09 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/11795/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 (у складі колегії суддів: Колесника Р.М. (головуючого), Сковородіної О.М., Тищенко А.І.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 (суддя Алєєва І.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудзапчастина"
до Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
про стягнення 98 939,17 гривень,
30.03.2026 через систему "Електронний суд" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 у справі № 910/11795/25.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з наступного.
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Частиною п'ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із частиною сьомою статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 установлюється у розмірі 3 028,00 грн.
Предметом позову у справі № 910/11795/25 є стягнення заборгованості у розмірі 98 939,17 грн, що є меншим 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 500 = 1 514 000,00 грн станом на 01.01.2025), а відтак у розумінні наведених положень Господарського процесуального кодексу України на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції у цій справі не може бути подано касаційної скарги, якщо не наведено обґрунтування підстав, що перелічені у пункті 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
У касаційній скарзі заявник посилався на те, що подана ним касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове значення для скаржника (підпункти "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287).
Скаржник в обґрунтування фундаментальності правового питання вказує, що на даний час не сформовано єдиної правозастосовчої практики щодо питання застосування частини другої статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі", статей 200, 562-563, 526, 610 Цивільного кодексу України у сукупності із положеннями у основному договорі чи у забезпеченні договору, зокрема у банківській гарантії щодо того, що саме забезпечується і випадки повернення такого забезпечення після його стягнення за гарантійним випадком.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд вже неодноразово викладав висновок щодо застосування статей 560, 563, 566 Цивільного кодексу України та пунктів 1, 4 частини другої статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі", в тому числі у сукупності із відповідними положеннями в основному договорі чи у забезпеченні договору, які безпосередньо регулюють відносини суб'єктів господарювання у процедурі публічних закупівель і чітко передбачають момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, тоді як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.03.2025 у справі № 910/11352/24, від 23.07.2025 у справі № 910/2024/24, від 11.09.2025 у справі № 910/279/25.
Таким чином, скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин, а аргументи скаржника зводяться до незгоди із прийнятими рішеннями і тому не свідчать про фундаментальність цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики.
Стосовно "виняткового значення" справи для учасника справи, то Верховний Суд раніше зазначав, що у даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
На думку скаржника, винятковість значення цієї справи для нього полягає в тому, що:
- застосоване судами попередніх інстанцій тлумачення норм права, що "неповернення сплаченої суми гарантії можливе лише у разі невиконання учасником умов Договору" призведе до втрати гарантією її основної функції, а саме покриття Замовнику ризиків часткового або неналежного виконання його контрагентом взятих на себе зобов'язань по Договору;
- наслідком такого тлумачення стане "дозволеність" невиконання сторонами умов укладеного договору, а також відсутність в Сторони "страху" відповідальності за часткове, неналежне виконання Договору, оскільки останній чітко усвідомлюватиме можливість повернення грошових коштів в судовому порядку.
- врахування судами хибного висновку, що "неповернення сплаченої суми гарантії можливе лише у разі невиконання учасником умов Договору" систематично спричиняє АТ "Укргазвидобування" прямі збитки у вигляді стягнутих за судовими рішеннями коштів та непрямі - у виді ігнорування переможцями закупівель своїх договірних обов'язків, у тому числі стосовно необхідності своєчасного виконання робіт за такими договорами, які, серед іншого, спрямовані на забезпечення захисту об'єктів критичної інфраструктури, що в умовах воєнного стану має значення для забезпечення енергетичної безпеки України, в тому числі, але не виключно, як щодо забезпечення видобутку природного газу, так і щодо виробництва електроенергії.
- така позиція Суду фактично звільнила Позивача від відповідальності за порушення взятих на себе зобов'язань по Договору, адже інші способи захистити свої права окрім подання касаційної скарги в АТ "Укргазвидобування" - відсутні.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що вказані доводи скаржника зводяться до незгоди із наявним правовим регулюванням та оскаржуваними судовими рішеннями у цій справі, і не свідчать про виключну важливість цієї справи для нього.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення підпункту "а" і "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих. Крім того, наведені скаржником в касаційній скарзі обставини не дають підстав для висновку, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
В той же час, посилання заявника в касаційній скарзі на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України можуть бути підставами касаційного оскарження судових рішень згідно з положеннями частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, проте не можуть розцінюватись Судом як виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини третьої зазначеної норми.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
За змістом пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Отже, закон надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.
Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" у справі № 910/11795/25, на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 234, 288, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 у справі № 910/11795/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко