09 квітня 2026 року м. Житомир справа № 240/4820/26
категорія 108020200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодозорливт» до Житомирської митниці про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови,
установив:
У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Автодозорливт» (далі - позивач, ТОВ «Автодозорливт») звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Житомирської митниці Державної митної служби України (далі - відповідач, Житомирська митниця) про коригування митної вартості від 01 жовтня 2025 року №UA101020/2025/000144/1 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA101020/2025/001034.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішення відповідача про коригування митної вартості безпідставне, оскільки не доведено правомірність застосування резервного методу при визначенні митної вартості, а зазначені в рішення митниці причини не є належним доказом невірного визначення митної вартості декларантом. Заявлена позивачем митна вартість є реальною, підтвердженою належними доказами та не спростована відповідачем. Відтак, на думку позивача, у Житомирської митниці не було достатніх правових підстав для коригування митної вартості автомобіля.
Ухвалою суду від 12 лютого 2026 року позов прийнято до провадження та призначено до розгляду в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження з наданням відповідачу строку для подання відзиву на позов.
06 березня 2026 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що оскаржуване рішення прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства. Вказує, що Товари задекларовано на умовах поставки FCA STOCK-ON-TEES (Велика Британія), разом з тим контракт та додаток до нього не містять точних відомостей пункту місця поставки узгодженому між двома сторонами, оскільки саме з цього місця витрати по доставці вантажу покладаються на покупця. В наданому разом з митною декларацією інвойсі № 2501 від 17 вересня 2025 року наявні наступні відомості: «FCA STOCK-ON-TEES», а в міжнародній автотранспортній накладній № 681025 від 24 вересня 2025 року в графі «Место и дата погрузки товара» наявні відомості «Kellington GB». Відповідно до умов поставки FCA до митної вартості включаються фактурна вартість товару, витрати на страхування, транспортні витрати до кордону України. Проте, в наданих декларантом документах відсутні відомості щодо наявності/відсутності витрат на страхування товару. Крім того, відповідно до пунктів 1.3, 3.1 договору перевезення вантажу автомобільним транспортом від 15 вересня 2025 року №15/09, укладеного між ТОВ «ВАН ТРАНС ЛОГІСТИК» та ТОВ «Автодозорливт», умови та вартість перевезення зазначаються у заявках. Заявки до митного оформлення декларантом не надано, що унеможливлює здійснення перевірки числових значень транспортних витрат. Акцентує увагу, що в оскаржуваному рішенні вказані причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору. Крім того, зазначена послідовність застосування методів визначення митної вартості, також була проведена процедура консультацій між митним органом та декларантом. Разом з тим, зазначена докладна інформація та джерела, які використовувались митним органом при визначенні митної вартості.
18 березня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач звертає увагу, що STOCK-ON-TEES - це є юридичною адресою місця розташування відправника товару CVEXPORTDIRECT LІМІTЕD. Однак, товар не доставлявся, не завозився до STOCK-ON-TEES, у зв'язку із цим, додаткових витрат не було. Також зауважує, що FCA STOCKTON-ON-TEES і Kellington GB не суперечать один одному. Отже, зазначення Kellington GB у міжнародній товарно-транспортній накладній CMR не змінює умов поставки FCA Stockton-on-Tees, встановлених Контрактом та його додатками та інвойсом. Акцентує увагу, що в наданій позивачем калькуляції транспортних витрат, яка підписана директором ТОВ «ВАН ТРАНС ЛОГІСТИК» та скріплена печаткою, чітко зазначено, що страхування вантажу/товару не проводилось. Наголошує, що заявка не є первинним документом, який містить інформацію про вартість товару. До того ж, перелік додаткових документів, визначений частиною 3 статті 53 Митного кодексу України, не містить такого документа, як заявка, а частиною 5 цієї ж статті прямо забороняє вимагати від декларанта будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України. Отже, на переконання позивача, відсутність заявки на перевезення не може бути підставою для невизнання заявленої митної вартості товару і така не має вплив на числові значення митної вартості товару.
У зв'язку з надходженням клопотання відповідача про призначення справи до розгляду у судовому засіданні, 19 березня 2026 року судом постановлено відповідну ухвалу.
Ухвалою суду від 24 березня 2026 року також задоволено клопотання відповідача про виклик свідка.
У судовому засіданні представники позивача наполягали на задоволенні позову. На запитання суду не змогли пояснити, якими документами підтверджується, що товар, митну вартість якого визначав відповідач, знаходився Kellington GB, а не за місцем перебування продавця - STOCK-ON-TEES, яке за умовами контракту визначено як місце поставки. Представник позивача пояснив суду, що в Kellington GB знаходить аукціон, на якому продавець імпортованого товару його придбав і у подальшому, без вивезення такого, продав позивачу. Будь-яких доказів на підтвердження таких обставин надати не зміг. Також представники позивача не змогли надати суду докази на підтвердження погодження з продавцем зміни місця поставки зі STOCK-ON-TEES на Kellington GB.
Представник відповідача просила у задоволенні позову відмовити з підстав, наведених у відзиві. На допиті свідка у судовому засіданні не наполягала.
На підставі положень частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на надходження клопотань учасників справи 31 березня 2026 року судом постановлено ухвалу про розгляд справи в порядку письмового провадження, яка внесена до протоколу судового засідання.
06 квітня 2026 року до суду надійшли додаткові пояснення позивача, до яких долучена заявка №94 на перевезення товару.
На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Розглядаючи спір по суті, суд, на підставі наявних у справі доказів, установив, що 01 жовтня 2025 року до митного органу подано митну декларацію № 25UA101020032630U0, відповідно до якої отримувачем товару являється ТОВ «Автодозорливт», товари «візки самохідні з електричним двигуном, оснащені підіймальним обладнанням, що використовується для підйому людей на будівництві, монтажних (малярних) роботах, бувщі у використанні: підйомники «Haulotte» самохідні підвищеної прохідності - Haulotte Star 10-1 Electric Vertical Mast Lift (в розібраному стані, не на ходу) рік виробництва: 2014, Serial Number ME 113185 - 1 шт.; Візки самохідні з дизельним двигуном внутрішнього згоряння, оснащені підіймаль ним обладнанням, що використовуються для підйому людей на будівництві, монтажних (малярних) роботах, бувші у використанні - Haulotte HA20PX 4x4 Diesel Articulated Boom Lift Serial Number: AD113760 рік виробництва: 2006 - 1 шт.; Haulotte HA16XNT 4x4 Diesel Articulated Boom Lift (пошкоджена електрична система) Serial Number: AD119226 рік виробництва: 2008 - 1 шт.
Для підтвердження заявленої митної вартості до митної декларації надано такі документи:
інвойс № 2501 від 17 вересня 2025 року (0380);
міжнародна автомобільна накладна CMR № 681025 від 24 вересня 2025 року (0730);
рахунок про транспортні витрати № 76 від 26 вересня 2025 року (3002);
договір на здійснення транспортного перевезення № 15/09 від 15 вересня 2025 року (4301);
додаток до контракту №1 від 15 вересня 2025 року(4103);
контракт № 1-2025 від 15 вересня 2025 року (4100);
транзитну митну декларацію Т1 № 25GB000060H8XAABK8 від 24 вересня 2025 року (9610).
Під час проведення консультації митний орган 01 жовтня 2025 року запропонував імпортеру надати додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість, а саме:
1) виписку з бухгалтерської документації (в т.ч. для підтвердження транспортних витрат);
2) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товару, митна вартість якого визначається;
3) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
4) висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією.
На пропозицію митного органу надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості, декларант надав експорту митну декларацію та повідомив інших документів надати не може.
01 жовтня 2025 року митний орган повідомив декларанта, що заявлена ним митна вартість товарів не може бути визначена з таких причин: у наданих документах відсутні відомості, що підтверджують повноту врахування числових значень складових митної вартості, пов'язаного з транспортуванням на митну територію України, та ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінюваний товар. Декларантом не виконано вимогу пункту 2 частини 2 статті 52 Митного кодексу України стосовно надання митному органу достовірних відомостей, що повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, стосовно складової митної вартості на транспортування товарів до митного кордону України. З метою підтвердження числових складових митної вартості від декларанта було витребувано відповідно до вимог частини 2, 3 статті 53 Митного кодексу України додаткові документи згідно з переліком, викладеним у електронному повідомленні. Однак у строк, встановлений частиною 3 статті 53, пункті 2 частини 2 статті 255 Митного кодексу України, декларант додаткові документи не надав. Отже, декларантом не виконано у повному обсязі вимогу митного органу щодо надання документів та не усунуто усі наявні розбіжності. Декларант не скористався правом та можливістю спростувати сумніви щодо заявленого рівня митної вартості та довести й підтвердити заявлену ним митну вартість товару. Частиною 6 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю виключено за наявності обґрунтованих підстав уважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митру вартість товарів, у разі неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2 - 4 статті 53 Митного кодексу України або відсутності у цих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Декларантом не виконано вимогу пункту 2 частини 2 статті 52 Митного кодексу України стосовно надання митному органу достовірних відомостей, що повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У зв'язку із зазначеним, посадовою особою митниці проведено з декларантом процедуру консультації відповідно до частини 4 статті 57 Митного кодексу України. Жодних вимог у порядку частини 6 статті 55 Митного кодексу України від декларанта не надходило.
За результатами проведених консультацій встановлено, що другорядні методи визначення митної вартості 2а та 2б - за ціною договору щодо ідентичних/подібних (аналогічних) товарів відповідно до статей 59, 60 Митного кодексу України неможливо застосувати через відсутність у митниці інформації про митне оформлення ідентичних чи подібних товарів саме за митною ціною договору, а саме відсутнє одночасне співпадіння таких умов як: фізичні характеристики, якість та репутація на ринку, країна виробництва, виробник, наявність торговельної марки. При цьому декларантом під час проведення з ним консультацій такої інформації також не надано, що виключає можливість застосування вказаних методів. Методи визначення митної вартості 2в та 2г - на основі віднімання та додавання вартості - не можуть бути застосовані у зв'язку з відсутністю у митниці відомостей про всі складові вартості виробництва товару та його доставки на митну територію України, що є необхідною умовою для використання таких методів. За умовами статей 62, 63 Митного кодексу України така інформація надається декларантом. До митного оформлення такої інформації надано не було. У митниці така інформація також відсутня. Під час проведення за декларантом консультацій, такої інформації не надано, а тому методи на основі віднімання чи додавання вартостей у цьому випадку не можуть бути застосовані. Враховуючи неможливість застосування попередніх методів, керуючись положеннями частини 8 статті 57 та частини 1 статті 55 Митного кодексу України, можливо застосувати другорядний метод 2ґ - резервний, відповідно до статті 64 Митного кодексу України з використанням способу, який не суперечить законам України, і є сумісним з відповідними принципами і положеннями ГАТТ, який щонайбільшою мірою ґрунтується на раніше визнаних (визначених) митними органами рівнях митної вартості.
За результатами опрацювання документів прийнято рішення про коригування митної вартості від 01 жовтня 2025 року №UA101020/2025/000144/1 з обґрунтуванням причин коригування митної вартості (гр.33).
У рішенні зазначено причини неможливості застосування методів 2а і 2б, а саме у зв'язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методів 2в і 2г - в зв'язку з відсутністю основи для віднімання та додавання вартості.
Митну вартість товару визнано за резервним методом, із урахуванням обмежень, передбачених частини 3 статті 64 Митного кодексу України, яка ґрунтується на раніше визнаній (визначеній) митними органами митній вартості схожого товару: Товар №1 - МД № 25UA100190557135U3 від 03 квітня 2025 року і Товар №2 - МД № 25UA101020011115U3 від 07 квітня 2025 року з дотриманням принципів і критеріїв, визначених Угодою про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року.
Також 01 жовтня 2025 року митним органом оформлено карту відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA101020/2025/001034.
Не погоджуючись із коригуванням митної вартості товару вище вказаними рішенням та карткою відмовою, ТОВ «Автодозорливт» звернулося з цим позовом до суду.
Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Частиною 1 статті 246 Митного кодексу України у редакції, на час виникнення спірних правовідносин (далі - МК України) встановлено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Відповідно до частини 1 статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Положеннями частини 1 статті 257 МК України встановлено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.
У частині 6 цієї правової норми зазначено, що умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом, Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідно до пункту 341 частини 1 статті 4 МК України митні органи - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, митниці та митні пости.
Згідно статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що Фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до частин 1, 2 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 52 МК України встановлено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Згідно частини 4 статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини 10 цієї статті.
У частині 5 цієї правової норми надається визначення терміну ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Відповідно до частини 2 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.
Згідно частини 2 названої правової норми документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах 5 і 6 статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок - фактура (інвойс), або рахунок - проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Згідно частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Відповідно до частини 3 цієї правової норми у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
У пункті 1 частини 4 статті 54 МК України встановлено обов'язок митного органу здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Разом з тим, згідно частини 3 статті 53 МК України, якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено тощо.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 13 липня 2021 року у справі № 200/6521/20-а наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Суд зазначає, що Житомирською митницею в якості підстави для надання позивачем додаткових документів у повідомленні зазначено, що заявлена декларантом митна вартість товару є нижчою за вартість ввезених на митну територію України схожих товарів, а документи, подані для митного оформлення, містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Зокрема зауважує, що при митному оформлені встановлено, що товари задекларовано на умовах поставки FCA STOCK-ON-TEES (Велика Британія), разом з тим контракт та додаток до нього не містять точних відомостей пункту місця поставки узгодженому між двома сторонами. При цьому, в наданому разом з митною декларацією інвойсі № 2501 від 17 вересня 2025 року наявні наступні відомості: «FCA STOCK-ON-TEES», а в міжнародній автотранспортній накладній № 681025 від 24 вересня 2025 року в графі «Место и дата погрузки товара» наявні відомості «Kellington GB».
З огляду на зазначене у митного органу виникли сумніви у достовірності заявленої митної вартості товару.
З метою усунення таких сумнівів позивачу було запропоновано надати додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару, а саме:
виписку з бухгалтерської документації (в т.ч. для підтвердження транспортних витрат);
договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товару, митна вартість якого визначається;
рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією.
Декларант надав експортну митну декларацію та повідомив, що додаткових документів надати не може.
Наведене обумовило прийняття відповідачем рішення про коригування митної вартості, в якому зазначені доводи, що були викладені вище.
Надаючи оцінку твердженням митного органу, суд зауважує на таке.
Між позивачем, як покупцем та CVEXPORTDIRECT LІМІTЕD, як постачальником, 15 вересня 2025 року підписаний Договір №1-2025 (далі - Договір), який викладений одночасно англійською та українською мовами.
Відповідно до умов названого Договору продавець постачає, а покупець приймає та оплачує вживану техніку, обладнання та комплектуючих (далі - товар) на базисних умовах FCA (Інкотермс 2010), якщо інше не передбачено відповідним додатком до Договору, що являється невід'ємною частиною Договору. Конкретний перелік товарів та їх ціна, що постачається за цим Договором, строки постачання та інші умови, які не визначені текстом цього Договору, визначаються додатками до нього.
Згідно пункту 4.1 Договору протягом 24 годин від дати відвантаження товару зі складу постачальника, постачальник повинен відправити електронною поштою або факсом інформацію про відвантаження: інвойс.
17 вересня 2025 року сторонами підписаний додаток №1, в якому визначена техніка, яка становить товар у розуміння Договору, та її вартість, умови проведення оплати, а також закріплено, що ризик випадкової загибелі чи пошкодження товару переходить від продавця до покупця у момент передачі товару першому перевізнику відповідно до умов FCA (Інкотермс 2010).
Наданим до митного оформлення інвойсом від 17 вересня 2025 року №2501 у розділі «інші коментарі» міститься інформація про здійснення оплати протягом 365 днів та доставки на умовах FCA STOCK-ON-TEES, UK.
Наведене, на переконання суду, спростовує твердження позивача про те, що STOCK-ON-TEES, UK є місцезнаходженням продавця, а не місцем поставки придбаного товару.
При цьому, згідно CMR №681025 місцем навантаження визначено Kellington
Як установлено судом із загальнодоступних джерел відстань між STOCK-ON-TEES та Kellington становить більше 70 міль або більше 110 км.
Саме покликаючись на відсутність інформації про витрати на транспортування від STOCK-ON-TEES - місце поставки за умовами, визначеними в інвойсі, до Kellington - місце навантаження товару згідно CMR №681025, обумовило висновок митного органу про неможливість перевірки заявленої декларантом митної вартості імпортованого товару.
Підсумовуючи викладене суд приходить до висновку, що у митного органу були об'єктивні підстави сумніватися у розмірі вартості товару, який враховував декларант під час визначення митної вартості такого.
Додатково суд акцентує увагу, що під час розгляду справи позивач також не надав доказів, які б підтверджували зміну сторонами Договору місця поставки, зазначеного в інвойсі.
При цьому суд зауважує, що розмір витрат на транспортування від Kellington до міста Житомира митний орган під сумнів не ставив, а тому покликання позивача на те, що ним надані документи, які підтверджують такі витрати, не спростовує тверджень митного органу.
Наведене, на переконання суду, ставить під сумнів розмір витрат на транспортування, включених позивачем до митної вартості товару у митній декларації № 25UA101020032630U0.
Як зазначено вище, положеннями частини 3 статті 53 МК України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, згідно переліку, передбаченого цією частиною.
Суд зауважує, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. З цією метою вони мають повноваження витребувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України. Митниця може вимагати, а декларант має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності визначення митної вартості товару. Надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог митного органу щодо підтвердження митної вартості товарів.
Статтею 17 угоди про застосування статті VII ГАТТ, згода на обов'язковість якої надана Верховною Радою України, передбачено, що ніщо не повинно тлумачитися так, що обмежує або ставить під сумнів право митних адміністрацій упевнитися в істинності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданих для цілей митної оцінки.
Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2022 року у справі № 826/12901/17 зазначив, що відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнівів у достовірності наданої інформації.
Верховним Судом вже також сформована стала та послідовна судова практика, висновки якої, якщо їх систематизувати, зводяться до того, що обов'язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов'язаний надати документи за переліком, визначеним частиною 2 статті 53 МК України. Контролюючий орган вправі витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає контролюючому органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення митної вартості товару. Такі сумніви можуть бути зумовлені, зокрема неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, результату митного огляду цього товару, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.
Ураховуючи викладене, суд акцентує увагу, що витребування додаткових документів у позивача було обумовлене необхідністю оцінки наявних ризиків щодо можливого заниження митої вартості, необхідністю у зв'язку з цим перевірки інформації щодо правильності формування ціни на задекларований товар, а також підтвердження того наскільки обґрунтованим є декларування митної вартості товару за ціною, нижчою аніж та, що вже наявна в митного органу, а також законодавчо закріпленим правом митного органу упевнитись в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку поданих для цілей визначення митної вартості, яке кореспондується з обов'язком декларанта надавати відомості для підтвердження митної вартості, які повинні базуватися на підтверджених документально об'єктивних даних, та піддаватися обчисленню.
Як установлено судом, для підтвердження правильності визначення митної вартості товару імпортеру запропоновано надати, зокрема, виписку з бухгалтерської документації (в т.ч. для підтвердження транспортних витрат). Наведене, на переконання суду, свідчить про виконання відповідачем покладеного на нього обов'язку про витребування документів для спростування сумнівів.
Слід наголосити, що під час митного оформлення, декларант не надав документи, що підтверджують зміну місця навантаження товару, визначеного у наданих до митного оформлення документів.
Наведене, на переконання суду, дає підстави для висновку, що позивач не надав витребуваних документів, не спростував сумнівів митниці щодо заявленої митної вартості та не довів, що ним правильно здійснено розрахунки митної вартості, в тому числі обрано метод визначення митної вартості товарів, що не дало можливості митниці перевірити декларування всіх складових митної вартості у повному обсязі та стало підставою для визначення митної вартості не за першим методом, а інакше таку вартість визначити не було можливості.
Отже, зазначені недоліки у документах, викликали потребу відповідача у витребуванні додаткових документів, а вже їх ненадання стало підставою/для коригування митної вартості.
Таким чином, посадові особи Житомирської митниці при здійсненні контролю митної вартості імпортованого позивачем товару діяли в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України.
Зважаючи на наведені обставини, суд приходить до висновку, що відповідач мав об'єктивні сумніви щодо достовірності наданої декларантом інформації, оскільки документи, подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, містили недоліки та не містили всіх відомостей, що підтверджували числові значення складових митної вартості товару, а саме витрат на його транспортування, у зв'язку із чим у митного органу виникли обґрунтовані сумніви у правильності визначеної декларантом митної вартості, про що зазначено безпосередньо і в рішенні про коригування митної вартості, а позивач такі недоліки не усунув та не підтвердив задекларовану ним митну вартість.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16 серпня 2022 року у справі №40/10401/19 та від 02 травня 2024 року у справі №520/22458/23, а також Восьмого апеляційного адміністративного суду у постановах від 26 березня 2024 року у справі № 140/21563/23 та від 15 січня 2024 року у справі №140/2368/23 та Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року у справі №640/21794/20.
Відповідно до положень статті 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. При цьому кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною 4 цієї правової норми встановлено, що застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Положеннями статті 59 МК України визначено, що у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва; 4) виробник (частиною другою статтею 59 Митного кодексу України).
Ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.
У разі відсутності такого продажу використовується вартість операції з ідентичними товарами, що продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.
У справі, що розглядається, суд дійшов висновку, що в оскаржуваному рішенні відповідачем обґрунтовано зазначено про причини неможливості застосування до спірних правовідносин другорядних методів визначення митної вартості товарів, а саме: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість), що не заперечувалось позивачем під час судового розгляду справи.
У зв'язку з відсутністю можливості застосування попередніх методів (причини незастосування вказано в рішенні про коригування митної вартості) при здійсненні митної оцінки товару, задекларованого позивачем, відповідачем обґрунтовано застосовано резервний метод.
З урахуванням наведеного, у зв'язку з наявними розбіжностями та відсутністю обґрунтувань цих розбіжностей, митним органом цілком обґрунтовано прийнято рішення про коригування заявленої митної вартості товару та картку відмови у прийнятті митної декларації.
У контексті оцінки решти доводів сторін слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у цій справі.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач довів, що діяв в межах повноважень та в спосіб, передбачений законом.
Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд уважає, що у задоволенні позову належить відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись положеннями статей 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Автодозорливт» відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
09.04.26