Провадження № 11-кп/803/1608/26 Справа № 214/9847/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
07 квітня 2026 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретар ОСОБА_5
за участю
обвинуваченого ОСОБА_6 ( в режимі відеоконференції)
захисника ОСОБА_7
прокурора ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 березня 2026 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255, ч.4 ст. 28, ч.3 ст. 307 КК України, -
Обставини, встановлені судом першої інстанції:
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 березня 2026 року обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 22 травня 2026 року, включно, без визначення розміру застави.
Мотивуючи вказане рішення, суд зазначив, що ОСОБА_6 неодружений, раніше не судимий. Враховуючи стадію судового провадження, воєнний стан, а також те, що останній обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255 КК України, санкцією статті кого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна та ч. 3 ст. 307 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна, а також те, що ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу, не зникли та не змінилися під час розгляду клопотання, суд вважає, з урахуванням викладеного та особи обвинуваченого, що інші, більш м'які запобіжні заходи є недостатніми для запобігання ризикам, встановленим ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України.
Доводи апеляційної скарги:
Із вказаним судовим рішенням не погодилась захисник ОСОБА_7 та оскаржила в апеляційному порядку .
В апеляційній скарзі просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та застосувати до обвинуваченого ОСОБА_9 більш м'який запобіжний захід запобіжний не пов'язаний з триманням під вартою, а саме запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з електронним засобом контролю або визначити альтернативний запобіжний захід вигляді застави у розмірі 266 240 грн.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи. Судом при постановленні ухвали порушено норми матеріального права, а рішення не відповідає вимогам ст. 370 КПК України.
Прокурором не доведено наявність заявлених ризиків, не надано доказів на підтвердження їх існування та не доведено можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Також захисник наголошує на надмірній тривалості тримання обвинуваченого під вартою та відсутності доказів обґрунтованості підозри.
Зазначає, що судом першої інстанції не враховано документи та обставини, що характеризують особу обвинуваченого.
Сторона захисту наголошує, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може бути виправданням тривалого тримання під вартою
Позиції сторін в суді:
Обвинувачений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити з підстав, зазначених ній.
Прокурор ОСОБА_8 в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Висновки суду:
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 394 КПК України ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором.
Згідно вимог ст. 12 КПК України кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Таким чином, законність та обґрунтованість обмеження права на свободу та особисту недоторканність має бути перевірена судом у найкоротший строк.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, визначених у п. 1-5 частини 1 вказаної статті.
Підставами застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може вчинити дії, передбачені ч . 1 ст. 177 КПК України, хоча зміст поняття «достатні підстави» не має чіткого законодавчого визначення, аналіз кримінального судочинства свідчить про те, що такими підставами є передбачувана небезпека вчинення обвинуваченим протиправних дій, зазначених у ч. 1 ст. 177 КПК України, та дозволять суду на основі закону та внутрішнього переконання зробити висновок про необхідність обрання запобіжного заходу.
У кримінальному судочинстві поняття ризиків передбачає як тактичні ризики, так і конкретні небажані для кримінального провадження наслідки поведінки підозрюваних та обвинувачених.
Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою є заходом забезпечення кримінального провадження, тобто заходом кримінального процесуального примусу, оскільки такий захід дає можливість виявляти та зберігати докази, запобігти прогнозованій протиправній поведінці чи унеможливити ухилення від слідства та суду обвинуваченого. Такий превентивний та забезпечувальний захід спрямований на недопущення можливої протидії з боку обвинуваченого провадженню у кримінальній справі, та є ефективним засобом коригування його неправомірної поведінки.
Обмежуючи конституційні права обвинуваченого у вчиненні злочину, запобіжні заходи виконують позитивну роль, реалізуючи у кримінальному процесі матеріально-правовий принцип крайньої необхідності: завдання меншої шкоди, щоб запобігти більшій шкоді.
Як встановлено з наданих судом першої інстанції матеріалів, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушеннь, передбаченого ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. ст. 307 КК України.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 продовжений під час судового провадження в суді першої інстанції на 60 днів до 22 травня 2026 року включно без визначення розміру застави.
Клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого прокурор мотивував тим, що не перестали існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, що стало підставою для продовження строку обраного запобіжного заходу.
Згідно з практикою Європейського Суду, зокрема рішенням у складі Великої палати у справі «Labitav.Italy» від 06.04.2000 р., тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у своєму рішенні від 26.07.2001 р. у справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
На думку суду апеляційної інстанції, ризик переховування обвинуваченого від суду, є підтвердженим, оскільки тяжкість імовірного покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику. При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000р, у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.
Крім цього, вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як потерпілого, так і суспільства в цілому.
Колегія суддів зауважує, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченими зазначених дій.
Заявлені прокурором ризики є цілком ймовірними та чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково, тобто, поза всяким сумнівом здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні надалі.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості та законності застосованого до ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів враховує, що він обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів проти громадської безпеки й у сфері обігу психотропних речовин, вчиненого у складі злочинної організації, як за ознак ретельного планування, так і з розподіленням відповідних ролей, що свідчить про підвищену небезпеку протиправних дій останнього, санкція статей передбачає покарання до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна у зв'язку з чим обвинувачений може переховуватися від суду з метою уникнення покарання, наявна можливість вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення у якому обвинувачується.
Колегія суддів зазначає, що тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні особливо тяжких злочинів в сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Тому апеляційні доводи захисника в цій частині вважає необґрунтованими.
З урахуванням цього, колегія суддів зазначає, що застосування більш м'якого запобіжного заходу не буде гарантувати виконання ОСОБА_6 своїх процесуальних обов'язків.
Можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою передбачають вимоги ст. 183 КПК України. Вік та стан здоров'я обвинуваченого дозволяє застосувати до нього запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Відповідно до вимог п. «е» ч. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод (Рим, 1950 року) міра запобіжного заходу у вигляді взяття під варту обирається підозрюваному, обвинуваченому судом при наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню ним правопорушення чи його втечі після його вчинення, що вказана особа може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших учасників кримінального провадження, перешкоджати провадженню іншим чином, а також вчиняти інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Тяжкість, характер та обставини інкримінованого злочину свідчить про вагомість заявлених ризиків, які дійсно на теперішній час не зменшились, і яким не здатні запобігти більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою.
Судова колегія не вбачає в діях суду першої інстанції порушень кримінального процесуального законодавства, які б вплинули на законність прийнятого рішення про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 .
Висновок суду першої інстанції щодо законності підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який, посилаючись на практику застосування ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях Кудла проти Польщі та МакКей проти Сполученого Королівства констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Проте, безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого будь-якого альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо невизначення альтернативного виду запобіжного заходу у виді застави .
Оскільки, згідно положень п. 4 ч. 4 ст. 183 КПК України,суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні в тому числі, щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Більш того суд апеляційної інстанції зазначає, що визначення розміру застави є дискреційним правом суду, а не його обов'язком.
Не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги факти того, що обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, позитивну характеристику з місця роботи, зареєстроване місце проживання, адже вони не спростовують і не зменшують достатньою мірою ризики, що стали підґрунтям для застосування та продовження саме такого запобіжного заходу ОСОБА_6 . Крім того, вказані обставини не були стримуючими факторами при вчиненні кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченому.
Колегія суддів не вбачає на даний час, надмірної тривалості тримання обвинуваченого під вартою, оскільки приймає до уваги тяжкість пред'явлених ОСОБА_6 обвинувачень з сукупністю ризиків, які продовжують існувати та приходить до висновку, що таке обмеження права ОСОБА_6 на свободу є таким, що не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Доводи захисника, щодо недоведеності вини обвинуваченого та відсутності доказів обґрунтованості підозри,колегія суддів залишає без розгляду, оскільки вони не є предметом розгляду даної апеляційної скарги.
На даній стадії судового провадження апеляційний суд оцінює законність саме ухвали про продовження строків тримання під вартою і лише шляхом перевірки обставин, які підтверджують чи спростовують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою. Щодо обґрунтованості підозри та висунутого обвинувачення, за наслідками дослідження наданих стороною обвинувачення доказів, суд може висловитись з приводу доведеності інкримінованого обвинувачення лише у вироку.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про продовження застосування стосовно ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки обмеження його права на свободу в даному випадку є виправданим та необхідним, через неможливість в жодний інший спосіб запобігти його втечі та забезпечити належне виконання ним своїх процесуальних обов'язків.
Таким чином, перевіривши ухвалу суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що підстави для її скасування відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404 - 407, 422-1 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 березня 2026 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255, ч.4 ст. 28, ч.3 ст. 307 КК України, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: