Справа № 730/23/26 Суддя (судді) першої інстанції: Данько О.В.
08 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Василенка Я.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 30 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, у якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в неавтоматичному режимі, серії ЕНА №6445591 від 01.01.2026 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що він рухався центральною вулицею м. Борзна та наближався до перехрестя, на якому встановлений знак 2.2 «СТОП». Він завчасно побачив знак, усвідомив вимогу зупинки та заздалегідь почав гальмування. Однак, дорожнє покриття на момент події було вкрай слизьким, оскільки, воно не було посипане, що створювало небезпеку неконтрольованого ковзання. Під час гальмування спрацювала система АВС, що підтверджує наявність втрати зчеплення коліс з дорогою. Незважаючи на правильне та своєчасне гальмування, автомобіль ковзнув і вимушено висунувся на перехрестя, що було наслідком дорожньої обстановки. Водій не має нести відповідальність за обставини, що не залежать від нього Вимога зупинитися була не виконана виключно через слизькість дороги, а не з його вини. На момент події в салоні автомобіля перебувала тримісячна дитина, що зобов'язувало його діяти з підвищеним рівнем обережності та виключало будь яку можливість ризикованого або легковажного керування транспортним засобом. За таких обставин його дії мають оцінюватися як добросовісні, обґрунтовані та вимушені, вчинені з метою уникнення більшої небезпеки, що відповідає правовій природі стану крайньої необхідності у розумінні ст. 17 КУпАП. Працівники поліції, перебуваючи на потенційно небезпечному перехресті з надзвичайно слизьким дорожнім покриттям, не вживали превентивних заходів для попередження можливих порушень та дорожньо транспортних пригод, оскільки, службовий автомобіль поліції до моменту виникнення події перебував без увімкнених проблискових маячків.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволення позову, з огляду на те, що факт правопорушення зафіксований технічними засобами відеозапису (нагрудна камера поліцейського), підтверджується поясненнями позивача, наданими безпосередньо після зупинки транспортного засобу. Під час спілкування з інспектором поліції, що зафіксовано на відеозаписі, позивач не заперечував факт невиконання вимоги знаку «STOP», визнав факт порушення, пояснив, що не гальмував свідомо, оскільки дорога була слизькою і після зупинки він «не зміг би рушити». З наведеного вбачається, що позивач усвідомлював наявність та значення знака 2.2 «STOP», усвідомлював обов'язок повної зупинки, свідомо утримався від виконання вимоги ПДР, керуючись власними міркуваннями доцільності. Ці обставини мають визначальне значення для встановлення суб'єктивної сторони правопорушення. Пояснення позивача надані безпосередньо після події, зафіксовані на відеозаписі, зроблені без часу на узгодження позиції чи формування захисної версії. Такі пояснення мають високу доказову цінність, оскільки є спонтанними, відображають реальне сприйняття події особою в момент її вчинення. Відповідно до ст. 17 КУпАП, крайня необхідність має місце лише за умов наявності безпосередньої небезпеки, неможливості усунення небезпеки іншим способом, співмірності завданої та відверненої шкоди. У даному випадку небезпека не була невідворотною, зупинка перед знаком не створювала більшої шкоди. Складні погодні та дорожні умови не звільняють водія від обов'язку виконання вимог дорожніх знаків, навпаки вимагають підвищеної обережності та зменшення швидкості руху.
Позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, зазначив, що до перехрестя дорожнє покриття було задовільне. Перед знаком 2.2. всі автомобілі зупиняються, лід відшліфувався і коли він загальмував, спрацювала система АВС і автомобіль почав ковзати. Він виїхав на перехрестя, де вже закінчував маневр, щоб не створити аварійну ситуацію. Крім того, поліцейський у ході спілкування підтвердив незадовільний стан дорожнього покриття. Зазначив, що фотоілюстрації та відеозапис, не є належними доказами у справі, оскільки, зроблені пізніше, за цей час стан дорожнього покриття змінився.
Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 30 січня 2026 року позовну заяву задоволено.
Скасовано постанову серії ЕНА №6445591 від 01.01.2026 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 532,48 грн. судового збору.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Національної поліції в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2026, 13.03.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку у відкритому судовому засіданні на 08 квітня 2026 р.
У судове засідання сторони не з'явились, будучи належним чином повідмоленими про дату та час розгляду апеляційної скарги, з огляду на що, суд вирішив за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Головного управління Національної поліції в Чернігівській області не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в неавтоматичному режимі серії ЕНА №6445591 від 01.01.2026, постановленої інспектором ВП №3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП у Чернігівській області Плющем А.В., позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП, до нього застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. Зокрема, поліцейський установив, що 01.01.2026 о 19.37 год. в м. Борзна, вул. Незалежності-Шевченка ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, не виконав вимоги дорожнього знаку 2.2., чим порушив вимоги. п. 8.4 «г» ПДР(порушення вимог наказових знаків).
Не погоджуючись зі складенням постанови серії ЕНА №6445591 від 01 січня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ч.1 ст.122 КУпАП, позивач звернувся із позовом до суду.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивачу ставиться у вину порушення п. 8.4. «г» Правил дорожнього руху, який визначає порушення вимог наказових знаків, що показують обов'язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження. Натомість, на переконання суду, позивач порушив вимоги знаку пріоритету 2.2 Проїзд без зупинки заборонено, які визначені п. 8.4 «б» ПДР.
Як підкреслив суд, викладені у постанові обставини свідчать про відсутність у діях позивача порушення вимог п. 8.4. «г» ПДР, за яке настає відповідальність за ч. 1 ст. 122 КУПАП. Таким чином, на думку суду, дії ОСОБА_1 які полягають у порушенні Правил дорожнього руху неправильно кваліфіковані, як порушення вимог наказових знаків (п. 8.4. «г» Правил дорожнього руху), що є підставою для скасування оскаржуваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Головне управління національної поліції в Чернігівській області вважає вказані висновки суду необґрунтованими та помилковими, оскільки:
- подія адміністративного правопорушення та вина особи судом підтверджені, що виключає можливість закриття провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП;
- неправильне зазначення пункту ПДР не свідчить про відсутність складу адміністративного правопорушення.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353, установлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306.
За пунктом 1.3 ПДР, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Згідно з положеннями пункту 2.3 розділу 2 ПДР, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний, серед іншого, бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.
Пунктом 1.9 розділу 1 ПДР, установлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками (пункт 8.1 ПДР).
Пункт 8.4 ПДР, визначає, що дорожні знаки (додаток 1) поділяються на групи: а) попереджувальні знаки. Інформують водіїв про наближення до небезпечної ділянки дороги і характер небезпеки. Під час руху по цій ділянці необхідно вжити заходів для безпечного проїзду; б) знаки пріоритету. Встановлюють черговість проїзду перехресть, перехрещень проїзних частин або вузьких ділянок дороги; в) заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі; г) наказові знаки. Показують обов'язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження; ґ) інформаційно-вказівні знаки. Запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила; д) знаки сервісу. Інформують учасників дорожнього руху про розташування об'єктів обслуговування; е) таблички до дорожніх знаків. Уточнюють або обмежують дію знаків, разом з якими вони встановлені.
Розділом 33 «;Дорожні знаки» ПДР визначено, що дорожній знак 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено» відноситься до знаків пріоритету та забороняє проїзд без зупинки перед розміткою 1.12 (стоп лінія), а у разі, коли вона відсутня, перед знаком.
Суд першої інстанції зазначив, що наявність умислу позивача на вчинення вказаного адміністративного правопорушення підтверджується поясненнями позивача, наданими безпосередньо після зупинки транспортного засобу у процесі спілкування з поліцейським, з яких слідує, що позивач свідомо не виконав вимогу знаку 2.2, оскільки, після зупинки міг не рушити на слизькій дорозі. Вказане також, підтвердила свідок ОСОБА_2 , яка перебувала у автомобілі, пояснення позивача надані безпосередньо після події, відображають його реальне ставлення до події в момент її вчинення та мають більшу доказову цінність, ніж ті які він надав у судовому засіданні, доводи позивача, як і викладені у позовній заяві суд розцінює як захисну позицію.
Натомість, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги через те, що дії ОСОБА_1 які полягають у порушенні Правил дорожнього руху неправильно кваліфіковані, як порушення вимог наказових знаків (п. 8.4. «г» Правил дорожнього руху).
Разом із тим, апелянт зазначає про те, що суд у мотивувальній частині рішення встановив факт керування транспортним засобом, факт невиконання вимог дорожнього знаку 2.2. «STOP», наявність умислу у діях водія, відсутність стану крайньої необхідності, належність та допустимість відеозапису, недостовірність пояснень позивача та свідка, як захисної позиції, натомість, задовольнив позовну заяву із формальних підстав.
