2/130/420/2026
130/3474/25
"09" квітня 2026 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області
в складі судді Костянтина Шепеля,
із секретарем судового засідання Раїсою Буга,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
приходить до такого.
Позиція позивача
Представник позивача Лановий Є.М. звертається до суду з позовною заявою та просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» заборгованість за кредитним договором № 2317211 від 23 травня 2019 року в сумі 15506,80 грн а також судові витрати за сплату судового збору в сумі 2422,40 та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн. Позов обґрунтовує тим, що 23 травня 2019 року між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту № 2317211, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в сумі 10000 грн на банківську картку.
10 червня 2025 року між ТОВ "Алекскредит" та ТзОВ "Секвоя Капітал" було укладено договір факторингу № АК-10/06/2025, згідно якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 2317211 від 23 травня 2019 року. 07 липня 2025 року між ТзОВ "Секвоя Капітал" та ТзОВ "ФК "Солвентіс" було укладено договір факторингу № ДФ-07072025, згідно якого останнє набуло право вимоги до відповідача. Відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів не виконує, а тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
На підтвердження позовних вимог представник позивача надав копію кредитного договору, копію довідки про переказ коштів, копію розрахунку заборгованості, копію досудової вимоги, копію договорів факторингу, копію витягу з реєстру боржників.
В додаткових поясненнях представник позивача зазначає, що не погоджується з доводами відповідача наведеними у відзиві. Зазначає, що у позовній заяві, 23 травня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Алекскредит» був укладений Кредитний договір № 2317211. Як випливає з умов кредитного договору строк на який надавався кредит становив 28 днів, тобто до 20 червня 2019 року. Отже, загальний строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором № 2317211 від 23 травня 2019 року має часові рамки з 20 червня 2019 року по 20 червня 2022 року. Однак, 2 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби», яким розділ 12 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України був доповнений п.12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин на підставі коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв на території України з 11 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на підставі відповідних постанов Кабінету Міністрів України без перерв. Крім цього, 17 березня 2022 року набув чинності Закон України від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», відповідно до якого розділ 12 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України був доповнений п.19, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Саме тому, позивач для захисту свого порушеного права, звернулось до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, що зареєстрована судом першої інстанції 13 листопада 2025 року, тобто в межах строків позовної давності та цілком міг та може заявляти вимоги до Відповідача щодо стягнення заборгованості.
Крім того, позивач вважає за необхідне зазначити, що доводи Представника відповідача щодо попереднього звернення ТОВ «Алекскредит» за виконавчим написом нотаріуса не впливають на право позивача на звернення до суду. Твердження про те, що «Позивач у своєму позові чомусь «забув» повідомити суд, що ТОВ «Алекскредит» вже зверталося раніше до приватного нотаріуса з метою стягнення з відповідача заборгованості за цим самим кредитним договором, та отримувало виконавчий напис нотаріуса» є безпідставними та голослівними. Доводи представника відповідача, що ґрунтуються на рішенні у справі № 130/2870/21, є необґрунтованими, хибними та такими, що не підтверджують його позицію у даному спорі.
Також, порядок укладення договору передбачає багаторівневу ідентифікацію, надання повної та достовірної інформації, обов'язкове ознайомлення з усіма істотними умовами, а також особисте підтвердження кожного етапу через одноразовий ідентифікатор. Це підтверджує, що позичальник свідомо погодився з умовами договору та мав можливість ознайомитись із всією необхідною інформацією до укладення правочину. Отже, перед укладенням зазначеного договору, на номер мобільного телефону позичальника, зареєстрований у його особистому кабінеті в ІКС Товариства, було надіслано одноразовий ідентифікатор - код підтвердження 2317211, за допомогою якого було здійснено авторизацію Відповідача та підписання договору між Первісним кредитором та ОСОБА_1 . Вважає доводи представника відповідача, що ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» не надало належних та допустимих доказів набуття права вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 2317211 від 23 травня 2019 року, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Крім того, копії документів, що підтверджують повноваження директора ТОВ «ФК«СОЛВЕНТІС» ОСОБА_2 , знаходяться в матеріалах справи. З підстав викладених у позовні заяві та додаткових поясненнях просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Позиція відповідача
Представник відповідача надає відзив на позовну заяву в якому просить суд в задоволенні позову відмовити. Свою позицію обгрунтовує тим, що ознайомившись з заявленим позивачем позовом вважає, що він необгрунтований та не підлягає до задоволення через те, що позивачем пропущено трьохрічний строк позовної давності, оскільки термін кредитування закінчився в 2019 році, а Позивач звернувся з позовом в 2025 році, тобто з пропуском строку позовної давності як щодо основного зобов'язання, так і щодо відсотків. Тому, просить суд застосувати строк позовної давності як до вимог про стягнення тіла кредиту так і вимог про стягнення процентів.
Крім того, позивач у своєму позові не повідомляє суд, що ТОВ «Алекскредит» вже зверталося раніше до приватного нотаріуса з метою стягнення з відповідача заборгованості за цим самим кредитним договором, та отримувало виконавчий напис нотаріуса та рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області по справі №130/2870/21 від 3 лютого 2022 року було визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 24 травня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Оленою Василівною, зареєстрований в реєстрі за № 52400. Тобто, попередник позивача (ТОВ «Алекскредит») вже намагався раніше за допомогою виконавчого напису нотаріуса стягнути з відповідача заборгованість по цьому ж договору, але ОСОБА_1 оскаржила цей напис до суду, виграла суд і виконавчий напис було судом визнано таким, що не підлягає виконанню.
Також, доданий до позовної заяви кредитний договір від 23 травня 2019 року не підпадає під критерії електронних договорів, та не може вважатися укладеним в електронній формі. Звертає увагу на правову позицію викладену в постанові від 29 травня 2024 року по справі № 545/1750/21 Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, а саме щодо того, що договір вважається підписаним в електронній формі, якщо він підписаний електронним цифровим підписом обома сторонами. В даному випадку договір є неукладеним, оскільки в сторін не було письмової згоди, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. В той час як договір, копія якого додана до позовної заяви, ТОВ «Алекскредит» не підписаний електронним цифровим підписом, а підписаний звичайним підписом, більше того, біля підпису відсутнє прізвище підписанта, тому доданий до позову договір не може вважатися такими, що укладений в електронній формі, тому наданий позивачем договір не є належним та допустимим доказом.
Більше того, відсутні докази надання Відповідачу тіла кредиту в сумі 10 000 грн (в матеріалах справи відсутні платіжні доручення чи чеки квитанції, які б підтверджували, що кошти дійсно перерахував саме Відповідачу, а не іншій особі). Відповідач заперечує отримання такої суми, а Позивач не довів що кредитні кошти надіслано саме на карту Відповідача, яка дає змогу ідентифікувати особу отримувача. Надана позивачем довідка про перерахунок коштів не являється платіжною інструкцією і в ній взагалі відсутні відомості про ОСОБА_1 як про отримувача даних коштів.
Крім того, позивач посилається на те, що він викупив борг Відповідача за договорами факторингу. Проте, в договорі факторингу є посилання на те, що перелік боргів, які є предметом договору факторингу, вказано в Реєстрі боржників, який є невід'ємною частиною договору. Позивачем додано вищевказаний договір факторингу не в повному обсязі , оскільки договір не містить Реєстру. Враховуючи вищенаведене, прошу суд врахувати той факт, що оскільки немає Реєстру боржників підписаного обома сторонами факторингу, а є тільки Витяг з реєстру, то виходить, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач викупив борг відповідача. Ввважає договори факторингу нікчемними, оскільки не надано доказів, що Позивач станом на момент підписання ними договорів факторингу (а не станом на даний час) мав право на здійснення факторингових операції.
Також, відповідач категорично заперечує щодо стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 6000 грн, оскільки позивач не надав доказів того, що адвокат дійсно виконав якусь роботу. В матеріалах справи відсутній ордер адвоката в якому було б зазначено про надання юридичних послуг саме позивачу. Жодних доказів, що адвокат Лівак Іванна Миколаївна виконувала якісь послуги - матеріали справи не містять. Відповідач категорично заперечує щодо стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 6 000 грн, оскільки ці витрати є завищеними, і не відповідають обсягу виконаних адвокатом робіт. У випадку, якщо суд дійде таки висновку про задоволення позову відповідач просить суд зменшити заявлені позивачем витрати на правничу допомогу до суми 1000 грн.
Процесуальні рішення по справі, заяви та клопотання
Справа надійшла до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області 12 листопада 2025 року (а.с. 1).
В порядку частини восьмої статті 187 Цивільного процесуального кодексу України 21 листопада 2025 року отримано відповідь щодо місця реєстрації відповідача.
Ухвалою суду від 24 листопада 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, за наявними у справі матеріалами, згідно з положеннями статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (а.с. 60).
Ухвала про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі була надіслана відповідачу рекомендованим листом за дійсною адресою зареєстрованого місця проживання, підтвердженою інформацією міської ради (а.с. 59).
27 листопада 2025 року серпня надходить клопотання представника відповідача- Зубаня О.О. про ознайомлення з матеріалами справи (а.с. 62).
3 грудня 2025 року через систему електронний суд представник відповідача надає відзив на позов та клопотання про витребування доказів (а.с. 68-78).
11 грудня 2025 року через систему електронний суд представник позивача надає додаткові пояснення у справі та клопотання про витребування доказів (а.с.83-108).
Ухвалою суду від 4 березня 2026 року у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів відмовлено (а.с. 109).
Ухвалою суду від 4 березня 2026 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено (а.с. 110-111).
6 березня 2026 року надходить заява представника відповідача про відтермінування винесення рішення суду у найближчі два тижні (а.с. 113).
23 березня 2026 року на виконання ухвали суду АТ «Універсал банк» надає витребовувану судом інформацію (а.с. 115).
26 березня 2026 року представник відповідача надає заяву про долучення до матеріалів справи медичних документів (а.с.118-123).
31 березня 2026 року представник відповідача надає заяву про долучення до матеріалів справи доказів (а.с. 125-130).
Заяв та клопотань, пов'язаних із розглядом справи, від учасників справи не надходило.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Перешкод для здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами судом не встановлено.
Відповідно до вимог частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.
Встановлені судом обставини та зміст спірних правовідносин
З матеріалів справи встановлено, що 23 травня 2019 року ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання кредиту № 2317211, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику кредит у розмірі 10000 грн на споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань) без додаткового забезпечення у тимчасове, строкове, платне користування, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі у відповідності до умов договору.
Згідно з пунктом 1.10 договору, кредит надається позичальнику в безготівковій формі шляхом перерахування на картковий рахунок позичальника.
Згідно з пунктом 1.6 договору, базова процентна ставка за один день користування кредитом 1,7 %. Акційна ставка або ставка за Програмою лояльності за один день користування кредитом - 1,02 %. Спеціальна процентна ставка за один день користування кредитом після узгодженого строку повернення кредиту (у випадку виникнення заборгованості, прострочення кредиту) - 3,00%.
Відповідно до пункту 1.9 договору сторони встановлюють узгоджений строк повернення кредиту 28 календарних днів до 20 червня 2019 року (включно).
Згідно з пунктом 3.1. договору, строк дії Договору встановлюється з моменту укладення договору між сторонами та діє до повного виконання сторонами обов'язків за ним.
Договір про надання кредиту від імені відповідача підписано з використання електронного підпису, що відтворений шляхом використання одноразового ідентифікатора 2317211 (а.с.19-21 на звороті).
Кошти в сумі 10000 грн були перераховані від ТОВ «Алекскредит» на карту №5169305202959630 23 травня 2019 року, через систему WayForPay , що підтверджується довідкою від 3 вересня 2025 року, виданою ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» (а.с. 38).
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 2317211 від 23 травня 2019 року, складеного первісним кредитором, загальна сума заборгованості відповідача складає 15506,79 грн, яка складається з тіла кредиту 8980,17 грн та заборгованості за відсотками 6526,63 грн (а.с.13-14). Крім того, відповідно до розрахунку ОСОБА_1 частково здійснювалося погашення заборгованості а саме: 20 червня 2019 року - 3005 грн, 15 липня 2019 року - 3010 грн, 1 серпня 2019 року - 2443,56 грн, 18 серпня 2019 року - 1607,17 грн, 28 серпня 2019 року 965,97 грн, 7 вересня 2019 року- 965,98 грн, 18 вересня 2019 року-1057,58 грн.
10 червня 2025 року між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» укладено договір факторингу № АК-10/06/2025, відповідно до умов якого та згідно з витягом з реєстру боржників, до ТОВ «Секвоя Капітал» перейшло право грошової вимоги до боржників, в тому числі до відповідача за кредитним договором № 2317211 від 23 травня 2019 року у сумі 15506,80 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 8980,17 грн та заборгованість за відсотками 6526,63 грн (а.с. 11, 19-28).
В подальшому, 07 липня 2025року між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «ФК «Солвентіс» укладено договір факторингу №ДФ-07072025, відповідно до умов якого та згідно з витягом з реєстру боржників, до ТОВ «ФК «Солвентіс» перейшло право грошової вимоги до боржників, в тому числі до відповідача за кредитним договором № 2317211 від 23 травня 2019 року у сумі 15506,80 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 8980,17 грн та заборгованість за відсотками 6526,63 грн (а.с. 29-36, 12).
Суд зауважує, що після набуття права вимоги за вказаним кредитним договором ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «ФК «Солвентіс» жодних додаткових нарахувань відсотків не здійснювали.
Відповідно до наданої суду інформації АТ «УКРСИББАНК» від 23 березня 2026 року, на ім'я відповідача ОСОБА_1 випускалась платіжна картка № НОМЕР_1 , на яку 23 травня 2019 року було здійснено зарахування коштів в сумі 10000 грн (а.с.115-116). Суд звертає увагу, що документ щодо перерахунку коштів боржникові виданий та підписаний АТ «УКРСИББАНК» містить усі вищезазначені реквізити, які повинні мати первинні документи у відповідності до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.
Щодо заперечення відповідача про перерахування йому коштів, суд звертає увагу, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором у сукупності з випискою з рахунку позичальника та іншими доказами є належним і допустимим доказом, який не спростовано відповідачем.
Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду викладеній у постанові від 22 квітня 2024 року в справі № 559/1622/19.
Оцінюючи вищеперераховані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до вимог статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд згідно з положеннями статей 77, 78, 79, 80 цього ж Кодексу вважає ці докази належними, допустимими, достовірними та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані у встановленому законом порядку, на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, а також у своїй сукупності вони дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Суд не бере до уваги надані 26 березня 2026 року представником відповідача до матеріалів справи медичні документи (а.с.118-123), оскільки надані документи жодним чином не підтверджують та не спростовують обставин справи.
Крім того, наявність рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області по справі №130/2870/21 від 3 лютого 2022 року, яким задоволено позов ОСОБА_1 та визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 24 травня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Оленою Василівною, зареєстрований в реєстрі за № 52400, встановлених у справі фактичних обставин не спростовує, жодним чином не впливає на правильність ухваленого судом рішення та не є підставою для відмови позивачу у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Надані позивачем наведені вище докази, як кожен окремо так і їх сукупність належним чином підтверджують заявлені у позові обставини справи, а саме, що ОСОБА_1 дійсно отримала кредит у ТОВ «Алекскредит» та в подальшому перехід прав за кредитним договором вимог до нових кредиторів: спочатку до ТОВ «Секвоя Капітал», пізніше до ТОВ «ФК «Солвентіс».
Суд не приймає до уваги посилання відповідача у відзиві на відсутність доказів укладення договору кредиту та отримання ним кредитних коштів, оскільки така позиція спростовується підписанням цього договору саме відповідачем у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», який вказав номер мобільного телефону, зазначений у позовній заяві і підтверджений у відзиві, на якій товариством були направлені одноразові ідентифікатори, за допомогою яких відповідач підписав оспорювані ним договір кредиту та додаткову угоду до нього.
Більш того, суд зауважує, що відповідач всупереч своїм твердженням щодо неотримання коштів від первісного кредитора, фактично визнає, що брала кредит, так як сплатила в загальній сумі 13056,26 грн в рахунок погашення заборгованості. Доводи відповідача в цій частині відхиляються судом, оскільки сторони, укладаючи договір про надання кредиту, погодили всі його умови, в тому числі щодо порядку нарахування та сплати процентів, які частково відповідачем виконувались.
Юридична кваліфікація встановлених обставин
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 Цивільного кодексу України).
Частиною другою статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 633 Цивільного кодексу України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 639 Цивільного кодексу України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
В постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року справі № 524/5556/19 в якій суд, серед іншого, зауважив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 3 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За приписами статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статті 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Як встановлено судом, відповідач здійснила дії, спрямовані на укладання кредитного договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, позикодавцем було перераховано грошові кошти. Вказані обставини підтверджуються наданими суду представником позивача доказами.
Підписанням договору відповідач підтвердила, що вона ознайомлена з усіма його істотними умовами та їй була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.
Суд звертає увагу на те, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2- 1383/2010).
Оскільки у матеріалах справи не міститься доказів щодо визнання недійсним договору про надання кредиту останній повинен виконуватись сторонами у повному обсязі.
Згідно з статтею 1056-1 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Правовий аналіз зазначених норм права вказує на те, що у разі порушення позичальником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України протягом всього часу - до закінчення строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими процентами, а також стягнути несплачені щомісячні платежі, прострочення яких мало місце під час дії договору.
Після спливу визначеного договором строку кредитування (зміни строку виконання зобов'язання) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється. Кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, а не у вигляді стягнення процентів.
Вказаний висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.
Суд застосовує до спірних правовідносин відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду, яка є релевантною до цієї справи і незмінною.
Як вбачається із розрахунку заборгованості ТОВ «Алекскредит», нарахування відсотків за користування кредитом здійснювалося у відповідності до умов договору.
Проаналізувавши викладене, суд вважає правомірною та такою, що відповідає вимогам чинного законодавства та погодженим сторонами умовам договору вимогу позивача про стягнення із відповідача на його користь відсотків за користування кредитом, які складаються із відсотків, нарахованих протягом погодженого договором строку кредитування та відсотків у розумінні частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень статей 512, 514 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
За договором факторингу №АК-10/06/2025 від 10 червня 2025року ТОВ «Секвоя Капітал» отримав право вимоги за договором про надання кредиту, укладеним з відповідачем, яке в подальшому за плату відступив ТОВ «ФК «Солвентіс» за договором факторингу №ДФ-07072025 від 07 липня 2025року.
Доводи відповідача про ненадання позивачем доказів переходу права вимоги до відповідача від ТОВ «Алекскредит» до ТОВ «Секвоя Капітал» є безпідставними, оскільки на підтвердження цих обставин позивач надав договір факторингу №АК-10/06/2025 від 10 червня 2025року, витяг з реєстру боржників до вказаного договору факторингу, платіжну інструкцію № 185 від 16 червня 2025року на суму 1 900 000 грн про переказ коштів від ТОВ «Секвоя Капітал» на рахунок ТОВ «Алекскредит»; платіжну інструкцію № 812 від 8 липня 2025 року на суму 2012173,75 грн про переказ коштів від ТОВ ФК «СОЛВЕНТІС» ( до зміни назви ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ») на рахунок ТОВ «Секвоя Капітал».
Отже, доводи відповідача про ненадання позивачем доказів переходу права вимоги від ТОВ «Алекскредит» до ТОВ «Секвоя Капітал» спростовуються наданими позивачем до позовної заяви доказами. В обґрунтування таких заперечень та підтвердження перед судом наведених обставин відповідачем не надано суду належних, допустимих та переконливих доказів, заперечення відповідача зводяться лише до невизнання ним обставин, на які у позовній заяві посилався позивач. При цьому, обов'язок доведення перед судом переконливості своєї позиції покладається у рівній мірі як на позивача, так і на відповідача. Саме тому, оцінюючи у сукупності наявні в матеріалах справи докази суд вважає переконливішою позицію позивача, яка підтверджена відповідним доказами, в той час як позиція відповідача ґрунтується виключно на запереченнях та припущеннях, та не підтверджена відповідним засобами доказування.
