09 квітня 2026 рокусправа № 380/15423/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Карп'як Оксана Орестівна, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Міністерства оборони України (адреса: просп. Повітряних Сил, 6, м. Київ,03168; код ЄДРПОУ -00034022) (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.07.2024 року №85/975, в частині призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі різниці між 300-кратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2001), та раніше отриманою сумою одноразової грошової допомоги (1640 грн. 00 коп.) в сумі 97660 грн. 00 коп.;
зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, у зв'язку із встановленням з 18.04.2023 року ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2023 року, з урахуванням раніше виплаченої суми.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладене у протоколі від 26.07.2024 №85/975, в частині здійснення розрахунку розміру одноразової грошової допомоги позивачу, за встановлення першої групи інвалідності на підставі розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2001 року.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Зазначає, що абзацом 2 пункту 3 Порядку № 975 визначено: “Днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності». За приписами підпункту 1 пункту 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 300 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи. Протокольним рішенням від 26.07.2024 № 85/975 засідання комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум правомірно призначено ОСОБА_1 виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною групи інвалідності, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2001), в сумі 97660грн., з урахуванням розміру різниці страхового відшкодування та допомогою у зв'язку з установленням вищої групи інвалідності. Таким чином, Міноборони України повністю виконало свої зобов'язання перед позивачем. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою від 04.08.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Установлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесуальному праві сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює їхніх учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналізуючи зміст статті 122 КАС України, очевидним є те, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У спірному випадку позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.07.2024 року №85/975, в частині.
Суд враховує, що згідно із пунктом 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
06.07.2023 року позивач звернувся до Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності.
15 січня 2025 року представник позивача, звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 в інтересах ОСОБА_1 із адвокатським запитом, в якому просив повідомити про стан розгляду заяви ОСОБА_1 ; в разі прийняття рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, просив надати копію такого рішення; в разі прийняття рішення про відмову ОСОБА_1 , просив надати копію повідомлення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.01.2025 року №1159/12/1515 надано відповідь на адвокатський запит, до якої долучено Витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26 липня 2024 року №85/975.
З даним позовом до суду позивач звернувся 28.07.2025. Таким чином, на переконання суду, позивачем не пропущений строк звернення до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 (далі - Позивач) проходив військову службу на посаді начальника кулеметного взводу у військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом Командувача Сухопутних військ ЗСУ від 21.06.2023 року №565 (по особовому складу) ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у відставку відповідно до п.2 ч.4 ст.26 Закону України про військовий обов'язок і військову службу» за п.п.5 (за станом здоров'я), що підтверджується відповідним записом у військовому квитку позивача.
В період з 06.06.2022 по 04.07.2022, а також в період з 14.08.2022 року по 28.08.2022 року ОСОБА_1 , брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій та Луганській області, що підтверджується довідкою від 17.04.2023 року №3468.
26.08.2022 року ОСОБА_1 , одержав вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму - струс головного мозку, акубаротравму за обставин безпосередньої участі у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі підрозділу військової частини НОМЕР_2 у населеному пункті АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про обставини травми від 25.03.2024 року №1257/1398.
18.04.2023 року ОСОБА_1 , було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини безтерміново, що підтверджується довідкою МСЕК серія 12ААВ №740500 від 06.04.2023 року.
06.07.2023 року позивач звернувся до Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності.
До заяви було додано довідку МСЕК, свідоцтво про хворобу, довідку про обставини травми, витяг з наказу про виключення зі списків особового складу військової частини, військовий квиток, паспорт, РНОКПП ОСОБА_1
15 січня 2025 року представник позивача, звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 в інтересах ОСОБА_1 із адвокатським запитом, в якому просив повідомити про стан розгляду заяви ОСОБА_1 ; в разі прийняття рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, просив надати копію такого рішення; в разі прийняття рішення про відмову ОСОБА_1 , просив надати копію повідомлення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.01.2025 року №1159/12/1515 надано відповідь на адвокатський запит, до якої долучено Витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26 липня 2024 року №85/975.
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.07.2024 року №85/975, комісія дійшла висновку про призначення одноразової грошової допомоги старшому лейтенанту у відставці ОСОБА_1 , звільненому 24.06.2023 року, який є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, у зв'язку зі зміною групи інвалідності та причинного зв'язку інвалідності, на підставі довідок МСЕК серії ЛВА-1 №043559 від 16.01.2001 року та серії 12ААВ №740500 від 06.04.2023 року - у розмірі різниці між 300-кратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2001), та раніше отриманою сумою одноразової грошової допомоги (1640 грн. 00 коп.) в сумі 97660 (дев'яносто сім тисяч шістсот шістдесят) грн. 00 коп.
Позивач вважає таке рішення комісії в частині встановлення розміру виплати протиправним, тому звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Згідно з положеннями статті 41 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з положеннями частини першої статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 4 частини другої зазначеної статті передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до частини третьої статті 16 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно зі ч.4 статті 24 Закону №2232-XII військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою; 5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Відповідно до частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення) якщо військовослужбовцю, військовозобов'язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв'язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов'язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).
У разі встановлення більшого ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності у відсотках чи зміни його причинного зв'язку, що дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата допомоги здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (крім випадків поранення, травми, контузії, каліцтва, отриманих у різний період часу, за якими виплата допомоги здійснюється окремо, без урахування раніше виплачених сум).
У разі якщо під час первинного огляду було встановлено ступінь втрати працездатності без установлення інвалідності у відсотках, а під час наступного огляду (переогляду) встановлено інвалідність, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов'язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).
Частиною 10 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців здійснюється відповідно до Порядку № 975.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.
Як передбачено абзацами 1, 3 підпункту 1 пункту 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Пунктом 11 Порядку № 975 (в редакції, яка була чинною на час встановлення позивачеві інвалідності (18.04.2023)) визначено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:
- заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;
- завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії:
- постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;
- документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;
- документа (відповідних сторінок за наявності), що посвідчує особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту), з даними про прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) особи і про реєстрацію місця проживання (за наявності);
- документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
У разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, або особа, звільнена з військової служби, якому (якій) виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, подає уповноваженому органові документи, копії документів, зазначені в абзацах другому - восьмому цього пункту, та копію відповідного рішення суду.
З аналізу положень статей 16, 16-3 Закону № 2011-XII та Порядку № 975 убачається, що підставою для призначення одноразової грошової допомоги є встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності, які настали внаслідок ушкодження здоров'я саме під час виконання військовослужбовцем обов'язків військової служби, у тому числі у зв'язку із захистом Батьківщини, оскільки зазначеними нормативними актами чітко визначено, що таке право виникає лише у випадках поранення, контузії, травми, каліцтва, отриманих під час проходження військової служби, або захворювання, прямо пов'язаного з її виконанням.
Встановлення інвалідності з наведених вище причин дає військовослужбовцю або особі, звільненій з військової служби, право на отримання одноразової грошової допомоги. При цьому, юридичне значення має саме факт первинного встановлення інвалідності у зв'язку з проходженням військової служби, адже він визначає момент виникнення права на виплату та прожитковий мінімум, з якого має обчислюватися її розмір.
Натомість випадки встановлення інвалідності з причин, що не мають зв'язку з виконанням військового обов'язку (побутова травма, загальне захворювання тощо), не підпадають під дію спеціального правового регулювання та не можуть визначати дату для обчислення розміру одноразової грошової допомоги військовослужбовцю. Інше тлумачення фактично розширювало б межі застосування Закону № 2011-XII та Порядку № 975 на категорії осіб, які не зазнали ушкоджень здоров'я у зв'язку з виконанням військового обов'язку, що суперечило б як їхній меті, так і соціальному призначенню.
У схожій ситуації у постанові від 02.09.2025 у справі № 240/4278/24 Верховний Суд виснував:
«для правильного застосування Закону №2011-ХІІ та Порядку №975 вирішальне значення має не будь-який факт встановлення інвалідності як такий, а саме той факт, який прямо пов'язаний із виконанням обов'язків військової служби чи захистом Батьківщини. Лише з цього моменту виникає право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом №2011-ХІІ, та визначається розмір такої допомоги.»
Застосовуючи ці правові висновки до обставин справи, суд бере до уваги, що позивачу у 2001 році було встановлено ІІІ групу інвалідності, причина інвалідності: травма отримана внаслідок нещасного випадку, не пов'язана з виконанням обов'язків військово служби.
З 05.05.2022 по 24.06.2023 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується витягами з наказів від 05.05.2022 №58 та від 24.06.2023 №179. 26.08.2022 під час захисту Батьківщини, позивач отримав вибухову травму, закриту черепно - мозкову травму - струс головного мозку, акубаротравму. Ця обставина підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 23.03.2024 №1257/1398.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК від 18.04.2023, позивачу змінено підстави встановлення інвалідності на захворювання - так, пов'язане із захистом Батьківщини, група інвалідності ІІ, інвалідність встановлена безстроково.
Позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Таким чином, у різний час позивач отримав два окремі ушкодження здоров'я, різні за своєю природою та правовими наслідками:
(1) у 2001 році - травма отримана внаслідок нещасного випадку, не пов'язана з виконанням обов'язків військово служби;
(2) у 2022 році - поранення під час захисту Батьківщини, що підтверджується встановленням у 2023 році ступеня втрати працездатності та інвалідності ІІ групи.
Кожне з цих ушкоджень має власні причини, час настання та правові наслідки. Перший випадок (2001 рік) не був для позивача підставою отримання одноразової грошової допомоги за спеціальним Законом № 2011-ХІІ, тоді як другий випадок (поранення у 2022 році, що призвело до встановлення у 2023 році інвалідності ІI групи) є підставою виникнення у позивача права на зазначену допомогу. Ототожнення або об'єднання цих подій в один юридичний склад для визначення дати розрахунку чи розміру одноразової грошової допомоги є помилковим.
Предметом спору у справі є виплата позивачеві одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи, інвалідність якого встановлено саме під час проходження військової служби, у зв'язку із захистом Батьківщини.
Вперше інвалідність ІІІ групи встановлено позивачу у 2001 року з причин, що не підпадають під регулювання статей 16, 16-2, 16-3 Закону № 2011-XII та Порядку № 975. Інвалідність не надавала позивачу права на отримання одноразової грошової допомоги.
Натомість встановлення інвалідності ІІ групи 18.04.2023 у зв'язку з травмою, безпосередньо пов'язаною із захистом Батьківщини, є первинним юридичним фактом у межах спеціального правового регулювання виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю та визначає момент виникнення права на виплату останньої.
Такий висновок застосовується лише у випадку, коли інвалідність настала внаслідок іншого, самостійного ушкодження здоров'я, отриманого під час виконання обов'язків військової служби, а не у випадку зміни оцінки (причин) одного й того самого захворювання.
Отже, розмір одноразової грошової допомоги має обчислюватися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 1 січня 2023 року.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.03.2026 у справі №280/8317/24.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача, ід 26.07.2024 року №85/975, в частині призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі різниці між 300-кратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2001), та раніше отриманою сумою одноразової грошової допомоги (1640 грн. 00 коп.) в сумі 97660 грн. 00 коп. є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
На переконання суду, Комісія Міноборони, приймаючи оскаржуване рішення, діяла не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), недобросовісно та нерозсудливо, а тому позовні вимоги у частині скасування рішення є підставні та такі, що підлягають до задоволення.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, у зв'язку із встановленням з 18.04.2023 року ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2023 року, з урахуванням раніше виплаченої суми, суд зазначає наступне.
У відповідності з Рекомендаціями №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженнями є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Згідно з науковим висновком Верховного Суду від 13.04.2018 щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією:
- дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;
- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;
- при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.
- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
В свою чергу, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не може безпідставно втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень в межах такої перевірки.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
При вирішенні вказаного спору, суд не перебирає на себе властиві суб'єкта владних повноважень функції, а лише надає правову оцінку спірним правовідносинам і визначає належний спосіб захисту з урахуванням вимог статті 245 КАС України.
Отже, належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 78 цього кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 72,77, 90, 94, 139, 241 -246, 262, 295 КАС України , суд -
Позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.07.2024 року №85/975, в частині призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі різниці між 300-кратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2001), та раніше отриманою сумою одноразової грошової допомоги (1640 грн. 00 коп.) в сумі 97660 грн. 00 коп.
Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяКарп'як Оксана Орестівна