09 квітня 2026 року м. Житомир справа № 240/26291/25
категорія 113080000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 06 листопада 2025 року №88, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі комісії даного відділу повторно розглянути заяву від 05 листопада 2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти відповідне мотивоване рішення про надання відстрочки на цій підставі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України), до якої додано перелік документів для підтвердження обставин, зазначених у заяві. Однак, відповідачем повідомлено позивача, що він не має права на отримання відстрочки від мобілізації. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Від ІНФОРМАЦІЯ_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що ухвалюючи рішення про відмову позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу, комісія ІНФОРМАЦІЯ_4 , комісія ІНФОРМАЦІЯ_4 виходила з того, що мати дітей не позбавлена батьківських прав, а рішення суду про розірвання шлюбу з матір'ю їх спільних дітей, в якому визначено щодо залишення дітей проживати з батьком, не є тотожним рішенню суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини (дітей), як того вимагає законодавство. Отже, за відсутності документів, визначених відповідним Порядком, позивач не підтвердив своє право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. З огляду на зазначене, ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 діяли в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_6 вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необгрунтованими та безпідставними, а позовну заяву такою, яка задоволенню не підлягає.
Відповідно до положень ст.ст. 257, 262 КАС України суд розглядає дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що 05.11.2025 позивач через Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП) звернувся із заявою до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для підтвердження права на відстрочку із зазначеної підстави позивач долучив наступні документи: свідоцтво про народження дитини ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 та свідоцтво про народження дитини ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 , копію рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 12.06.2025 у справі № 273/128/25 про розірвання шлюбу, копію ухвали Баранівського районного суду Житомирської області від 05.08.2025 про відкриття спрощеного позовного провадження у справі № 273/1210/25 про стягнення аліментів.
Заяву позивача було прийнято та зареєстровано ІНФОРМАЦІЯ_7 за вх. №55зв від 05.11.2025 та розглянуто на комісії з надання відстрочок від призову на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_4 .
За наслідками розгляду отриманих документів комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації громадянину ОСОБА_1 . Рішення комісії було оформлено протоколом від 06.11.2025 №88 та доведено до заявника у формі повідомлення від 07.11.2025 №2/6720.
У повідомлені №2/6720 від 07.11.2025 була зазначена причини відмови - «мати дітей не позбавлена батьківських прав».
Крім цього, 19.11.2025 позивач через Центр надання адміністративних послуг звернувся із заявою до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Для підтвердження свого права на відстрочку долучив такі документи: свідоцтва про народження дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , копію рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 12.06.2025 у справі № 273/128/25 про розірвання шлюбу, копію ухвали Баранівського районного суду Житомирської області від 05.08.2025 про відкриття спрощеного позовного провадження у справі № 273/1210/25 про стягнення аліментів, копію судової повістки у справі №273/1210/25, акт про встановлення фактичного місця проживання від 19.11.2025, складеного відділом благоустрою та житлово-комунального господарства Баранівської міської ради.
Заяву позивача було прийнято та зареєстровано ІНФОРМАЦІЯ_6 за вх. №551/зв від 20.11.2025 та розглянуто на комісії з надання відстрочок від призову на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_4 . На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації громадянину ОСОБА_1 . Рішення комісії було оформлено протоколом від 20.11.2025 №97 та доведено до заявника у формі повідомлення від 21.11.2025 №2656.
У повідомлені №2656 від 21.11.2025 було зазначено, що причиною відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є відсутність документів, що підтверджують право на відстрочку із зазначенням переліку документів, які підтверджують право на відстрочку з підстав, визначених пунктом 4 частини 1 ст.23 Закону.
Вважаючи відмову відповідача протиправною позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово було продовжено. Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону №3543-XII громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом.
Статтею 23 Закону №3543-XII для деяких категорій громадян встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який, зокрема, визначає процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення (далі - Порядок №560).
Відповідно до пунктів 56, 60 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Аналізуючи наведені норми Порядку №560 слід дійти висновку, що військовозобов'язаний має право на особисте подання на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку, а комісії, утворені при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зобов'язані вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки й фактично розглянути такі документи протягом семи днів з дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. Така комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за встановленою формою.
Пунктом 4 додатку 5 до Порядку №560 визначено вичерпний перелік документів, які дають право на відстрочку жінкам та чоловікам, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої (таких) дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, а саме: свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).
Як встановлено з матеріалів справи, за наслідками розгляду заяв від 05.11.2025, від 19.11.2025 комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 прийнято 07.11.2025 та 20.11.2025 рішення про відмову позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ у зв'язку із непідтвердженням поданими документами факту самостійного виховання та утримання дітей, оскільки мати дітей не позбавлена батьківських прав.
Судом встановлено, що позивачем до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації було додано наступний перелік документів: свідоцтва про народження дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , копію рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 12.06.2025 у справі № 273/128/25 про розірвання шлюбу, копію ухвали Баранівського районного суду Житомирської області від 05.08.2025 про відкриття спрощеного позовного провадження у справі № 273/1210/25 про стягнення аліментів, копію судової повістки у справі №273/1210/25, акт про встановлення фактичного місця проживання від 19.11.2025, складеного відділом благоустрою та житлово-комунального господарства Баранівської міської ради.
Копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та серії НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , підтверджено, що позивач є батьком, а їх матір'ю - ОСОБА_4 .
Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 12.06.2025 у справі № 273/128/25 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірвано. Після розірвання шлюбу неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 залишено проживати з батьком ОСОБА_1 .
Питання щодо позбавлення батьківських прав будь-кого із батьків зазначеним судовим рішенням не вирішувались.
Аналізуючи надані для розгляду комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 докази, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
За приписами статей 150, 155 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів, в той час як батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні, та мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Як визначено частинами 1-3 статті 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Пунктом 2 ч. 164 СК України передбачено, що підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути, зокрема, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Таким чином, мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Одним із способів виконання батьками обов'язку утримувати дитину є стягнення аліментів за домовленістю сторін або за рішенням суду.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Зокрема, мати або батько має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Факт відсутності участі батька або матері у вихованні дитини може бути підтверджений судом виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав або встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Отже, проживання батьків дитини окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з одним з них не впливає на обсяг прав та обов'язків батьків щодо виховання дитини. Не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку та не позбавляє права брати особисту участь у вихованні дитини.
Для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ законодавець визначає таку підставу, як факт самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків за рішенням суду, або коли запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою).
Згідно з частиною першою статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Частиною другою статті 74 КАС України установлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимість доказів).
Виходячи із зазначених критеріїв оцінки доказів, суд вважає, що документи, які були надані позивачем разом із заявою про надання йому відстрочки (рішення суду про визначення місця проживання дітей з одним з них, акт про встановлення фактичного місця проживання від 19.11.2025), не є тими доказами, які безумовно підтверджують факт самостійного виховання та утримання позивачем своїх дітей.
У постанові від 13.06.2018 за результатами розгляду справи №822/2446/17 Верховний Суд вказав на те, що розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з одним з батьків не доводить факт відсутності участі іншої особи (матері/батька) у вихованні дитини.
Питання щодо можливості розгляду справ про встановлення факту самостійного виховання дитини одним із батьків, що пов'язаний, в тому числі, з реалізацією права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, було предметом розгляду Верховного Суду у справі №201/5972/22.
Верховний Суд у названій постанові зазначив, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Тобто, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо, визначення місця проживання дитини із батьком, не можуть розцінюватися судом як самостійне виховання батьком дитини та бути підставою для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 4 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини. Тобто таке питання вирішується у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.
З урахуванням наведених вище правових норм, суд дійшов висновку, що визначення місця проживання дітей з позивачем згідно з рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 12.06.2025 у справі № 273/128/25 не доводить факт відсутності участі матері у вихованні дітей позивача. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б свідчили про статус позивача як батька, що самостійно виховує дитину віком до 18 років.
З огляду на викладене, суд вважає, що за наданими документами у Комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 не було підстав прийняти інше рішення.
Рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 06 листопада 2025 року №88, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством, яке врегульовує спірні правовідносини. Тому підстави для задоволення позову відсутні.
Водночас, позивач не позбавлений можливості повторно звернутись до відповідачів з приводу вказаного питання, належним чином обґрунтувавши підстави заяви та надавши необхідні докази, що підтверджують те, що мати дитини у дійсності не бере жодної участі у вихованні та утриманні дітей.
За приписами пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, разом із тим, якщо суб'єкт владних повноважень надасть докази правомірності свого рішення, то обов'язок спростувати такі докази покладається на позивача, що кореспондується із принципом змагальності сторін, закріпленому у ст. 3 КАС України.
Оскільки суд дійшов висновку, що у задоволенні даного позову слід відмовити повністю, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 КАС України, суд
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасувваня рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Майстренко
09.04.26