Справа № 127/9845/26
Провадження № 3/127/2005/26
08.04.2026м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
17.03.2026 о 10.47 год по вул. Коцюбинського, 32 в м. Вінниці ОСОБА_1 керував автомобілем марки BMW, р.н. НОМЕР_2 , з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме тремтіння пальців рук, порушення координації рухів, блідість обличчя, однак від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння відмовився.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про вручення судової повістки у формі смс-повідомлення.
Вирішуючи питання щодо можливості здійснення судового розгляду справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, суд вважає за доцільне зауважити таке.
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану був неодноразово продовжений.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII) правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами; на цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.
Зі змісту частини другої статті 26 Закону № 389-VIII скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
З наданих суду матеріалів випливає, що ОСОБА_1 був обізнаний про складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення.
Надані суду матеріали не свідчать, що ОСОБА_1 не може з'явитись у судове засідання з поважних причин.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини у справі (далі - ЄСПЛ) «Пономарьов проти України», сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Крім того, у постанові від 28.10.2021 (справа № 11-250сап21) Верховний Суд (далі - ВС) зауважив, що частиною другою статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) визначено, що участь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за статтею 130 КпАП, не є обов'язковою.
Саме тому суд вважає за доцільне здійснити судовий розгляд справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.
Згідно зі статтею 245 КпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зі змісту речення першого частини першої статті 251 КпАП випливає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому реченням другим частини першої статті 251 КпАП визначено, що ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
З диспозиції статті 130 КпАП випливає, що відповідальність за зазначеною нормою настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Тобто зазначеною правовою нормою встановлено альтернативні склади правопорушення: 1) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, 2) передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, 3) відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності в діянні ОСОБА_1 складу зазначеного вище правопорушення, суд вважає за доцільне зауважити таке.
З наданих суду матеріалів випливає, що 17.03.2026 о 10.47 год по вул. Коцюбинського, 32 в м. Вінниці ОСОБА_1 керував автомобілем марки BMW, р.н. НОМЕР_2 , з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме тремтіння пальців рук, порушення координації рухів, блідість обличчя, однак від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння відмовився.
До протоколу про адміністративне правопорушення надані рапорт поліцейського (далі - Рапорт), направлення на огляд водія транспортного засобу з метою огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, або перебування під впливом лікарських препаратів, що знищують увагу та швидкість реакції (далі - Направлення) та диск із записами з нагрудних камер поліцейських (далі - Запис).
Суд вважає за доцільне зауважити, що пунктом 4 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 09.11.2015 за № 1452/735, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 за № 1413/27858 (далі - Інструкція) визначені ознаки наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Такими ознаками, як слідує з наведеної Інструкції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.
Зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення ознаки передбачені пунктом 4 розділу І Інструкції як підстава для направлення особи, яка керує транспортним засобом на огляд. Саме тому суд вважає, що в судовому засіданні підтверджена наявність правової підстави для проведення огляду ОСОБА_1 на стан наркотичного сп'яніння.
Надані суду матеріали свідчать, що ОСОБА_1 було запропоноване проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у зв'язку з наявністю в нього ознак наркотичного сп'яніння.
Процедура огляду на стан сп'яніння регламентована статтею 266 КпАП.
Зокрема, відповідно до частини першої статті 266 КпАП особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Згідно з реченням першим частини другої статті 266 КпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів.
Зі змісту речення першого частини третьої статті 266 КпАП випливає, що у разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Приписи речення першого частини третьої статті 266 КпАП уповноважують поліцейського на направлення водія на огляд на стан сп'яніння до закладу охорони здоров'я лише у разі відмови від проходження такого огляду за допомогою спеціальних технічних засобів або незгодою з результатами такого огляду.
Однак у постанові від 10.07.2025 (справа № 990SCGC/9/25) Верховний Суд (далі - ВС) зазначив таке.
Відповідно до приписів Закону України «Про дорожній рух» до учасників дорожнього руху належать, зокрема, водії (частина друга статті 14). Учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух (абзаци другий і четвертий частини п'ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух»). Одним із таких органів державного контролю є Національна поліція (стаття 52 цього Закону).
За змістом абзаців третього та п'ятого частини другої статті 16 указаного Закону водій зобов'язаний виконувати передбачені законом вимоги поліцейського, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, ПДР та іншими нормативними актами; не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Відповідно до підпункту «а» пункту 2.9 ПДР водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (пункт 2.5 ПДР).
Отже, водій зобов'язаний виконувати обов'язки, визначені Законом України «Про дорожній рух» і ПДР, зокрема передбачений указаним Законом обов'язок виконувати розпорядження поліцейського, яке він дає на підставі цих Правил чи інших нормативних актів. Одним із таких розпоряджень поліцейського є вимога пройти саме медичний огляд з метою встановлення стану наркотичного сп'яніння.
Відповідно до частини другої статті 266 КпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків.
Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним (частина п'ята статті 266 КпАП).
За змістом частини шостої статті 266 КпАП направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Процедура проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан наркотичного сп'яніння, оформлення результатів такого огляду, регулюються Інструкцією № 1452/735 та Порядком № 1103. Приписи Інструкції № 1452/735 та Порядку № 1103 застосовуються у системному зв'язку як між собою, так і з приписами інших нормативних актів.
Відповідно до пункту 4 розділу I Інструкції № 1452/735 ознаками наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість. Ознаками алкогольного сп'яніння згідно з пунктом 3 розділу І цієї Інструкції є запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя.
Згідно з пунктом 6 розділу І Інструкції № 1452/735 та пунктом 3 Порядку № 1103 огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом; лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
За наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу І цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп'яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ України та Держспоживстандартом (пункт 1 розділу II Інструкції № 1452/735).
При цьому пункт 3 розділу І Інструкції № 1452/735 визначає ознаки алкогольного, а не наркотичного сп'яніння.
У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 КпАП (пункт 7 розділу І Інструкції № 1452/735).
Пунктом 9 розділу ІІ Інструкції № 1452/735 встановлено, що з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров'я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.
Пунктом 12 розділу ІІ Інструкції № 1452/735 визначено, що в разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє зазначену особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Отже, як зазначив ВС, саме у випадку алкогольного сп'яніння передбачений огляд на стан сп'яніння за допомогою спеціальних технічних засобів на місці зупинки транспортного засобу. Вказане підтверджує назва та зміст розділу ІІ Інструкції № 1452/735 - «Проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння поліцейським і оформлення його результатів», який регламентує проведення поліцейським огляду на стан сп'яніння за допомогою спеціальних технічних засобів на місці зупинки транспортного засобу.
Тому приписи розділу ІІ Інструкції № 1452/735 щодо огляду на стан сп'яніння за допомогою спеціальних технічних засобів на місці зупинки транспортного засобу незастосовні до процедури проведення огляду на стан наркотичного сп'яніння, а тільки алкогольного. На це вказує і пункт 12 розділу ІІ Інструкції № 1452/735. Тобто поліцейський не проводить огляду на стан таких різновидів сп'яніння за допомогою спеціальних технічних засобів на місці зупинки транспортного засобу.
Приписи статті 266 КпАП, якщо їх застосовувати без системного зв'язку з наведеними вище приписами Порядку № 1103 й Інструкції № 1452/735, а також не враховувати мету адміністративної відповідальності за статтею 130 КпАП і процедур, встановлених задля фіксації відповідних правопорушень, справді можуть допускати таке буквальне тлумачення, за якого огляд водія із використанням спеціальних технічних засобів на місці зупинки транспортного засобу поліцейський проводить у випадку кожного виду сп'яніння, а не тільки алкогольного. Проте згідно із частиною шостою статті 266 КпАП направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Приписи розділу II Інструкції № 1452/735 щодо огляду на стан сп'яніння за допомогою спеціальних технічних засобів на місці зупинки транспортного засобу застосовуються лише до процедури проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння, а до процедури проведення огляду на стан наркотичного сп'яніння незастосовні. На це вказує і пункт 12 розділу II Інструкції № 1452/735, відповідно до якого в разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу І Інструкції № 1452/735, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
З наданих суду матеріалів випливає, що у ОСОБА_1 були виявлені відповідні ознаки наркотичного сп'яніння, передбачені пунктом 4 розділу І Інструкції.
Як суд зазначив вище, відмова від проходження огляду на стан сп'яніння є самостійним складом правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КпАП. При цьому за результатами судового розгляду суд встановив, що ОСОБА_1 були названі виявлені у нього ознаки наркотичного сп'яніння, роз'яснені наслідки відмови від проходження огляду на стан сп'яніння.
Отже, оцінюючи надані суду докази у їх сукупності, суд вважає, що в судовому засіданні був підтверджений факт керування ОСОБА_1 17.03.2026 о 10.47 год по вул. Коцюбинського, 32 в м. Вінниці автомобілем марки BMW, р.н. НОМЕР_2 , з ознаками наркотичного сп'яніння та відмови від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння. Суд також вище зауважив, що правові підстави для визнання відмови від проходження огляду на стан сп'яніння відповідно до приписів частини п'ятої статті 266 КпАП відсутні.