Колегія суддів діє в межах ч. 1 ст. 308 КАС України та переглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Тож, у частині, що стосується відхилення обґрунтування позовної заяви, рішення суду першої інстанції не переглядається.
Слі зазначити, що диспозиція ч. 1 ст. 122 КУпАП, є бланкетною, тобто такою, де закріплюються лише загальні ознаки правила поведінки, а для встановлення конкретних ознак правопорушення слід звертатись до положень Правил дорожнього руху.
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що позивачу ставиться у вину порушення п. 8.4. «г» Правил дорожнього руху, який визначає порушення вимог наказових знаків, що показують обов'язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження.
Проте, як було обґрунтовано наголошено судом першої інстанції, позивач порушив вимоги знаку пріоритету 2.2 Проїзд без зупинки заборонено, які визначені п. 8.4 «б» ПДР, з огляду на що, викладені у постанові обставини свідчать про відсутність у діях позивача порушення вимог саме п. 8.4. «г» ПДР, за яке настає відповідальність за ч. 1 с. 122 КУПАП.
Таким, чином, дії позивача, які полягають у порушенні Правил дорожнього руху були неправильно кваліфіковані, як порушення вимог наказових знаків (п. 8.4. «г» Правил дорожнього руху).
Натомість, приписи КУпАП не надають суду повноважень самостійно змінювати кваліфікацію дій особи, яка зазначена постанові про притягнення до адміністративної відповідальності.
Оскільки, опис обставин установлених під час розгляду справи та викладених поліцейським у змісті постанови, не вказує на наявність в діях позивача порушення п. 8.4. «г» ПДР, то постанова про притягнення до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню, а провадження у справі, на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП - закриттю.
У контексті доводів апелянта про допущення поліцейським описки, що є формальним та не впливає на суть порушення, колегія суддів вважає, що вказане не є формальним порушенням, при цьому, що неправильна кваліфікація правопорушення за ПДР України (помилка у статті або частині статті) є істотним порушенням, що зумовлює скасування постанови судом. Це свідчить про незаконність притягнення до відповідальності за діяння, яке не відповідає фактичним обставинам, або відсутність складу саме цього правопорушення.
При цьому, за правилами ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Колегія суддів наголошує на тому, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності, є офіційним документом, рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за вказане адміністративне правопорушення.
Стосовно допущення працівником поліції саме технічної помилки при введенні пункту ПДР, колегія суддів зазначає, що встановлена судом помилка правової кваліфікації, яка допущена під час притягнення до адміністративної відповідальності, не є формальними недоліками постанови, а є істотним порушенням, оскільки змінює об'єктивну сторону правопорушення та його обов'язкові ознаки, а отже, свідчить про відсутність у діях водія складу адміністративного правопорушення. За даних обставин, виникає юридична невідповідність між фактичними обставинами та правовою кваліфікацією.
Крім того, неправильна кваліфікація порушення, зумовлює складення постанови за неналежне порушення і, відповідно, відсутність постанови за можливе вчинене іншого правопорушення.
Невірна кваліфікація означає незаконне притягнення до відповідальності, оскільки дії особи не відповідають складу правопорушення, передбаченому винесеною постановою. Тому, помилки у кваліфікації вважаються істотними, та є порушенням матеріального права, на відміну від дрібних описок, що не впливають на зміст.
Отже, відсутність правильного визначення у постанові відповідача норми, можливе порушення якої допустив позивач, є самостійною підставою для скасування постанови про притягнення особи до відповідальності, водночас, суд не наділений повноваженнями здійснювати перекваліфікацію правопорушення, оскільки завданням судового контролю при розгляді даної категорії справ не є самостійна кваліфікація судом вчиненого правопорушення замість відповідного суб'єкта владних повноважень. Тому, суд позбавлений можливості самостійно здійснити кваліфікацію вчиненого правопорушення замість відповідного суб'єкта владних повноважень, а також не вправі самостійно змінювати чи доповнювати фабулу правопорушення, сформульовану органом, що притягнув особу до адміністративної відповідальності.
Тож, допущені відповідачем помилки не можуть бути розцінені, як формальні, оскільки вони безпосередньо впливають на встановлення об'єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, порушують принцип правової визначеності та право особи на захист.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи та обґрунтування апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 243, 286, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області - залишити без задоволення.
Рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 30 січня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді Я.М. Василенко
В.В. Кузьменко