Справа № 143/475/25
09.04.2026 року м. Погребище
Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого - судді Сича С.М.,
з участю секретаря Затоковенко Т.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника органу опіки та піклування Жмурчук О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду в місті Погребище Вінницького району Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю органу опіки і піклування - виконавчого комітету Погребищенської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,-
встановив:
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Позов мотивовано тим, що він та відповідачка є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З 2022 року діти проживають разом із позивачем. Весь цей час життям дітей мати не цікавиться, участі у їх вихованні та догляді не бере, фізичним, духовним та моральним розвитком не займається, не виявляє бажання спілкуватися із дітьми.
Крім цього, відповідачка не виконує належним чином свої обов'язки щодо матеріального забезпечення дітей та має заборгованість зі сплати аліментів на їх утримання, присуджених наказом Погребищенського районного суду Вінницької області від 15.04.2020 року у справі №143/416/20, станом на 30.04.2025 року в розмірі 260715 грн. 12 коп.
Посилаючись на наведені обставини та положення ст.ст.141, 155, 157, 164, 196 СК України, просить:
-позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
-стягнути із ОСОБА_2 на його користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в сумі 260715 грн. 12 коп. (а.с.1-9).
Ухвалою судді від 30.05.2025 року відкрито провадження у справі та залучено Виконавчий комітет Погребищенської міської ради до участі у справі в якості органу опіки та піклування (а.с.27-29).
Ухвалою суду від 01.09.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.69, 70).
Відповідачка ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про дату та час розгляду справи, в судові засідання повторно не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила, заяву про розгляд справи за її відсутності чи відзиву на позов не подала, а тому суд, ураховуючи позицію позивача, в судовому засіданні 17.12.2025 року постановив ухвалу про заочний розгляд справи (а.с.98).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позов та підтвердив викладені у ньому обставини. Крім того, зауважив, що з 2009 року по 2019 рік він разом із відповідачкою та дітьми проживали у належному йому на праві власності житловому будинку, розташованому по АДРЕСА_1 . В цей час відповідачка в певній мірі виконувала свої батьківські обов'язки, проявляла турботу про дітей, а саме варила їм їсти, прала їхній одяг, відвідувала із ними лікарів. Разом із цим, вона не займалася їхнім навчанням, школу не відвідувала. Алкогольними напоями вона не зловживала, однак часто кричала на дітей. Починаючи із 2019 року, він разом із дітьми залишив свій будинок і вони почали проживати у будинку його матері, що знаходиться на тій же вулиці, при цьому відповідачка продовжувала мешкати у його будинку. В цей час вона декілька разів приходила до них та відвідувала дітей. В 2022 році відповідачка залишила його будинок та переїхала на постійне проживання в Літинський район Вінницької області. Позбавлення відповідачки батьківських прав зумовлено необхідністю того, щоб він самостійно приймав рішення щодо виховання та розвитку дітей.
Представник органу опіки та піклування - виконавчого комітету Погребищенської міської ради Жмурчук О.М. вважає, що позов підлягає задоволенню. Зауважила, що мати була присутня на засіданні Комісії по захисту прав дитини, однак до дітей навіть не підійшла.
ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що вже шість років він проживає із батьком, останній раз матір бачив у 2022 році, коли вона приїжджала до них додому та привозила солодощі. Вважає, що вона приїжджала, бо хотіла побачити його із братом. Коли вони з братом були на засіданні опікунської ради, то бачили матір, але із нею не спілкувалися. Також зауважив, що трохи любить матір, однак він не спілкується із нею, а до позбавлення її батьківських прав відноситься нормально.
ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що вже шість років він проживає із батьком, останній раз матір бачив у 2022 році. Коли мати жила із ними, то вона варила їсти, прала одяг, займалася з ними навчанням, ходила в школу на батьківські збори. Мати поїхала на постійне місце проживання до своєї сестри в м.Літин Вінницької області, причин цього вона їм не пояснювала. Коли вони з братом були на засіданні опікунської ради, то бачили матір, але із нею не спілкувалися, матеріально вона не допомагає. Вважає, що її необхідно позбавити батьківських прав.
Заслухавши учасників справи та дітей, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши обставини, що мають значення для правильності вирішення спору, визначившись із нормами матеріального права, предметом правового регулювання яких є спірні правовідносини, суд встановив наступне.
Сторони по справі є батьками дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.16, 17).
Позивач ОСОБА_1 проживає разом із дітьми в будинку АДРЕСА_1 (а.с.12, 15, 18, 28).
Згідно із актом обстеження умов проживання від 17.03.2025 року, складеним працівниками Служби у справах дітей Погребищенської міської ради, батько ОСОБА_1 самостійно займається вихованням дітей, мати їх залишила, не навідується, не цікавиться життям дітей, не допомагає фінансово (а.с.19).
Згідно із актом обстеження житлово - побутових умов проживання від 05.05.2025 року, складеним старостою та працівниками Білашківського старостинського округу Погребищенської ТГ, мати дітей ОСОБА_2 з 2020 року з дітьми не проживає, місце її проживання невідоме (а.с.20).
Судовим наказом, виданим Погребищенським районним судом Вінницької області 15.04.2020 року у справі №143/416/20, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно у розмірі частки від всіх видів її заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку (а.с.21).
Згідно і розрахунком заборгованості станом на 30.04.2025 року заборгованість за аліментами боржника ОСОБА_2 становить 260715 грн. 12 коп. (а.с.22-24).
Згідно із довідкою ФГ «Марія - М», с.Смаржинці Погребищенської ТГ Вінницького району Вінницької області за період з січня по грудень 2024 року ОСОБА_1 отримав заробітну плату в загальному розмірі 168856 грн. 58 коп. (а.с.25).
Згідно із довідкою ФГ «Марія - М», с.Смаржинці Погребищенської ТГ Вінницького району Вінницької області за період з січня по червень 2025 року ОСОБА_1 отримав заробітну плату в загальному розмірі 37168 грн. 13 коп. (а.с.26).
Згідно із довідкою КЗ «Ширмівський ліцей Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області» від 06.05.2025 року №23 ОСОБА_1 навчається у 5 класі, мати учня протягом останніх років в шкільному житті сина з питань навчання та виховання дитини участі не бере (а.с.29).
Згідно із довідкою виконавчого комітету Погребищенської міської ради від 08.05.2025 року №4-19 ОСОБА_2 проживала в АДРЕСА_1 до 30.04.2022 року (а.с.30).
Вироком Погребищенського районного суду Вінницької області від 01.08.2025 року ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.164 КК України, та призначено їй покарання у виді 100 годин громадських робіт. Згідно із вироком суду остання, достовірно знаючи про наявність судового наказу, виданого Погребищенським районним судом Вінницької області 15.04.2020 року у справі №143/416/20, будучи ознайомленою із його змістом, розуміючи про необхідність сплати аліментів на утримання дітей, всупереч вимогам ст. ст. 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, ст.51 Конституції України, ст.180 Сімейного кодексу України та ст. ст. 8, 11 Закону України «Про охорону дитинства», маючи умисел на злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання неповнолітніх дітей, будучи фізично здоровою та працездатною особою, жодних дій, спрямованих на виконання цього судового наказу не вжила. При цьому, вона офіційно на роботу не працевлаштувалася, на обліку в Літинському відділенні Вінницької філії Вінницького обласного центру зайнятості перебувала лише з серпня 2022 року по січень 2023 року та була знята з обліку на підставі відмови від другої пропозиції підходящої роботи. Маючи доходи від тимчасових заробітків, їх не декларувала та не декларує, про суми заробітку та джерела доходів державного виконавця не повідомляла, аліменти на утримання дітей не сплачувала, тобто добровільно рішення суду не виконувала та не виконує, що в свою чергу, поряд із іншими обставинами, встановленими в ході досудового розслідування, свідчить про злісність її дій, спрямованих на ухилення від сплати аліментів. Таким чином, ОСОБА_2 умисно, злісно ухилилася від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання її дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в сумі 63790 грн. 56 коп., ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 102791 грн. 58 коп. та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в сумі 102791 грн. 58 коп., що станом на 30.06.2025 сукупно складає суму виплат більше ніж за три місяці відповідних платежів (а.с.53, 54).
Згідно із відомостями, що містяться у системі «Резерв +» ОСОБА_1 має відстрочку від мобілізації до 19.03.2026 року (а.с.55).
Рішенням виконавчого комітету Погребищенської міської ради від 12.08.2025 року №358 «Про затвердження висновку про доцільність позбавлення батьківських прав» затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до її дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.58).
Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав обґрунтовано тим, що в 2020 році мати дітей переїхала жити в інший будинок, діти залишилися жити з батьком, а в 2022 році взагалі виїхала за межі населеного пункту. З того часу батько виховує дітей сам, матері вони більше не бачили, спочатку телефонували їй, але не отримавши відповіді, перестали телефонувати та писати. Мати життям дітей не цікавиться, участі у їх виховання та догляді не бере, фізичним, духовним та моральним розвитком не займається. Також ураховано ту обставину, що відповідачка має заборгованість по сплаті аліментів.Мати не надала пояснень такого ставлення до дітей, при зустрічі навіть не підійшла до них. А тому, ураховуючи інтереси неповнолітніх дітей, заслухавши думку батька та дітей, з'ясувавши позицію матері, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав (а.с.59, 60).
У витягу з протоколу засідання Комісії з питань захисту прав дитини Погребищенської міської ради від 29.07.2025 року №8 також зауважено, що мати не надала пояснень свого ставлення до дітей, при зустрічі навіть не підійшла до них (а.с.121).
Визначаючись із обґрунтованістю позовної вимоги про позбавлення відповідачки батьківських прав, суд виходить із того, що відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).
Згідно частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Системний аналіз наведених норм міжнародного права та національного законодавства, з урахуванням прецедентної практики Європейського Суду з прав людини, дозволяє стверджувати, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року в справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20) вказано, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин. Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв'язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов'язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов'язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24) та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2025 року в справі № 541/939/22 (провадження № 61-13576св24)).
В силу приписів частин 1-3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22 (провадження №61-13923св23)).
Проте, позивач не довів, у чому саме полягає свідоме та умисне ухилення відповідачкою від виконання своїх батьківських обов'язків, та не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження таких обставин.
При цьому суд констатує, що посилання позивача на існування заборгованості по аліментах, вироку суду про винуватість відповідачки у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України (злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей) та невідвідування нею шкільного навчального закладу сина ОСОБА_5 у повній мірі не може свідчити про ухилення останньої від виконання своїх обов'язків.
Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, сформульованою в постанові Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №465/3694/14-ц.
Суд ураховує, що відповідачка та діти проживають у різних населених пунктах, що вочевидь зумовлює труднощі в налагодженні стійкого спілкування та зв'язків між ними. Поряд із цим необхідно відзначити, що як позивач, так і діти повідомили, що під час спільного проживання мати належним чином виконувала свої батьківські обов'язки, проявляла турботу про дітей, а саме варила їм їсти, прала їхній одяг, відвідувала із ними лікарів, займалася їхнім навчанням, ходила в школу на батьківські збори. Окреслені обставини також частково підтверджуються довідкою КЗ «Ширмівський ліцей Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області» від 06.05.2025 року №23, за змістом якої мати ОСОБА_1 , який навчається у 5 класі, лише протягом останніх років не бере участі в шкільному житті сина з питань його навчання та виховання (а.с.29).
Крім того, суд бере до уваги, що відповідачка упродовж її проживання з дітьми в одному населеному пункті приходила до них, а коли змінила постійне місце проживання, то все ж приїжджала до дітей, а в липні 2025 року відвідала засідання Комісії з питань захисту прав дітей виконавчого комітету Погребищенської міської ради, що, на переконання суду, само по собі свідчить про те, що вона не втратила бажання налагодити спілкування з дітьми та продовжує вважати себе їхньою матір'ю. Так само суд не встановив відсутності психо - емоційного відношення дітей до відповідачки, як до своєї матері, зокрема син ОСОБА_5 зауважив, що він не спілкується із нею, однак трохи її любить.
Водночас, суд вважає, що із досліджених доказів та пояснень позивача не вбачається, що останній вживає будь - яких дієвих заходів, спрямованих на налагодження спілкування між матір'ю та дітьми. Так, він не надав вмотивованих пояснень стосовно того, які ж саме обставини зумовили те, що у 2019 року він разом із дітьми залишив свій будинок і вони почали проживати у будинку його матері, що знаходиться на тій же вулиці. Також він не навів жодного прикладу, який давав би підстави вважати, що він зацікавлений у тому, щоб відповідачка приймала участь у житті дітей, допомагав у налагодженні їхньої комунікації, проводив розмови з дітьми щодо їхнього відношення до матері тощо, навпаки - бажає позбавити її батьківських прав, аби самостійно приймати рішення щодо виховання та розвитку дітей. Така поведінка позивача та мета пред'явлення позову, на думку суду, безсумнівно не відповідають якнайкращим інтересам дітей.
Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до частини п'ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
У даному випадку суд не погоджується із висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки він суперечить інтересам дітей, є недостатньо обґрунтованим та прийнятий без урахування встановлених під час розгляду справи обставин.
Так, у висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, затвердженого рішенням виконавчого комітету Погребищенської міської ради від 12.08.2025 року №358, серед іншого, зазначено, що 29.07.2025 року питання про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 розглянуто на засідання Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Погребищенської міської ради. Мати не надала пояснень такого ставлення до дітей, при зустрічі навіть не підійшла до них. А тому, ураховуючи інтереси неповнолітніх дітей, заслухавши думку батька та дітей, з'ясувавши позицію матері, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав (а.с.60).
Зі змісту означеного висновку органу опіки та піклування не вбачається за можливе встановити, чи заперечувала ОСОБА_2 на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Погребищенської міської ради проти позбавлення її батьківських прав та які ж саме пояснення вона надавала щодо виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дітей.
У Витязі із протоколу засідання Комісії з питань захисту прав дитини №8 від 29.07.2025 року такі відомості також відсутні, позаяк у ньому лише зазначено про виступ ОСОБА_2 , проте зміст такого виступу не розкрито (а.с.119-122).
Водночас, у висновку органу опіки та піклування не наведено переконливих аргументів, які б свідчили про відповідність позбавлення відповідачки батьківських прав якнайкращим інтересам дітей, та породжували у суду впевненість у тому, що орган опіки та піклування повно та всебічно з'ясував характер генезису взаємовідносин між батьками та дітьми в площині їхнього ставлення один до одного, існування чи відсутності взаємної любові, поваги, розуміння необхідності підтримувати сімейні зв'язки та виконувати обов'язки, котрі із них випливають.
Крім того, суд бере до уваги, що альтернативні заходи реагування держави до відповідачки не вживалися, а позбавлення батьківських прав тягне за собою серйозні правові наслідки, як для неї, так і для дітей. Позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_3 на час ухвалення рішення у справі досяг повноліття та в судовому засіданні висловив свою позицію про те, що відповідачку необхідно позбавити батьківських прав, однак з огляду на встановлені обставини, в тому числі ті, які мали місце під час його неповноліття, не розцінює таке його ставлення до вирішення спору між батьками як переконливе та таке, яке в повній мірі узгоджується із його інтересами та може слугувати безумовною підставою для задоволення означеної позовної вимоги.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що встановленої під час розгляду справи певної бездіяльності з боку відповідачки недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав, а тому у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.
ирішуючи по суті позовну вимогу про стягнення із відповідачки на користь позивача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, суд ураховує правовий висновок, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі №333/6020/16 (16-ц), який зводиться до того, що відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
У статті 179 СК України послідовно зазначається, що аліменти призначені для утримання дитини і не можуть бути використані не за цільовим призначенням.
Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182 СК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення про стягнення аліментів).
У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.
Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.
Згідно з частиною першою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.
Аліменти нараховуються щомісячно, а тому строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже і кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Законодавець установив розмір пені - 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов'язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.
Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов'язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток.
Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.
Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов'язання.
У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.
Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.
У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.
Звертаючись із позовом до суду, позивач вказував, що за його розрахунками за період з 01.04.2020 року по 30.04.2025 року сума неустойки (пені) становить 2 357 848 грн. 12 коп., при цьому наведений у позовній заяві розрахунок не спростований відповідачкою та здійснений відповідно до обставини справи та норм чинного законодавства.
Разом із цим, у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 року у справі №711/679/21 викладено правовий висновок про те, що при застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред'явлення позову чи на інший момент), то при пред'явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред'явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. З урахуванням принципу розумності, слід вважати, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред'явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.
Отже, розмір пені за прострочення сплати відповідачкою аліментів, що підлягає стягненню із неї на користь позивача, виходячи зі змісту абзацу 1 частини 1 статті 196 СК України, тобто без урахування інших передбачених законом обставин ( абзац 2 частини 1 статті 196 СК України), по періодичним платежам за період з 01.04.2020 року по 30.04.2025 року становить 260715 грн. 12 коп.
Відповідно до частин 1, 2 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
В ч.1 ст.1 ЗУ "Про судовий збір" визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
В силу п.3 ч.1 ст.5 ЗУ "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Згідно із ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За правилами ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом частин 1, 3 ст.9 ЗУ "Про судовий збір" кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.
Зважаючи на те, що внаслідок розгляду даної справи державою Україна понесено певні матеріальні витрати, які полягають у неодержаному судовому зборі, який мав би бути спрямований на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, то держава Україна є особою, яка понесла судові витрати, в розумінні норми ч.6 ст.141 ЦПК України.
Пунктом 1 ч.1 ст.176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Отже, позов про стягнення пені за прострочення сплати аліментів за своєю правовою процесуальною природою є позовом майнового характеру.
За змістом підпункту 1 пункту 1 ч.2 ст.4 ЗУ "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана до суду фізичною особою, справляється судовий збір в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, сплачений позивачем за пред'явлення позовної вимоги про позбавлення батьківських прав судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп. слід залишити за ним, а із відповідачки на користь держави необхідно стягнути судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211 грн. 20 коп.
Керуючись ст. ст. 2-7, 10, 133, 141, 258, 259, 263, 268, 279, 284, 351, 352, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дітей в сумі 260715 (двісті шістдесят тисяч сімсот п'ятнадцять) грн. 12 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Сторони по справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Орган опіки і піклування - Виконавчий комітет Погребищенської міської ради, 22200, Вінницька область, Вінницький район, м.Погребище, вул. Б. Хмельницького, 77, код ЄДРПОУ 03772654.
Суддя