судді Кібенко О.Р.
11 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 910/13039/24
1. Верховний Суд, розглянувши касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - ТОВ "Оператор ГТС") на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025, додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 (в частині задоволення заяви) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресивні нафтогазові технології" (далі - ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології") до ТОВ "Оператор ГТС" про стягнення 1 734 000,00 грн, вирішив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Оператор ГТС" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025, відкрите з підстави касаційного оскарження, визначеної п.3 ч.2 ст.287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), закрити, касаційну скаргу ТОВ "Оператор ГТС" залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
2. Не можу погодитися з ухваленим колегією суддів рішенням, виходячи з таких міркувань.
3. У цій справі ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Оператор ГТС" про стягнення 1 734 000 грн, посилаючись на те, що ТОВ "Оператор ГТС" всупереч умовам договору про закупівлю послуг та ст.27 Закону "Про публічні закупівлі" не повернуло суму гарантійного платежу, яку отримано як забезпечення виконання цього договору за банківською гарантією.
4. ТОВ "Оператор ГТС" заперечувало проти задоволення позову, стверджуючи про неналежне виконання ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" зобов'язань за договором, що є підставою для задоволення ТОВ "Оператор ГТС" (бенефіціаром) своїх вимог на умовах, визначених гарантією.
5. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, позов задовольнив та стягнув грошові кошти у розмірі 1 734 000 грн.
6. Рішення судів попередніх інстанцій, якими спір вирішено по суті, мотивовані таким:
- матеріалами справи підтверджується виконання ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" своїх зобов'язань за договором; акти приймання виконаних будівельних робіт за договором підписані представниками обох сторін без будь-яких зауважень щодо обсягу та якості виконаних робіт;
- ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" виконало роботи за договором із порушенням строків, у той же час, сторони не заперечують, що ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" зобов'язання/роботи за договором виконало у повному обсязі, а ТОВ "Оператор ГТС" ці роботи прийняло без будь-яких зауважень, що підтверджується підписаними актами приймання виконаних будівельних робіт та протоколом технічної наради з питань виконання умов договору;
- наявні підстави для повернення замовником (відповідачем) забезпечення виконання договору про закупівлю послуг після виконання учасником-переможцем договору, незалежно від доводів відповідача про неналежне виконання позивачем умов договору в частині строків виконання робіт;
- суди взяли до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, про те, що до правовідносин у цій справі підлягає застосуванню не лише Цивільний кодекс України (далі - ЦК) та Господарський кодекс України (далі - ГК), а і спеціальний закон - Закон "Про публічні закупівлі".
7. Крім того, суд першої інстанції додатковим рішенням та суд апеляційної інстанції додатковою постановою здійснили розподіл судових витрат на правничу допомогу.
8. ТОВ "Оператор ГТС" звернулося до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просило, зокрема, скасувати рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю; додаткове рішення та додаткову постанову скасувати та ухвалити нові рішення про відмову у задоволенні заяв про розподіл судових витрат на правничу допомогу.
9. ТОВ "Оператор ГТС" у касаційній скарзі в частині оскарження рішень судів попередніх інстанцій, якими спір вирішено по суті, вказало таке:
- існує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, зокрема висновку, викладеного в постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, щодо застосування ст.27 Закону "Про публічні закупівлі";
- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування ст.27 Закону "Про публічні закупівлі", ст.200 ГК, ст.560 ЦК, ст.563 ЦК з урахуванням ст.568 ЦК та ст.599 ЦК щодо припинення зобов'язання його виконанням.
10. Верховний Суд у постанові від 11.02.2026 виходив, зокрема, з такого:
- скаржник у контексті положень п.2 ч.2 ст.287 ГПК не навів вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду, викладених у пунктах 5.52-5.54 постанови від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, та інших зазначених постановах Верховного Суду щодо застосування ст.27 Закону "Про публічні закупівлі"; аргументи скаржника у цій частині фактично ґрунтуються на власному тлумаченні норм права та на незгоді з правовою позицією, викладеною у цих постановах;
- сформований Верховним Судом узагальнений висновок про те, що підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання договору, а не певне порушення строків його виконання, відповідає змісту такого забезпечувального заходу виконання зобов'язань як гарантія, ст.27 Закону "Про публічні закупівлі", а також загальним засадам цивільного законодавства, таким як справедливість, добросовісність і розумність, та не вбачає підстав відступу від вказаної правової позиції за наведених скаржником підстав;
- посилання скаржника на те, що наведені висновки Верховного Суду зроблені без урахування правової позиції, викладеної об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20, колегія суддів вважає також безпідставними, оскільки по-перше, у наведених скаржником постановах не міститься протилежних висновків щодо правової природи банківської гарантії та її значення у правовідносинах між принципалом, гарантом та бенефіціаром, по-друге, під час вирішення спору у справі №910/17772/20 перед судом постало питання, чи вправі гарант робити власні висновки щодо наявності чи відсутності обов'язку принципала, чи гарант зобов'язаний платити, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії застосування норм права; при цьому спір у справі №910/17772/20 виник між гарантом та бенефіціаром; водночас касаційний перегляд у постановах Верховного Суду, про відступ від висновків в яких зазначає скаржник, здійснювався щодо інших сторін спірних правовідносин (боржника і кредитора) та щодо інших питань, які входили у предмет доказування у спорі, а саме щодо наявності/відсутності виконання договору, забезпеченого гарантією, підстав для повернення гарантії тощо;
- доводи касаційної скарги, знову ж таки, зводяться до незгоди з висновком, наведеним Верховним Судом у постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, адже скаржник просить сформувати протилежний висновок, ніж той, що міститься у вказаній постанові, відповідно до якого, за подібних правовідносин (фактична сплата банком бенефіціару гарантії; встановлення обставин порушення строку виконання зобов'язання принципалом перед бенефіціаром; повне виконання умов договору), які виникли як у справі №910/12114/23, так і у справі №910/13039/24, повернення забезпечення виконання договору, отриманого бенефіціаром від гаранта у вигляді банківської гарантії за одностороннім правочином, є неможливим.
11. Не погоджуюсь із цією позицією, вважаю, що доводи, викладені скаржником у касаційній скарзі були обґрунтованими з огляду на таке.
12. Статтею 560 ЦК передбачено, що за гарантією банк, інша фінансова установа (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
13. Відповідно до ст.562 ЦК зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
14. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією (частини 1, 2, 3 ст.563 ЦК).
15. Ключовим питанням, яке постало у цій справі є те, чи банківська гарантія забезпечувала саме повне невиконання умов договору, чи неналежне виконання зобов'язань за договором (зокрема, зі своєчасного виконання проектних робіт).
16. За загальними умовами виконання зобов'язання, що містяться у ст.526 ЦК, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст.526 ЦК).
17. Відповідно до ст.610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
18. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК).
19. Як встановили суди попередніх інстанцій, 23.12.2022 ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" (як підрядник) та ТОВ "Оператор ГТС" (як замовник) уклали договір про закупівлю послуг, за умовами якого підрядник за завданням замовника зобов'язався надати послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів, а замовник - прийняти та оплатити такі роботи. Сторони також погодили склад, обсяги, вартість робіт та строки їх виконання.
20. У разі невиконання (неналежного виконання) підрядником своїх зобов'язань за цим договором замовник має право одержати задоволення своїх вимог, передбачених умовами цього договору та чинним законодавством України, на умовах визначених гарантією (п.10.9.5 договору).
21. 14.12.2022 ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" (як принципал) та Акціонерне товариство "Комерційний банк "Глобус" (далі - АТ "КБ "Глобус") (як банк-гарант) уклали договір про надання гарантії, за умовами якого гарант надає гарантії виконання договору з метою забезпечення належного виконання принципалом умов договору.
22. 14.12.2022 АТ "КБ "Глобус" (гарант) видало банківську гарантію, якою гарантувало належне виконання принципалом (ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології") зобов'язань з виконання договору та безумовно зобов'язалося після отримання вимоги бенефіціара сплатити йому повну суму банківської гарантії, за умови, що в тексті вимоги буде зазначено, що сума, яка вимагається, повинна бути сплачена у зв'язку з невиконанням/неналежним виконанням принципалом зобов'язань за договором.
23. Отже, сторони договору погодили, що належне виконання договору забезпечується банківською гарантією, яка підлягає виплаті не лише у разі невиконання підрядником зобов'язань за договором, а і у разі неналежного виконання зобов'язань за договором.
24. Суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" виконало свої зобов'язання за договором, водночас роботи за договором були виконані із порушенням обумовлених сторонами строків.
25. Хочу зауважити, що на порушення строку виконання робіт послідовно наголошувало і ТОВ "Оператор ГТС" як у відзиві на позов, так і у касаційній скарзі.
26. У цій справі суд попередніх інстанцій врахували постанову Верховного Суду від 25.09.2024 у справі №910/12114/23 та виходили з того, що підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання договору, а не певне порушення строків його виконання (неналежне виконання зобов'язань). Верховний Суд підтримав таку позицію судів.
27. Скаржник у касаційній скарзі зазначав про необхідність відступлення від висновку щодо застосування ст.27 Закону "Про публічні закупівлі", викладеного у постановах Верховного Суду від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, які зроблені стосовно того, що підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання договору, а не певне порушення строків його виконання.
