Провадження № 11-кп/803/1453/26 Справа № 229/2235/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
02 квітня 2026 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника адвоката ОСОБА_7 ,
потерпілої ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривому Розі Дніпропетровської області в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_7 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , на ухвалу Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2026 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 у кримінальному провадженні № 12023052140000553 від 01 жовтня 2023 року за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 406, ч. 1 ст. 115 КК України, -
ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2026 року продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 406, ч. 1 ст. 115 КК України, строком на 60 днів, а саме до 02 травня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Із зазначеним судовим рішенням не погодився захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_9 , та подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою та змінити обвинуваченому запобіжний захід на більш м'який, не пов'язаний із триманням під вартою, зокрема на цілодобовий домашній арешт або інший альтернативний запобіжний захід.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, оскільки, на його переконання, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а наведені у судовому рішенні мотиви не підтверджені належними та допустимими доказами.
Зокрема, захисник звертає увагу на те, що стороною обвинувачення не доведено наявність обґрунтованої підозри (обвинувачення) у розумінні вимог кримінального процесуального закону, оскільки матеріали кримінального провадження, на які посилається сторона обвинувачення, не містять належного посилання на конкретні докази, що підтверджують причетність ОСОБА_9 до інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а самі висновки сторони обвинувачення, за твердженням захисника, ґрунтуються на припущеннях, недостовірних та спотворених даних.
Крім того, в апеляційній скарзі зазначається, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про продовження строку тримання під вартою, фактично не здійснив належної оцінки доказів з точки зору їх допустимості, достовірності та достатності, як того вимагають положення ст. 94, 178, 194 КПК України, а також не навів у мотивувальній частині ухвали конкретних фактичних обставин, які б свідчили про існування реальних, а не гіпотетичних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Окремо захисник наголошує на відсутності доведеності ризику переховування обвинуваченого від суду, вказуючи, що сторона обвинувачення не надала жодного належного доказу, який би свідчив про наявність у ОСОБА_9 наміру уникнути кримінальної відповідальності шляхом переховування, а посилання виключно на тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень, на думку захисника, не може розцінюватися як достатня та самостійна підстава для застосування чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Також захисник заперечує наявність ризику незаконного впливу на свідків, зазначаючи, що матеріали кримінального провадження не містять жодних даних про те, що обвинувачений вчиняв будь-які дії, спрямовані на вплив на свідків чи інших учасників кримінального провадження, а відповідні твердження сторони обвинувачення є декларативними та не підтверджені доказами.
Не погоджується сторона захисту і з висновками суду щодо існування ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, вказуючи, що такі висновки ґрунтуються виключно на припущеннях та не підкріплені жодними об'єктивними даними, які б свідчили про схильність ОСОБА_9 до протиправної поведінки або реальну можливість вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Окрім цього, в апеляційній скарзі звертається увага на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки даним про особу обвинуваченого, зокрема його стану здоров'я, який, за твердженням сторони захисту, істотно погіршився під час перебування під вартою та потребує надання спеціалізованої медичної допомоги, що унеможливлює його належне лікування в умовах установи попереднього ув'язнення.
Захисник також зазначає, що судом першої інстанції не було належним чином перевірено можливість застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів, які могли б забезпечити належну процесуальну поведінку останнього, зокрема домашнього арешту із покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, або інших альтернативних заходів, не пов'язаних із позбавленням волі.
Посилаючись на положення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, захисник наголошує, що тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який може застосовуватися лише за наявності переконливих та достатніх підстав, належним чином підтверджених доказами, а кожне рішення про продовження строку тримання під вартою повинно містити індивідуалізоване та детальне обґрунтування з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого.
За таких обставин сторона захисту вважає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню як така, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а застосований до ОСОБА_9 запобіжний захід - зміні на більш м'який.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, захисника - адвоката ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 та підтримав доводи поданої апеляційної скарги, прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження, що надійшли до апеляційного суду, потерпілу ОСОБА_8 , яка підтримала позицію прокурора, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Встановлено, що на розгляді Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження № 12023052140000553 від 01 жовтня 2023 року відносно ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 406, ч. 1 ст. 115 КК України.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При розгляді апеляційних скарг, виконуючи вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Так ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що передусім національні судові органи повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (справа «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії»).
У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Частиною 3 ст. 199 КПК України передбачено, що суд при продовженні строку тримання під вартою враховує обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання під вартою.
Апеляційний суд вважає, що під час вирішення питання щодо доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 суд першої інстанції дотримався вимог ст.ст. 199, 331 КПК України, належним чином перевірив доводи сторін кримінального провадження та, з урахуванням встановлених обставин, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність подальшого застосування до останнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Так, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінальних правопорушень, зокрема умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині (ч. 1 ст. 115 КК України), а також у порушенні статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями, поєднаному із застосуванням зброї та такими, що спричинили тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 406 КК України), що свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпеки інкримінованих діянь.
З урахуванням характеру та обставин інкримінованих кримінальних правопорушень, способу їх вчинення, а також можливої міри покарання, яка у разі визнання винуватим може бути призначена обвинуваченому та передбачає тривалий строк позбавлення волі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність об'єктивних підстав вважати, що обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість можливих правових наслідків, може вчиняти дії, спрямовані на уникнення кримінальної відповідальності.
Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано враховано дані щодо особи обвинуваченого та його поведінки у межах даного кримінального провадження, зокрема той факт, що раніше ОСОБА_9 переховувався від суду, у зв'язку з чим оголошувався у розшук та щодо нього надавався дозвіл на затримання з метою приводу, що у сукупності свідчить про реальність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо існування ризику незаконного впливу на свідків, оскільки кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, при цьому свідки сторони обвинувачення судом ще не допитані, а сам обвинувачений, будучи військовослужбовцем, має можливість впливати на осіб, які є його співслужбовцями та обізнані з обставинами вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень.
Окрім цього, з огляду на статус обвинуваченого як діючого військовослужбовця та характер інкримінованих йому діянь, не виключається і наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливості вчинення іншого кримінального правопорушення, зокрема пов'язаного з ухиленням від військової служби чи іншими протиправними діями, спрямованими на уникнення кримінальної відповідальності.
При цьому, апеляційний суд враховує, що ризик втечі не може оцінюватися абстрактно та має визначатися з урахуванням сукупності обставин, пов'язаних з особою обвинуваченого, зокрема його моральними якостями, способом життя, місцем проживання, родом занять, наявністю соціальних зв'язків, а також іншими чинниками, що характеризують його зв'язок із державою, у якій він піддається кримінальному переслідуванню (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бекчиєв проти Молдови», § 58). Водночас, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, серйозність можливого покарання є релевантною обставиною при оцінці ризику втечі (рішення у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїда проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Беручи до уваги характер та тяжкість інкримінованих ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, зокрема обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, а також можливу міру покарання у разі доведення його вини, яка передбачає тривалий строк позбавлення волі, апеляційний суд приходить до переконання, що на даний час продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість переховування обвинуваченого від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Зазначений ризик у даному кримінальному провадженні не є формальним, а підтверджується конкретними обставинами, встановленими судом першої інстанції, зокрема тим, що ОСОБА_9 раніше ухилявся від участі у судовому розгляді, у зв'язку з чим оголошувався у розшук та щодо нього надавався дозвіл на затримання з метою приводу, що об'єктивно свідчить про наявність у нього можливості та наміру уникати правосуддя.
Отже, доводи апеляційної скарги сторони захисту про відсутність об'єктивних підстав вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, апеляційний суд зазначає, що на теперішній час судовий розгляд кримінального провадження триває, при цьому свідки сторони обвинувачення судом не допитані, а тому існує реальна ймовірність того, що, перебуваючи на волі, обвинувачений може впливати на зазначених осіб з метою зміни їх показань або ухилення від їх надання, що, у свою чергу, може перешкодити встановленню об'єктивної істини у справі.
Додатково колегія суддів враховує, що ОСОБА_9 є військовослужбовцем, а свідки у кримінальному провадженні є його співслужбовцями, що об'єктивно створює умови для можливого впливу на них у разі перебування обвинуваченого на волі.
За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжує існувати.
Також колегія суддів бере до уваги наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення. З огляду на статус ОСОБА_9 як діючого військовослужбовця, а також обставини інкримінованих йому кримінальних правопорушень, не виключається можливість вчинення ним інших кримінальних правопорушень, у тому числі пов'язаних із ухиленням від військової служби або іншими діями, спрямованими на уникнення кримінальної відповідальності.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що кримінальний процесуальний закон не вимагає доведення того, що обвинувачений обов'язково вчинить відповідні дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, однак вимагає встановлення обґрунтованої ймовірності їх вчинення у майбутньому, що узгоджується із сутністю поняття «ризик» як імовірності протидії кримінальному провадженню.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо недоведеності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Колегія суддів також бере до уваги доводи сторони захисту щодо стану здоров'я обвинуваченого, однак зазначає, що надані матеріали не містять даних, які б свідчили про неможливість його подальшого утримання під вартою або про відсутність можливості забезпечення йому належної медичної допомоги в умовах установи виконання покарань, що узгоджується з висновками суду першої інстанції.
Щодо можливості застосування більш м'яких запобіжних заходів, апеляційний суд зазначає, що такі доводи сторони захисту не містять нових обставин, які б свідчили про зменшення або відсутність встановлених ризиків, а тому не можуть бути підставою для зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до положень ч. 4 ст. 183 КПК України, у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину, який спричинив загибель людини, суд має право не визначати розмір застави, що у даному випадку було обґрунтовано враховано судом першої інстанції.
Апеляційний суд також враховує наявність суспільного інтересу, який, з урахуванням презумпції невинуватості, може виправдовувати обмеження права особи на свободу, що узгоджується з правовими позиціями Європейського суду з прав людини, викладеними, зокрема, у рішенні «Летельє проти Франції» (п. 35), відповідно до якого тримання під вартою може бути виправданим, якщо цього вимагають справжні інтереси суспільства.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що на даний час саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є необхідним та достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та виконання ним покладених процесуальних обов'язків.
За таких обставин апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки висновки суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою відповідають вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та є належним чином мотивованими.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що перевірка законності та обґрунтованості подальшого тримання обвинуваченого під вартою здійснюється судом періодично, у межах строків, визначених кримінальним процесуальним законом, з урахуванням змін у обставинах кримінального провадження та поведінці обвинуваченого.
Водночас, апеляційний суд бере до уваги доводи сторони захисту щодо тривалості перебування обвинуваченого під вартою та необхідності дотримання розумних строків судового розгляду, у зв'язку з чим вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на обов'язок забезпечення розгляду кримінального провадження у розумні строки відповідно до вимог ст. 28 КПК України.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи суду, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Керуючись статтями 183, 196, 199, 331, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд, -
апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_7 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2026 року, якою продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 406, ч. 1 ст. 115 КК України, строком на 60 (шістдесят) діб, тобто до 02 травня 2026 року включно, без визначення розміру застави, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді