08 квітня 2026 року м. Київ справа №320/5899/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій просить суд (з урахуванням заяви від 30.12.2024):
- скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Костюченко А.П. від 27.06.2022 р. про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 320/5443/19, виданого 20.10.2020 Київським окружним адміністративним судом про зобов'язання Управління патрульної поліції в Київській області надати новий висновок за результатами скарги з урахуванням висновків суду, - та зобов'язати продовжити виконавче провадження,
- скасувати рішення Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Єжова М.В. від 28.06.2022 р. про повернення без прийняття до виконання виконавчого листа № 320/5443/19, виданого 20.10.2020 Київським окружним адміністративним судом про стягнення на мою користь за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Київській області 5763 грн, - та зобов'язати відкрити виконавче провадження і виконати рішення суду,
- зобов'язати Головне Управління Державної казначейської служби України у м. Києві прийняти до виконання виконавчий лист № 320/5443/19, виданий 20.10.2020 Київським окружним адміністративним судом про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Київській області 5763 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що дії державних виконавців є протиправними, а постанови винесені ними підлягають скасування, з огляду на відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження і повернення без прийняття до виконання виконавчого листа. Просить позов задовольнити.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду.
Задоволено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання даного адміністративного позову до суду.
Вирішено розгляд справи провести без повідомлення учасників справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) з урахуванням приписів статті 287 КАС України.
Сторони про відкриття провадження у справі та про прийняття позовної заяви до провадження судді Кочанової П.В. були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами про доставку документів в електронному вигляді до електронного кабінету сторін (позивача та відповідача).
Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 у строк встановлений судом не подав, проте надав копії документів з матеріалів виконавчого провадження № 69038566.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, установив:
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати висновок батальйону патрульної поліції у м. Бориспіль від 21 травня 2019 року, прийнятий за результатом розгляду скарги від 05 травня 2019 року, в частині тверджень: «карету швидкої допомоги викликав сам заявник», «медпрацівники повідомили, що ніяких тілесних ушкоджень заявник не має», «патрульні перевірили у забудовника дозвільні документи на будівництво та впевнились, що порушень з їх боку не має», «мати повідомила поліцейським, що її син перечепився через паркан з власної необережності та його ніхто не бив», «на відеозаписі зафіксовано, як батьки заявника повідомляють патрульним, що їхнього сина ніхто не чіпав, не бив, а він впав з власної необережності», «спілкування патрульних було ввічливим, дотримуючись норм професійної етики», а також в частині, що неправомірних дій патрульних поліцейських не виявлено»;
- визнати протиправним та скасувати висновок Управління патрульної поліції в Київській області від 25 червня 2019 року в частині, що факт порушення службової дисципліни окремими працівниками батальйону патрульної поліції у м. Бориспіль не підтвердився;
- зобов'язати Управління патрульної поліції у Київській області протягом 10 днів з дня набрання сили рішення суду надати новий висновок за результатами розгляду скарги від 30 травня 2019 року з урахуванням правової позиції суду.9
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2020 року у справі № 320/5443/19 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2020 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2020 року скасовано та прийнято нове рішення про часткове задоволення позову. Зобов'язано УПП у Київській області надати новий висновок за результатами розгляду ОСОБА_1 від 30.05.2019 року з урахуванням висновків суду.
20.10.2020 року Київським окружним адміністративним судом виданий виконавчий лист у справі № 320/5443/19.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 року замінено сторону виконавчого провадження у справі № 320/5443/19, а саме боржника УПП у Київській області на Департамент патрульної поліції України.
19.05.2022 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Костюченко Анною Петрівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 69038566.
19.05.2022 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Костюченко Анною Петрівною винесено постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору.
06.06.2022 року державним виконавцем направлено боржнику заяву про виконання постанови.
08.06.2022 року Департамент патрульної поліції України направлено заяву про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку з повним виконанням судового рішення, про що повідомлено стягувача через оператора поштового зв'язку відповідно до списку поштових відправлень № 24.
27.06.2022 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Костюченко Анною Петрівною винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 69038566 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Також, позивачем подано до державного виконавця заяву щодо примусового виконання судового рішення у справі № 320/5443/19 в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань УПП у Київській області судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 5763,00 гривень.
28.06.2022 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Єжовим Максимом Валерійовичем винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувача без прийняття до виконання на підставі п. 9 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Не погоджуючись із постановою про закінчення виконавчого провадження і повідомленням про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі-КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Аналіз даних норм дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ) (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
У відповідності до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 2 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VІІІ підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Частиною 1 статті 4 Закону №1404-VІІІ визначені вимоги до виконавчого документа, а саме у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Згідно із частиною 1 статті 18 Закону №1404 виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 26 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону №1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначений статтею 63 Закону №1404-VIII.
Відповідно до частини першої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
При цьому, частиною шостою статті 26 цього Закону передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Відповідно до ч. 1 статті 13 Закону №1404 під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 21 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 закінчення виконавчого провадження здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно із пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону №1404 виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Суд зокрема вважає за необхідне вказати, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У листі від 21.01.2021 № 389/41/40/02.2021 Управлінням патрульної поліції у Київській області ДПП України зазначено, що відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 320/5443/19 від 10.09.2020 в управлінні патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції розглянута скарга ОСОБА_1 від 30.05.2019 року з урахуванням висновків суду.
Зазначений лист направлено ОСОБА_1 на адресу проживання ( АДРЕСА_1 ) рекомендованим повідомленням, про що свідчить список поштових відправлень № 24 від 21.01.2021 року.
27.06.2022 року старшим державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 69038566 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки рішення суду виконано згідно з виконавчим документом.
Беручи до уваги, що державного виконавця було проінформовано про виконання рішення суду та надано відповідні докази такого виконання, дії державного виконавця з винесення постанови про закриття виконавчого провадження, є правомірними та такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що державний виконавець не може вказувати яку саме за змістом відповідь боржник повинен надати, позаяк не втручається у здійснення повноважень УПП у Київській області ДПП України під час розгляду скарги та забезпечення виконання судового рішення, що містить вимогу зобов'язального характеру вчинити дію - надати новий висновок за результатами розгляду скарги, тому винесення постанови про закінчення виконавчого провадження за наявних доказів про надану відповідь є обов'язком державного виконавця, який визначено Законом України «Про виконавче провадження».
Постанова державного виконавця не порушує права позивача, і в компетенцію державного виконавця не входить надавати правову оцінку законності змісту та обґрунтованості відповіді УПП у Київській області ДПП України від 21.01.2021 року № 389/41/40/02.2021 за скаргою позивача.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону №1404 державний виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та порядку, що встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону №1404 виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Суд не встановив, що державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України порушено вимоги Закону № 1404 чи допущено протиправну бездіяльність, а тому підстави для визнання протиправною та скасування постанови від 27.06.2022 року про закінчення виконавчого провадження № 69038566 відсутні, зважаючи на те, що на виконання рішення суду у справі № 320/5443/19 УПП у Київській області ДПП України в межах резолютивної частини рішення суду розглянуто скаргу ОСОБА_1 та письмово повідомлено про результати розгляду по суті порушеного питання.
Щодо вимоги позивача про скасування повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, суд зазначає таке.
Згідно з частинами першою та другою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (надалі - Порядок № 845).
Пунктом 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМ України від 03 серпня 2011 року № 845, передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Згідно з п.26 Порядку № 845 безспірне списання коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів, на яких обліковуються кошти загального та спеціального фондів відповідного бюджету, здійснюється в межах бюджетних асигнувань, передбачених у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів, та у разі наявності на його рахунках для обліку відкритих асигнувань (залишків коштів на рахунках).
Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення управлінням Казначейства: 1) операцій з коштами державного бюджету; 2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; 3) контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведення платежів; 4) бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.
Отже, на виконавчі документи, за якими боржником є державний орган, поширюється дія Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постанова Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, якою затверджено Порядок виконання рішень то стягнення коштів з державних та місцевих бюджетів або боржників.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 08.07.2015 у справі №3-316гс15, державні виконавці не мають законних підстав проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами у справах, в яких боржниками є державні органи. Стягувачам обхідно подавати такі документи безпосередньо до органів Казначейства.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем.
З огляду на викладене, суд зазначає, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного повідомлення у межах виконавчого провадження не порушено норми Законів України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та «Про виконавче провадження», а також Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Єжовим М.В. не вчинялись протиправні дії.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідачем доведена правомірність прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження від 27.06.2022 року у ВП № 69038566, та повідомлення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч. 2 ст. 77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
У контексті оцінки доводів позову суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Отже, у спірних правовідносинах факт порушення права позивача у сфері публічних правовідносин не знайшов свого підтвердження у ході розгляду справи, з огляду на що у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 72, 73, 242-246, 250, 271, 287 КАС України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 8 квітня 2026 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кочанова П.В.