Справа № 420/40641/25
09 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 25 жовтня 2017 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 21 листопада 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; зобов'язання 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 25 жовтня 2017 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 21 листопада 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; визнання протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, за період 14 квітня 2017 року по 21 листопада 2025 року-день проведення фактичного розрахунку індексації грошового забезпечення; зобов'язання І Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, за період з 14 квітня 2017 року по 21 листопада 2025 року-день проведення фактичного розрахунку індексації грошового забезпечення, у відповідності до Закону України від 19.10.2000 №2050-111 Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Ухвалою суду від 08.12.2025 відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування підстав для задоволення адміністративного позову позивач вказав, що він проходив службу у відповідача, 6 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (перейменовано на 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області з 31.03.2025). Як вказав позивач, 21.11.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/37757/24, відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 22 436,42 грн., однак безпідставно не виплачено середній заробіток за період з 25 жовтня 2017 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 21 листопада 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
01.04.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач вказав, що не погоджується із позовними вимогами позивача та просить суд відмовити у задоволенні позову. Так, відповідач вказав, що позивач обґрунтовує вимоги посилаючись на Постанову КМУ № 100 та в даній справі мова йде про грошове забезпечення особи служби цивільного захисту, яке має спеціальне правове регулювання (Постанова КМУ № 704, наказ МВС № 623). Відповідач зазначив, що сам по собі механізм Постанови № 100 не підміняє умов настання відповідальності за ст. 117 КЗпП і не доводить факту “затримки з вини відповідача» та в матеріалах відсутні докази того, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо “розрахунку при звільненні» у сенсі ст. 116 КЗпП, оскільки виплати 2025 року є виконанням судового рішення по справі № 420/37757/24, а не затримкою розрахунку при звільненні. Відповідач вказав, що в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні. Водночас, компенсація відповідно до Закону № 2050-III застосовується виключно у разі порушення строків виплати доходу та в даній справі обов'язок щодо нарахування індексації є спірним, до моменту його встановлення відсутній обов'язок щодо виплати та відсутній факт прострочення виконання грошового зобов'язання.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив службу у відповідача, 6 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (перейменовано на 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області з 31.03.2025) та наказом 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області №264 від 24.10.2017 виключений зі списків ДСНС України, а саме з 25.10.2017.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 №420/37757/24 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 ; визнано протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 за період з 14 квітня 2017 року по 25 жовтня 2017 року індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців січень 2008 року; зобов'язано 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 14 квітня 2017 року по 25 жовтня 2017 року індексацію грошового забезпечення, включно із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
21.11.2025 року, відповідачем, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 №420/37757/24 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 22 436,42 грн (а.с.13).
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній до 18 липня 2022 року) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-1Х стаття 117 була викладена у новій редакції.
Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній з 19.07.2022 року редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Суд звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під “належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливу відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем проведено не у день його виключення зі списків особового складу 25.10.2017 року, а 21.11.2025 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Враховуючи правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 25.07.2024 у справі №420/36/23, суд наголошує, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: з 25.10.2017 року до 18.07.2022 року та з 19.07.2022 року по 21.11.2025 року, однак у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України.
Щодо періоду до 18.07.2022, суд наголошує, що згідно сталої правової позиції Верховного Суду, середній заробіток за час затримки розрахунку за період до 18 липня 2022 року виплачується в розмірі прямо пропорційному розміру невиплачених звільненому працівникові сум.
Особливості обчислення середнього заробітку до 19 липня 2022 року, зокрема випадки та критерії його зменшення сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно ураховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби та визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25.10.2017 по 18 липня 2022 року (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України) має застосовуватись норма статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, та встановленню підлягає:
(1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100;
(2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;
(3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.
Тобто в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі №560/5923/24 від 27 березня 2025 року, по справі №620/7207/24 від 24 квітня 2025 року.
Для належного розгляду справи спочатку необхідно встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат.
Так, з обставин справи вбачається, що при звільненні у добровільному порядку відповідачем нараховане грошове забезпечення позивачу у розмірі 175 702,23грн.
21.11.2025 року на виконання рішення у справі №420/37757/24 позивачу виплачено 22 436,42 грн.
Отже, загальна сума, яка належала позивачу при звільненні становить 198 138,65 грн.
З викладених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 22 436,42 грн. (в межах заявлених позовних вимог на виконання рішення по справі №420/37757/24) від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 11,32 % (22 436,42 / 198 138,65 *100).
Період затримки розрахунку при звільненні з 25 жовтня 2017 року по 18 липня 2022 року 1727 днів.
Згідно довідки відповідача у серпні 2017 року та вересні 2017 року позивачу нараховано грошове забезпечення по 11 621,25 грн.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 381,02 грн, з розрахунку 23 242,50 грн. / 61 день.
Загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 18.07.2022 становить 658 021,54 (381,02 х 1727) грн.
Виходячи з принципу пропорційності, за період з 25 жовтня 2017 року по 18 липня 2022 року, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 74 488,04 грн, тобто 11,32 % від 658 021,54 грн.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі №420/12808/23 від 09 вересня 2025 року.
Щодо періоду з затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року по 21.11.2025 року, то як зазначалось вище, він обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі №380/15041/22 від 31 січня 2025 року, по справі №520/22859/23 від 30 квітня 2025 року.
Тобто після 19 липня 2022 року позивач, незалежно від складових недоплаченого при звільненні грошового забезпечення та дат їх виплати, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за 06 місяців.
З викладеного вбачається, що середній заробіток за всі недоплачені позивачу складові грошового забезпечення, з 19 липня 2022 року не може перевищувати суму 70 107,68 грн (381,02 *184 дні).
Разом з тим, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022 року) принципу співмірності.
Так, ВП ВС зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Враховуючи, що тривалий період виплати недоплачених сум грошового забезпечення виник як з вини відповідача, так і у зв'язку із тим, що з відповідним позовом позивач звернувся більше ніж через 8 років після звільнення, суд вважає за можливе застосувати до спірної суми також принцип співмірності.
Враховуючи викладене, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.07.2022 року у розмірі 7 936,19 грн, тобто 11,32 % від 70 107,68 грн.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності та пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі №420/12808/23 від 09 вересня 2025 року.
Тобто, загальна сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за весь період затримки виплати індексації грошового забезпечення, на виконання рішення по справі №420/37757/24, становить 82 424,23 грн (74 488,04 + 7 936,19).
Враховуючи викладене, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача шляхом :
- визнання протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області стосовно своєчасного остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язання 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації у розмірі 82 424,23 грн.
Щодо позовних вимог позивача щодо визнання протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, за період 14 квітня 2017 року по 21 листопада 2025 року-день проведення фактичного розрахунку індексації грошового забезпечення; зобов'язання 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, за період з 14 квітня 2017 року по 21 листопада 2025 року-день проведення фактичного розрахунку індексації грошового забезпечення, у відповідності до Закону України від 19.10.2000 №2050-111 Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 1-4 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно із пунктами 1-5 Порядку №159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, серед іншого: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом. Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Отже, що основною умовою для виплати передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Тобто компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги.
Дія норм Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року в справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року в справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року в справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року в справі №120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року в справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року в справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року в справі №755/15005/23 та багато інших).
Застосовуючи указаний висновок, Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19 констатував, що «враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року». Верховний Суд визнав безпідставними доводи судів попередніх інстанцій про те, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили відповідним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, зауваживши, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації. Такої ж позиції дотримувався Верховний Суд, серед інших постанов, у постанові від 29 квітня 2021 року в справі №240/6583/20.
У постанові від 21 серпня 2023 року в справі №460/6767/20 Верховний Суд, ураховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 травня 2019 року в справі №804/2994/18, від 23 грудня 2020 року в справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року в справі №420/7633/20 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі у справі, що розглядається), від 09 серпня 2022 року в справі №460/4765/20, дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку його виплати (частини основного розміру пенсії) саме за період з моменту неправомірного нарахування пенсії відповідачем, що встановлено судовим рішенням (у іншій справі), по фактичну її виплату.
За висновками Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, сформованими у постанові від 02 квітня 2024 року в справі №560/8194/20, умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. Тож, нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом №2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 31 липня 2024 року в справі №480/1704/19 та від 21 серпня 2024 року в справі №200/63/23, основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Тобто законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Як зазначалось судом, 21.11.2025 року, відповідачем, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 №420/37757/24 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 22 436,42 грн (а.с.13).
Водночас нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків їх виплати відповідачем здійснено не було.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача шляхом:
- визнання протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати;
- зобов'язання 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, за період з 14 квітня 2017 року по 21 листопада 2025 року-день проведення фактичного розрахунку індексації грошового забезпечення.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача та оскільки вимозі про зобов'язання відповідача вчинити певні дії передує вимога про встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача, судовий збір за другу(похідну) вимогу позивача не стягувався, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити
Визнати протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області стосовно своєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Зобов'язати 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації у розмірі 82 424,23 грн.
Визнати протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати.
Зобов'язати 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, за період з 14 квітня 2017 року по 21 листопада 2025 року-день проведення фактичного розрахунку індексації грошового забезпечення.
Стягнути з 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області ( код ЄДРПОУ 39010880, м. Одеса, вул. Строкатої Ніни 41) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра