Справа № 465/4867/24 Головуючий у 1 інстанції: Дзеньдзюра С.М.
Провадження № 22-ц/811/3792/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
07 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 жовтня 2025 року в складі судді Дзендзюри С.М. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
У червні 2024 року позивач ТОВ «Діджи Фінанс» звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №100889217 від 11.05.2021 в розмірі 34536 грн. 19 коп.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 11.05.2021 в Особистому кабінеті на офіційному веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» ОСОБА_1 подала Заявку на отримання кредиту №100889217. Відповідачці направлено електронне повідомлення (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введені якого відповідачка підтверджує прийняття умов Кредитного Договору № 100889217 від 11.05.2021. Таким чином відповідачка уклала Договір про споживчий кредит №100889217 від 11.05.2021 та на підставі платіжного доручення їй були перераховані кредитні кошти на Картковий рахунок в сумі 12500,00 грн.
30.09.2021 згідно умов Договору відступлення прав вимоги №09Т, ТОВ «МІЛОАН» відступило право вимоги за Кредитним Договором № 100889217 від 11.05.2021 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС».
Згідно із Договором відступлення права вимоги сума боргу перед Новим кредитором становить 34536,19 грн. з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 7985,00 грн.; заборгованість за відсотками 25363,18999 грн.; заборгованість за комісійними винагородами становить 1188,00 грн.; заборгованість за пенею 0 грн.
Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 своїх грошових зобов'язань, позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором у розмірі 34536 грн. 19 коп., а також відшкодувати понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 грн. 40 коп. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
Оскаржуваним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 22 жовтня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за Кредитним договором№100889217 від 11.05.2021 року в розмірі 34536 грн. 19 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 2422 грн. 40 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 6000,00 грн. витрта на правову допомогу.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , вважає незаконним та необгрунтованим.
В обгрунтування вимог скарги покликається на те, що суд розглянув справу без її участі, що позбавило її можливості надати пояснення, заперечення та захистити свої права.
Вказує, що суд не врахував її матеріального становища та той факт, що вона є одинокою матір'ю трьох дітей, двоє з яких неповнолітні. Її єдиним доходом є аліменти на дітей. Проживаючи з 2022 року у Німеччині отримує соціальну допомогу, офіційної роботи немає.
Окрім того, звертає увагу на те, що розмір заборгованості визначений неправомірно, оскільки вказана сума включає завищені тарифи, відсотки та комісію, що суперечить ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Додає, що судом не доведено належність передачі права вимоги від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Діджи Фінанс», у матеріалах справи відсутні належні докази правонаступництва, а також повідомлення її як боржника про відступлення права вимоги, що є порушенням ст. 516 ЦК України. Судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ст. 1048, 1050, 1054 ЦК україни, без урахування принципів справедливості, добросовісності та співмірності відповідальності.
Просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 жовтня 2025 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за кредитним договором, ціна позову є меншою тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.
Перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що 11.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 100889217. Згідно платіжного доручення №27550571 від 11.05.2021 року ТОВ «Мілоан» надало ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 125000 грн. шляхом перерахування вказаної суми на рахунок відповідачки, однак позичальник ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором не виконала, не повернула надані їй кредит в строки та на умовах, передбачених Кредитним договором, внаслідок чого у неї виникла заборгованість в розмірі 34536,19 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту - 7985 грн.; заборгованість за відсотками - 25363,19 грн.; заборгованість за комісійними винагородами - 1188 грн, яка у свою чергу не була сплачена ні первісному кредитору, ні позивачу у справі.
Перевіряючи оскаржуване рішення суду першої інстанції в межах заявлених вимог позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів враховує таке.
Як встановлено судом, 11.05.2021 в особистому кабінеті на веб-сайті ТОВ «МІЛОАН» (https://miloan.ua/) Костецька Є.В. подала заявку на отримання кредиту № 100889217.
ТОВ «МІЛОАН» направив відповідачці електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідачка підтвердила прийняття умов кредитного договору № 100889217 від 11.05.2021.
Відповідно до п. 1.2. Договору сума кредиту складає 12 5000,00 грн., у валюті: Українська гривня.
Відповідно до п. 1.3 Договору кредит надається строком на 10 днів з 11.05.2021 (строк кредитування).
Також, згідно з п. 1.5.1 Договору встановлена комісія за надання кредиту: 1250,00 грн., яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Відповідно до п. 1.5.2 проценти за користування кредитом: 1562,50 грн., які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Відповідно до п. 1.6 стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Згідно із п. 2.1 Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на Картковий рахунок.
Відповідно до копії платіжного доручення №27550571 від 11.05.2021, яке міститься в матеріалах справи, ТОВ «МІЛОАН» виконало свої зобов'язання та перерахувало відповідачці кошти у розмірі 12 500,00 грн.
Разом з тим, п. 2.3.1 договору визначено, що продовження вказаного у п.1.3. договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах таким чином:
Згідно із п. 2.3.1.1 Договору для продовження строку кредитування на пільгових умовах позичальник має вчинити дії, передбачені Розділом 6 Правил надання фінансових кредитів, що розміщені на веб-сайті. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил. Можливі періоди продовження строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту у відсотках від поточного залишку кредиту: 3 дні 3,00%; 7 днів 5,00% комісії; 15 днів 10,00% комісії. Якщо позичальник здійснює продовження строку (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою, визначеною п. 1.5.2 Договору.
Пунктом 2.3.1.2 Договору передбачено пролонгацію настандартних (базових) умовах. Так, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загаломне можеперевищувати 60днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позивальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється за кількістю днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) процентною ставкою, наведеною в п. 1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, які дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
У п. 4.2 розділу 4 договору сторони погодили, що у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору, в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.
Тобто, в даному випадку, кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
30 вересня 2021 року ТОВ «Мілоан» та позивач уклали Договір про відступлення права вимоги № 09Т.
За умовами цього договору до позивача перейшли права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені у реєстрі боржників, який формується згідно Додатку 1 та є невід'ємною частиною цього договору.
На підтвердження права вимоги до відповідача позивач надав документ з назвою «Витяг з додатку до Договору факторингу № 09Т від 30 вересня 2021 року», згідно з відомостями якого від ТОВ «Мілоан» до позивача перейшло право вимоги до відповідачки.
На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду документ з назвою «Відомості про щоденні нарахування та погашення», згідно з відомостям якого загальна сума заборгованості відповідачки становить 34536,19 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 7985,00 грн.; заборгованість за відсотками становить 25363, 19 грн.; заборгованість за комісійними винагородами становить 1188, 00 грн.; заборгованість за пенею становить 0 грн.
Позивачем вживалися заходи досудового врегулювання спору, зокрема позивач надав до суду Досудову вимогу від 27 вересня 2023 року.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виконання відповідачкою своїх зобов'язань з повернення коштів, як за тілом кредиту, відсотками та комісією у строк, визначений договором.
Відповідно, остання продовжила користуватись кредитними коштами, а тому пролонгація дії кредитного договору відбулась автоматично, що відповідає п. 2.3 договору.
Таким чином, між сторонами виник спір щодо належного виконання відповідачкою взятих на себе кредитних зобов'язань.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із диспозицією ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Згідно із ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже із аналізу означених норм матеріального права слід дійти висновку, що договір, який укладається його сторонами в електронній формі, безумовно повинен містити електронний цифровий підпис, зокрема, у конкретному випадку позичальника (відповідача). або електронний підпис одноразовим ідентифікатором сторони, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надісланий іншій стороні цього договору (позикодавцю).
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про укладення 11.05.2021 між ТОВ «Міолан» та ОСОБА_1 кредитного договору № 100889217, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 12500,00 грн.
Суд першої вважав, що надані позивачем на обґрунтування позовних вимог докази, містять відомості про укладений між сторонами договір та погоджені сторонами умови щодо розміру кредиту; розміру, порядку нарахування та погашення процентів за користування кредитом та прострочення погашення боргових зобов'язань; інші умови, що свідчать про фіксацію волі сторін договору кредитування. На цих документах наявний підпис відповідачки.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність позивачем права вимоги до відповідачки за кредитним договором № 100889217 від 11.05.2021. Разом з тим, зауважує, що відповідачка не заперечувала факту укладення кредитного договору з первісним кредитором.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Наведений позивачем розрахунок заборгованості відповідає погодженим між сторонами умовам договору, наявні у справі матеріали не містять доказів, які б такий розрахунок спростовували, і доводи апеляційної скарги про неправомірність заборгованості не заслуговують на увагу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину: вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У даній справі позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, як і презумпція правомірності його не спростована.
Згідно ч. 1 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
У п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК Українипередбачено можливість заміни кредитора у зобов'язанні внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), що являє собою договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ст. 512, 513 ЦК Українизаміна кредитора у зобов'язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором відповідного договору в тій же самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому боржник не бере ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є його стороною.
Відповідно до ч. 1ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, оскільки права вимоги відносяться до майна та є об'єктом права власності кредитора згідно зст. 190 ЦК України вони можуть вільно відчужуватися кредитором, а виходячи з аналізу ст.512, 513, 514, 516 та 517 ЦК України заміна кредитора в зобов'язанні, у тому числі і шляхом відступлення права вимоги, є особливим способом зміни зобов'язання на боці кредитора.
Статтями 516 та 517 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Аналіз означених норм дає підстави для висновку про наявність у нового кредитора підстав для виникнення обов'язку письмового повідомлення боржника про заміну кредитора та наданні останньому належних доказів.
На підтвердження вжиття заходів досудового врегулювання спору позивач надав до суду Досудову вимогу від 27.09.2023, яка була направлена відповідачу.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що матеріали справи містять належні, допустимі та достатні докази про передачу позивачу права вимоги за договором кредиту по позичальнику ОСОБА_1 , додатки до договору про відступлення прав вимоги міститься інформації про кредитний договір, за яким передається право вимоги, дані про особу-боржника, суму заборгованості та інші необхідні відомостей для такого виду договорів, є належними та допустимим доказами по справі на підтвердження права звернення ТОВ «ФК «Діджи Фінанс» із позовними вимогами до ОСОБА_1 .
Доказів того, що договір факторингу № 09Т від 30.09.2021, укладений між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» визнаний недійсними суду не надано, а тому колегія суддів вважає, що позивачем надано докази, які підтверджують ту обставину, що ТОВ «Діджи Фінанс» набув статус нового кредитора за договором споживчого кредиту № 100889217 від 11.05.2021 до відповідача.
Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із власним тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 07 квітня 2026 року.
Головуючий А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк