(про відмову у забезпеченні позову)
09 квітня 2026 року м. Житомир справа № 240/14238/26
категорія 113080000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Липи В.А., розглянувши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 ОМБР про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 ОМБР, в якій просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо проведення військово-лікарської комісії 06.03.2026 з порушенням встановленого порядку;
- визнати протиправним та скасувати висновок ВЛК від 06.03.2026 № 2026-0306- 2203-3179-7;
- визнати протиправним мобілізаційне розпорядження (наказ про прийняття на військову службу) відносно позивача, в частині, що грунтується на незаконному висновку ВЛК, без заперечення обов'язку позивача проходити військову службу;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 провести повторний медичний огляд позивача із залученням усіх необхідних лікарів-спеціалістів та проведенням обов'язкових додаткових методів обстеження з дотриманням вимог законодавства, та за результатами огляду визначити ступінь придатності позивача до військової служби.
Разом з позовною заявою представник позивача подав заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 та військовій частині, до якої направлено позивача, направляти позивача на виконання бойових завдань (в зону бойових дій) до проведення повторного медичного огляду у встановленому законом порядку та набрання законної сили рішенням суду та заборони військовій частині призначати позивача на будь-яку посаду, пов"язану з виконанням бойових завдань, до набрання рішенням суду законної сили. Обгрунтовуючи заяву про забезпечення позову представник позивача зазначив про очевидність, на його думку, ознак протиправності дій відповідачів.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд керується наступним.
За приписами частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини 2 статті 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно із положеннями частини 1 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
У відповідності до приписів частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 у справі № 420/5553/18 та від 13.07.2023 у справі № 640/16003/22.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими (репутаційними, службовими, іншими) наслідками.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 21.09.2023 у справі № 580/244/23.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
В контексті наведеного, оцінюючи доводи та аргументи заявника, суд зауважує, що вони не є достатніми та переконливими для висновку про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України.
За приписами Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №3543-XII), громадяни України зобов'язані виконувати конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у період особливого стану.
Особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (стаття 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1191 №1932-XII).
Відповідно до частини 1 статті 22 Закону №1932-XII, громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
За приписами частини 3 статті 22 Закону №1932-XII, під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).
Суд звертає увагу на те, що призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в Україні у зв'язку з введенням Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні воєнного стану, з метою запровадження та виконання заходів зазначеного правового режиму, спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, виконання Закону №1932-XII та Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію".
Проаналізувавши положення Закону №1932-XII та Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII, суд зазначає, що основним розпорядчим актом військового управління є наказ або розпорядження командира (начальника), який відповідно до військових статутів України віддається на правах єдиноначальності командира військової частини (начальника установи), що містить норми, обов'язкові для виконання підлеглим.
Відповідно до статті 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого наказом від 24.03.1999 № 551-XIV, право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження.
Згідно з пунктом 10 частини 3 статті 151 КАС України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Таким чином, обравши вказані заходи забезпечення позову, представник позивача фактично просить суд постановити ухвалу про заборону відповідачам приймати накази чи розпорядження щодо позивача, що не узгоджується з пунктом 10 частини 3 статті 151 КАС України.
Крім того, долученими до матеріалів справи та до заяви про забезпечення позову доказами не обґрунтовано очевидну протиправність рішень відповідачів.
Посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.
Відтак, застосування запропонованих заявником заходів забезпечення позову може свідчити про передчасний висновок суду про протиправність рішення, дій чи бездіяльності відповідачів, що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заява представника позивача про забезпечення адміністративного позову задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150, 151, 156, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Відмовити ОСОБА_1 у забезпеченні позову.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя В.А. Липа