Провадження № 11-сс/803/110/26 Справа № 932/15293/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
02 квітня 2026 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю
прокурора ОСОБА_6 ,
захисникаадвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривому Розі Дніпропетровської області в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_7 , подану в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Дніпра від 08 грудня 2025 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_8 у кримінальному провадженні № 12025052390001345 від 12 жовтня 2025 року за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, -
ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Дніпра від 08 грудня 2025 року задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Сєвєродонецьку) ТУ ДБР, розташованого у м. Краматорську, та продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в межах строку досудового розслідування, а саме до 13 січня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Із зазначеним судовим рішенням не погодився захисник підозрюваного - адвокат ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , та оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою, а також застосувати до підозрюваного більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, зокрема із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у мінімальному розмірі.
На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що клопотання сторони обвинувачення та оскаржувана ухвала слідчого судді не відповідають вимогам кримінального процесуального закону щодо їх обґрунтованості та вмотивованості, оскільки, на його переконання, стороною обвинувачення не доведено наявності передбачених ст. 177 КПК України ризиків, які б виправдовували подальше застосування найбільш суворого запобіжного заходу.
Зокрема, захисник наголошує, що доводи слідчого щодо можливості переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду є припущеннями та не підтверджені жодними конкретними фактичними даними, а посилання виключно на тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення не може вважатися достатньою підставою для застосування чи продовження тримання під вартою.
Крім того, в апеляційній скарзі зазначається про відсутність обґрунтованих даних, які б свідчили про реальну можливість незаконного впливу підозрюваного на свідків у кримінальному провадженні, з огляду на те, що підозрюваний бере участь у слідчих діях, надає показання та, за твердженням сторони захисту, не вчиняє жодних дій, спрямованих на перешкоджання кримінальному провадженню.
Окремо захисник звертає увагу на те, що суд першої інстанції належним чином не врахував дані про особу підозрюваного, а саме те, що ОСОБА_8 є військовослужбовцем, раніше не судимий, має постійне місце проживання, одружений та має на утриманні двох малолітніх дітей, що, на переконання сторони захисту, свідчить про наявність міцних соціальних зв'язків та знижує ризик його неналежної процесуальної поведінки.
Також у скарзі зазначено, що підозрюваний активно сприяє органу досудового розслідування, бере участь у проведенні слідчих (процесуальних) дій, надає необхідні пояснення та не ухиляється від виконання процесуальних обов'язків, що, на думку захисника, свідчить про відсутність підстав для висновку щодо існування ризиків, передбачених кримінальним процесуальним законом.
Крім того, захисник вказує на те, що стороною обвинувачення не доведено неможливість застосування більш м'яких запобіжних заходів, які могли б забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, зокрема не надано належного обґрунтування того, чому застосування таких заходів, як застава, особисте зобов'язання або інші альтернативні заходи, є недостатнім у даному випадку.
Посилаючись на положення ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, а також практику Європейського суду з прав людини щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, захисник наголошує на тому, що обмеження права особи на свободу має бути винятковим заходом, який застосовується лише за наявності належного та достатнього обґрунтування, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та індивідуальних характеристик особи підозрюваного, чого, на його думку, у даному випадку забезпечено не було.
Крім того, в матеріалах апеляційного провадження наявна заява про взяття підозрюваного ОСОБА_8 на поруки, подана командиром військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України полковником ОСОБА_9 , який просить застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді особистої поруки та зазначає про готовність забезпечити його належну процесуальну поведінку та виконання покладених на нього обов'язків.
У вказаній заяві поручитель обґрунтовує свою позицію тим, що ОСОБА_8 проходить військову службу, характеризується позитивно, проявив себе як дисциплінований військовослужбовець, який сумлінно виконував покладені на нього обов'язки, безпосередньо брав участь у бойових діях, має авторитет серед командування та особового складу, а також має на утриманні двох малолітніх дітей та раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.
Разом із цим, поручитель зазначає, що підозрюваний не має наміру ухилятися від органів досудового розслідування чи суду, не вчинятиме дій, спрямованих на перешкоджання кримінальному провадженню, та запевняє, що у разі необхідності забезпечить його своєчасну явку за викликом до органів досудового розслідування та суду, а також виконання ним усіх процесуальних обов'язків, передбачених кримінальним процесуальним законом.
Таким чином, сторона захисту, посилаючись на зазначену заяву про особисту поруку, додатково обґрунтовує можливість застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, як такого, що здатний забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_8 без застосування найбільш суворого запобіжного заходу.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення захисника - адвоката ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 та в судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу, наполягаючи на її задоволенні з підстав, викладених у ній, позицію прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали кримінального провадження, надані судом першої інстанції, а також перевіривши доводи апеляційної скарги в межах, визначених вимогами ст. 404 КПК України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зазначити наступне.
Згідно частини 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ї інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК України вказує, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Згідно із приписом п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Як вбачається з мотивувальної частини ухвали, слідчий суддя зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Клопотання про продовження строку тримання під вартою подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.
Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків передбачених ч. 5 ст. 177 цього Кодексу.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що у провадженні Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Сєвєродонецьку) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025052390001345 від 12 жовтня 2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
13 жовтня 2025 року ОСОБА_8 затримано в порядку ст.ст. 208, 615 КПК України та в подальшому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 підозрюється у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, проходячи службу на посаді оператора 5-го відділення розвідувальних безпілотних авіаційних комплексів мультироторного типу спеціального призначення батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_1 ОТЗ - 1 корпусу НГУ «Азов», 10 жовтня 2025 року приблизно о 19 годині 50 хвилин перебував на території приватного домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , де разом із ОСОБА_10 виникла сварка на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин.
У ході вказаного конфлікту, за версією сторони обвинувачення, у ОСОБА_8 виник умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_10 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_8 , перебуваючи у приміщенні прибудови вказаного домоволодіння, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілого та бажаючи їх настання, використовуючи автомат UAR-15, здійснив чотири постріли в область голови ОСОБА_10 , який перебував у лежачому положенні.
Внаслідок вказаних дій потерпілому спричинено множинні вогнепальні поранення різних частин тіла, що, згідно з висновками органу досудового розслідування, призвели до його смерті на місці події, при цьому між діями підозрюваного та настанням смерті потерпілого встановлено прямий причинно-наслідковий зв'язок.
Таким чином, ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, а саме умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, що відповідно до ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів.
Так, відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, заява № 42310/04, Європейський суд з прав людини зазначив, що термін «обґрунтована підозра» означає наявність фактів або інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Разом із цим, доводи апеляційної скарги у своїй сукупності не містять самостійного та належного обґрунтування щодо відсутності обґрунтованої підозри, а спрямовані переважно на заперечення наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, у зв'язку з чим питання обґрунтованості підозри не є визначальним предметом апеляційного перегляду у даному провадженні.
Слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що підозра ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, на даному етапі досудового розслідування є обґрунтованою, що підтверджується сукупністю наданих стороною обвинувачення матеріалів та перевірялось під час розгляду клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу.
Водночас, апеляційний суд вважає безпідставними доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та про те, що слідчим суддею не враховано дані про особу підозрюваного, зокрема його сімейний стан, наявність на утриманні двох малолітніх дітей, відсутність судимостей та наявність постійного місця проживання, оскільки вказані обставини самі по собі не спростовують висновків слідчого судді щодо наявності ризиків та необхідності застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
З урахуванням тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких, характеру обставин його вчинення, а також даних про особу підозрюваного, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливості переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, який не може бути належним чином нейтралізований шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді щодо наявності ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, з огляду на можливість незаконного впливу підозрюваного на свідків у даному кримінальному провадженні, враховуючи стадію досудового розслідування та необхідність забезпечення отримання показань у спосіб, визначений кримінальним процесуальним законом.
За таких обставин, слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку про доведеність стороною обвинувачення обставин, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 194 КПК України, а також про те, що застосований запобіжний захід відповідає вимогам ст. 178 КПК України, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 , та особи підозрюваного.
Обставин, які відповідно до ч. 2 ст. 183 КПК України виключають можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що підозрюваний однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що вона має реальну можливість їх здійснити. Отже ризики, які дають достатні підстави апеляційному суду вважати, що підозрювана може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови достатньої їх ймовірності.
Як вбачається з обґрунтованих висновків слідчого судді, викладених у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали, у даному кримінальному провадженні на час її постановлення існували та не зменшились ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема щодо підозрюваного ОСОБА_8 , який, з огляду на тяжкість інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, а також можливе суворе покарання у разі визнання його винуватим, може вчинити дії, спрямовані на ухилення від кримінальної відповідальності та перешкоджання кримінальному провадженню.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, підозрюваний ОСОБА_8 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення покарання, зважаючи на характер та тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких, а також з урахуванням суворості можливого покарання, що саме по собі може спонукати його до вчинення таких дій.
