Справа: № 148/595/26
Провадження №1-кс/148/198/26
07 квітня 2026 року м. Тульчин
Слідчий суддя Тульчинського районного суду
Вінницької області ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши скаргу ОСОБА_3 , на постанову прокурора про відмову у задоволенні клопотання потерпілого у кримінальному провадженні №12025020180000358 від 14.11.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, за участю сторін: скаржника - ОСОБА_3 , -
До слідчого судді Тульчинського районного суду Вінницької області надійшла скарга ОСОБА_3 , на постанову прокурора про відмову у задоволенні клопотання потерпілого у кримінальному провадженні № 12025020180000358 від 14.11.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, яка мотивована наступним.
У провадженні органу досудового розслідування перебуває кримінальне провадження № 12025020180000358 від 14.11.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. З ст. 190 КК України.
В межах вказаного кримінального провадження ОСОБА_3 , як потерпілим, 18.03.2026 подано клопотання про вжиття одного із заходів забезпечення кримінального провадження, а саме - про накладення арешту на майно, яке перебуває у користуванні третіх осіб, однак, яке безпосередньо пов'язане з обставинами вчинення кримінального правопорушення. Подання клопотання обумовлене тим, що без вжиття заходів забезпечення існує реальний ризик подальшого відчуження, перереєстрації, приховування, зміни фактичного володіння чи інших дій щодо спірного майна.
Прокурором Тульчинської окружної прокуратури ОСОБА_4 20.03.2026 винесено постанову про відмову у задоволенні клопотання потерпілого ОСОБА_3 , зі змісту якої вбачається, що прокурор дійшла висновку про відсутність підстав для звернення до слідчого судді із клопотанням про накладення арешту на майно, мотивуючи це тим, що: відсутні достатні підстави вважати, що транспортний засіб VOLKSWAGEN TIGUAN належить потерпілому; окремі договори купівлі-продажу укладені після подання заяви про вчинення кримінального правопорушення; не надано доказів сплати коштів за відповідні транспортні засоби; не встановлено та не допитано осіб, у яких фактично перебувають автомобілі та на думку прокурора, предметом кримінального правопорушення є грошові кошти, а не транспортні засоби.
Скаржник вважає зазначену постанову незаконною, необгрунтованою, передчасною, такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а також такою, що порушує його права як потерпілого на ефективну участь у кримінальному провадженні, на подання клопотань, на належний і неупереджений їх розгляд, а також на вжиття реальних і дієвих заходів для забезпечення відшкодування завданої йому шкоди.
На підставі вищевикладеного, скаржник просить скасувати постанову прокурора від 20.03.2026, про відмову у задоволенні клопотання потерпілого ОСОБА_3 від 18.03.2026, зобов'язати прокурора в даному кримінальному провадженні повторно розглянути клопотання потерпілого від 18.03.2026.
Скаржник в судовому засіданні підтримав подану скаргу, та просив її задовольнити з викладених у скарзі мотивів.
Прокурор Тульчинської окружної прокуратури ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, від неї надійшли письмові пояснення, відповідно до яких, згідно ч. 1 ст. 110 КПК України, процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. В частині третій даної статті зазначено, що рішення слідчого, дізнавача, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, дізнавач, прокурор визнає це за необхідне. Окрім того, відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження. Стаття 220 КПК України не передбачає право потерпілого про застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Таким чином, звернення до прокурора з клопотанням про арешт майна з боку потерпілого протирічить положенням статті 220 КПК України.
Крім того, прокурор зазначає, що стаття 303 КПК України визначає вичерпний перелік дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження. В ч. 1 ст. 303 КПК України, не передбачено право потерпілого оскаржити до слідчого судді рішення прокурора про відмову у задоволенні клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а саме про відмову у накладенні арешту на майно. Таким чином, прокурор просить закрити провадження за даною скаргою.
Заслухавши скаржника, дослідивши матеріали скарги та матеріали кримінального провадження, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності уповноважених осіб під час досудового розслідування чітко визначено та регламентовано Главою 26 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора:
1) бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування;
2) рішення слідчого, дізнавача, прокурора про зупинення досудового розслідування - потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;
3) рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником;
4) рішення прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи - заявником, одним із близьких родичів або членом сім'ї, коло яких визначено цим Кодексом, та/або захисником померлого, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;
5) рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою;
6) рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора при застосуванні заходів безпеки - особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом;
7) рішення слідчого, дізнавача, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій - особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником;
8) рішення слідчого, дізнавача, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу, - підозрюваним, його захисником чи законним представником, потерпілим, його представником чи законним представником;
9-1) рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування - особою, якій відмовлено у задоволенні скарги, її представником, законним представником чи захисником;
10) повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником;
11) відмова слідчого, дізнавача, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктом 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, - стороною захисту, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, її представником.
Частиною 2 чт. 303 КПК України встановлено, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.
Згідно ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
У провадженні СВ Тульчинського районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області перебуває кримінальне провадження №12025020180000358 відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.11.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.
В рамках даного кримінального провадження потерпілим ОСОБА_3 подано клопотання про вжиття одного із заходів забезпечення кримінального провадження, а саме - про накладення арешту на майно, яке перебуває у користуванні третіх осіб.
Прокурором Тульчинської окружної прокуратури ОСОБА_4 20.03.2026 винесено постанову про відмову у задоволенні даного клопотання, зі змісту якої вбачається, що відсутні достатні підстави вважати, що транспортний засіб VOLKSWAGEN TIGUAN належить потерпілому; договори купівлі-продажу придбання транспортних засобів «VOLKSWAGEN TIGUAN» та «BMW X5» укладені потерпілим 27.11.2025 та 14.11.2025, тобто, після подання заяви про вчинення кримінального правопорушення; не надано доказів сплати коштів за відповідні транспортні засоби; не встановлено та не допитано осіб, у яких фактично перебувають автомобілі, тому прокурор дійшла висновку про те, що підстави для обмеження конституційного права власності осіб, у яких перебувають автомобілі «Volkswagen Passat», «VOLKSWAGEN TIGUAN» та «BMW X5» наразі відсутні.
Згідно положень ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Частиною 1 статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 170 КПК України визначено, що не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.
За змістом ч. 1 ст. 173 КПК України, у ході розгляду клопотання про арешт майна, особа, що його подала повинна довести необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Статтею 220 КПК України визначено, що клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, дізнавач, прокурор зобов'язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об'єктивних причин - надсилається їй.
Системний аналіз структури КПК України свідчить, що ініціювання заходів забезпечення кримінального провадження не можливо ототожнювати із загальним порядком розгляду клопотань, визначеного ст. 220 КПК, в порядку якого звернувся потерпілий із клопотанням про накладення арешту. Правила накладення арешту на майно регулюються виключно статтями 170-173 КПК, та містять вичерпний перелік суб'єктів звернення, до яких потерпілий не належить.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 40 КПК України прокурор, здійснюючи свої повноваження, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.
У відповідності до ст. 94 КПК України слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Зі змісту ст. 307 КПК України вбачається, що за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування слідчий суддя може винести ухвалу про: скасування рішення слідчого, дізнавача чи прокурора; скасування повідомлення про підозру; зобов'язання припинити дію; зобов'язання вчинити певну дію; відмову в задоволенні скарги.
Враховуючи вищенаведене, проаналізувавши оскаржувану постанову, матеріали скарги та кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку, що заявлене потерпілим клопотання стосувалося вжиття заходів забезпечення кримінального провадження, а не проведення слідчих дій, що свідчить про невідповідність скарги вимогам ч. 1 п. 7 ст. 303 КПК України, та з врахуванням ч. 2 ст. 303 КПК України, скарга не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 110, 220, 303-307, 309, 370, 372, 376 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні скарги ОСОБА_3 , на постанову прокурора про відмову у задоволенні клопотання потерпілого у кримінальному провадженні №12025020180000358 від 14.11.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України- відмовити.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту її проголошення.
Повний текст ухвали виготовлено 09.04.2026.
Слідчий суддя: