07 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 916/270/25
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду:
Зуєв В.А. - головуючий, Пєсков В.Г., Вронська Г.О., Малашенкова Т.М., Бенедисюк.М., Кібенко О.Р., Чумак Ю.Я., Рогач Л.І., Васьковський О.В.
розглядаючи касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 (колегія суддів: Поліщук Л.В. - головуючий, Богатир К.В., Таран С.В.) та рішення Господарського суду Одеської області від 14.07.2025 (суддя Волков Р.В.)
за позовом заступника керівника Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Окнянської селищної ради Подільського району Одеської області;
2) Південного офісу Держаудитслужби
до Товариства з обмеженою відповідальністю ?Котовський асфальтобетонний завод?
про визнання недійсною додаткової угоди до договору та стягнення штрафних санкцій,
1. Узагальнений зміст позовних вимог і підстав позову
1.1. Заступник керівника Подільської окружної прокуратури (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Окнянської селищної ради Подільського району Одеської області (надалі - Селищна Рада, Позивач 1) та Південного офісу Держаудитслужби (надалі - Держаудитслужба, Позивач 2) звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котовський асфальтобетонний завод" (надалі - ТОВ "Котовський асфальтобетонний завод", Відповідач), в якому просив:
- визнати недійсною додаткову угоду від 29.12.2023 № 1 до договору закупівлі від 19.10.2023 № 306, укладеного між Селищною радою та ТОВ "Котовський асфальтобетонний завод";
- стягнути з ТОВ "Котовський асфальтобетонний завод" на користь Селищної ради штрафні санкції у сумі 74 496,11 грн.
1.2. Обґрунтовуючи позов, Прокурор зазначає, що спірну додаткову угоду укладено всупереч вимогам пункту 4 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", статті 180 Господарського кодексу України та частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, оскільки нею необґрунтовано продовжено строк дії договору та терміни виконання робіт. У зв'язку з цим, за його позицією, відповідна додаткова угода суперечить вимогам закону і, відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України, підлягає визнанню недійсною. Також Прокурор посилається на прострочення виконання робіт на 163 дні, тобто за період з 01.01.2024 по 11.06.2024, що, на його думку, є підставою для стягнення пені та штрафу в загальному розмірі 74 496,11 грн.
2. Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.07.2025, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2025, у задоволенні позову відмовлено повністю.
2.2. За результатами оцінки наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та з урахуванням законодавства, що регулює спірні правовідносини, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Суди виходили з того, що обраний Прокурором спосіб захисту у вигляді визнання додаткової угоди недійсною є неефективним, а умовами договору між Селищною радою та ТОВ "Котовський асфальтобетонний завод" не передбачено застосування до останнього штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань. Також суди зазначили, що положення статті 231 Господарського кодексу України не регулюють спірні правовідносини.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені доводи
3.1. У касаційній скарзі заступник керівника Одеської обласної прокуратури (надалі - Прокурор, Скаржник) просить судові рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
3.2. В обґрунтування касаційної скарги Скаржник посилається на те, що суди неправильно застосували норми права за виключними випадками, які передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки:
- не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21, від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22, від 30.01.2024 у справі № 907/811/21, від 09.04.2025 № 904/2722/21, щодо застосування положень статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", пункту 19 Особливостей щодо документального підтвердження обґрунтованості підстав для внесення змін до істотних умов договору в частині строку виконання зобов'язання;
- не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 27.08.2025 у справі № 916/2984/24 щодо застосування статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України стосовно відсутності підстав поєднувати вимогу про визнання недійсними додаткових угод, якими внесено зміни до істотних умов договору в частині продовження строку виконання робіт, з вимогою про застосування реституції;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування вимог частини другої статті 231 Господарського кодексу України (чинної на час укладення договору) у подібних правовідносинах, а саме коли замовником робіт виступає орган місцевого самоврядування, а договір фінансується з місцевого бюджету.
3.3. У відзиві Відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення та зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними.
4. Підстави передачі справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
4.1. 11.02.2026 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу про передачу справи № 916/270/25 на розгляд об'єднаної палати для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.01.2026 у справі № 916/1199/25, ухваленої Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів.
4.2. Згідно з мотивами, наведеними в ухвалі від 11.02.2026, за встановлених судами у цій справі обставин оспорювана додаткова угода суперечить пункту 18.3 договору та пункту 4 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Такий висновок обґрунтовано тим, що погіршення погодних умов у грудні, діючи з розумною обачністю, сторони мали врахувати ще на момент укладення договору. Водночас матеріали справи не містять належного документального підтвердження існування об'єктивних обставин, які б зумовили продовження строку дії договору.
4.3. Водночас суди відмовили у позові з підстав обрання неефективного способу захисту порушеного права, оскільки визнання недійсною спірної додаткової угоди, навіть за встановлення судом обставин її невідповідності вимогам закону, в цьому випадку не є ефективним способом захисту, адже задоволення цієї позовної вимоги не здатне поновити будь-які права Позивача 1 та спричинить лише правову невизначеність у спірних правовідносинах між селищною радою та товариством.
4.4. При цьому суди попередніх інстанцій зазначили, що у договорі не передбачено жодних штрафних санкцій за порушення підрядником строку виконання зобов'язань, між сторонами не укладено будь-яких додаткових угод до договору щодо забезпечення виконання зобов'язань, жодна із сторін договору не є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; укладений між сторонами договір не є державним контрактом; джерелом фінансування підрядних робіт були кошти місцевого, а не державного бюджету. Зважаючи на це, суди дійшли висновку, що будь-які підстави для притягнення Відповідача до відповідальності у вигляді стягнення з нього штрафних санкцій у даному випадку відсутні.
4.5. Передаючи справу на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначила, що відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
4.6. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті).
4.7. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
4.8. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
4.9. Колегія суддів врахувала, що у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 викладено висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
4.10. Разом з тим, під час розгляду касаційної скарги у справі № 916/270/25 колегією суддів було з'ясовано, що Верховний Суд уже здійснював касаційний перегляд судових рішень у подібних правовідносинах.
Зокрема, Верховний Суд звернув увагу на те, що у справі № 916/1199/25 про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення штрафних санкцій між тими самими сторонами, що й у справі № 916/270/25, суд апеляційної інстанції також відмовив у позові з підстав обрання неефективного способу захисту, оскільки задоволення позовної вимоги про визнання недійсною додаткової угоди не здатне поновити будь-які права ради та спричинить лише правову невизначеність сторін договору у спірних правовідносинах. При цьому суд встановив, що укладений договір не є державним контрактом, сторони в договорі не узгодили жодних штрафних санкцій за порушення підрядником строку виконання зобов'язань та не укладали будь-яких додаткових угод до договору щодо забезпечення виконання зобов'язань, отже, зважаючи на положення статті 231 Господарського кодексу України, будь-які підстави для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення з нього на користь Ради штрафних санкцій, у цьому випадку відсутні.
Постановою від 15.01.2026 колегія суддів, що входить до складу судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 916/1199/25 скасувала постанову суду апеляційної інстанції та передала справу на новий розгляд з тих підстав, що такі висновки щодо обрання прокурором неефективного способу захисту порушених прав є необґрунтованими. Безпосередньо Верховний Суд зауважив, що визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України (пункт 65 постанови).
При ухваленні відповідної постанови колегія суддів урахувала висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 27.08.2025 у справі № 916/2984/24.
4.11. Наведене, на переконання колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зумовлює необхідність відступу від наведених вище висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15.01.2026 у справі № 916/1199/25, з урахуванням висновків Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, шляхом викладення правової позиції щодо неефективності обраного Прокурором способу захисту у подібній категорії справ про визнання недійсним додаткової угоди до договору щодо продовження строку його дії через відтермінування виконання робіт, котрі вже виконані та оплачені на час звернення з позовом, а договором сторони не передбачили відповідальності підрядника за прострочення виконання зобов'язання.
4.12. Відповідно до частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
4.13. З огляду на викладене, оскільки колегія суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду дійшла висновку про необхідність відступу від висновку щодо застосування, зокрема, статей 15, 16 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів, касаційна скарга Прокурора на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 14.07.2025 у цій справі підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду.
4.14. Відповідно до частини третьої статті 301 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Керуючись статтями 234, 235, 301, 302 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Прийняти до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 916/270/25 за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 14.07.2025.
2. Призначити до розгляду справу № 916/270/25 за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 14.07.2025 на 19 червня 2026 року о 11:00 у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №203.
3. Роз'яснити учасникам справи, що відповідно до частини третьої статті 196 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
4. Роз'яснити учасникам справи про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, зокрема, поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів відповідно до частини четвертої статті 197 Господарського процесуального кодексу України та Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21.
5. Участь у судовому засіданні для учасників справи не є обов'язковою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Зуєв
Судді В. Пєсков Г. Вронська
Т. Малашенкова І. Бенедисюк
О. Кібенко Ю. Чумак
Л. Рогач О. Васьковський