09 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 908/785/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Калина"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.01.2026 (у складі колегії суддів: Чус О.В. (головуючий), Кощеєв І.М., Дармін М.О.)
та рішення Господарського суду Запорізької області від 30.05.2025 (суддя Проскуряков К.В.)
за позовом Концерну "Міські теплові мережі"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Калина"
про стягнення 436 219,85 грн,
01.04.2026 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Калина" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.01.2026 (повний текст складено 10.02.2026) та рішення Господарського суду Запорізької області від 30.05.2025 у справі № 908/785/25.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з наступного.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 31.03.2025 про відкриття провадження у справі, враховуючи, що предметом спору є стягнення 436 219,85 грн., та відповідно до вимог частин 1, 3, 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України ця справа не відноситься до виключного переліку категорій справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, суд першої інстанції дійшов висновку, що ця справа є малозначною та повинна розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно із частиною сьомою статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 установлюється у розмірі 3 028,00 грн.
Предметом позову у справі № 908/785/25 є стягнення заборгованості у розмірі 436 219,85 грн, що є меншим 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 500 = 1 514 000,00 грн станом на 01.01.2025), а відтак у розумінні наведених положень Господарського процесуального кодексу України на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції у цій справі не може бути подано касаційної скарги, якщо не наведено обґрунтування підстав, що перелічені у пункті 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
У касаційній скарзі заявник посилався на те, що суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (підпункти "г" пункту 2 частини третьої статті 287).
В обґрунтування вказаного твердження заявник зазначає, що приписами частини п'ятої статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тому, з урахуванням того, що ціна позову перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму, така справа не є малозначною. Окрім цього вказує, що до позовної заяви надано понад 70 аркушів додатків, які не можна належно дослідити у спрощеному позовному провадженні.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що відповідно до частини п'ятої статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, всупереч доводам скаржника, суд першої інстанції мав право визнати вказану справу малозначною.
Щодо обсягу додатків до позовної заяви, колегія суддів вказує, що сам по собі обсяг позовної заяви або додатків до неї не може свідчити про неможливість визнання справи малозначною.
В той же час, посилання заявника в касаційній скарзі на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України можуть бути підставами касаційного оскарження судових рішень, проте не можуть розцінюватись Судом як виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини третьої зазначеної норми.
При цьому з аналізу посилань у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду та на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, Суд доходить висновку про те, що вони фактично зводяться до незгоди із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та оцінкою доказів і не стосуються обґрунтування виключних випадків визначених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення підпункту "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
За змістом пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Отже, закон надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.
Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Калина" у справі № 908/785/25, на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 12, 234, 288, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Калина" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.01.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 30.05.2025 у справі № 908/785/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко