Іменем України
08 квітня 2026 рокум. ДніпроСправа № 360/232/26
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом адвоката Коробкової Галини Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні суду перебуває справа за позовом адвоката Коробкової Галини Олександрівни (далі - представник позивача, Коробкова Г.О.) в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), з такими вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 21.01.2026 № 262240035333 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи в фірмі «Сталкер» з 01.07.1993 по 17.01.1999; в ПП «Комакс-М» період роботи з 04.12.1999 по 10.10.2002 та призначити пенсію на пільгових умовах за Списком №2 з 13.01.2026 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» під 02.03.2015 №213-VІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1- р/2020.
В обґрунтування позову представник позивача зазначила таке.
13.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
24.06.2026 позивач отримав рішення про відмову у призначенні пенсії №262240035333 від 21.01.2026 складену Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області. Відмова у призначенні на пенсії за віком за Списком №2 аргументована відсутністю необхідного загального страхового стажу.
На момент звернення вік позивача становив 55 років 02 місяці 15 днів: фактичний - страховий стаж 34 роки 11 місяців 03 дні, з яких пільговий стаж роботи за Списком №2 - 12 років 07 місяців 09 днів; зарахований Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області - страховий стаж 26 років 06 місяців 09 днів, з яких пільговий стаж роботи за Списком №2 - 12 років 07 місяців 09 днів.
Представник позивача вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області протиправно не зараховано до загального страхового стажу період роботи в фірмі «Сталкер» з 01.07.1993 по 17.01.1999 (05 років 06 місяців 17 днів) та період роботи в ПП «Комакс-М» з 04.12.1999 по 10.10.2002 (02 роки 10 місяців 07 днів) відповідно до записів в трудовій книжці:
- з 01.07.1993 призначений директором фірми «Сталкер», згідно наказу №1 від 01.07.1993 (запис №6 в трудовій книжці);
- з 17.01.1999 звільнений в зв'язку з ліквідацією фірми «Сталкер», згідно наказу №37 від 17.01.1999 (запис №7 в трудовій книжці);
- з 04.12.1999 прийнятий дефектоскопістом люмінесцентного контролю V розряду в ПП «Комакс-М», згідно наказу №238 від 12.04.1999 р. (запис №8 в трудовій книжці);
- з 10.10.2002 звільнений за власним бажанням, згідно наказу №386 від 10.10.2002 (запис №9 в трудовій книжці).
Підтвердженням загального стажу є трудова книжка НОМЕР_1 від 21.09.1989.
Як стверджує представник позивача, дані занесені до трудової книжки у період часу роботи на фірмі «Сталкер» та ПП «Комакс-М» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області безпідставно не взяті до уваги.
Враховуючи те, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, і трудова книжка ОСОБА_1 оформлена належним чином, відповідач протиправно не врахував вказані періоди роботи на фірмі «Сталкер» та ПП «Комакс-М» до загального стажу.
Стосовно, аргументів, які відповідач наводить у рішенні про відмову в призначенні пенсії вважають їх безпідставними та не законними.
24.02.2022 - відповідно до Указу президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану» та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку із воєнною агресією російської федерації проти України, було запроваджено воєнний стан, місто Сєвєродонецьк перебувало під постійними обстрілами.
29.02.2022 позивач був вимушений виїхати з міста Сєвєродонецьк, оскільки з кожним днем загроза життю та здоров'ю збільшувалася та Міністр з тимчасово окупованих територій ОСОБА_2 закликала негайно цивільним покидати територію міста.
У зв'язку з збройною агресією більшість території знищене російським військами, а території міста Сєвєродонецьк тимчасово окупована. Внаслідок чого у позивача не має можливості отримати будь-які додаткові довідки та витяги з наказів для підтвердження загального страхового стажу.
Представник позивача вважає спірне рішення протиправним та таким, що порушує його права на належний соціальний захист.
25.02.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечував щодо задоволення позовних вимог у зв'язку із безпідставністю та необґрунтованістю.
Представник відповідача вважає, що рішення від 21.01.2026 №262240035333 про відмову ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного загального стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку, прийнято правомірно. Управління діяло в межах правового обов'язку, який визначений для органів Пенсійного фонду України чинними нормативно-правовими актами України у сфері пенсійного забезпечення.
Судом по справі вчинено наступні процесуальні дії:
- ухвалою суду від 09.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Позивач є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідною довідкою від 12.09.2022 № 3002-5002115373.
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком згідно Списку № 2 та переліком документів, доданих до заяви. Відповідно до розписки-повідомлення вказана заява була прийнята 13.01.2026 та зареєстрована за № 1189.
Заява про призначення пенсії від 13.01.2026 розглянута за принципами екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві.
За результатами вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 21.01.2026 № 262240035333 (далі - рішення від 21.01.2026 № 262240035333).
Зі змісту рішення від 21.01.2026 № 262240035333 вбачається, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 26 років 06 місяців 09 днів, якого достатньо для призначення пенсії. Пільговий стаж роботи за списком № 2 складає 12 років 07 місяців 09 дні. Період пільгової роботи за Списком №2 з 01.06.2004 по 11.12.2009, з 01.01.2010 по 31.12.2010, з 07.02.2012 по 31.10.2013, з 01.01.2014 по 31.05.2014, з 01.09.2016 по 06.03.2017, з 27.10.2017 по 15.02.2018, з 01.08.2018 по 16.09.2018, з 11.03.2019 по 28.02.2022 зараховано за даними по спеціальному стажу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки підприємства знаходяться на територіях України тимчасово окупованих Російською Федерацією.
До загального страхового стажу не враховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 :
- з 01.07.1993 по 17.01.1999, оскільки запис про роботу не завірено печаткою організації;
- з 04.12.1999 по 10.10.2002, оскільки відсутня назва організації при прийнятті.
Управлінням прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії за віком на пільгових умовах згідно підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного загального стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку.
У матеріалах адміністративної справи наявна трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 21.09.1989, які містять записи про роботу позивача за спірні періоди з 01.07.1993 по 17.01.1999 (записи №№ 6,7) та з 04.12.1999 по 10.10.2002 (записи №№8,9).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам, якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV), визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Частинами першою, другою та четвертою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Разом з тим, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Як було встановлено судом, позивач звернувся до територіального органу Пенсійного Фонду України із заявою від 13.01.2026 встановленого зразка та необхідним пакетом документів, відповідно до якого просив призначити пенсію за віком згідно Списку № 2.
Вказана заява була розглянута за принципом екстериторіальності відповідачем.
Надаючи оцінку доводам відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи з 01.07.1993 по 17.01.1993 та з 04.12.1999 по 10.10.2002, викладеним у спірному рішенні від 21.01.2026 № 262240035333, суд зазначає таке.
Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за № 1788-XII (далі Закону № 1788-XII).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 1788-XII, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника та інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначена правова норма кореспондується з пунктом 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від за № 58 від 29.07.1993 (далі Інструкція № 58).
Так, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів.
Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу (п. 2.2. Інструкції № 58).
Відповідно до п. 2.3 Інструкції №58 всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п. 2.14 Інструкції № 58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Пунктом 4.1 Інструкції № 58 визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні положенні містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затверджена 20.06.1974 постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань № 162.
Згідно п 1.5. Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до п. 4 постанови КМУ від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Суд зазначає про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Усі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
При цьому, самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Відтак, суд вважає, що позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для винесення органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування трудового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту пенсіонера.
Такий правовий висновок в повній мірі узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, згідно із яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Крім того, зазначеним правовим нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі Порядок № 637).
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальнім по відношенню до Закону № 1788-XII, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме за відсутності трудової книжки, відповідних записів у ній або у трудовій книжці містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка (стаття 62 Закону № 1788-XII).
Суд звертає увагу, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, і право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки (вина позивача відсутня).
Водночас, під час з'ясування обставин у справі та перевірку їх доказами, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень на якого нормами процесуального права покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не довів у встановленому порядку про наявність підстав щодо застосування положень Порядку № 637 до спірних правовідносин, як-то: відсутність у позивача трудової книжки, необхідних записів або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, що визначає його право на пенсію за віком.
Натомість, дослідженням трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 21.09.1989 встановлено, що записи у ній за спірний період місять всю необхідну інформацію про характер виконуваної позивачем роботи та підтверджують трудову діяльність позивача за спірні періоди його роботи.
З огляду на викладене, період роботи ОСОБА_1 з 01.07.1993 по 17.01.1999 та з 04.12.1999 по 10.02.2002 підлягають зарахуванню до його страхового стажу.
Аналіз застосованих ГУ ПФУ в Полтавській області підзаконних нормативно-правових актів при прийнятті рішення від 21.01.2026 № 262240035333 свідчить, що вони суперечать положенням норм діючих законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача, відтак вони безпідставно були прийняті до уваги відповідачем при вирішенні питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 21.01.2026 № 262240035333 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 є таким, що не відповідає критеріям визначеним частиною другою статті 2 КАС України, дотримання яких перевіряє адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, внаслідок чого підлягає скасуванню.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами 3 та 4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії. Суд не може підміняти своїм рішенням компетенцію уповноваженого органу державної влади, через що вимоги про зобов'язання призначити пенсію задоволенню не підлягають.
З урахуванням зазначеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 21.01.2026 № 262240035333 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 13.01.2026, зареєстровану за № 1189, зарахувавши до страхового стажу позивача періоди його роботи з 01.07.1993 по 17.01.1999 та з 04.12.1999 по 10.02.2002, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.
Так, відповідач повинен обрахувати страховий стаж позивача за даними його трудової книжки, а також вирішити питання про призначення пенсії з урахуванням положень пункту статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору
Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 1064,96 грн.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов адвоката Коробкової Галини Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ: 13967927, місцезнаходження: Полтавська обл., м.Полтава, вул. Гоголя, 34) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 21.01.2026 № 262240035333 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 13.01.2026, зареєстровану за № 1189, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 01.07.1993 по 17.01.1999 та з 04.12.1999 по 10.02.2002, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування судових витрат 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Є.О. Кисельова