Справа № 161/25167/25
Провадження № 2/161/1260/26
(заочне)
09 квітня 2026 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі:
головуючого - судді Рудської С.М.,
за участю секретаря судового засідання - Коржик Н.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
05 грудня 2025 року позивач звернувся до суду з цим позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 31 травня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та відповідачем був укладений договір про споживчий кредит №142211, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 21 687,00 грн., з яких 12 822,40 грн - для погашення заборгованості за договором про споживчий кредит №136186 від 04 квітня 2024 року, у розмірі 5 177,81 грн на № рахунку/картку позичальника, у розмірі 3 686,79 грн шляхом погашення заборгованості за комісією, яка нарахована згідно п.2.5 договору.
Строк кредитування становить 126 днів, а проценти за користування кредитом становлять 300% річних.
Позивач вказує, що за договором факторингу він набув право вимоги за кредитним договором.
Станом на день звернення до суду заборгованість за договором становить 19 895,25 грн, яка складається з 13 982,01 грн заборгованості за тілом, 5 413,24 грн заборгованості за відсотками та заборгованість за комісією 500,00 грн.
Відповідач письмового відзиву на позов не подала.
У судове засідання сторони повторно не прибули.
Представник позивача у тексті позову просить суд слухати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує.
Відповідач про причини неявки суд не повідомила.
Оскільки відповідач була належним чином повідомлена про розгляд справи, але не подала письмового відзиву та повторно не прибула у судове засідання, суд ухвалив проводити заочний розгляд справи на підставі ст.280 ЦПК України.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити, з таких підстав.
Судом встановлено, що 31 травня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та відповідачем був укладений договір про споживчий кредит №142211, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 21 687,00 грн., з яких 12 822,40 грн - для погашення заборгованості за договором про споживчий кредит №136186 від 04 квітня 2024 року, у розмірі 5 177,81 грн на № рахунку/картку позичальника, у розмірі 3 686,79 грн шляхом погашення заборгованості за комісією, яка нарахована згідно п.2.5 договору.
Строк кредитування становить 126 днів, а проценти за користування кредитом становлять 300% річних.
За договором факторингу позивач набув право вимоги за цим договором.
Позивач зазначає, що станом на день звернення до суду заборгованість за договором становить 19 895,25 грн, яка складається з 13 982,01 грн заборгованості за тілом, 5 413,24 грн заборгованості за відсотками та заборгованість за комісією 500,00 грн.
Надаючи свою правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Оскільки спірні правовідносини виникли стосовно повернення кредитну, вони врегульовані відповідними положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625).
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (частина перша статті 1048 ЦК України).
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина перша статті 1050 ЦК України).
Що стосується стягнення комісії, суд зазначає наступне.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, вказаною нормою визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.
Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019року у справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Верховний Суд звернув увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемною.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У пункті 2.5 договору між сторонами була встановлена комісія за надання кредиту у розмірі 3 686,79 грн.
Однак, сплата позичальником комісії за надання кредиту фактично не є самостійною послугою кредитодавця, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком кредитодавця та виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Надання кредиту здійснюється кредитодавцем як виконання ним свого обов'язку за кредитним договором, а тому такі дії кредитора не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
А тому пункти укладеного між сторонами договору, які передбачають сплату комісії за надання кредиту у розмірі 3 686,79 грн, є нікчемними, що зумовлює відмову у задоволенні позову у цій частині.
Щодо стягнення тіла кредиту та відсотків за ним, суд зазначає таке.
Зі змісту кредитного договору слідує, що відповідач нібито отримала кредит у розмірі 21 687,00 грн., з яких 12 822,40 грн - для погашення заборгованості за договором про споживчий кредит №136186 від 04 квітня 2024 року, у розмірі 5 177,81 грн на № рахунку/картку позичальника, у розмірі 3 686,79 грн шляхом погашення заборгованості за комісією, яка нарахована згідно п.2.5 договору.
За клопотанням позивача, судом була витребувана інформація від АТ КБ «Приватбанк», який підтвердив, що картка №4731-хххх-хххх-2515 емітована відповідачеві, а неї дійсно 31 травня 2024 року зараховані 5 177,81 грн.
Однак будь-яких доказів існування заборгованості за договором про споживчий кредит №136186 від 04 квітня 2024 року у розмірі 12 822,40 грн, суду надано не було.
Довідка про проведення взаємозаліку від 04 листопада 2025 року не підтверджує факту наявності заборгованості у розмірі 12 822,40 грн за договором №136186 від 04 квітня 2024 року. Такими доказами мають бути безпосередньо сам договір, підписаний сторонами, а також докази його виконання у вигляді перерахування коштів позичальнику.
Стягнення комісії та віднесення її до складу тіла кредиту суд також визнав незаконним.
Отже, обґрунтованими могли б бути позовні вимоги про стягнення тіла кредиту у розмірі 5 177,81 грн, які були фактично перераховані відповідачу на її платіжну картку.
Однак, з наданої до позову картки обліку виконання договору слідує, що 08 червня 2024 року позивач внесла на погашення кредиту 4 000,05 грн, а 11 червня 2024 року - 8 000,10 грн, тобто разом 12 000,15 грн, що значно перевищує грошові кошти, які були фактично перераховані відповідачу, а також нараховані відсотки.
Оскільки відповідач повністю погасила фактично наданий їй кредит у розмірі 5 177,81 грн, а також відсотки за ним, враховуючи неправомірність нарахованої комісії, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.
Оскільки суд відмовив у задоволенні позову, всі судові витрати позивача залишаються за ним.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 141, 265, 280 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Волинського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд.6, каб.14, код ЄДРПОУ 42986956.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Повне рішення суду складено та підписано 09 квітня 2026 року.
Суддя Луцького міськрайонного
суду Волинської області С.М. Рудська