Щодо спливу позовної давності, суд виходить з такого.
Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина перша та п'ята статті 261 Цивільного кодексу України).
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтею 263 та 264 Цивільного кодексву України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову правову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено п. 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
У зв'язку з цим початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 2 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24:00 год 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 2 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд із цим, Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05:30 год 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 8 листопада 2023 № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності від 14 травня 2025 № 4434-IX, який набрав чинності 4 вересня 2025 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився до 4 вересня 2025 року.
З огляду на це, в разі, якщо позовна давність не спливла станом на 2 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року до 4 вересня 2025 року перебіг строку звернення до суду зупинявся.
Зазначені висновки відповідають наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2025 року у справі № 903/602/24.
Відповідно до частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
За змістом пункту 3 частини першої та другої статті 263 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності зупиняється на весь час зупинення дії закону або іншого нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.
Відповідно до частини третьої статті 263 Цивільного кодексу України від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
З цього слідує, що проміжок часу, на який було зупинено позовну давність Законом № 3450-ІХ та поновлено Законом № 4434-IX, у підрахунок строку позовної давності не входить.
З дійсних правовідносин убачається, що право на позов у первісного кредитора виникло 21 червня 2019 року, тобто наступного дня з моменту невиконання відповідачем узятого на себе кредитного зобов'язання.
Загальна позовна давність за цим зобов'язанням станом на 2 квітня 2020 року не сплинула.
Позов пред'явлено 12 листопада 2025 року, тобто в межах строку позовної давності, на який її було зупинено. Отже у застосуванні позовної давності до спірних правовідносин у цій справі суд відмовляє.
Інші доводи відповідача зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин, обґрунтованості заявлених позовних вимог ці доводи не спростовують.
За таких підстав доводи відповідача, наведені у відзиві, не знайшли свого підтвердження.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до частини першої статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Висновки суду
Таким чином суд, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені при судовому розгляді справи; оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; керуючись принципами розумності, справедливості, виваженості та добросовісності, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права ухвалює рішення про повне задоволення позову, яке відповідає завданню цивільного судочинства, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України щодо справедливого, неупередженого і своєчасного вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем, при зверненні до суду в електронній формі, сплачено судовий збір із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, тобто з у розмірі 2422,40 грн (а.с.7).
Крім того, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частинами першою - четвертою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Доля цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язані зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою: 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З матеріалів справи вбачається, що при розгляді справи позивачу ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» надавалась правнича допомога адвокатом Лівак І.М.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Лівак І.М. подано до суду: копію Договору про надання правової допомоги № 43657029 від 01 липня 2025 року (ва.с. 16-18), копію Детального опису робіт (надання послуг) від 1 липня 2025 року (а.с. 15), копію Акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 30 вересня 2025 року на суму 6000 грн (а.с. 9), копію Додаткової угоди № 2317211до Договору № 43657029 про надання правової допомоги від 01 липня 2025 року (а.с. 37), копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ № 841 від 22 липня 2016 року (а.с. 48). Позивач дійсно отримав правову допомогу в суді, а отже не викликає сумнівів, що позивачем фактично здійснено витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною п'ятою , шостою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, у якому вважає, що витрати в сумі 6000 грн не відповідають критеріям обгрунтованості, просив зменшити стягнення витрат на правову допомогу до 1000 грн.
Враховуючи складність цієї справи, предмет спору, ціну позову, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на оплату правничої допомоги до 3000 грн, що відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг.
Керуючись статтями 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89, 259, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, на підставі статей 509, 525, 526, 549, 610, 611, 625, 634, 1048, 1049, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «СОЛВЕНТІС» заборгованість за кредитним договором № 2317211 від 23 травня 2019 року в розмірі 15 506 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот шість) грн 80 коп, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп та витрати, понесені на правову допомогу, у сумі 3000 (три тисячі) грн.
На рішення може бути подана апеляція до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Ім'я (найменування) сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС»», місцезнаходження Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 51/1, ЄДРПОУ 43657029.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована по АДРЕСА_1 .
Суддя Костянтин ШЕПЕЛЬ