09 квітня 2026 року справа №200/1548/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Сіваченка І.В. , Блохіна А.А. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 р. у справі № 200/1548/25 (головуючий І інстанції Смагар С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі-Позивач), звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - Управління), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 056650009661 від 26.02.2025 по заяві ОСОБА_1 від 18.02.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати Управління повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 18.02.2025 відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувати ОСОБА_1 кожен повний рік роботи на провідних посадах як один рік 3 місяця із застосуванням Роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20 січня 1992 року № 8; зарахувати до пільгового стажу на підземних роботах за Постановою КМУ №202 періоди з 22.11.2009 по 30.11.2009, з 24.12.2009 по 31.12.2009, з 22.01.2010 по 31.01.2010, з 21.02.2010 по 28.02.2010, з 24.03.2010 по 31.03.2010, з 22.04.2010 по 30.04.2010, з 21.05.2010 по 31.05.2010, з 23.06.2010 по 30.06.2010, з 23.07.2010 по 31.07.2010, з 20.08.2010 по 31.08.2010, з 22.09.2010 по 30.09.2010, з 24.10.2010 по 31.10.2010, з 23.11.2010 по 30.11.2010, з 24.12.2010 по 31.12.2010, з 19.01.2011 по 31.01.2011, з 04.02.2011 по 28.02.2011, з 24.03.2011 по 31.03.2011, з 22.04.2011 по 30.04.2011, з 22.05.2011 по 31.05.2011, з 22.06.2011 по 30.06.2011, з 22.07.2011 по 31.07.2011, з 15.08.2011 по 31.08.2011, з 11.09.2011 по 30.09.2011, з 21.10.2011 по 31.10.2011, з 23.11.2011 по 30.11.2021, з 23.12.2011 по 31.12.2011, з 19.02.2012 по 29.02.2012, з 23.03.2012 по 31.03.2012, з 21.04.2012 по 30.04.2012, з 22.05.2012 по 31.05.2012, з 13.06.2012 по 30.06.2012, з 11.07.2012 по 31.07.2012, з 24.08.2012 по 31.08.2012, з 21.09.2012 по 30.09.2012, з 23.10.2012 по 31.10.2012, з 23.11.2012 по 30.11.2012, з 22.12.2012 по 31.12.2012, з 23.01.2013 по 31.03.2013, з 21.02.2013 по 28.02.2013, з 22.03.2013 по 31.03.2013, з 11.04.2013 по 30.04.2013, з 11.05.2013 по 31.05.2013, з 21.06.2013 по 02.07.2013, з 18.09.2013 по 06.10.2014, 28.02.2017, 31.07.2017, з 07.08.2017 по 09.11.2017, з 29.12.2019 по 31.12.2019, з 17.01.2020 по 31.01.2020, з 15.02.2020 по 29.02.2020, з 08.06.2022 по 20.06.2022, з 26.06.2022 по 30.06.2022, з 22.07.2022 по 31.07.2022, з 15.08.2022 по 31.08.2022, з 20.09.2022 по 30.09.2022, з 23.10.2022 по 31.10.2022, з 23.11.2022 по 30.11.2022, з 05.12.2022 по 31.12.2022, з 19.01.2013 по 31.01.2013, з 12.02.2023 по 28.02.2023, з 16.03.2023 по 26.03.2023, з 27.03.2023 по 30.09.2023, з 01.07.2024 по 23.12.2024: зарахувати до провідної посади “гірник очисного забою» періоди з 29.12.2019 по 31.12.2019, з 17.01.2020 по 31.01.2020, з 15.02.2020 по 29.02.2020, з 08.06.2022 по 20.06.2022, з 26.06.2022 по 30.06.2022, з 22.07.2022 по 31.07.2022, з 15.08.2022 по 31.08.2022, з 20.09.2022 по 30.09.2022, з 23.10.2022 по 31.10.2022, з 23.11.2022 по 30.11.2022, з 05.12.2022 по 31.12.2022, з 19.01.2023 по 31.01.2023, з 12.02.2023 по 28.02.2023, з 16.03.2023 по 26.03.2023, з 27.03.2023 по 30.09.2023, з 01.07.2024 по 23.12.2024; зарахувати до страхового стажу період з 01.07.2024 по 23.12.2024.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 4 квітня 2025 року задоволено частково позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, а саме судом:
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (адреса: 76018, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15, ЄДРПОУ 20551088) № 056650009661 від 26.02.2025 року про відмову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у призначенні пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (адреса: 76018, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15, ЄДРПОУ 20551088) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 18 лютого 2025 року про призначення пенсії відповідно до частини 3 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20 січня 1992 року № 8 “Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах», зарахувавши до його пільгового стажу за Списком робіт і професій, що дають право на пенсію незалежно від віку при безпосередній зайнятості протягом повного робочого дня на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин), пов'язаних з видобутком вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії терміном не менше 25 років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1994 року № 202, періоди роботи: з 22.11.2009 по 30.11.2009, з 24.12.2009 по 31.12.2009, з 22.01.2010 по 31.01.2010, з 21.02.2010 по 28.02.2010, з 24.03.2010 по 31.03.2010, з 22.04.2010 по 30.04.2010, з 21.05.2010 по 