09 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/5250/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженої відповідальністю «БГМ-АГРО»
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026
у справі за позовом Товариства з обмеженої відповідальністю «ЗАКУПІВЛІ КОМ»
до Товариства з обмеженої відповідальністю «БГМ-АГРО»
про стягнення 336 435,64 грн,
19.03.2026 через підсистему «Електронний суд» до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженої відповідальністю «БГМ-АГРО» (далі - скаржник) на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 у справі № 910/5250/25.
Перевіривши доводи викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у цій справі, яке залишено без змін Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача неустойку у розмірі 336 424,62 грн. В іншій частині позову відмовлено.
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідною з частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 становить 3 028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у справі № 910/5250/25 є стягнення 336 435,64 грн неустойки за порушення зобов'язань за Договору поставки, що становить менше 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 (3 028,00 грн * 500 = 1 514 000,00 грн), у зв'язку з чим суд першої інстанції відкрив провадження у справі та вирішив здійснювати судовий розгляд справи у порядку спрощеного провадження (ухвала суду першої інстанції від 19.05.2025).
Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, за наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Проте, подана касаційна скарга не містить посилань на виключні випадки, передбачені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за яких судові рішення у справах з ціною позову, яка становить менше 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути переглянуто у касаційному порядку.
При цьому, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
За змістом частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Підстави касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, скаржник обґрунтовує порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції встановленим обставинам справи.
Верховний Суд зазначає, що під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги Товариства з обмеженої відповідальністю «БГМ-АГРО» взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.
Доводи, викладені в касаційній скарзі зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики.
Отже, Верховним Судом встановлено, що подана касаційна скарга містить лише посилання на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, однак не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за яких судові рішення у справах з ціною позову, яка становить менше 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути переглянуто у касаційному порядку.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
У контексті викладеного необхідно враховувати, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Отже, закон надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.
З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженої відповідальністю «БГМ-АГРО» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року №10-р(ІІ)/2023 щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (щодо процесуальних фільтрів касаційної інстанції) та визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (щодо ціни позову для визначення малозначних справ у цивільному процесі). Пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, які визнані неконституційними, утрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже зазначене Рішення Конституційного Суду України не стосується застосування положень Господарського процесуального кодексу України, а саме частини 5 статті 12 та пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та не визнає неконституційним процесуальні фільтри в касаційній інстанції.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, то клопотання Товариства з обмеженої відповідальністю «БГМ-АГРО» про зупинення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 у справі № 910/5250/25 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку слід залишити без розгляду.
Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженої відповідальністю «БГМ-АГРО» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 у справі № 910/5250/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак