іменем України
Справа № 210/6890/25
Провадження № 1-кп/210/327/26
08 квітня 2026 року
Металургійний районний суд міста Кривого Рогу в складі:
Головуючої - судді ОСОБА_1
за участі секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
сторони та учасники кримінального провадження, які беруть участь у судовому розгляді: прокурор Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 , обвинувачений ОСОБА_4 , потерпілий ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 12 вересня 2025 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12025041710000848 відносно:
ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, громадянин України, з середньо-спеціальною освітою, не одружений, на утриманні малолітніх або неповнолітніх дітей не має, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 128 Кримінального кодексу України,
Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 - водієм-хіміком, взводу радіаційного, хімічного, біологічного захисту, роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту у військовому званні «солдат» в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 6, 9, 11, 16, 49, 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 року №548-XIV, ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 року №551-XIV, 10.09.2025 року близько 17:00 години перебував у дворі будинку АДРЕСА_2 , де зустрів раніше невідомого йому потерпілого ОСОБА_5 , де у останніх виник словесний конфлікт на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин.
У ході виниклої словесної суперечки, ОСОБА_4 , не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій у вигляді спричинення потерпілому ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, однак, маючи можливість і будучи спроможним передбачати той факт, що в результаті його дій такі наслідки можуть настати, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, наніс один удар правою рукою стислою в кулак в область правої частини обличчя, а саме щелепи, зумовивши втрату рівноваги та падіння потерпілого ОСОБА_5 на асфальтне покриття, тим самим ОСОБА_4 з необережності спричинив потерпілому ОСОБА_5 тілесні ушкодження у вигляді закритої внутрішньочерепної травми - синець, гематоми обличчя праворуч, забою головного мозку важкого ступеня, субдуральні гематоми в лобних ділянках праворуч та ліворуч, внутрішньо-мозкової гематоми праворуч, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
Дії ОСОБА_4 кваліфікуються ст. 128 КК України за ознаками: необережне тяжке тілесне ушкодження.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин, мотиви їх оцінки
Відповідно до статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. За вимогами статті 95 КПК України суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.
Допитаний під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 вину у пред'явленому обвинуваченні визнав у повному обсязі. Надав показання, згідно яких
Потерпілий ОСОБА_5 в судове засідання не з"явився, надав заяву про розгляд кримінального провадження за його відсутності.
Згідно з вимогами кримінального процесуального закону, тягар доведення обґрунтованості обвинувачення та, відповідно, надання доказів винуватості покладено на сторону обвинувачення, суд з власної ініціативи не може вживати активних дій для забезпечення явки свідків, які були допитані на стадії досудового розслідування, оскільки це суперечитиме засаді об'єктивності і неупередженості суду, відображеної, зокрема, у частині 6 статті 22 КПК (Постанова ВС від 29.07.2020р. у справі № 740/526/19 провадження № 51-212 км 20). Аналогічно, суд самостійно не визначає обсяг письмових доказів, якими обґрунтовується обвинувачення.
На виконання вимог статті 349 КПК України судом з'ясовано думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження.
Сторона обвинувачення та обвинувачений не наполягали на допиті у судовому засіданні свідків, оскільки обвинувачений визнає фактичні обставини, за яких відбулася подія злочинів, які йому інкримінуються.
Сторони кримінального провадження, враховуючи визнання обвинуваченим своєї вини у повному обсязі та беззаперечно, а також те, що обвинувачений визнає і не спростовує фактичні обставини, покладені в основу обвинувачення, вважали недоцільним дослідженням усієї сукупності доказів, у тому числі й письмових та висновків експертиз, якими встановлено причинно-наслідковий зв'язок між завданням удару обвинуваченим та наслідками - тяжких тілесних ушкоджень потерпілого.
Прокурор клопотав про застосування положень частини 3 статті 349 КПК України та просив не досліджувати усю сукупність доказів, якими підтверджуються обставини справи, оскільки обвинувачений фактичні обставини вчинення злочину визнає повністю.
Обвинувачений дане клопотання підтримав.
Приймаючи до уваги, що обвинувачений винним себе у пред'явленому обвинуваченні визнав повністю та беззаперечно, його показання відповідають суті обвинувачення, фактичні обставини не оспорюються, суд за згодою обвинуваченого та інших учасників кримінального провадження, які вважають підтвердженими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами фактичні обставини скоєного: дату, час, місце спосіб і інші обставини скоєння злочину, а також форму вини і спрямованість умислу; мотив злочину, його наслідки; обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності; обставини, які характеризують особу обвинувачуваного, визнає їх доказаними в судовому засіданні і вважає за доцільне не досліджувати у повному обсязі докази відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України, обмежившись допитом обвинувачуваного, та дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого, без проведення допиту потерпілого та свідків, дослідження письмових матеріалів провадження в повному обсязі.
Судом встановлено, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст такого порядку та у суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін, обвинувачений правильно розуміє зміст фактичних обставин, які ним не оспорюються, усвідомлює обмеження у подальшому оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.
Також судом встановлено, що сторони кримінального провадження, зокрема обвинувачений, не оспорює законність та допустимість проведених слідчих дій, та не оспорюють висновки судових експертиз.
Усі слідчі дії в цьому кримінальному провадженні проведені уповноваженими особами, у порядку встановленому кримінально-процесуальним законом, із дотриманням належної процедури, протоколи слідчих дій відповідають положенням статей 104-106 КПК; експерти залучені з урахуванням статтям 242, 243, 332 КПК за наявності достатніх підстав для проведення експертиз, а висновки експертів належним чином вмотивовані.
Клопотань про визнання доказів недопустимим не заявлено.
Відповідно до статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Аналізуючи зібрані у справі докази, суд вважає, що винуватість обвинуваченого повністю доведена сукупністю належних, допустимих та достовірних доказів, безпосередньо досліджених судом у судовому засіданні, які були отримані у рамках діючого законодавства без істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Досліджені докази є взаємозв'язаними між собою і суд вважає їх достатніми для визнання обвинуваченого винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень за статтею 128 Кримінального кодексу України за вище встановлених обставин.
Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Стаття 128 КК України передбачає кримінальну відповідальність за необережне тяжке тілесне ушкодження.
Необережне тілесне ушкодження тягне за собою кримінальну відповідальність за умови, якщо були заподіяні тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження.
З об'єктивної сторони злочин характеризується: 1) дією або бездіяльністю у вигляді посягання на здоров'я іншої людини; 2) наслідками у вигляді спричинення тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень; 3) причинним зв'язком між вказаними діянням та наслідками.
Суб'єктивна сторона злочину може проявлятися у виді як злочинної самовпевненості, так і злочинної недбалості.
Заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження внаслідок злочинної самовпевненості має місце тоді, коли особа передбачала можливість настання зазначеної шкоди, але легковажно розраховувала на її відвернення. При цьому повинен мати місце розрахунок на конкретні обставини, які, на думку винного, перешкодять настанню злочинного наслідку. Цей розрахунок об'єктивно виявляється легковажним.
Необережне тілесне ушкодження внаслідок злочинної самовпевненості слід відмежовувати від випадків заподіяння його з непрямим умислом, коли особа передбачала можливість заподіяння шкоди здоров'ю іншій людині, не бажала, але свідомо припускала настання такої шкоди. Про наявність непрямого умислу свідчить, зокрема, розрахунок особи на випадковість, «навмання».
Заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження внаслідок злочинної недбалості має місце тоді, коли особа не передбачала можливості настання зазначеної шкоди для здоров'я іншої особи, хоча повинна була і могла їх передбачити, діючи з більшою обачністю.
Враховуючи зібрані в справі докази та встановлені фактичні обставини, суд приходить до висновок про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) за ознаками: необережне тяжке тілесне ушкодження, та відповідно кваліфікує його дії за статтею 128 КК України
Мотиви призначення відповідного покарання.
Згідно зі статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до частини 2 статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Вказані норми наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Згідно частини 5 статті 12 КК України вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення за статтею 128 КК України є нетяжким злочином.
Призначаючи вид і міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд виходить з вимог статті 50 КК України, та враховує, що покарання є заходом примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Відповідно до статті 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання обвинуваченого, і які саме.
За пунктом 4 частини 1 статті 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд визнає щире каяття. Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 судом не встановлено. Обставин, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження не встановлено.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину, оскільки категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права передусім є недискримінаційним підходом, та не є неупередженістю, оскільки це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину за статтею 12 КК України та межі покарання за санкцією статті КК України відповідатимуть один одному, ай те, що покарання перебуватиме у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного, особою винного. До того ж складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд виходить із меж, установлених у санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховує положення Загальної частини Кримінального кодексу України, ступень тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Визначаючи ступінь тяжкості злочину необхідно виходити з особливостей конкретного злочину та обставин його вчинення, а саме: форми вини, мотивів, мета, спосіб, кількість епізодів злочинної діяльності, характер та ступінь наслідків). Отже, ступінь тяжкості злочину визначається характером того діяння, яке було вчинено у конкретному випадку.
Суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 вчинив нетяжкий злочин, раніше не судимий, неодружений, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, за медичною допомогою до лікаря-нарколога не звертався, військовослужбовець за мобілізацією, характеризується нейтрально, цивільний позов в рамках кримінального провадження не подано.
Обвинувачений ОСОБА_4 провину визнав у повному обсязі, підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті.
Враховуючи обставини справи, характер і ступень суспільної небезпеки вчиненого, спосіб вчинення, та умови, за яких вчинено злочину, особу обвинуваченого, наявність пом'якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі у межах, встановлених санкцією статті 128 КК України, ближче до мінімальних.
Враховуючи статус обвинуваченого, інші альтернативні покарання до нього не можуть бути застосовані.
Суд зазначає що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засуджених та має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а тому, на думку суду, виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства.
Питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого. При цьому з огляду на положення статті 75 КК України законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання, як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Щире каяття як таке характеризує суб'єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалася. За наявності щирого каяття особи не обов'язковим має бути активне сприяння у розкритті злочину. Активне сприяння розкриттю злочину є окремою обставиною, що пом'якшує покарання, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 66 КК України.
Тобто передбачені пунктом 1 частини 1 статті 66 КК обставини, що пом'якшують покарання, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, є альтернативними, незалежними та можуть існувати відокремлено одна від одної (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 297/562/17 (провадження № 51-329км18).
Суд вважає, що в цьому конкретному випадку не встановлено підстав, які б унеможливлювали застосування інституту звільнення від покарання з випробуванням відносно ОСОБА_4 , оскільки не втрачена можливість соціальної реабілітації та виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.
Крім того, враховуючи, що ОСОБА_4 добровільно повернувся до військової служби, а згідно з статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Зважаючи на те, що обвинувачений щиро розкаявся у скоєному, беззаперечно визнав вину, тяжких наслідків від дій не настало, суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбуття призначеного йому покарання, однак в умовах здійснення контролю за його поведінкою в період строку звільнення від покарання з покладенням обов'язків, передбачених ст.ст. 75,76 КК України.
Дане покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Підстав для застосування положень ст. 69 КК України не вбачається.
Обов'язки, покладені на обвинуваченого впродовж іспитового строку, суд визначає згідно статті 76 КК України, та враховуючи, що ОСОБА_4 згідно ухвали суду від 03.04.2026 року не пізніше 72 годин, зобов'язаний прибути до військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України для продовження проходження військової служби.
Тому доцільним буде покладання на ОСОБА_4 обов'язків визначених п. п.1, п.2 ч.1, п.п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, які останній має виконувати за місцем проходження військової служби.
Суд враховує, що наказом Міністерства оборони України від 17.09.2020 за № 337 затверджено "Порядок здійснення командирами (начальниками) військових частин (установ) контролю за поведінкою військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням"
Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд
Цивільний позов не заявлявся.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 не застосовувався.
Речові докази, витрати на проведення експертиз - відсутні. Підстав для застосування спеціальної конфіскації не встановлено.
Інші заходи забезпечення кримінального провадження - не застосовувались.
Керуючись ст.12, ч.3 ст. 349, ч.2 ст.373, ст.374, ст. 376, п.1 ч.2 ст. 395 КПК України,-
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого статтею 128 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.
На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбуття призначеного за цим вироком покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік та встановити іспитовий строк тривалістю в 1 (один) рік.
Відповідно до п. п.1, п.2 ч.1, п.п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Початок строку відбування покарання на підставі статті 165 КВК України відраховувати з моменту проголошення вироку, а саме 08 квітня 2026 року.
Підставою для поставлення військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням, на облік у військовій частині (установі) є вирок суду, що набрав законної сили, та надійшов на адресу військової частини (установи) у визначений законодавством строк.
Поставлення військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням, на облік у військовій частині (установі) здійснюється в одноденний строк після отримання копії вироку суду, що набрав законної сили, засвідченого та скріпленого відповідною печаткою суду.
Командир (начальник) військової частини (установи) є відповідальним за здійснення організації обліку військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням.В
Військовослужбовець, звільнений від відбування покарання з випробуванням, вважається поставленим на облік з дня реєстрації відповідного вироку суду у військовій частині (установі) та внесення відомостей про такого військовослужбовця до журналу обліку військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням .
У день поставлення військовослужбовця, звільненого від відбування покарання з випробуванням, на облік командир (начальник) військової частини (установи) видає наказ, в якому зазначаються підстава і дата поставлення на облік такого військовослужбовця, а також, за потреби, заходи, що мають вживатися з метою здійснення контролю за його поведінкою та посадових осіб військової частини (установи), відповідальних за їх здійснення.
Долучені матеріали кримінального провадження №12025041710000848, залишити при обвинувальному акті з подальшим зберіганням у справі за №210/6890/25, провадження №1-кп/210/326/26.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Металургійний районний суд міста Кривого Рогу протягом тридцяти діб з дня його проголошення, а засудженим в той же строк з часу отримання копії вироку.
Подання апеляційної скарги на вирок зупиняє набрання ним законної сили та його виконання. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Роз'яснити обвинуваченому його право подати клопотання про помилування Президенту України, право ознайомитись із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції (у разі перебування під вартою).
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Вирок складено та надруковано в єдиному примірнику у нарадчій кімнаті.
Суддя: ОСОБА_1