Крім того, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, підозрюваний може незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, показання яких мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, враховуючи, що на даному етапі досудового розслідування процес отримання доказів ще не завершений, а показання зазначених осіб підлягатимуть безпосередньому дослідженню судом.
Разом із цим, як обґрунтовано зазначено слідчим суддею, ризики, передбачені п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами, а наведені стороною обвинувачення доводи в цій частині є загальними та похідними.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що стороною обвинувачення доведено неможливість застосування на даному етапі досудового розслідування до підозрюваного ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, який би забезпечив належну процесуальну поведінку підозрюваного та запобіг вищевказаним ризикам.
При цьому апеляційний суд враховує, що органом досудового розслідування наведено обґрунтовані обставини, які свідчать про неможливість завершення досудового розслідування у межах попередньо визначеного строку дії запобіжного заходу, у зв'язку з необхідністю проведення ряду слідчих та процесуальних дій, зокрема отримання висновків експертиз, виконання вимог ст. 290 КПК України та складання обвинувального акта, що потребує додаткового часу.
Водночас, колегія суддів зазначає, що визначення обсягу та послідовності проведення слідчих і процесуальних дій належить до повноважень сторони обвинувачення та не є предметом перевірки суду апеляційної інстанції під час розгляду питання про продовження строку запобіжного заходу.
Апеляційний суд, вирішуючи питання щодо можливості застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, у тому числі у вигляді особистої поруки, а також щодо визначення розміру застави, виходить із наступного.
Відповідно до положень кримінального процесуального закону запобіжні заходи застосовуються з метою забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, при цьому їх ієрархія визначається принципом зростання ступеня обмеження прав і свобод особи - від найменш обмежувальних до найбільш суворих.
Тримання під вартою, як найбільш суворий запобіжний захід, відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України має винятковий характер та застосовується лише у разі, якщо прокурором доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Разом із цим, з урахуванням встановлених у даному кримінальному провадженні обставин, а саме тяжкості інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, яке пов'язане із заподіянням смерті людині, характеру обставин його вчинення, а також наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для застосування до підозрюваного більш м'яких запобіжних заходів.
Що стосується заяви про взяття підозрюваного на поруки, поданої командиром військової частини, апеляційний суд зазначає, що сама по собі наявність позитивної характеристики підозрюваного, його статус військовослужбовця та авторитет серед командування не є безумовною підставою для застосування такого запобіжного заходу.
При цьому колегія суддів враховує, що інкриміноване підозрюваному кримінальне правопорушення, за версією сторони обвинувачення, вчинене під час проходження військової служби, що, за наведених обставин, не дає достатніх підстав вважати, що передача підозрюваного на поруки забезпечить його належну процесуальну поведінку та запобігатиме встановленим ризикам.
Крім того, з урахуванням характеру покладених на поручителя обов'язків, передбачених ст. 180 КПК України, та необхідності забезпечення належної явки підозрюваного до органів досудового розслідування та суду, колегія суддів бере до уваги об'єктивні обставини, пов'язані з проходженням підозрюваним військової служби, що ускладнюють можливість реального та ефективного здійснення поручителем контролю за виконанням підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Щодо доводів сторони захисту про можливість визначення застави, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
З огляду на характер інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, обставини його вчинення, а також встановлені ризики, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про відсутність підстав для визначення розміру застави у даному кримінальному провадженні.
Апеляційний суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд, приймаючи рішення про застосування запобіжного заходу, повинен забезпечити баланс між правами підозрюваного на свободу та особисту недоторканність і необхідністю забезпечення високих стандартів охорони загальносуспільних інтересів.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що застосування до підозрюваного ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, у тому числі у вигляді особистої поруки чи застави, не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваного та не усуне наявні ризики, передбачені кримінальним процесуальним законом.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку про те, що слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку про те, що на теперішній час, тільки тримання під вартою, на відміну від інших більш м'яких запобіжних заходів, зможе забезпечити запобігання вказаним ризикам, та на час постановлення ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вказані ризики не зменшились, тому апеляційна скарга сторони захисту задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 182, 183, 196, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
у задоволенні заяви про взяття підозрюваного ОСОБА_8 на поруки, - відмовити.
Апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_7 , подану в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Дніпра від 08 грудня 2025 року, якою продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, до 13 січня 2026 року включно, без визначення розміру застави, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: