Справа № 175/2059/25
Провадження № 2/175/468/25
(з а о ч н е)
07 квітня 2026 року Дніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Озерянської Ж.М.
з участю секретаря Рожкової Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у с-щі Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
У лютому 2025 року позивачка ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в якому просила суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою квартира АДРЕСА_1 .
Представник позивачки надав заяву про розгляд справи без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, не заперечував щодо винесення заочного рішення.
Відповідно до ч.11 ст. 128 ЦПК України відповідач, місцезнаходження чи якого невідоме, викликається до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином у встановленому законом порядку, що підтверджується оголошенням на офіційному веб-сайті судової влади України, яке було розміщене не пізніше ніж за десять днів, до дати відповідного судового засідання, відзив на позовну заяву відповідач не подав, а тому зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 223, 280 ЦПК України.
Третя особа у судове засідання не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомила.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 володіє на праві спільної часткової власності 2/3 часткою квартири АДРЕСА_1 .
Власником 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 є - ОСОБА_3 .
Вказане підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Відповідно до інформації, наданої Центром надання адміністративних послуг Слобожанської селищної ради, в квартирі АДРЕСА_1 , зареєстрований колишній співвласник квартири - ОСОБА_2 та громадянка ОСОБА_3 .
Однак, з моменту продажу ОСОБА_2 своєї частки у розмірі 2/3 частини ОСОБА_1 (тобто з 12 березня 2024 року) та до сьогоднішнього дня ОСОБА_2 за вказаною адресою не проживає та не з'являється, особисті речі ОСОБА_2 за вказаною адресою відсутні. Тому ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_2 втратив право користування житлом.
Факт реєстрації ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 порушує право ОСОБА_1 на житлове приміщення, оскільки порушує правомочність користування та розпоряджання своєю власністю. ОСОБА_1 бажає визнати ОСОБА_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, та зняти ОСОБА_2 з реєстраційного обліку, з можливістю в подальшому здійснювати вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном без обтяжень.
Ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до закону № 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
У відповідності до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Постановою Верховного Суду України від 16 січня 2012 року встановлено, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Частиною першою статті 383 ЦК України та ст. 150 Житлового кодексу України закріплені положення відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 386 ЦК України та ст. 150 ЖК України, передбачають права власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час (постанова ВСУ від 16.11.2016 року справа №6- 709цс16, постанова ВСУ у справі № 336/1773/17, постанова ВСУ у справі № 182/6536/13-ц).
Відповідно до п.п.2 п. 26 Правил реєстрації місця проживання зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, свідоцтва про смерть. Тобто, для зняття з реєстрації місця проживання достатньо рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Відповідно до ст. 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Згідно із статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Верховний суд зазначив, що при тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 12 січня 2021 року у справі № 344/7064/16-ц (провадження № 61 -15204св20), від 02 грудні 2020 року у справі № 760/11141/19 (провадження № 61-23066св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 619/40/17 (провадження № 61 -10243св 19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 645/73 74/18 (провадження № 61-10094св20).
Таким чином, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 без поважної причини з березня 2024 року, у позивача ОСОБА_1 виникли перешкоди в користуванні своїм майном, а тому суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити та визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою квартира АДРЕСА_1 .
У відповідності до ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам, а тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст. ст. 64, 150, 156 ЖК України ст. 15, 16, 317, 319, 379, 391, 405 ЦК України, ст. 41 Конституції України, ст. ст. 12, 13, 76, 130, 141, 223, 263-266, 280-282 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити у повному обсязі.
Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою квартира АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Озерянська Ж.М.