Вирішуючи питання щодо правової кваліфікації діяння ОСОБА_1 , суд враховує, що згідно з наданою суду копією судового рішення останній був притягнутий до адміністративної відповідальності. Зокрема, 06.08.2025 - за частиною третьою статті 130 КпАП.
Діяння, яке є предметом судового розгляду, було вчинене 17.03.2026, тобто після накладення зазначеного вище стягнення та до настання строку, з настанням якого особа вважається такою, що раніше не були притягнута до адміністративної відповідальності, тобто одного року з дня закінчення виконання стягнення, як це визначено статтею 39 КпАП, а також частиною другою статті 130 КпАП.
При цьому суд вважає за доцільне зауважити таке.
У прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08), рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Крім того, у пункті 43 рішення від 06.02.2025 (справа «Гайдашевський проти України») ЄСПЛ звернув увагу на те, що шукаючи докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об'єктивною перевіркою.
Отже, аналізуючи наведені вище приписи, суд вважає, що суд обмежений обставинами, викладеними у протоколі про адміністративне правопорушення (фабулою та правовою кваліфікацією діяння) і сам не вправі здійснювати редагування фабули та зміну правової кваліфікації діяння. Тому, здійснюючи судовий розгляд на підставі наданих суду матеріалів, суд вважає, що діяння ОСОБА_1 за зазначеним фактом охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 130 КпАП, за ознаками відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, кваліфікуючою ознакою якого є повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.
Вирішуючи питання щодо виду та міри адміністративного стягнення, необхідного і достатнього для виправлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, та попередження вчинення нею нових правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, суд враховує таке.
Санкцією статті закону про адміністративне правопорушення встановлене адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами з позбавленням права керування транспортними засобами з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт з позбавленням права керування транспортними засобами та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Зі змісту частини першої статті 32 КпАП випливає, що адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень.
При цьому статтею 23 КпАП регламентовано, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Аналізуючи надані суду матеріали, суд вважає, що в судовому засіданні не встановлені виключні (виняткові) випадки, а тому суд не вважає за доцільне застосовувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом з позбавленням права керування транспортними засобами.
Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для застосування додаткового стягнення, передбаченого санкцією закону про адміністративну відповідальність, у виді оплатного вилучення керованого транспортного засобу, суд вважає за доцільне зауважити таке.
В абзаці четвертому пункту 28 Постанови № 14 ВСУ роз'яснив, що оплатне вилучення транспортного засобу може бути є допустимим тільки як додаткове адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, за які встановлена відповідальність частиною шостою статті 121, частинами другою та третьою статті 130 КпАП. Застосування його як основного стягнення законом не передбачено. Не можна накладати це стягнення й на особу, яка вчинила відповідне правопорушення, керуючи транспортним засобом, що належить іншій особі.
Зважаючи на ту обставину, що надані суду матеріали не містять доказів належності ОСОБА_1 керованого ним автомобіля на праві власності, суд вважає, що правові підстави для застосування такого виду стягнення як оплатне вилучення транспортного засобу відсутні.
Вирішуючи питання щодо обсягу застосованого стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, суд враховує таке.
Відповідно до частини другої статті 30 КпАП позбавлення наданого даному громадянинові права керування транспортними засобами застосовується на строк до трьох років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом.
Згідно з частиною третьою статті 30 КпАП у разі, якщо особою, позбавленою права керування транспортним засобом, до закінчення строку дії такого стягнення вчинено нове адміністративне правопорушення, за яке застосовано стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, до стягнення за вчинення нового адміністративного правопорушення приєднується невідбута частина стягнення. При цьому загальний строк позбавлення права керування транспортним засобом може перевищувати гранично допустимий строк, передбачений частиною другою цієї статті.
Зі змісту частини першої статті 317-1 КпАП випливає, що виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія.
При цьому частиною другою статті 317-1 КпАП визначено, що особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права.
Разом з тим, суду не надані відомості, які б свідчили про виконання чи невиконання зазначених вище постанов суду, якими на ОСОБА_1 накладене адміністративне стягнення, передбачене частиною третьою статті 130 КпАП, тому суд позбавлений можливості визначити точний строк не відбутого ним стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом. Отже, суд позбавлений можливості визначити остаточне стягнення згідно з приписами частини третьої статті 30 КпАП, тобто шляхом приєднання до призначеного судом стягнення невідбутої частини стягнення за попередніми судовими рішеннями.
Згідно зі статтею 40-1 КпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення з особи, на яку накладено стягнення, справляється судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Керуючись статтями 130, 283, 284 КпАП, суд
Накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у виді штрафу в розмірі 2000 (двох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: