07 квітня 2026 року справа № 320/20789/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави (орган уповноважений здійснювати функції у спірних правовідносинах відсутній) до Фастівської міської ради Київської області, Управління освіти виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області, Борівського закладу дошкільної освіти «Віночок» Фастівської міської ради Київської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся Керівник Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах відсутній)
(далі - позивач) із позовом до Фастівської міської ради Київської області (далі - відповідач 1), Управління освіти виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області (далі - відповідач 2), Борівського закладу дошкільної освіти "Віночок" Фастівської міської ради Київської області (далі - відповідач 3), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Фастівської міської ради Київської області, Управління освіти виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області та Борівського закладу дошкільної освіти "Віночок" Фастівської міської ради Київської області щодо невжиття заходів для оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій знаходиться Борівський заклад дошкільної освіти "Віночок" Фастівської міської ради Київської області, за адресою: вул. Олександра Свірського, 26, смт Борова Фастівський район Київська область;
- зобов'язати Фастівську міську раду, Управління освіти виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області та Борівський заклад дошкільної освіти "Віночок" Фастівської міської ради Київської області вчинити дії щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій знаходиться Борівський заклад дошкільної освіти "Віночок" Фастівської міської ради Київської області, за адресою: вул. Олександра Свірського, 26, смт Борова Фастівський район Київська область.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачами не вжито заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів на право постійного користування на земельну ділянку, на якій розташовано Борівський заклад дошкільної освіти "Віночок" Фастівської міської ради Київської області. Одночасно, Керівник Фастівської окружної прокуратури Київської області наголошує, що земельна ділянка, якою користується відповідач 3, має перебувати у навчального закладу на праві постійного користування, проте відповідно до Інформації із Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, інформаційна довідка № 367878164 від 29.02.2024, № 367877916 від 29.02.2024 відсутні відомості щодо державної реєстрації права користування на земельну ділянку, розташовану за адресою: вул. Олександра Свірського, 26, смт Борова Фастівського району Київської області, під Борівським закладом дошкільної освіти "Віночок" Фастівської міської ради Київської області. Резюмуючи викладене, позивач стверджує, що відповідачі, здійснюючи управління навчальним закладом, не виконали покладених на них повноважень, не вчинили з 2020 року необхідних дій для оформлення права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться навчальний заклад.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувано докази у сторін.
27.06.2024 канцелярією суду зареєстровано сформований та поданий через підсистему «Електронний суд» 26.06.2024 відзив на позову заяву Фастівської міської ради. У відзиві на позовну заяву відповідач 1 стверджує, що 08.06.2024 Фастівською міською радою прийнято рішення № 393-LII-VIII «Про передачу земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти в селищі Борова, вул. Олександра Свірського, 26-А Управлінню освіти виконавчого комітету Фастівської міської ради». З урахуванням наведеного, на переконання відповідача 1, відсутні ознаки протиправної бездіяльності Фастівської міської ради.
03.09.2024 канцелярією суду зареєстровані письмові пояснення відповідача 3 та надано запитувані судом документи.
Представником відповідача 2 відзиву на позовну заяву не подано, заяв та клопотань до суду не находило, причини не подання відзиву на позовну заяву суду не відомі.
Згідно із частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Борівський заклад дошкільної освіти "Віночок" Фастівської міської ради Київської області зареєстрований як юридична особа за адресою: вул. Олександра Свірського, 26, смт Борова Фастівський район Київська область, 08520, код ЄДРПОУ 24888527, основний вид діяльності згідно з КВЕД: 85.10 Дошкільна освіта.
Відповідно до рішення Борівської селищної ради Фастівського району Київської області від 11.11.2020 № 1, вирішено вийти зі складу засновників Борівського закладу дошкільної освіти «Віночок» Борівської селищної ради Київської області (08520, Київська обл., Фастівський район, село Борова, вул. О. Свірського, 26, код ЄДРПОУ 24888527) та передати права засновника Фастівській міській раді (далі - Рішення № 1) (т. 1, а.с. 130).
Згідно з пунктом 2 Рішення № 1 вирішено передати безоплатно до комунальної власності Фастівської міської ради Борівський заклад дошкільної освіти «Віночок» Борівської селищної ради Київської області та закріплене за ним майно, права та зобов'язання відповідно до вимог чинного законодавства.
