09 квітня 2026 рокуСправа №160/1551/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача 1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача 2: Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до відповідача 1: ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), відповідача 2: Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-2, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій, з урахуванням уточнень прийнятих судом, просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 за відсутності у нього правового статусу військовозобов'язаного;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про виключення з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , згідно з інформацією, наявною у тимчасовому посвідченні;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , до списків особового складу, допущення його до проходження військової служби та утримання його на військовій службі за відсутності у нього правового статусу військовозобов'язаного;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести демобілізацію ОСОБА_1 , як особи, мобілізованої за відсутності у нього правового статусу військовозобов'язаного та з істотним порушенням вимог Конституції України і Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 26.07.2001 року був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за п.6 ч.6 ст.37 ЗУ «Про ВО і ВС», а саме виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Дані про це містяться в тимчасовому посвідченні № 4/663, видане 07.06.2023 року. Таким чином, він був повністю звільнений від обов'язку перебувати на військовому обліку. Отже, призов позивача на військову службу за мобілізацією здійснено за відсутності у нього правового статусу військовозобов'язаного, що свідчить про явну протиправність дій відповідачів. ОСОБА_1 будучи достеменно впевненим, що він виключений з військового обліку, приймаючи до уваги факт внесення відомостей непридатність до свого військового квитка мав правомірні очікування стосовно того, що відносно нього посадові особи відповідача будуть діяти у відповідності до вимог законодавства та належним чином виконувати покладені на них обов'язки щодо внесення інформації до Єдиного державного реєстру військовозобов'язаних про виключення позивача з військового обліку. Незважаючи на це, у 2025 році посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_4 фактично проігнорували правовий статус позивача, не здійснили перевірку підстав його перебування на військовому обліку та без будь-яких законних підстав організували проходження ним військово-лікарської комісії. За результатами ВЛК позивача було визнано придатним до військової служби , після чого наказом начальника ТЦК від 01.12.2025 №1312 його було призвано на військову службу за мобілізацією. При цьому: відсутні будь-які документи про відновлення військового обліку позивача; відсутні законні підстави для направлення особи, виключеної з військового обліку, на ВЛК; відсутні докази вручення позивачу мобілізаційного розпорядження та повісток у порядку, визначеному законом. Фактично призов позивача був здійснений поза межами правового поля, шляхом формального оформлення документів без урахування вимог закону. Оскільки позивач був виключений з військового обліку ще у 2001 році, направлення його на ВЛК є грубим порушенням вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та підзаконних нормативних актів. Будь-який висновок ВЛК щодо позивача не може створювати правових наслідків, оскільки сама процедура була ініційована незаконно. Наказ начальника ТЦК від 01.12.2025 №1312 був виданий: щодо особи, яка не має статусу військовозобов'язаного; без попереднього законного відновлення військового обліку; на підставі незаконно проведеної ВЛК. Військова частина, до якої був направлений позивач, повністю проігнорувала адвокатський запит, не надала жодної відповіді та жодного документа. Така поведінка, на думку позивача, є проявом протиправної бездіяльності та порушує: обов'язок суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно та відкрито; право позивача на отримання інформації про проходження ним військової служби; гарантії адвокатської діяльності. Внаслідок дій та бездіяльності відповідачів позивач був позбавлений: права не бути незаконно призваним на військову службу; права на правову визначеність свого статусу; права на доступ до офіційних документів щодо себе; права на ефективний судовий захист. На підставі викладеного позивач вважає зазначений наказ протиправним за своєю суттю та таким, що не може створювати юридичних наслідків для нього. Оскільки мобілізація позивача відбулася за відсутності самого суб'єкта мобілізації, подальше утримання його на військовій службі є: незаконним; таким, що порушує принцип правової визначеності; таким, що суперечить статтям 8, 19, 55 Конституції України. У цій ситуації позивач вважає єдиним законним способом відновлення порушених прав є його негайна демобілізація, як особи, призваної з грубим порушенням вимог закону.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, витребувано у відповідача-2 додаткові докази по справі.
20.02.2026 року до суду через систему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він не погоджується з доводами позивача та просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Відзив обґрунтовано тим, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 02 грудня 2025 року №1312 позивача було призвано до військової частини НОМЕР_1 . Оскаржуючи дії відповідача щодо призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, позивач загалом зазначає, що його було раніше виключено з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст. 37 Закону 2232-ХІІ, як раніше засудженого до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливого тяжкого злочину. Проте, 18 травня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-ІХ, яким було внесено зміни до Закону № 2232- ХІІ. У зв'язку із внесенням змін до Закону №2232-ХІІ було розширено коло осіб, щодо яких діє військовий обов'язок і які можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави. Вказаний закон поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, в тому числі й на тих, які були раніше виключені з військового обліку як засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Окрім того, у постанові від 05 лютого 2025 року по справі №160/2592/23, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що «..процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної па військову службу».
24.02.2026 року до суду через систему «Електронний суд» від відповідача-2 надійшла заява про виконання вимог ухвали суду від 09.02.2026 року та витребувані судом докази. Також у заяві відповідач-2 повідомив, що ОСОБА_1 , фактично прибув до ВЧ НОМЕР_1 для проходження військової служби та зарахований до списків особового складу.
Відповідач-2 своїм правом на подання відзиву на позов не скористався. Обґрунтувань неможливості подання відзиву у строк, встановлений судом, клопотань про продовження строку на подання відзиву надано не було.
За приписами частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_3 , виданого від 07.06.2023 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , призовною комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 зарахований у запас 11.05.2001 р. згідно ст.15/5 ЗЗВО.
Відповідно до граф 13 та 14 тимчасового посвідчення, позивач 26.07.2001 року виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_5 на підставі п.6 ч.6 ст.37 ЗУ «Про ВО і ВС».
01.12.2025 року солдат (запасу) ОСОБА_1 пройшов огляд ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 , за результатами якою визнаний здоровим та придатним до військової служби, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії №2025-1201-1419-0461-0 від 01.12.2025 року.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 02.12.2025 року №1312, відповідно до указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», з набранням чинності Указу Президента України №65/2022 «Про загальну мобілізацію», рядового ОСОБА_1 , 1981 року народження, військово облікова спеціальність та код згідно з обліком НОМЕР_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , призвано на військову службу від час мобілізації, на особливий період та відправлено до ВЧ НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.12.2025 року №353 солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, призначено на посаду оператора відділення зв'язку взводу зв'язку з штурмового батальйону ВЧ НОМЕР_1 за штатом воєнного часу, ВОС - 420543А. З 01.12.2025 року позивача зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення і визначено вважати його таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом згідно з 4 тарифним розрядом.
12.12.2025 року представник позивача направив на адресу ВЧ НОМЕР_1 запит про надання інформації та копій документів стосовно мобілізації позивача.
Листом від 25.12.2025 року №16995 ІНФОРМАЦІЯ_6 надав відповідь на запит представника позивача від 12.12.2025 року, в якій повідомив, що з огляду на воєнний став в державі та проведення загальної мобілізації, ОСОБА_1 був призваний наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 01.12.2025 року №1312, як такий, що підлягав мобілізації, адже був визнаний придатним військово-лікарською комісією та не мав права на відстрочку. З огляду на зміст, який містить службову інформацію, відсутня можливість надати копію наказу, довідку ВЛК надіслано представнику позивача.
Вважаючи протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо мобілізації ОСОБА_1 за відсутності у нього правового статусу військовозобов'язаного, а також протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу, допущення його до проходження військової служби та утримання його на військовій службі за відсутності у нього правового статусу військовозобов'язаного, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою, другою статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 "Про введення воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні" введений воєнний стан. У подальшому воєнний стан було неодноразово продовжено. На час розгляду справи воєнний стан триває.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з ч.ч 1-2 ст.1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону №2232-ХІІ).
Згідно ч. 7 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частин 4, 5 статті 22 Закону №3543-XII громадяни, які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з п. 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Відповідно до п. 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Отже, обов'язки щодо обліку військовозобов'язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього передбачені статтею 37 Закону №2232-XII.
Так, згідно п. 6 ч. 6 ст.37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до внесення змін 18.05.2024), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
У зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 (далі - Закон №3633-ІХ), редакція ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких пункт 6 частини 6 було виключено.
За змістом ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ у редакції, чинній станом з 18.05.2024, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Крім того, 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560).
Згідно з абзацем 3 пункту 4 розділу «Загальні питання» Порядку № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України.
Отже, з 18.05.2024 редакція ч.6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку, як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, більш того, з цього часу передбачена можливість особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, проходити військову службу.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Так, у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, дія нормативно-правового акта обмежена в часі: від набрання чинності та до моменту втрати юридичної сили.
За суб'єктним складом (коло осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта), нормативно-правові акти поділяються на: загальні (спрямовані на регулювання суспільних відносин за участю широкого загалу), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (встановлюють відступи від загальних чи спеціальних положень).
Зазвичай, дія нормативно-правового акта поширюється на кожного, хто перебуває в межах його територіальної юрисдикції та є учасником відносин, на які він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, також може визначатися за такими критеріями як гендерна приналежність, вік, фахова спрямованість (наприклад, військовослужбовець), стан здоров'я тощо.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах КАС ВС від 17.02.2020 у справі № 820/3113/17, від 19.09.2018 у справі № 814/4386/15.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Однак, у даному випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.
Варто зазначити, що законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави.
Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024, було зменшено перелік підстав для виключення з військового обліку шляхом внесення змін у Закон №2232-XII та виключено, зокрема, п. 6 ч. 6 ст. 37 цього Закону.
Внаслідок згаданих змін розширилося коло осіб, на яких поширюється військовий обов'язок, включно з тими, хто раніше був засуджений до позбавлення волі за тяжкі злочини.
Суд наголошує на тому, що законодавство не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину. Водночас такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов'язаних, на загальних підставах, передбачених частиною першою статті 37 Закону № 2232-XII, якщо відсутні передбачені діючою редакцією частини шостої статті 37 Закону №2232-XII підстави для виключення з військового обліку.
Таким чином, позивач був виключений з військового обліку на підставі чинної на той час редакції статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Водночас, нова редакція цієї статті від 18.05.2024 встановила нові правовідносини у виді нових підстав виключення з військового обліку, які почали діяти з 18.05.2024.
Наслідком нового унормування стало те, що якщо особа, яка була виключена на законних підставах з військового обліку, після того як такі підстави відпали і за умови, що вона відповідає законодавчо встановленим критеріям взяття на військовий облік, підлягає взяттю на такий облік. При цьому, нове взяття на військовий облік, слід розглядати не як продовження попередніх правовідносин під час дії яких особа була виключена з військового обліку, так як ці правовідносини завершились, а їх слід розцінювати як нові правовідносини, які виникли на підставі нової норми права.
Отже, після внесення 18.05.2024 вищезазначених змін у Закон №2232-XII ОСОБА_1 підлягав взяттю на військовий облік.
Доказів вчинення самостійних дій щодо постановки на військовий облік з 18.05.2024 позивач суду не надав. Із заявами про надання йому у встановленому законом порядку відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивач не звертався. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, оскільки за чинними нормами Закону №2232-XII позивач є старшим 25 років, не перебував на військовому обліку та є військовозобов'язаним, тому відповідач-1 на законних підставах поновив його на військовому обліку військовозобов'язаних та провів необхідні заходи щодо мобілізації.
У цій справі відсутні підстави для застосування зворотної дії закону, оскільки спірні правовідносини виникли після 18.05.2024, тобто після набрання чинності відповідними змінами до Закону № 2232-XII.
Водночас, виключення з військового обліку засуджених за тяжкий злочин до 18.05.2024 стосувалося лише військового обліку громадян та на цей час ця обставина не є підставою звільнення останніх від призову та проходження військової служби, оскільки на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
За наведених обставин, суд не вбачає протиправних дій відповідачів у спірних правовідносинах, а відтак і підстав для зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_4 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» ОСОБА_1 , згідно з інформацією, наявною у тимчасовому посвідченні, а також для зобов'язання військової частини НОМЕР_1 провести демобілізацію ОСОБА_1 .
Таким чином, суд вважає, що доводи позовної заяви не знайшли свого документального та нормативного підтвердження та спростовуються висновками суду, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо мобілізації ОСОБА_1 , а також дії військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу, допущення його до проходження військової служби є правомірними, а підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Інші доводи сторін не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведених обставин та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а тому в задоволення позовної заяви слід відмовити.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, підстави для стягнення з відповідача судових витрат пов'язаних з розглядом цієї справи відсутні, отже розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 241, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до відповідача 1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача 2: Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 09.04.2026 року.
Суддя О.М. Неклеса