Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 квітня 2026 року Справа №200/1847/26
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши у письмовому провадженні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду за позовом адвоката Зарубіна Максима Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
В провадженні Донецького окружного адміністративного суду перебуває справа за позовною заявою адвоката Зарубіна Максима Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та витребувано визначені судом докази по справі. Вирішено ряд процесуальних питань.
08 квітня 2026 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заявив клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач посилається на те, що позивач з 22 вересня 2017 року по 20 грудня 2025 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . У період з 22 вересня 2017 року по 20 грудня 2025 року, кожного місяця отримуючи грошове забезпечення, позивач мав реальну можливість дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Натомість, позивач не надав жодних доказів (заяв, запитів), що ним вчинялись будь-які активні дії з метою отримання інформації про складові його грошового забезпечення. Посилання позивача на те, що він так і не дізнався про порушення нарахування йому грошового забезпечення за період з 2018 по 2023 рік, оскільки не отримав відповіді на адвокатський запит (до частини не надходив) є необґрунтованим, оскільки про розмір виплаченого йому грошового забезпечення він дізнавався щомісячно, і не був позбавлений права під час проходження служби на звернення до відповідача про надання йому роз'яснень щодо складових виплаченого йому грошового забезпечення. Позивач у березні 2026 року звернувся до суду з вимогою зобов'язати відповідача нарахувати та сплатити індексацію грошового забезпечення та перерахунок грошового забезпечення за період з 22 вересня 2017 року по 20 грудня 2025 року, тобто, більш ніж через 7 років після того, як позивач дізнався (повинен був дізнатися) про порушення свого права. Відповідач зауважує, що позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутися до суду в межах встановленого строку. Відповідач вважає, що позивачем пропущено строки звернення до адміністративного суду, та поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду позивачем не наведено.
Вирішуючи заявлене клопотання відповідача, суд керувався наступним.
Частиною першою статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин першої, шостої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон №2352-IX) «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Відповідно до пункту 1 глави ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що з 22 вересня 2017 року по 20 грудня 2025 року позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20 грудня 2025 року №356 позивача з 20 грудня 2025 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, після чого він вибув до нового місця служби.
Тобто, станом на день звернення до суду із цим позовом позивач був дійсним військовослужбовцем та не звільнявся командиром Військової частини НОМЕР_1 з військової служби, його було лише виключено зі списків особового складу частини та переведено на службу в іншу частину.
Крім того, як вбачається із наданих представником позивача пояснень, із витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20 грудня 2025 року №356 позивачу 20 грудня 2025 року видано грошовий атестат, в якому, серед іншого, міститься інформація про оклад за військовим званням, посадовий оклад з інформацією про тарифний розряд та інформація про щомісячні і одноразові додаткові виплати.
Із цим позовом представник позивача звернувся до суду через підсистему «Електронний суд» 13 березня 2026 року.
Отже, у даному випадку, на спірні правовідносини розповсюджує дію норма частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 у справі №1-7/2024(337/24) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Так, рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 стосується частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка регулює трудові правовідносини, що тривають (про що неодноразово зазначено в тексті цього рішення), та є релевантним до спірних правовідносин.
З огляду на встановлені судом обставини, у суду відсутні законні підстави вважати, що позивачем пропущено строк звернення до суду із цим позовом, як це стверджує відповідач. Відтак, клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 118, 121, 122, 123, 161, 240, 243, 248, 251, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ухвалив:
1. В задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
2. Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя І.С. Молочна