Рішенням Фастівської міської ради Київської області від 24.10.2020 № 26-ІІ-VII від 24.11.2020 «Про вхід Фастівської міської ради до складу засновників Борівського закладу дошкільної освіти «Віночок» Борівської селищної ради Київської області» вирішено увійти Фастівській міській раді до складу засновників Борівського закладу дошкільної освіти «Віночок» Борівської селищної ради Київської області» (08520, Київська обл., Фастівський район, село Борова, вул. О. Свірського, 26, код ЄДРПОУ 24888527) та прийняти права засновника (далі - Рішення від 24.10.2020) (т. 1, а.с. 131).
Відповідно до пункту 2 Рішення від 24.10.2020 вирішено прийняти безоплатно до комунальної власності Фастівської міської ради Борівський дошкільний заклад освіти «Віночок» Борівської селищної ради Київської області та закріплене за ним майно, права та зобов'язання відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно з пунктом 3 Рішення від 24.10.2020 змінено повне найменування юридичної особи Борівського закладу дошкільної освіти «Віночок» Борівської селищної ради Київської області на Борівський заклад дошкільної освіти «Віночок» Фастівської міської ради Київської області (скорочене найменування юридичної особи: Борівський ЗДО «Віночок») та затвердити нову редакцію статуту (додаток № 1).
Відповідно до пункту 1 розділу 1 Статуту Борівського ЗДО «Віночок», затвердженого Рішенням Фастівської міської ради Київської області від 24.10.2020
№ 26-ІІ-VII від 24.11.2020 «Про вхід Фастівської міської ради до складу засновників Борівського закладу дошкільної освіти «Віночок» Борівської селищної ради Київської області» Борівський заклад дошкільної освіти «Віночок» Фастівської міської ради Київської області є закладом дошкільної освіти комунальної форми власності, заснований на комунальній власності Фастівської міської територіальної громади, основним видом діяльності якого є освітня діяльність у сфері дошкільної освіти (далі - Статут).
Згідно з пунктом 4 розділу І Статуту засновник здійснює фінансування закладу дошкільної освіти, його матеріально-технічне обслуговування, надає необхідні будівлі з обладнанням і матеріалами, організовує будівництво і ремонт приміщень, їх господарське обслуговування, харчування та медичне обслуговування.
Пунктом 6 розділу І Статуту регламентовано, що Борівський ЗОД «Віночок» є юридичною особою, підпорядкований управлінню освіти виконавчого комітету Фастівської міської ради, який обслуговується бухгалтерією управління освіти, має печатку і штамп встановленого зразка, має окремі рахунки в установах банку.
Відповідно до пункту 6.1 розділу 6 Статуту управління закладом дошкільної освіти здійснюється управлінням освіти виконавчого комітету Фастівської міської ради.
Згідно з пунктом 9.1 розділу 9 Статуту до майна ЗДО належить: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, тощо; інші активи, передбачені законодавством.
Майно ЗДО перебуває в комунальній власності Фастівської міської територіальної громади.
Відповідно до пункту 11.1 розділу 11 Статуту заклад дошкільної освіти підпорядкований і підзвітний засновникові чи уповноваженому органу.
Аналіз положень Статуту дає суду підстави дійти висновку, що засновником Борівського ЗОД «Віночок» є Фастівська міська рада, а управління закладом здійснюється управлінням освіти виконавчого комітету Фастівської міської ради.
Як свідчать матеріали справи відповідно до Інформації із Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, інформаційна довідка № 367878164 від 29.02.2024, № 367877916 від 29.02.2024 відсутні відомості щодо державної реєстрації права користування на земельну ділянку, розташовану за адресою: вул. Олександра Свірського, 26, смт Борова Фастівського району Київської області, під Борівським закладом дошкільної освіти "Віночок" Фастівської міської ради Київської області (т. 1, а.с. 38-39).
16.02.2024 Фастівська окружна прокуратура звернулась до Фастівської міської ради з листом № 57-835вих-24, в якому просила повідомити про вжиті заходи щодо оформлення права постійного користування на земельні ділянки закладів освіти Фастівської територіальної громади з наданням копій підтверджуючих документів (т. 1, а.с. 21-22).
Листом від 28.02.2024 № 06-16/1063 Виконавчий комітет Фастівської міської ради Київської області надіслав Фастівській окружній прокуратурі листа (відповідь) Управління освіти виконавчого комітету Фастівської міської ради від 23.02.2024
№ 01-09/166 з додатками, а саме інформацію станом на 23.02.2024 у вигляді таблиці (т. 1, а.с. 23-29).
За наслідком отримання листа від 28.02.2024 № 06-16/1063, Фастівською окружною прокуратурою скеровано Фастівському міському голові листа від 25.03.2024 № 57-1441вих-24 (т. 1, а.с. 30-31).
Листом від 29.03.2024 № 06-16/1800 Виконавчий комітет Фастівської міської ради Київської області повідомив, що адміністрація закладу освіти (Борівський ЗОД «Віночок») не зверталася до міської ради з метою оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Також адміністрація вищевказаного закладу не зверталася до уповноважених органів про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування. Фастівською міською радою не приймалось рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування по вказаному закладу.
Разом з цим, у згаданому листі зауважено, що управління освіти працює над вирішенням зазначеного питання і тому направлено лист щодо розроблення технічної документації до ФОП ОСОБА_1 від 26.03.2024 № 01-09/280 (т. 1, а.с. 31-32).
Також судом встановлено, що позивач звернувся до Борівського ЗДО «Віночок» з листом від 27.02.2024 № 57-976 вих - 24, в якому просив, зокрема повідомити які заходи вживалися для оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку; причини не оформлення права постійного користування на земельну ділянку (т. 1, а.с. 35-36).
Листом від 07.03.2024 № 7 відповідач 3 повідомив, що правовстановлюючі документи на право постійного користування земельною ділянкою не виготовлялися (т. 1, а.с. 37).
Враховуючи викладене, Керівник Фастівської окружної прокуратури Київської області вважає, що відповідачі допустили протиправну бездіяльність, яка полягає у невчиненні ними необхідних дій для оформлення права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться Борівський ЗОД «Віночок».
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
З цього приводу у Рішенні від 5 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
У Законі України «Про прокуратуру» закріплено вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у некримінальних провадженнях.
Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закон прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
З врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99).
Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відтак, суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 26 липня 2018 року у справі № 926/1111/15, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15, від 05 листопада 2019 року у справі № 804/4585/18, від 28 січня 2021 року у справі № 380/3398/20, від 05 жовтня 2021 року у справі № 380/2266/21, від 02 грудня 2021 року у справі № 320/10736/20 та від 23 грудня 2021 року у справі № 0440/6596/18.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не повною мірою відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 806/602/18, від 13 березня 2019 року у справі № 815/1139/18, від 15 жовтня 2019 року у справі № 810/3894/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 569/4123/16-а, від 5 листопада 2019 року у справі № 804/4585/18, від 3 грудня 2019 року у справі № 810/3164/18 та від 1 червня 2022 року у справі № 260/1815/21.
Так, згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2) у разі відсутності такого органу.
Відповідно до частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
Тим часом в аспекті згадуваних норм, суд зауважує, що станом на час вирішення спору по суті Рішенням Конституційного Суду України від 3 грудня 2025 року
№6-р(II)/2025, справа № 3-28/2024 (59/24) ухвалено визнати такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами.
Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.
Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.
Слід зауважити, що правовідносини у цій справі виникли до винесення згаданого вище рішення Конституційного Суду України, відтак судом застосовується наведене вище нормативно-правове регулювання.
Одночасно суд звертає увагу, що прокурор в адміністративному позові зазначив, що захисту полягають інтереси держави у сфері охорони права на освіту дітей шляхом зобов'язання оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій знаходиться дошкільний навчальний заклад. Крім того, захисту підлягають інтереси держави у сфері охорони права на освіту дітей шляхом створення належних та безпечних умов для здобуття освіти, які порушено протиправною бездіяльністю відповідачів.
На думку суду, таке обґрунтування є сумісним з розумінням «інтересів держави», у зв'язку з наступним.
Так, у Преамбулі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної й розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Крім того, відповідно до статті 28 Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема: сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей.
Верховний Суд неодноразово наголошував на пріоритетності положень зазначеного Міжнародного договору, зокрема, у постановах від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17(2-а/337/236/2017), від 25 квітня 2019 року у справі № 226/1056/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 815/1729/16, від 25 березня 2020 року у справі № 387/168/17(2-а/387/8/17), від 26 травня 2020 року у справі №303/5848/16-а.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.
Забезпечення якнайкращих інтересів дитини є одним із базових міжнародних принципів, який закріплений, зокрема, у статті 24 Хартії основних прав Європейського Союзу. Зміст цього принципу полягає у тому, що при здійсненні будь-яких дій стосовно дітей, як з боку органів державної влади, так і з боку приватних установ, вищі інтереси дитини повинні розглядатися як пріоритетні.
Згідно з положеннями частини другої статті 4 Закону України «Про освіту» право на безоплатну освіту забезпечується: для здобувачів дошкільної та повної загальної середньої освіти - за рахунок розвитку мережі закладів освіти всіх форм власності та їх фінансового забезпечення у порядку, встановленому законодавством, і в обсязі, достатньому для забезпечення права на освіту всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають на території України.
Відтак, обов'язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні, у межах визначених законом повноважень, умов для отримання дитиною освіти, забезпечення її доступності шляхом, зокрема, належного функціонування розгалуженої мережі навчальних закладів.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 822/3692/17, від 05 листопада 2019 року у справі № 804/4585/18, від 01 червня 2021 року у справі
№ 0440/6514/18.
З огляду на вищезазначене, суд вважає, що у цій справі подання Керівником Фастівської окружної прокуратури Київської області позову мало на меті захист інтересів держави.
Повертаючись до фактичних обставин цієї справи, а саме перевірки наявності / відсутності ознак бездіяльності відповідачів, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до статті 19 та статті 53 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Кожен громадянин має право на освіту. Держава забезпечує розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної освіти.
Згідно з частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 24 ЗК України державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної і комунальної власності у постійне користування для будівництва та обслуговування об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також у випадках, передбачених частиною четвертою статті 92 цього Кодексу.
Частиною першою статті 92 ЗК України регламентовано, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Згідно з пунктом «а» та «ґ» частини другої статті 92 ЗК України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; заклади освіти незалежно від форми власності.
Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Своєю чергою частиною першою статті 126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-VI державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Закон № 1952-VI)
Частиною першою та частиною третьою статті 3 Закону № 1952-VI закріплені засади державна реєстрація прав, серед яких є обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.
Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.
Отже, обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність правовстановлюючих документів на земельну ділянку, оформлених відповідно до вимог закону.
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116 ЗК України).
Разом з цим зі змісту положень частини третьої статті 24, статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, управління закладами освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, оздоровчими закладами, молодіжними центрами, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення (пп. 1 п. «а» ст. 32 Закону № 280/97-ВР).
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, а саме підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів (пп. 1 п. «а» ст. 33 Закону № 280/97-ВР).
Згідно із пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Тим часом суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регулює Закон України «Про освіту» від 05.09.2017 №2145-VIII (далі - Закон №2145-VIII).
Згідно з пунктом 7 та пунктом 27 частини першої статті 1 згадуваного Закону засновник закладу освіти - орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа, рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов'язків засновника; суб'єкт освітньої діяльності - фізична або юридична особа (заклад освіти, підприємство, установа, організація, громадське об'єднання), що провадить освітню діяльність;
Відповідно до частини першої статті 22 Закону №2145-VIII юридична особа має статус закладу освіти, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність.
Права та обов'язки закладу освіти, передбачені цим Законом та іншими законами України, має також фізична особа - підприємець або структурний підрозділ юридичної особи приватного чи публічного права, основним видом діяльності якого є освітня діяльність. Фізична особа - підприємець або структурний підрозділ юридичної особи приватного чи публічного права, освітня діяльність якого перестає бути основним видом його діяльності, втрачає права і обов'язки, у тому числі права на пільги, передбачені законодавством для закладу освіти.
Освітня діяльність вважається основним видом діяльності, якщо надходження на цей вид діяльності та/або від цього виду діяльності перевищують половину загальних надходжень цієї юридичної особи (фізичної особи - підприємця).
Заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний (ч. 3 ст. 22 Закону №2145-VIII).
Відповідно до частини першої та частини другої статті 80 Закону №2145-VIII до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об'єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об'єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством.
Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Порядок, умови та форми набуття закладами освіти прав на землю визначаються Земельним кодексом України.
Так, порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регламентований статтею 123 ЗК України.
Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:
надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;
формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання)
Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті "а" частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно з пунктом 6 частини третьої статті 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Частиною шостою статті 123 ЗК України закріплено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.
Аналіз наведених положень дає суду підстави дійти до висновку, що порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється в декілька етапів в тому числі: - звернення з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації; - надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; - розробка суб'єктами господарювання за замовленням технічної документації із землеустрою; - затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування технічної документації із землеустрою та надання земельної ділянки у користування.
Досліджуючи матеріали адміністративної справи судом встановлено, що земельна ділянка відносно якої відповідачами не здійснено дій щодо оформлення правовстановлюючих документів на право користування, а саме: земельна ділянка площею 0,2586 га (кадастровий номер 3224955300:01:003:0837) за адресою: селище Борова, вул. Олександра Сіверського, б. 26-А, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34529068 від 30.03.2017 зареєстровано з правом користування за правокористувачем - Борівською селищною радою Фастівського району Київської області (т. 1, а.с. 133).
Суд нагадує, що відповідно пункту 2 Рішення № 1 від 11.11.2020 Борівської селищної ради Київської області вирішено передати безоплатно до комунальної власності Фастівської міської ради Борівський заклад дошкільної освіти «Віночок» Борівської селищної ради Київської області та закріплене за ним майно, права та зобов'язання відповідно до вимог чинного законодавства.
Разом з цим згідно з пунктом 2 Рішення №26-ІІ-VІІ від 24.10.2020 Фастівської міської ради Київської області вирішено прийняти безоплатно до комунальної власності Фастівської міської ради Борівський дошкільний заклад освіти «Віночок» Борівської селищної ради Київської області та закріплене за ним майно, права та зобов'язання відповідно до вимог чинного законодавства.
Судом встановлено, що станом на час вирішення спору по суті рішенням Фастівської міської ради Київської області від 08.06.2024 № 393-LII-VIII «Про передачу земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти в селищі Борова, вул. Олександра Свірського, 26-А Управлінню освіти виконавчого комітету Фастівської міської ради» вирішено, зокрема:
1. Припинити право постійного користування земельною ділянкою площею 0,2586 га (кадастровий номер 3224955300:01:003:0837) за адресою: селище Борова, вул. Олександра Сіверського, б. 26-А, наданою для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти (номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 19715505 від 27.03.2017 року на підставі рішення Борівської селищної ради № 8-7 від 23.03.2017).
2. Передати у постійне користування земельну ділянку площею 0,2586 га (кадастровий номер 3224955300:01:003:0837) в селищі Борова, вул. Олександра Сіверського, б. 26-А Управлінню освіти виконавчого комітету Фастівської міської ради для будівництва та обслуговувань будівель закладів освіти.
3. Управлінню освіти виконавчого комітету Фастівської міської ради здійснити державну реєстрацію права постійного користування на земельну ділянку, зазначену у п. 2 даного рішення, у відповідності до чинного законодавства (т. 1, а.с. 98).
Матеріалами справи підтверджено, що виконавчий комітет Фастівської міської ради повідомив Керівника Фастівської окружної прокуратури листом від 14.05.2024 № 06-16/2735 про подання на засідання сесії відповідного проекту рішення (т. 1, а.с. 96).
Згідно з частиною першою статті 28 Закону № 1952-IV, у редакції чинній на час вирішення спору по суті регламентовано, що рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав.
Аналізуючи викладене у своїй сукупності, суд зауважує, що станом на час вирішення спору по суті Фастівською міською радою, як засновником Борівського закладу дошкільної освіти «Віночок» Фастівської міської ради Київської області оформлено правовстановлюючі документи на земельну ділянку, на якій знаходиться Борівський заклад дошкільної освіти «Віночок» Фастівської міської ради Київської області, а саме: передано у постійне користування земельну ділянку площею 0,2586 га (кадастровий номер 3224955300:01:003:0837) в селищі Борова, вул. Олександра Сіверського, б. 26-А Управлінню освіти виконавчого комітету Фастівської міської ради для будівництва та обслуговувань будівель закладів освіти, як суб'єкту, який здійснює управління Борівським ЗДО «Віночок», що підтверджується рішенням Фастівської міської ради від 08.06.2024 № 393-LII-VIII «Про передачу земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти в селищі Борова, вул. Олександра Свірського, 26-А Управлінню освіти виконавчого комітету Фастівської міської ради».
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями частини 1 статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки адміністративний позов не підлягає до задоволення, відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат, у тому числі витрат на правничу допомогу.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.