Справа № 523/19031/25
Провадження №2/523/2177/26
(ЗАОЧНЕ)
"26" березня 2026 р. м.Одеса
Пересипський районний суд міста Одеси, у складі:
головуючого судді - Далеко К.О.,
за участю секретаря судового засідання - Дяченко Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №17, в м. Одеса, у загальному позовному провадженні, цивільну справу № 523/19031/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
І . Зміст вимог та заперечень учасників справи.
ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Лоскутова С.П. звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя яким просить:
- Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири загальною площею 51,7 кв.м., житловою площею 26,7 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 37590724);
- Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за 1/2 частину вартості придбаного в період шлюбу автомобіля Hyundai Santa Fe, 2017 року випуску (реєстраційний номер НОМЕР_3 ) у розмірі 410 000 (чотириста десять тисяч) грн., залишивши даний автомобіль в особистій власності відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 19 грудня 2003 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб.
За час перебування у шлюбі подружжям було придбано квартиру загальною площею 51,7 кв. м., житловою площею 26,7 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 , та автомобіль Hyundai Santa Fe, 2017 року випуску (реєстраційний номер НОМЕР_3 ), який відповідач оцінює у розмірі 820 000 (вісімсот двадцять тисяч) грн., відповідно до пропозиції з продажу аналогічних автомобілів на сайті AUTO RIA.
Вказане майно, відповідно до ст. 60 СК України, є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу.
У позасудовому порядку позивачу з відповідачем не вдається знайти порозуміння щодо поділу належного їм майна.
З урахуванням всього вищевказаного, позивач вважає, що буде справедливим здійснити поділ майна на дві рівні частини, відповідно.
ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення в справі.
Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 17.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.
Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 30.10.2025 року закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті цивільну справу.
ІІІ. Позиції сторін.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, в матеріалах справи міститься заява представника позивача - адвоката Лоскутова С.П. про підтримання позовних вимог, в якій він також просив розглянути справу у їх з позивачем відсутність.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, був повідомлений про розгляд справи, надав до суду заяву в якій просив розглянути справу у його відсутність.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно з вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з положеннями ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Отже, враховуючи згоду представника позивача на проведення заочного розгляду справи, відсутність відзиву на позовну заяву, належне повідомлення відповідача, який причини неявки не повідомив, суд доходить висновку про можливість розгляду справи в заочному порядку, на підставі наявних у справі доказів, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об'єктивно та безсторонньо оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який був зареєстрований 19 грудня 2003 року міським відділом реєстрації актів громадянського стану Одеського обласного управління юстиції, актовий запис № 1834.
За час перебування у шлюбі подружжям було придбано:
- квартиру, загальною площею 51,7 кв. м., житловою площею 26,7 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується: копією свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 29 серпня 2012 року, та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.11.2025.
- автомобіль марки Hyundai Santa Fe, 2017 року випуску (реєстраційний номер НОМЕР_3 ). Відповідно до копії технічного паспорту, транспортний засіб зареєстровано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд виходить із того, що між сторонами виникли правовідносини щодо поділу спільного сумісного майна подружжя, які регулюються нормами Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування.
Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст.63 СК України).
Відповідно до ч.1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у ч.2 ст. 372 ЦК України.
Відповідно до статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Таким чином, розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Право на майно виникає в обох із подружжя одночасно, в момент набуття його хоча б одним із них, і оформлення права власності на ім'я другого з подружжя юридичного значення не має. Факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім'я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім'я якої зареєстроване. Таке майно є спільною сумісною власністю подружжя. Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного суду, викладеними в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18 (провадження № 61-13422св19), які суд в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України, враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Відповідно ст. ст. 76, 77, 78 ЦПК України - доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи правову оцінку позовним вимогам про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири загальною площею 51,7 кв.м., житловою площею 26,7 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 37590724), суд зазначає наступне.
Відповідач ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на квартиру загальною площею 51,7 кв.м., житловою площею 26,7 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 , та рівності часток подружжя, з огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині знайшли своє доказове та правове обґрунтування та підлягають задоволенню.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за 1/2 частину вартості придбаного в період шлюбу автомобіля Hyundai Santa Fe, 2017 року випуску (реєстраційний номер НОМЕР_3 ) у розмірі 410 000 (чотириста десять тисяч) грн., залишивши даний автомобіль в особистій власності відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідач ОСОБА_2 також не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на наведений транспортний засіб.
Позивач ОСОБА_1 зазначає, що оскільки автомобіль перебуває у володінні та користуванні відповідача ОСОБА_2 , то вона має право в порядку поділу майна подружжя на компенсацію частини вартості автомобіля.
Суд враховує, що вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи, а не договірної, яка визначається за згодою сторін, та може не відповідати його дійсній вартості
Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними зокрема в постанові КЦС ВС від 17.08.2022 № 545/2396/20 (61-4894св22), постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), які суд в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Для визначення ринкової вартості спірного автомобіля, позивачка через сайті AUTO RIA знайшла пропозиції з продажу аналогічних автомобілів Hyundai Santa Fe, 2017 року випуску, ціна яких коливається від 800 000 грн. та 900 000 грн., але позивачка оцінює спірний автомобіль у 820 000 (вісімсот двадцять тисяч) грн.
Суд констатує, що відповідач ОСОБА_2 на спростування розміру ринкової вартості автомобіля, наданого позивачем, не надав жодних доказів, також не звертався із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи.
З урахуванням всіх досліджених у справі доказів, суд вважає, що спірний автомобіль був придбаний подружжям у період перебування у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю, отже, частки сторін є рівними, підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України відсутні, з огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині також знайшли своє доказове та правове обґрунтування та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору, на підставі п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а позов підлягає задоволенню, то з відповідача ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 9084,00 грн., згідно ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.60,61,63,71Сімейного кодексу України, ст.ст. 2,4,11,12,13,74,141,142, 206,247,258,263,264,265,355 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири загальною площею 51.7 кв. м., житловою площею 26.7 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 37590724).
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за 1/2 частину вартості придбаного в період шлюбу автомобіля Hyundai Santa Fe, 2017 року випуску (реєстраційний номер НОМЕР_3 ) у розмірі 410 000 (чотириста десять тисяч) грн. 00 коп. залишивши даний автомобіль в особистій власності ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 9084,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вищевказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 06.04.2026р.
Суддя: К.О. Далеко