Справа № 580/12047/25 Суддя (судді) першої інстанції: Олексій РІДЗЕЛЬ
08 квітня 2026 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року,
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом за мобілізацією під час воєнного стану, через сімейні обставини у зв'язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох дітей віком до 18 років;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом за мобілізацією під час воєнного стану, через сімейні обставини у зв'язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох дітей віком до 18 років.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом за мобілізацією під час воєнного стану, через сімейні обставини у зв'язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох дітей віком до 18 років.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом за мобілізацією під час воєнного стану, через сімейні обставини у зв'язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох дітей віком до 18 років.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального права та відмовити у задоволенні позову.
Доводи апелянта обґрунтовані зокрема тим, що підстави для задоволення позовних вимог - відсутні, позаяк з положень ч. 1 ст. 268 СК України випливає, що обов'язок вітчима щодо утримання падчерки, пасинка виникає тільки в разі якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання. Крім того, вказано, що прийняття наказу про звільнення з військової служби є дискреційними повноваженнями військової частини, де проходить службу військовослужбовець.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 02.07.2025 позивач призваний на військову службу під час мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію".
Позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 по команді із рапортом (вх. від 23.09.2025 №813/18592) про звільнення з військової служби за сімейними обставинами згідно з підп. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років).
За результатом розгляду вказаного рапорту, листом від 02.10.2025 №813/41320 за підписом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 позивача проінформовано про відмову у задоволенні рапорту.
Підставою відмови у листі зазначено, що малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в свідоцтві про народження зазначено батьком ОСОБА_5 . Тобто малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають батька та матір, походять від інших шлюбів, а саме з ОСОБА_5 , тому твердження, що зазначені діти походять від шлюбу позивача з ОСОБА_6 є хибним і, як наслідок, застосування підп. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» для звільнення з військової служби є неможливим.
Вважаючи протиправними висновки відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на утриманні позивача ОСОБА_1 перебувають троє дітей, які не досягли 18 років, що відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" є підставою для звільнення його з військової служби, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом за мобілізацією під час воєнного стану, через сімейні обставини.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
У свою чергу, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (Закон №2232-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Статтею 26 Закону №2232-XII визначені підстави для звільнення з військової служби.
Так, за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Абзац 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ встановлює що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через сімейні обставини, а саме: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Таким чином, основною умовою звільнення військовослужбовця з військової служби на підставі наведених норм є факт утримання трьох і більше дітей віком до 18 років.
Відповідно до свідоцтва від 05.09.2018 серії НОМЕР_2 між позивачем - ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено шлюб. Прізвище дружини після укладення шлюбу - ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 ОСОБА_6 є матір'ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 ОСОБА_6 є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Біологічним батьком ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є ОСОБА_5 .
Відповідно до ч.ч.2, 4 ст.3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Одним із найголовніших та найважливіших обов'язків батьків, що випливає не тільки з усталених моральних принципів нашого суспільства, а й чинного законодавства, є моральне виховання та матеріальне утримання дитини. Це, зокрема, виявляється в забезпеченні неповнолітньої дитини мінімально необхідними благами, що потрібні для її життя та виховання.
Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
З аналізу наведених норм, суд дійшов висновку, що батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), чи визнаний шлюб недійсним, чи позбавлені вони батьківських прав, чи дитина від них відібрана тимчасово без позбавлення батьківських прав.
Цей обов'язок закріплений в Конституції України (ст.51, 52), а також в Сімейному кодексі України (ст.180-201).
В контексті викладеного, позивач зобов'язаний утримувати свою біологічну неповнолітню доньку - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Оцінюючи доводи позивача щодо перебування на його утриманні дітей: ОСОБА_4 ; ОСОБА_3 , біологічним батьком яких є ОСОБА_5 , судами враховано таке.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 від 24.09.2012, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно з довідкою Березняківської сільської ради від 01.09.2025 №310 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована і проживає в АДРЕСА_1 , перебуває по догляду за дитиною з інвалідністю, і має такий склад сім'ї: чоловік - ОСОБА_1 , 1989 року народження; син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; дочка - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Колегія суддів враховує та звертає увагу на те, що діти проживають разом з батьками і знаходяться на їх повному утриманні, що не спростовано апелянтом жодними доводами чи доказами, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України.
Згідно з актом обстеження матеріально-побутових та житлових умов, що затверджений сільським головою Березняківської сільської ради 01.09.2025, ОСОБА_1 постійно проживає без реєстрації з 2015 року за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з ним в будинку проживають: дружина - ОСОБА_6 ; діти - ОСОБА_4 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_8 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_7 , що видане 21.06.2022 Виконавчим комітетом Березняківської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та діти - ОСОБА_4 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_8 є багатодітною сім'єю.
Чинне законодавство України не містить визначення поняття «Вітчим».
Однак, за загальновідомими правилами сімейного життя та виходячи з норм Сімейного кодексу України - вітчим це чоловік (нерідний батько) рідної матері дитини, з яким мати й дитина постійно проживають однією сім'єю.
Відповідно до визначення, наведеному в ст.1 Закону України "Про охорону дитинства" багатодітна сім'я - сім'я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя.
Зважаючи, що ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 та проживає разом з дружиною та вищевказаними дітьми однією сім'єю, утримує останніх, він вважається вітчимом ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Так, відповідно до ч.1 ст.268 Сімейного кодексу України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Отже, вказаною нормою на позивача покладений обов'язок утримувати неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а тому на утриманні позивача перебуває саме троє дітей, які не досягли 18 років: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що відповідно до підп. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" є підставою для звільнення його з військової служби, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом за мобілізацією під час воєнного стану, через сімейні обставини.
Згідно з ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стосовно доводів апелянта про наявність дискреційних повноважень в межах даного спору, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянтом всупереч вищевказаного обов'язку не доведено правомірність своїх дій та рішень в межах спірних правовідносин.
В контексті викладеного, суд попередньої інстанції аргументовано вказав, що позовні вимоги підлягають задоволенню, зокрема шляхом зобов'язання відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить, доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, а рішення суду першої інстанції є законним та прийнято з дотриманням норм матеріального права.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку за наслідками розгляду даного спору.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. М. Ганечко