відсутні правові підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст.69 КК України) або ж звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.75 КК України), адже Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13.12.2022 встановлено заборону для застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України у разі засудження за кримінальні правопорушення, передбачені статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Початок строку відбування покарання обчислювати з дня приведення вироку до виконання, оскільки обвинувачений не перебуває під вартою у цьому кримінальному провадженні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 366-368, 371, 374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд,
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Початок строку відбування покарання обчислювати з дня приведення вироку до виконання.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок суду може бути оскаржений учасниками судового провадження до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, з моменту отримання копії судового рішення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Головуючий