09 квітня 2026 рокум. Ужгород№ 260/1688/26
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дору Ю.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Виноградівської міської ради Закарпатської області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії,-
16 березня 2026 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернулася з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Виноградівської міської ради Закарпатської області (90300, Закарпатська область, м. Виноградів, пл. Миру, буд. 5, ЄДРПОУ 04053677) у якому просить:
-визнання протиправним та скасувати рішення міського голови Виноградівської міської ради Закарпатської області ОСОБА_2 викладеного у листі №02.1-24/10 від 13.02.2026 року та зобовязати Виноградівську міську раду розглянути повторно запит щодо доступу до публічної інформації №07/02.1.24 з врахуванням наступним обовязків: 1. зареєструвати запит у системі обліку публічною інформації в порядку ст. 18 ЗУ Про доступ до публічної інформації 2. розгляд запиту повинен здійснюватися загальним відділом Виноградівської міської ради з врахуванням розпорядження міського голови №186 від 20.06.2025 року 3. за результатами розгляду запиту прийняти працівником загального відділу Виноградівської міської ради письмове рішення 4. рішення довести до відома громадянина у електронній формі з дотриманням вимог ЗУ Про електронні документи та електронний документообіг шляхом надіслання на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1
-визнання протиправним та скасувати рішення міського голови Виноградівської міської ради Закарпатської області ОСОБА_2 викладеного у листі №02.1-24/11 від 13.02.2026 року та зобовязати Виноградівську міську раду розглянути повторно запит щодо доступу до публічної інформації №08/02.1.24 з врахуванням наступним обовязків:1. зареєструвати запит у системі обліку публічною інформації в порядку ст. 18 ЗУ Про доступ до публічної інформації 2. розгляд запиту повинен здійснюватися загальним відділом Виноградівської міської ради з врахуванням розпорядження міського голови №186 від 20.06.2025 року 3. за результатами розгляду запиту прийняти працівником загального відділу Виноградівської міської ради письмове рішення 4. рішення довести до відома громадянина у електронній формі з дотриманням вимог ЗУ Про електронні документи та електронний документообіг шляхом надіслання на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1
В обгрунтування позовних вимог вказує, що подав запити щодо доступу до публічної інформації у яких вказав будь-яке прізвище, імя, по батькові. У запиті я вказав контактну інформацію, якої достатньо для належного виконання розпорядником свого обовязку надати відповідь на запит. Незважаючи на правильне оформлення запиту Відповідач не виконав не зареєстрував документ в системі обліку публічної інформації Виноградівської міської ради з дотриманням вимог ст. 18 ЗУ Про доступ до публічної інформації; запит розглянув некомпетентний ОСОБА_2 , оскільки до повноважень міського голови не належить обовязок чи право розглядати запити щодо доступу до публічної інформації, в тому числі надавати відповіді на дані запити; запит не був розглянутий уповноваженою особою, тобто загальним відділом Виноградівської міської ради; лист відмова була надіслана у електронному форматі без дотриманням вимог ЗУ Про електронні документи та електронний документообіг, тобто без накладення електронно-цифрового підпису; не було доведено до мого відома порядок оскарження прийнятого рішення. Зважаючи на наведене прошу задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.
01 квітня 2026 року представником відповідача подано відповідь на відзив, де вказує, що ОСОБА_1 не довів, що Виноградівська міська рада, надаючи відповідь на запити від « ОСОБА_3 » та « ОСОБА_4 », порушила саме його права. ОСОБА_1 фактично зводить позов до набору видуманих вимог про те, хто саме в апараті міської ради мав розглядати запити, як саме запити мали бути зареєстровані, та хто саме мав підписувати відповідь та в якій технічній формі вона мала бути надіслана. Окрім того, посилання ОСОБА_1 на розпорядження міського голови, у якому визначено, що загальний відділ Виноградівської міської ради є відповідальним за організацію доступу до публічної інформації, не означає та не може означати, що виключно працівник загального відділу повинен приймати рішення по суті кожного запиту, або що такий працівник має право підписувати офіційні документи від імені міської ради. Таким чином, ОСОБА_1 не доведено головного факту порушення його прав, а натомість, позов побудований на спробі перетворити суд на орган внутрішнього адміністрування діяльності Виноградівської міської ради, зобов'язати її перебудувати порядок реєстрації документів, визначити конкретний структурний підрозділ та навіть конкретний формат технічного оформлення відповіді. Такі вимоги не відповідають ані предмету цього спору, ані межам судового контролю в адміністративному судочинстві
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання про винесення окремої ухвали.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Суд встановив та сторонами не заперечується, що було подано два запити про доступ до публічної інформації до Виноградівської міської ради від « ОСОБА_3 » та « ОСОБА_4 ».
Листом від 13 лютого 2026 року №02.1-24/11 Виноградівська міська рада розглянула запит та у їх задоволенні запиту було відмовлено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Листом від 13 лютого 2026 року №02.1-24/10 Виноградівська міська рада розглянула запит та у їх задоволенні запиту було відмовлено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
У Рішенні Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012, даючи офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України, Конституційний Суд України зазначив, що Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб, у тому числі й конституційне право особи на невтручання в її особисте і сімейне життя; збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац шостий пункту 4, абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини вказаного Рішення).
У абзаці 3 підпункту 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 01.06.2016 №2-рп/2016 Конституційним Судом України вказано, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.
Конституційний Суд України визначив, що під правомірним обмеженням конституційних прав і свобод людини і громадянина слід розуміти передбачену Конституцією України можливість втручання держави за допомогою юридичних засобів у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, яке відповідає вимогам верховенства права, потрібності, доцільності та пропорційності у демократичному суспільстві; метою такого обмеження є охорона основоположних цінностей у суспільстві, до яких належать, зокрема, життя, свобода та гідність людини, здоров'я і моральність населення, національна безпека, громадський порядок (абзац 2 п. 6 мотивувальної частини Рішення від 12.07.2019 №5-р(I)/2019).
У Рішенні Першого сенату Конституційного Суду України від 22.01.2020 №1-р(I)/2020 Конституційний Суд України наголосив, що право особи на доступ до інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження мають бути винятками, які передбачені законом, переслідувати одну або декілька законних цілей і бути необхідними у демократичному суспільстві. У разі обмеження права на доступ до інформації законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію вказаного права і не порушувати сутнісного змісту такого права (абзац 7 п. 2.2 мотивувальної частини Рішення від 22.01.2020 №1-р(I)/2020).
Відповідно ст. 1 Закону України Про інформацію №2657-XII від 02.10.1992 (далі - №2657-XII) інформація є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Частинами 1, 2 ст. 7 Закону №2657-XII встановлено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України Про доступ до публічної інформації від 13 січня 2011 року №2939-VI (надалі - Закон №2939-VI).
Відповідно до статті 1 Закону №2939-VI, публічна інформація це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена у процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Статтею 3 Закону №2939-VI визначено гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема обов'язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Згідно частини 1 статті 5 Закону №2939-VI, доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до статті 12 Закону №2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; розпорядники інформації суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
Частиною 1 статті 13 Закону №2939-VI встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них; 5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.
Згідно з пункту 6 частини 1 статті 14 Закону №2939-VI розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Відповідно до частин 1, 2 статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Відповідно до частин 5 статті 19 Закону №2939-VI Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Відповідач стверджує, що ОСОБА_1 звернувся до суду від власного імені, однак оскаржує відмови за запитами, поданими не від імені « ОСОБА_1 » а від імені інших осі зазначених у текстах запитів як « ОСОБА_3 » та « ОСОБА_4 », які зазначено в оскаржуваних запитах. Натомість, ОСОБА_1 не надає жодного належного та допустимого доказу того, що відмова, адресована « ОСОБА_3 » та « ОСОБА_4 » порушила саме його права, свободи чи законні інтереси.
З матеріалів справи вбачається, що у запитах щодо доступу до публічної інформації немає ні підпису, ні дати, також ім'я запитувача вказано, як « ОСОБА_4 » та « ОСОБА_3 », а ім'я позивача " ОСОБА_1 ".
Позивач у прохальній частині позовної заяви, просить визнати протиправним та скасувати рішення міського голови Виноградівської міської ради Закарпатської області ОСОБА_2 викладеного у листі №02.1-24/10 від 13.02.2026 року та у листі №02.1-24/11 від 13.02.2026 року, також зобовязати Виноградівську міську раду розглянути повторно запит щодо доступу до публічної інформації №07/02.1.24 та №08/02.1.24.
Отже, на думку суду позивачем не доведено, яким чином порушено його права, також не доведено жодними доказами, що дані запити подано саме позивачем, тому суд приходить до висновку про відмову у дані частині позовних вимог.
Позивачем вказано, що у запиті він вказав будь-яке прізвище, імя, по батькові яке дозволяється на підставі правового висновку викладеного у пятому абзаці п.9.6 постанови Пленуму вищого адміністративного суду України №10 від 29.09.2016 року "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації": Тобто запитувач може вказати будь-яке прізвище, ім'я, по батькові, і розпорядник не може і не повинен його перевіряти.
Однак, суд не приймає доводи позивача, оскільки дана постанова вказує, що розпорядник не зобов'язаний ідентифікувати особу запитувача, не перевіряє достовірність вказаних ПІБ та не повинен вимагати документи запитувача, однак у даному випадку позивачем не доведено, що його права порушено, отже будь-яка особа не може звернутися до суду від свого імені й оскаржувати відповіді на чужі запити.
Крім цього, суд наголошує, що оскаржувані запити не відповідають вимогам зазначеним у ч. 5 ст. 19 Закону №2939-VI, що вказує на неможливість ідентифікувати ким подано дані запити.
Щодо інших посилань сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищенаведене, та те що відповідачем доведено правомірність його дій, суд приходить до висноску про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 287 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Виноградівської міської ради Закарпатської області (90300, Закарпатська область, м. Виноградів, пл. Миру, буд. 5, ЄДРПОУ 04053677) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяЮ.Ю.Дору