Справа № 420/8321/26
08 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції в Одеській області про зняття арешту з усього рухомого та нерухомого майна,-
До Одеського окружного адміністративного суду 25 березня 2026 року надійшов позов ОСОБА_1 до Відділу Державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, в якому позивач просить:
- зняти арешт з усього рухомого та нерухомого майна з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) накладений на підставі постанови від 05.08.2013 року, прийнятої старшим державним виконавцем ВДВС Ізмаїльського МРУЮ Маріновим Антоном Антоновичем, затвердженої начальником відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Дрангой Д.О. за виконавчим провадженням № 39215773;
- зобов'язати Відділ державної виконавчої служби (ДВС) Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції (код ЄДРПОУ: 35067687) вчинити дії по зняттю арешту з усього рухомого та нерухомого майна ОСОБА_1 Документ сформований в системі «Електронний суд» 25.03.2026 7 Миколаївни ( РНОКПП: НОМЕР_1 );
- стягнути з Відділу державної виконавчої служби (ДВС) Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції (код ЄДРПОУ: 35067687) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань витрати на судовий збір у розмірі 1331.20 грн. (Одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 копійок;
- стягнути з Відділу державної виконавчої служби (ДВС) Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції (код ЄДРПОУ: 35067687) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань витрати на правову допомогу.
Позиція позивача обґрунтовується наступним
Позивачка зазначає, що в межах виконавчого провадження № 39215773 постановою державного виконавця від 05.08.2013 року було накладено арешт на все її рухоме та нерухоме майно на підставі виконавчого листа про стягнення заборгованості на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Разом з тим, 14.12.2016 року між позивачкою та кредитором укладено угоду про врегулювання боргу, на виконання якої позивачкою повністю погашено заборгованість у сумі 540 000 грн, у тому числі шляхом реалізації предмета іпотеки. У зв'язку з належним виконанням умов угоди решта боргу була прощена кредитором.
Позивачка наголошує, що виконавче провадження було завершено ще 10.06.2014 року шляхом повернення виконавчого документа стягувачу, при цьому повторно до виконання він не пред'являвся. Водночас державним виконавцем не було відкрито окремого провадження щодо стягнення виконавчого збору, як це передбачалось законодавством, чинним на той момент.
На думку позивачки, після завершення виконавчого провадження арешт майна підлягав зняттю, однак фактично продовжує існувати, що безпідставно обмежує її право власності. Посилання відповідача на несплату виконавчого збору позивачка вважає безпідставним, оскільки такий збір не був належним чином стягнутий у встановленому законом порядку.
Таким чином, позивачка вважає, що збереження арешту за відсутності заборгованості порушує її майнові права, у зв'язку з чим просить суд зняти арешт з усього належного їй рухомого та нерухомого майна.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами, за окремою категорію термінових адміністративних справ передбачених статтею 287 КАС України.
Вищевказаною ухвалою також витребувано з Відділу Державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції в Одеській області належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 39215773 у повному обсязі.
Зобов'язано відповідача надати витребувані судом документи у строк до 01 квітня 2026 року до Одеського окружного адміністративного суду, розташованого за адресою: 65062, м. Одеса, Фонтанська дорога, 14.
Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 01 квітня 2026 року.
Проте станом на 08 квітня 2026 року вимоги ухвали суду від 26.03.2026 року в частині надання до суду витребуваних доказів відповідачем не виконано.
Відповідач відзив на позов до суду не подав.
Станом на 08 квітня 2026 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.
Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиція позивача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Обставини справи встановлені судом
05.08.2013 року постановою старшого державного виконавця ВДВС Ізмаїльського МРУЮ Маріновим Антоном Антоновичем, затвердженою начальником відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Дрангой Д.О. за виконавчим провадженням № 39215773 було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майна ОСОБА_1 (надалі - позивачка) із забороною відчуження будь-якого майна, що належить позивачці, за виконавчим листом № 2/1510/225/12 виданим 02.04.2012 р. Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області про стягнення боргу 900184,68 грн. на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
14 грудня 2016 року, між позивачкою та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» була укладена угода про врегулювання боргу до Кредитного договору № СМ-SME504/260/2008 від 27.08.2008 року.
Згідно п.2.2. зазначеної Угоди, станом на день укладання Угоди, заборгованість позичальника за рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області №2-670/11 від 31.01.2012 року складає: 785 538,11 (Сімсот вісімдесят п'ять тисяч п'ятдесят тридцять вісім гривень 33 копійки) заборгованість за кредитом, 65 779,58 грн. (Шістдесят п'ять тисяч сімсот сімдесят дев'ять гривень 58 копійок) заборгованість за відсотками, 47 046,77грн. (Сорок сім тисяч сорок шість гривень 77 копійок) пеня та витрати Кредитора на ведення претензійно- позовної роботи в розмірі 1820,00 грн. (Тисячу вісімсот двадцять гривень 00 копійок).
Відповідно до п. 2.2.1. Угоди, незважаючи на інші положення Кредитного договору Сторони домовились, що Позичальник до грудня 2016 року зобов'язується погасити Боргові зобов'язання за кредитним договором № СМ-SME-504/260/2008, укладеним 27 серпня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого у свою чергу є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» у відповідності до ст.1 нової редакції Статуту АТ «ОТП Банк», зареєстрованої Національним банком України 18.06.2009 року, реєстраційний №273 та ОСОБА_1 з усіма змінами та доповненнями, в розмірі 540000,00 грн. (П'ятсот сорок тисяч гривень 00 копійок) та сплатити витрати Кредитора на ведення претензійно-позовної роботи в розмірі 1820,00 грн. (Тисячу вісімсот двадцять гривень 00 копійок).
За п.2.2.3. Угоди, за умови належного виконання Позичальником умов цієї угоди, Сторони домовились, що: - Позичальник буде вважатись таким, що погасив свої боргові зобов'язання перед Кредитором в повному обсязі і Кредитор, керуючись ст. 605 Цивільного кодексу України, здійснює анулювання (прощення) боргу в розмірі 358364, 68 грн. (Триста п'ятдесят вісім тисяч триста шістдесят чотири гривні 68 копійок) (надаліСума прощеного боргу), що складається з: - заборгованість за кредитом у розмірі 311317,91 грн. (триста одинадцять тисяч триста сімнадцять гривень 91 копійок); - сума пені у розмірі - 47046,77 грн. (сорок сім тисяч сорок шість гривень 77 копійок).
Згідно п. 3.7. Угоди, Сторони домовились, що Позичальник зобов'язаний на укладання цього Додаткового договору здійснити продаж Предмету застави, а саме: нерухоме майно- будівля №50, загальною площею 113,8 м.кв., що розташована за адресою: м. Ізмаїл, вул. Дзержинського, за ціною не нижче 540 000,00 грн (п'ятсот сорок тисяч) гривень 00 копійок, письмово погодженою з Кредитором та направити кошти від продажу вище вказаного майна на погашення Боргових зобов'язань за Кредитним договором.
Судом встановлено, що предметом застави визначеного в п. 3.7. Угоди, є нерухоме майно- будівля №50, загальною площею 113,8 м.кв., що розташована за адресою: м. Ізмаїл, вул. Дзержинського (предмет іпотеки), згідно Іпотечного Договору №PM-SME504/260/2008 від 27.08.2008 року (копія надається), укладеного між ЗАТ «ОТП Банк» та ТОВ «Інмарс» в особі Директора Пугачової Ірини Миколаївни.
На виконання п. 3.7. Угоди, було укладено договір відчуження Предмету застави, а саме: будівлі №50, загальною площею 113,8 м.кв., що розташована за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, вулиця Свято-Нікольська (до перейменування - вулиця Дзержинського), згідно Договору купівлі-продажу майна, укладеного 14.12.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Гнесько Вітою Григорівною (копія надається).
Так, на виконання Угоди про врегулювання боргу, позивачка (Позичальник) здійснила погашення суму боргу на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (Код ЄДРПОУ: 36789421), що підтверджується квитанціями №123F1719D8 від 14 грудня 2016року на суму 135 000,00 грн., №123F7С19DD від 14 грудня 2016року на суму 135 000,00 грн., №123F3919DА від14 грудня 2016року на суму 135 000,00 грн., №123F5А19DВ від14 грудня 2016року на суму 135 000,00 грн., всього на суму 540 000, 00 грн.
Отже, позивачкою (Позичальником) було в повному обсязі виконані боргові зобов'язання перед кредитором ТОВ «ОТП Факторинг України» ще 14 грудня 2016 року.
Проте, станом на сьогодні, за відомостями автоматизованої системи виконавчого провадження, постановою Марінова Антона Антоновича, старшого державного виконавця ВДВС Ізмаїльського МРУЮ, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05.08.2013 року, за виконавчим листом № 2/1510/225/12 виданим 02.04.2012р., діє накладений арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить позивачці.
Постановою від 10.06.2014р. за виконавчим провадженням №39215773 державним виконавцем Парапір А.Д. відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції, був повернений виконавчий лист №o 2/1510/225/12 виданий 02.04.2012р. стягувачу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на підставі п.2 ч.1 ст.47, статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження», тобто за відсутності майна у боржника.
Як вказує позивач, за даними автоматизованої системи виконавчого провадження (витяг надається), виконавче провадження №39215773 було завершено, та після 10.06.2014 року стягувач повторно не пред'являв виконавчий лист № 2/1510/225/12 на примусове виконання.
02.12.2025 року позивачка надіслала до В.о. начальника відділу ДВС Артему Парапір заяву про звільнення з під арешту усього рухомого та нерухомого майна, яке належать позивачці, накладеним за виконавчим провадженням №39215773, та надала підтверджуючі документи щодо погашення боргу перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна», пред'явивши копію угоди про врегулювання боргу та платіжні документи на суму 540 000, 00 грн.
Позивачка отримала відповідь від в.о. начальника відділу ДВС Артема Парапір, в якій зазначено, що залишок нестягнутого виконавчого збору становить 90018,47 грн. та згідно з ч.1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», зняття арешту з майна боржника неможливо у разі не стягнення виконавчого збору.
Не погоджуючись із даними діями відповідача, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Релевантні джерела права та висновки суду
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На час накладення арешту на майно позивача і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку регламентувались Законом №606-XIV (який втратив чинність 05.10.2016) та Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Частиною другою статті 2 Закону №606-XIV примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Згідно з частиною другою статті 57 Закону №606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Частиною третьою статті 57 Закону №606-XIV визначено, що постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Аналогічні підстави повернення виконавчого документа стягувачу зазначені в пункті 2 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII.
Суд звертає увагу, так як повернуто виконавчий документ державним виконавцем стягувачу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», тому підстави для зняття арешту на підставі ст. 47 Закону були відсутні.
Частиною 1 ст. 12 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Частиною 5 та 6 ст. 12 Закону №1404-VIII встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст. 40 Закону №1404, у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Підстави для закінчення виконавчого провадження визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIII. Повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 10 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, така редакція була чинною і на момент подачі заяви про зняття арешту позивачем).
Судом встановлено, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII, не виносилася.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 59 Закону №1404 підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Аналіз наведених норм та матеріалів справи свідчить про те, що у відповідача були відсутні підстави для зняття арешту з майна позивача.
Стосовно наявності або відсутності бездіяльності/протиправних дій відповідача щодо не зняття арешту станом на 02.12.2025 року (подання заяви позивачем про зняття арешту), суд аналізує редакцію Закону України «Про виконавче провадження» на зазначений момент.
Відповідно до ч.2-5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції на момент звернення із заявою) у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.
У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
З аналізу наведених норм, суд зазначає, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться (подібні висновки у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22).
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 14 травня 2025 року у справі №2/1522/11652/11 зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.
У пункті 50 цієї Постанови Великої Палати ВС вказано, що закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об'єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.
З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII).
Водночас частиною п'ятій статті 37 Закону № 1404-VIII визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій); у разі повернення виконавчого документа до суду, який його видав.
Крім того, ч.3 ст.37 Закону №1404-VIII передбачає випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.
В інших випадках законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
У даній справі судом встановлено, що 10.06.2014 року виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІУ(чинного на той час) (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними), що свідчить про відсутність обов'язку у державного виконавця щодо зняття арешту на підставі ч.3 ст.37 Закону, так як арешт з майна знімається лише у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті.
Як встановлено судом, 16.12.2025 року на заяву позивача від 02.12.2025 року відповідачем була надана відповідь, що підстави для зняття арешту відсутні, оскільки при виконанні виконавчого листа № 2/1510/225/12 виданого 02.04.2012 Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» боргу в розмірі 900184,68 грн. залишок нестягнутого виконавчого збору становив 90018,47 грн. Даний виконавчий документ пред'являвся п'ять разів на примусове виконання, по кожному виконавчому провадженню необхідно сплатити по 369,00 грн витрати виконавчого-провадження. Тобто, відповідач зазначив, що підставі вищевикладеного, для зняття арешту з майна позивачці необхідно-заплатити на рахунок відділу 90018,47 грн. виконавчого збору, та 1845,00 грн. витрат виконавчого провадження. Разом 91863,47 грн.
Не змінною залишилася норма ч.3 ст.37 Закону №1404-VІІІ, яка встановлює, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається, тому підстави для зняття арешту у відповідача за цією нормою відсутні і на момент подання заяви позивачем.
Суд зробивши правовий аналіз норм та наданих матеріалів, погоджується з відповідачем, що жодні підстави для зняття арешту відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у відповідача відсутні, що в свою чергу свідчить про відсутність бездіяльності або протиправності дій відповідача, таким чином в частині визнання бездіяльності відповідача щодо не зняття арешту, позовна вимога не підлягає задоволенню.
Стосовно посилання позивачки на норми діючої на момент завершення зазначеного виконавчого провадження редакції п. 6 ст. 28 Закону № 606-XIV, відповідно до якої, у разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47, пунктами 2 і 8 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, у зв'язку з чим як вважає позивачка, оскільки виконавче провадження №39215773 було завершено на підставі п. 2. ч.1. ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець (відповідач) мав відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору у розмірі 91863,47 грн., проте всупереч вказаної норми Закону, відповідачем не було зроблено, суд зазначає наступне.
Також відповідно до вимог ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-УІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Дійсно, положення пункту 6 статті 28 Закону України № 606-XIV (у редакції, чинній на момент завершення виконавчого провадження) покладали на державного виконавця обов'язок у разі нестягнення виконавчого збору відкрити окреме виконавче провадження щодо його стягнення.
Разом з тим, як встановлено судом, невиконання державним виконавцем такого обов'язку не може створювати для позивачки додаткових негативних наслідків у вигляді безстрокового обмеження її права власності. Неналежна реалізація владних управлінських функцій органом державної виконавчої служби не може покладатися на особу, права якої підлягають захисту, та не може бути підставою для збереження обтяження її майна.
Суд наголошує, що невиконання органом державної виконавчої служби покладених на нього законом обов'язків не може створювати для позивачки негативних правових наслідків та не є підставою для подальшого обмеження її права власності шляхом збереження арешту майна.
Водночас чинне на момент завершення виконавчого провадження законодавство передбачало окрему, самостійну процедуру стягнення виконавчого збору, яка не пов'язується із подальшим існуванням арешту в межах завершеного виконавчого провадження.
За встановлених обставин, з огляду на завершення виконавчого провадження 10.06.2014 року на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України № 606-XIV та факт нестягнення виконавчого збору, у державного виконавця виник обов'язок, передбачений пунктом 6 статті 28 цього Закону, а саме - не пізніше наступного робочого дня відкрити окреме виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.
Суд звертає увагу, що хоча пункт 6 статті 28 Закону України № 606-XIV прямо не передбачає випадку повернення виконавчого документа на підставі пункту 2 частини першої статті 47 цього Закону, однак за своєю правовою природою зазначена підстава також свідчить про завершення виконавчого провадження без фактичного виконання рішення.
За таких обставин правове регулювання щодо стягнення виконавчого збору має застосовуватись із урахуванням загальної мети цього інституту та принципу правової визначеності.
Неврегульованість окремого випадку не може тлумачитись на шкоду боржнику та бути підставою для безстрокового збереження арешту майна без відкриття окремого виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору.
Суд звертає увагу, що арешт майна боржника є заходом забезпечення виконання рішення та має похідний характер від основного зобов'язання. Водночас, як встановлено судом, зобов'язання позивачки перед стягувачем фактично припинені у зв'язку з повним виконанням умов угоди про врегулювання боргу від 14.12.2016 року, що підтверджується наданими доказами.
Так судом встановлено, що кредитні зобов'язання позивачки перед ТОВ «ОТП Факторинг України» за Кредитним Договором № СМ-SME-504/260/2008 від 27.08.2008 року були забезпечені іпотекою згідно Іпотечного Договору №PMSME504/260/2008 від 27.08.2008 року, предметом іпотеки виступало будівля №50, загальною площею 113,8 м.кв., що розташована за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, вулиця Свято-Нікольська (до перейменування - вулиця Дзержинського).
Вимоги стягувача були виконані в повному обсязі шляхом реалізації заставного майна за Іпотечним Договором №PM-SME504/260/2008 від 27.08.2008 року, на загальну суму 540 000, 00 грн., та борг був погашений в розмірі, передбаченому Угодою про врегулювання боргу до Кредитного договору № СМ-SME504/260/2008 від 27.08.2008року
Крім того, виконавчий документ після його повернення стягувачу 10.06.2014 року повторно до виконання не пред'являвся у межах встановленого законом строку, а отже, на момент звернення позивачки до суду відсутні правові підстави для подальшого існування виконавчого провадження як такого механізму примусового виконання.
За таких обставин збереження арешту на майно позивачки втрачає свою правову мету, оскільки не спрямоване на забезпечення реального виконання рішення суду, та фактично перетворюється на самостійне необґрунтоване обмеження права власності.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах зроблено у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21).
Водночас, арешт на нерухоме майно позивача, накладений у межах виконавчого провадження №№39215773, втратив свою актуальність як засіб забезпечення реального виконання виконавчого документа з огляду на фактичне завершення виконавчого провадження №№39215773 - 10.06.2014 року.
Суд також враховує, що відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності є непорушним, а втручання держави у це право повинно бути законним, обґрунтованим та пропорційним. У даному випадку подальше існування арешту за відсутності невиконаного зобов'язання не відповідає зазначеним критеріям.
Отже, суд доходить висновку, що хоча у відповідача були відсутні передбачені законом підстави для самостійного зняття арешту, разом з тим наявні підстави для його скасування за рішенням суду як ефективного способу захисту порушеного права позивачки.
При цьому суд звертає увагу, що з моменту повернення виконавчого документу стягувачу, тобто з 10.06.2014 року минуло вже більше ніж 11 років.
Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Застосовними у спорах цієї категорії також є висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 28.08.2024 року у справі №947/36027/21 (провадження №61-12849св23), відповідно до яких збереження арештів, накладених державними виконавцями з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника.
Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Конституційний Суд України в абзаці 2 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац 3 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини).
Відтак, виходячи з принципу юридичної визначеності, як складової частини поняття верховенства права, права позивача не повинні обмежуватись шляхом наявності арештів, які не тягнуть за собою забезпечення примусового виконання будь-яких виконавчих проваджень.
Суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду у постанові від 27.03.2020 у справі № 817/928/17 та від 26.05.2020 у справі № 815/7269/15, відповідно до яких, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. При цьому порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 203/3435/21.
Під час розгляду справи в суді, відповідачем не наведено обставин, що підтверджують наявність підстав для продовження існування накладеного арешту на майно позивача у рамках виконавчого провадження №39215773. Таким чином, відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б свідчили про наявність невиконаних зобов'язань позивача та які б підтверджували обґрунтованість існування арешту у межах встановлених законом строків звернення виконавчих документів до примусового виконання.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника у ВП №39215773, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про необхідність зняття арешту з майна позивача, накладеного на підставі постанови про арешт майна від 05.08.2013 року у ВП №39215773, тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Згідно з пунктом 4 частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що, ефективним способом відновлення порушених прав позивача буде зобов'язання Відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції в Одеській області зняти арешт з усього рухомого та нерухомого майна, яке належить позивачу, накладеного постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції від 05.08.2013 року в межах виконавчого провадження №39215773.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог судові витрати позивачки в розмірі 1331,20 грн. 968,96 грн. підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246, 249, 269, 271, 287 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції в Одеській області про зняття арешту з усього рухомого та нерухомого майна - задовольнити частково.
Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції в Одеській області зняти арешт з усього рухомого та нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладеного постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції від 05.08.2013 року в межах виконавчого провадження №39215773.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1331 грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили, згідно ст.255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в порядку та в строки встановлені ст.287 КАС України, з урахуванням особливостей, встановлених п.15.5 Розділу VII Перехідних Положень КАС України. Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 272 КАС України.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Відділ Державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції в Одеській області (68600, Одеська область м. Ізмаїл, проспект Миру, 23, оф. 203, код ЄДРПОУ 35067687).
Суддя С.О. Cтефанов