28. Обґрунтовуючи наявність підстав для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, ТОВ "Оператор ГТС" посилалося на таке:
- у проаналізованих Верховним Судом у справі №910/12114/23 постановах від 21.02.2020 у справі №910/4460/19, від 14.01.2019 у справі №910/3777/18, від 20.06.2019 у справі №910/6433/18 було встановлено, що умовами договорів передбачалось надання переможцями закупівель в забезпечення їх виконання саме грошового забезпечення, а не банківської гарантії, як це має місце у цій справі; саме умовами цих договорів було передбачене повернення суми грошового забезпечення переможцю закупівлі з виконання ним умов забезпеченого договору;
- Верховний Суд у постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23 хибно ототожнив різні види забезпечення виконання договору про закупівлю (грошове забезпечення та банківська гарантія) та, фактично проігнорувавши положення статей 568, 599 ЦК, дійшов помилкового висновку про можливість та необхідність повернення банківської гарантії як забезпечення виконання договору шляхом стягнення коштів;
- у ст.27 Закону "Про публічні закупівлі" не передбачено повернення відповідних сум грошових коштів, а передбачено повернення саме забезпечення виконання договору; забезпеченням виконання спірного Договору виступає не грошова сума, а саме банківська гарантія.
29. Вважаю такі доводи скаржника обґрунтованими, з огляду на що колегії суддів було запропоновано передати цю справу №910/13039/24 на розгляд Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду (далі - Об'єднана палата). Однак, колеги не підтримали таку пропозицію.
30. Так, Верховний Суд у постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23 зазначив таке:
"5.52. До того ж до правовідносин у даній справі підлягає застосуванню не лише Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України, а і спеціальний закон - Закон України "Про публічні закупівлі", відповідно до частини другої статті 27 якого замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю, а також за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону; згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.
5.53. Тобто вказана норма Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб'єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачає момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, у той час як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору.
5.54. При цьому, невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 910/6433/18, від 21.02.2020 року у справі № 910/4460/19, від 14.01.2019 року у справі №910/3777/18".
31. Отже, Верховний Суд у постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23 вважав, що повернення банківської гарантії, якою забезпечується виконання зобов'язання за договором, здійснюється на підставі ст.27 Закону "Про публічні закупівлі", яка регулює забезпечення виконання договору про закупівлю.
32. Однак, інститут забезпечення виконання договору про закупівлю за своєю суттю відрізняється від інституту гарантії.
33. Забезпечення виконання договору про закупівлю - надання забезпечення виконання зобов'язань учасником перед замовником за договором про закупівлю (п.9 ч.1 ст.1 Закону "Про публічні закупівлі").
34. Замовник має право вимагати від переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі внесення ним не пізніше дати укладення договору про закупівлю забезпечення виконання такого договору, якщо внесення такого забезпечення передбачено тендерною документацією або в оголошенні про проведення спрощеної закупівлі. Розмір забезпечення виконання договору про закупівлю не може перевищувати 5 відсотків вартості договору про закупівлю (частини 1, 3 ст.27 Закону "Про публічні закупівлі").
35. Водночас у ст.546 ЦК вказано, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, гарантією, детальніше щодо якої передбачено у пар.4 гл.49 ЦК.
36. За гарантією банк, інша фінансова установа (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ст.560 ЦК).
37. Зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання (ч.1 ст.562 ЦК). Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові (ст.567 ЦК).
38. Таким чином, основною відмінністю забезпечення виконання договору про закупівлю (ст.27 Закону "Про публічні закупівлі") від гарантії (банківської гарантії, ст.560 ЦК) є суб'єктний склад.
39. Забезпечення виконання договору про закупівлю відбувається шляхом переведення коштів учасником (переможцем) закупівлі на користь замовника закупівлі, тобто між учасниками процедури закупівлі. Таке забезпечення передбачається тендерною документацією або в оголошенні про проведення спрощеної закупівлі.
40. Отже, суб'єктами забезпечення виконання договору про закупівлю є учасник (переможець) закупівлі та замовник закупівлі. А ні банк, а ні інша фінансова установа не виступають гарантом належного виконання договору у такому випадку.
41. Водночас механізм забезпечувального інституту гарантії передбачає укладення трьох правочинів:
- договір між бенефіціаром (боржником) та принципалом (кредитором), який спрямований на виникнення основного зобов'язання;
- договір між принципалом і банком чи іншою фінансовою установою, з якого у банку чи іншої фінансової установи виникає обов'язок щодо видачі банківської гарантії;
- видача гарантії на користь бенефіціара, яка є одностороннім правочином.
42. Отже, у механізмі забезпечувального інституту гарантії беруть участь три суб'єкти - бенефіціар, принципал та гарант (банк, фінансова установа).
43. На мою думку, Верховний Суд у постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23 помилково застосував положення ст.27 Закону "Про публічні закупівлі" до інституту банківської гарантії, оскільки забезпечення виконання договору про закупівлю (забезпечення виконання зобов'язань учасником перед замовником за договором про закупівлю) відрізняється від забезпечувального інституту банківської гарантії, за яким саме банк має зобов'язання з виплати коштів у випадку виконання умов гарантії, не втручаючись у відносини між бенефіціаром та принципалом (сторонами основного правочину).
44. Як з обставин справи №910/12114/23, так і з обставин цієї справи №910/13039/24 вбачається, що хоч сторони і уклали договір про публічну закупівлю, втім виконання такого договору забезпечувалося саме банківською гарантією, а не забезпеченням, передбаченим ст.27 Закону "Про публічні закупівлі".
45. Крім того, відмінними є обставини припинення зобов'язань за забезпеченням виконання договору про закупівлю та за гарантією.
46. Так, відповідно до ч.2 ст.27 Закону "Про публічні закупівлі" замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю: 1) після виконання переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю; 2) за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; 3) у випадках, передбачених ст.43 цього Закону; 4) згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.
47. У ч.1 ст.568 ЦК передбачено, що зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.
48. Оскільки суб'єкти, умови виникнення та припинення зобов'язань за забезпеченням виконання договору про закупівлю та за гарантією є різними, вважаю, що ототожнення цих двох інститутів є помилковим.
49. Як слушно зауважує скаржник, у цій справі умови договору не передбачали повернення суми грошового забезпечення переможцю закупівлі за наслідком виконання ним умов забезпеченого договору.
50. З урахуванням цього, вважаю, що неправильним є поширення ст.27 Закону "Про публічні закупівлі" на відносини, пов'язані з укладенням банківської гарантії.
51. Крім того, на мою думку, наведені вище висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, про те, що можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору суттєво звужують застосування такого інструменту як банківська гарантія, особливість якого полягає у забезпеченні саме належного виконання зобов'язань за договором, а також суперечать висновкам, викладеним у постанові Об'єднаної палати від 17.05.2024 у справі №910/17772/20, а саме, що банківською гарантією забезпечується саме виконання зобов'язання за договором.
52. Об'єднана палата розглядала питання можливості стягнення банківської гарантії саме за невиконання прийнятих зобов'язань за договором, а не за невиконання договору в цілому, та наголосила, що призначенням інституту гарантії (пар.4 гл.49 ЦК) є надання упевненості учасникам обороту в тому, що бенефіціар гарантовано і швидко одержить платіж, якщо надасть документи, передбачені гарантією, навіть у випадку, коли між принципалом і бенефіціаром існує спір щодо виконання зобов'язання. Запорукою тому має бути надійність банківської системи. Тим самим у разі виникнення спору щодо наявності чи відсутності боргу принципала останній та бенефіціар в частині стягнення боргу міняються місцями: не бенефіціар звертається до суду за стягненням боргу (бо він вже одержав від гаранта суму боргу, яку вважав наявною), а принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави (гл.83 ЦК) з огляду на відсутність боргу принципала.
53. При цьому, Об'єднана палата у постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20 вказала: якщо ж бенефіціар за відсутності основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, то таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом ч.1 ст.569 ЦК гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). Він вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК.
54. Отже, окремою категорією спорів, пов'язаних зі сплатою банківської гарантії, є спори, що виникають між принципалом і бенефіціаром про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом. У таких спорах мають досліджуватися правові підстави отримання бенефіціаром коштів від гаранта, зокрема, суди мають встановити, чи настав гарантійний випадок (порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією). Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.05.2025 у справі №910/1759/24.
55. Вважаю, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, не відповідають наведеному у постанові Об'єднаної палати від 17.05.2024 у справі №910/17772/20 підходу, а саме, що банківською гарантією забезпечується саме виконання зобов'язання за договором, а не лише виконання договору в цілому.
56. Саме тому, на мою думку, Верховний Суд повинен був передати цю справу №910/13039/24 на розгляд Об'єднаної палати для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, щодо поширення положень ст.27 Закону "Про публічні закупівлі" на відносини, пов'язані з укладенням банківської гарантії.
57. Водночас колегія суддів не підтримала цю пропозицію та за результатами розгляду касаційної скарги ухвалила постанову.
58. На мою думку, враховуючи 1) умови договору щодо можливості утримання замовником саме гарантії у випадку неналежного виконання підрядником своїх зобов'язань, 2) встановлені обставини щодо виконання ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" робіт за договором із порушенням строків, та 3) позицію Об'єднаної палати, викладену у постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20, сума гарантії не могла бути повернута ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" у зв'язку з неналежним виконанням ним зобов'язань за договором.
59. З урахуванням цього, вважаю, що Верховний Суд повинен був передати цю справу №910/13039/24 на розгляд Об'єднаної палати, а у випадку самостійного розгляду справи - касаційну скаргу задовольнити, оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Окрему думку складено відповідно до ч.3 ст.34 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О. Кібенко