31.05.2010, з 23.06.2010 по 30.06.2010, з 23.07.2010 по 31.07.2010, з 20.08.2010 по 31.08.2010, з 22.09.2010 по 30.09.2010, з 24.10.2010 по 31.10.2010, з 23.11.2010 по 30.11.2010, з 24.12.2010 по 31.12.2010, з 19.01.2011 по 31.01.2011, з 04.02.2011 по 28.02.2011, з 24.03.2011 по 31.03.2011, з 22.04.2011 по 30.04.2011, з 22.05.2011 по 31.05.2011, з 22.06.2011 по 30.06.2011, з 22.07.2011 по 31.07.2011, з 15.08.2011 по 31.08.2011, з 11.09.2011 по 30.09.2011, з 21.10.2011 по 31.10.2011, з 23.11.2011 по 30.11.2021, з 23.12.2011 по 31.12.2011, з 19.02.2012 по 29.02.2012, з 23.03.2012 по 31.03.2012, з 21.04.2012 по 30.04.2012, з 22.05.2012 по 31.05.2012, з 13.06.2012 по 30.06.2012, з 11.07.2012 по 31.07.2012, з 24.08.2012 по 31.08.2012, з 21.09.2012 по 30.09.2012, з 23.10.2012 по 31.10.2012, з 23.11.2012 по 30.11.2012, з 22.12.2012 по 31.12.2012, з 23.01.2013 по 31.03.2013, з 21.02.2013 по 28.02.2013, з 22.03.2013 по 31.03.2013, з 11.04.2013 по 30.04.2013, з 11.05.2013 по 31.05.2013, з 21.06.2013 по 02.07.2013, з 18.09.2013 по 06.10.2014, 28.02.2017, 31.07.2017; до пільгового стажу за провідними професіями періоди: з 07.08.2017 по 09.11.2017 з 29.12.2019 по 31.12.2019, з 17.01.2020 по 31.01.2020, з 15.02.2020 по 29.02.2020, з 08.06.2022 по 20.06.2022, з 26.06.2022 по 30.06.2022, з 22.07.2022 по 31.07.2022, з 15.08.2022 по 31.08.2022, з 20.09.2022 по 30.09.2022, з 23.10.2022 по 31.10.2022, з 23.11.2022 по 30.11.2022, з 05.12.2022 по 31.12.2022, з 19.01.2023 по 31.01.2023, з 12.02.2023 по 28.02.2023, з 16.03.2023 по 26.03.2023, з 27.03.2023 по 30.09.2023.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (адреса: 76018, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15, ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 700 (сімсот) гривень 00 копійок.
Рішення набрало законної сили 23 липня 2025 року.
27 жовтня 2025 року до суду надійшла заява позивача про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі № 200/1548/25, в якій позивач просив суд:
Визнати протиправним рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 11.08.2025 року № 56650009661 “Про відмову у призначенні пенсії», прийняте на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04.04.2025 року по справі № 200/1548/25.
Зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виконати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04.04.2025 року по справі № 200/1548/25 в повному обсязі, з урахуванням всіх висновків суду, зокрема при повторному розгляді заяви про призначення пенсії ОСОБА_1 від 18.02.2025 року застосувати Роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20 січня 1992 року № 8 “Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах», зарахувавши кожний повний рік гірником очисного забою, як 1 рік роботи 3 місяці.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі № 200/1548/25.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву позивача, подану в порядку ст. 383 КАС України, повністю.
В обґрунтування зазначено, зокрема, що судом в резолютивній частині судового рішення було зобов'язано повторно розглянути заяву про призначення пенсії із застосуванням Роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20 січня 1992 року № 8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах».
При цьому, в мотивувальній частині судом розглядалась позовна вимога про необхідність застосування Роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 №8 при обчисленні пільгового стажу.
Судом в мотивувальній частині рішення було встановлено, що пільговий стаж роботи позивача становить не менше 10 років стажу роботи, що дає право на пенсію незалежно від віку. Відтак, позивач має право на обчислення стажу підземної роботи із зарахуванням до нього кожного повного року гірничим очисного забою - за 1 рік роботи 3 місяці.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що при обрахунку пільгового стажу позивача підлягають застосуванню Роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 №8, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.
Таким чином, судом на момент розгляду справи та прийняття рішення було встановлено, що позивач має більше 10 років стажу, що дозволяє застосування Роз'яснення № 8.
Позивач має 24 роки 6 місяців 21 день пільгового стажу ( обраховано відповідачем), з них провідні професії (гірник очисного забою) - 6 років 8 місяців 8 днів.
Отже, належним та повним виконанням рішення є в тому числі застосування Роз'яснення №8 - зарахування за 6 повних років роботи гірником очисного забою додатково ще 18 місяців ( 6 років х3 місяці), тому з урахуванням кратності його стаж буде більше 25 років ( 24 роки 6 місяців + 18 місяців) , що є підставою для призначення пенсії.
Відповідач не виконав рішення суду в частині застосування Роз'яснення №8, та виніс Рішення від 11.08.2025 року № 56650009661 “Про відмову у призначенні пенсії», прийняте на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04.04.2025 по справі № 200/1548/25. Із вказаного рішення вбачається, що Роз'яснення № 8 не застосовано.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Залишаючи без задоволення заяву позивача, суд першої інстанції зазначив, що при ухваленні рішення від 4 квітня 2025 року суд зобов'язав відповідача повторно розглянути заяву позивача, а отже, надав суб'єкту владних повноважень можливість використати свої дискреційні повноваження.
Суд зазначив, що призначення пенсій та визначення наявності стажу, достатнього для її призначення, в тому числі й обчислення стажу із застосуванням роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20 січня 1992 року № 8, є виключно повноваженнями органів Пенсійного фонду України.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно ч. 2, 3 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз.1 пп.3.2 п.3, абз.2 п.4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з частинами 1, 2 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
Згідно з частиною 6 статті 383 КАС України за наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Постановлення ухвали у згаданому порядку не вимагає прийняття саме окремої ухвали, а лише вказує на застосування передбачених вказаною статтею процесуальних правил.
Правова природа окремої ухвали визначається її профілактичною спрямованістю, адже відповідно до ч. 1 ст. 249 КАС України вона направляється для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а не самих порушень закону.
Законом не передбачена можливість визнання протиправними дій чи бездіяльності, скасування індивідуальних актів шляхом ухвалення судом окремої ухвали.
Способи безпосереднього судового контролю за виконанням рішення суду визначені статтями 382, 383 КАС України та різняться залежно від стану виконання такого рішення.
Системний аналіз вищезазначених норм права свідчить, що судовий контроль є спеціальним видом провадження в адміністративному судочинстві, відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.
У постановах від 17.04.2019 (справа №355/1648/15-а), від 12.05.2020 (справа №815/2252/16), від 16.12.2021 (справа №170/167/17) Верховний Суд дійшов наступних висновків:
«…зазначені вище правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.».
Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що зазначені правові норм КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії». Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини»).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016, виконавче провадження - завершальна стадія судового провадження, а примусове виконання судових рішень - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, забезпечується, у першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016.
Таким чином, виходячи з наведених вище норм, звернення до суду із заявою відповідно до статті 383 КАС України можливе за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконані в органах державної виконавчої служби.
За усталеною судовою практикою звернення рішення суду до примусового виконання є обов'язковою передумовою для подання заяви в порядку статті 383 КАС України, оскільки повноваження щодо вчинення дій з примусового виконання рішення суду, зокрема і щодо перевірки його виконання, належать насамперед до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку наведеної статті є винятковим заходом, до якого позивач може вдатися, коли вичерпає всі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №805/1458/17-а, від 27.06.2019 у справі №807/220/18, від 09 грудня 2021 року у справі № 9901/235/20, від 28 вересня 2021 року у справі №440/2130/21, в ухвалах Верховного Суду від 05 липня 2021 року у справі № 260/636/19, від 18 грудня 2020 року у справі № 200/5793/20-а, від 23 лютого 2024 року від справа № 420/5352/22, від 18 червня 2024 року у справі № 420/10177/21, від 08 листопада 2024 року у справі № 340/222/20, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі № 9901/235/20.
У постанові від 20.01.2021 у справі №640/1364/19, Верховний Суд дійшов наступних висновків:
«Аналіз зазначених вище норм свідчить, що подання до суду заяви у порядку, передбаченому статтею 383 КАС України, можливе за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби.
Тобто при здійсненні судового контролю за виконанням рішення суду в порядку статті 383 КАС України обов'язково підлягають з'ясуванню обставини виконання судового рішення в примусовому порядку, а не обставини невиконання відповідачем судового рішення в добровільному порядку.»
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі № 9901/235/20, зазначено, що указана стаття (383 КАС України) передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі КАС України «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви. Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою. Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов'язує суб'єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону № 1404-VIII, і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, тоді в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.
Указана стаття (383 КАС України) передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви.
Вказане свідчить про те, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою.
Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення.
Так, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов'язує суб'єкта владних повноважень його виконати. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» від 02.06.2016, і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 340/5977/22, від 30 жовтня 2025 року у справі № 420/2827/22.
Отже, звернення рішення суду до примусового виконання є обов'язковою передумовою для подання заяви у порядку статті 383 КАС України, оскільки повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, у тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 КАС України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.
Відтак, застосування судом до суб'єкта владних повноважень приписів статті 383 КАС України вбачається за можливе у разі встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами, поданими позивачем.
Матеріали справи не містять документального підтвердження перебування на виконанні виконавчого провадження щодо судового рішення у цій справі.
Таким чином, на дату подання до суду заяви та розгляду судом цієї заяви відсутнє виконавче провадження з виконання рішення суду.
Зазначене свідчить про відсутність передбаченої умови для звернення позивача з заявою на підставі ст. 383 КАС України.
З огляду на наведене вище, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що заява позивача не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Керуючись ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 р. у справі № 200/1548/25 - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 р. у справі № 200/1548/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати проголошення.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 09 квітня 2026 року.
Суддя-доповідач: Е.Г. Казначеєв
Судді: І.В. Сіваченко
А.А. Блохін