09 квітня 2026 року справа №360/1537/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року у справі № 360/1537/25 (головуючий І інстанції Захарова О.В.) за позовом адвоката Васильєва Сергія Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження,-
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Васильєва Сергія Валерійовича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач), до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач) в якому позивач просив: визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Тетяни Ігорівни від 29.07.2025 про закінчення виконавчого провадження ВП № 77954514 з примусового виконання виконавчого листа № 200/931/24, виданого 15.08.2024 Луганським окружним адміністративним судом.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 у справі № 200/931/24 частково задоволено позов ОСОБА_1 , а саме: визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.11.2023 по 30.04.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн, зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Донецького окружного адміністративного суду для проведення виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.11.2023 по 30.04.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум, визнано протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.11.2023 по 30.04.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн, зобов'язано Донецький окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.11.2023 по 30.04.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
15.08.2024 Луганським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 200/931/24 про зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Донецького окружного адміністративного суду для проведення виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.11.2023 по 30.04.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
05.05.2025 заступником начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Тетяною Ігорівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 74646671, якою відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 200/931/24, виданого 15.08.2024 Луганським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Донецького окружного адміністративного суду для проведення виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.11.2023 по 30.04.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
Іншими постановами заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Тетяни Ігорівни від 05.05.2025 з Державної судової адміністрації стягнуто виконавчий збір у розмірі 32 000,00 грн та мінімальні витрати виконавчого провадження в розмірі 163,85 грн.
Постановами заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Тетяни Ігорівни від 26.05.2025 та від 18.06.2025 на Державну судову адміністрацію за невиконання рішення суду на накладено штрафи у розмірі 5100,00 грн та 10200,00 грн (відповідно).
29.07.2025 заступником начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Тетяни Ігорівни прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 77954514 з примусового виконання виконавчого листа № 200/931/24, виданого 15.08.2024 Луганським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Донецького окружного адміністративного суду для проведення виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.11.2023 по 30.04.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позивач вважає оскаржувану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року у справі № 360/1537/25 позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 29.07.2025 про закінчення виконавчого провадження ВП № 77954514 з примусового виконання виконавчого листа № 200/931/24, виданого 15.08.2024 Луганським окружним адміністративним судом.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року по справі № 200/931/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії задовольнено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.11.2023 по 30.04.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн.
Зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Донецького окружного адміністративного суду для проведення виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.11.2023 по 30.04.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.11.2023 по 30.04.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язано Донецький окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.11.2023 по 30.04.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
15.08.2024 Луганським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №200/931/24 про зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Донецького окружного адміністративного суду для проведення виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.11.2023 по 30.04.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
05.05.2025 заступником начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Тетяною Ігорівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 74646671 з виконання виконавчого листа № 200/931/24, виданого 15.08.2024 Луганським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Донецького окружного адміністративного суду для проведення виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.11.2023 по 30.04.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
26.05.2025 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову ВП № 77954514 про накладення штрафу на ДСА в розмірі 5100,00 грн.
18.06.2024 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову ВП № 77954514 про накладення штрафу на ДСА в розмірі 10200,00 грн.
Відповідачем надіслано до Національної поліції України подання (повідомлення) про вчинення боржником кримінального правопорушення.
29.07.2024 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову ВП № 77954514 про закінчення виконавчого провадження відповідно до вимог пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України “Про виконавче провадження».
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, судом першої інстанції зазначено наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою, другою статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно із статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 02 лютого 2016 року № 1404-VIII Про виконавче провадження (далі - Закон № 1404-VIII).
За визначенням статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частин першої, четвертої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.
За приписами пункту 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Частиною першою статті 41 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Частиною першою статті 63 цього Закону встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону № 1404-VIII).
Частиною третьою статті 63 цього Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно частини першої, другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
17.07.1997 Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
Так, за змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (далі - Конвенція) питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мир володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава на відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контро органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати в належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займати ініціюванням виконавчих процедур.
Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу М Конвенції (справи "Войтенко проти України", "Горнсбі проти Греції").
Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються сторонами на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс ("Піалопулос інші проти Греції", "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Горнсбі проти Греції").
У справах “Шмалько проти України», “Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (Рішення у справа “Сук проти України» та інші).
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) “Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх “ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.
В постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19 Верховний Суд зазначив, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:
- накладення на боржника штрафу та перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);
накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);
- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про вчинення правопорушення, після чого закінчує виконавче провадження.
Водночас Верховний Суд у згаданій вище постанові звернув увагу на те, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.
У постанові від 18 червня 2019 року у справі №826/14580/16 (пункти 40-43) та у постанові від 13 грудня 2022 року у справі № 340/5200/21 (пункти 57-60) Верховний Суд підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа. За цією позицією накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання. Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом № 1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом № 1404-VIII заходи в межах встановлених повноважень.
Так, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13.12.2022 у справі №340/5200/21 “за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження. Закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VI можливе у разі настання випадку, визначеного частиною третьою статті 63 Закон №1404-VIII, яка, у свою чергу, регламентує порядок виконання рішень немайнового характеру. У справі, що розглядається, судове рішення, яке примусово виконується містить зобов'язання здійснити особі перерахунку призначеного довічного грошово утримання, що виключає його приналежність до рішень немайнового характеру».
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Наведені вище висновки Верховного Суду стосуються застосування норм Закону №1404-VIII у аналогічних відносинах, а тому, мають бути враховані під час надання правової оцінки законності оскаржуваної постанови, оскільки рішення, що виконується у справі, що розглядається, також не віднесене до рішень немайнового характеру.
Як вже було встановлено судом, державним виконавцем в ході виконавчого провадження з метою забезпечення виконання виконавчого листа № 200/931/24, виданого 15.08.2024 Луганським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Донецького окружного адміністративного суду для проведення виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.11.2023 по 30.04.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум, на боржника за невиконання рішення суду накладено штраф постановою від 26.05.2025 ВП № 77954514 у розмірі 5100,00 грн, за повторне невиконання постановою від 18.06.2024 ВП № 77954514 накладено штраф на ДСА в розмірі 10200,00 грн, надіслано до Національної поліції України подання (повідомлення) про вчинення боржником кримінального правопорушення.
Відповідачем зазначено, що державний виконавець вжив усіх заходів, визначених Законом України “Про виконавче провадження», за результатами яких прийняв обґрунтовану й законну постанову про закінчення виконавчого провадження.
Проте, суд не погоджується із такими твердженнями та зазначає, що відповідно до приписів статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, а його невиконання - тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Засадами виконавчого провадження, визначеними статтею 2 Закону №1404-VIII, є верховенство права та обов'язковість виконання рішень.
Суд зауважує, що Законом №1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом № 1404-VIII заходи в межах встановлених повноважень, в тому числі і ті, що передбачені статтею 18 вказаного Закону.
Проте, на думку суду, закінчивши виконавче провадження, державний виконавець не врахував те, що кошторис Донецького окружного адміністративного суду затверджується ДСА України щорічно та кошти на виплату суддівської винагороди позивачу можуть бути передбачені у наступних періодах. Проте, державний виконавець закінчив виконавче провадження, чим виключив подальше примусове виконання рішення суду в цій частині.
При цьому, суд зауважує, що накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Нормами Закону України Про виконавче провадження передбачено послідовність дій державного виконавця у процедурі примусового виконання виконавчого документа.
Водночас, лише дотримання державним виконавцем процедури послідовності таких дій не достатньо для винесення органом ДВС постанови про закінчення виконавчого провадження за пунктом 11 частини першої статті 39 Закону України “Про виконавче провадження» у разі невиконання судового рішення боржником, оскільки це суперечить принципу ефективності у процедурі виконавчого провадження.
Виконавче провадження не може бути закінчене лише з підстав дотримання державним виконавцем черговості дій у процедурі примусового виконання судового рішення, визначеної Законом України “Про виконавче провадження».
За результатами дослідження матеріалів виконавчого провадження суд дійшов висновку, що вчинені державним виконавцем перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафів і надіслання подання про вчинення злочину не є достатніми заходами для виконання судового рішення.
Постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Окрім того, суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 40 Закону №1404-VIII виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову.
Відтак, за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження стягувач позбавлений права повторного подання виконавчого документу для примусового виконання, в результаті чого виконання такого рішення буде можливим лише в добровільному порядку та рішення може залишитися невиконаним, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Таким чином, враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів вжиття усіх можливих та достатніх заходів для виконання судового рішення, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року у справі № 360/1537/25 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року у справі № 360/1537/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 09 квітня 2026 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
Е.Г. Казначеєв