08 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/14570/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Фінансова компанія "Житло-інвест" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.)
від 27.01.2026
у справі №910/14570/24
за позовом Комунального підприємства "Фінансова компанія "Житло-інвест" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Прованс", від імені та в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Дельта плюс",
про стягнення коштів,
за участю представників учасників справи:
позивача - Самольотов І.І.,
відповідача - Липовенко Г.В.,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Комунальне підприємство "Фінансова компанія "Житло-інвест" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - КП "ФК "Житло-інвест", позивач) звернулось з позовною заявою до Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Прованс", від імені та в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Дельта плюс" (далі - АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Прованс", відповідач), про стягнення 16 658 913,44 грн 3% річних.
1.2. В обґрунтування позову позивач вказав, що відповідач у супереч умовам договору не попередив останнього про наявність обставин, що загрожували якості будівництва або придатності його результату, що є підставою для нарахування та стягнення з відповідача 3% річних за весь період безпідставного користування коштами з моменту їх отримання, тобто з 26.07.2021.
Правовою підставою позову визначено положення статей 173, 180, 193, 218, 222 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 536, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
2. Короткий зміст судових рішень, ухвалених за результатом розгляду справи по суті спору
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 у справі №910/14570/24 позов КП "ФК "Житло-інвест" задоволено частково. Стягнуто з АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Прованс" на користь позивача 4 931 190,30 грн 3% річних, в решті позову відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про існування обставин, що загрожували якості будівництва або придатності його результату щонайменше з 08.11.2023 (дата подання заяви до Київського окружного адміністративного суду про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії дозволу виконання будівельних робіт від 10.09.2021 №ІУ013210903187 на будівництво спірного об'єкта), а тому саме з цієї дати відповідач мав вжити заходів щодо повідомлення позивача про неможливість виконання договору від 13.07.2021. Проте позивача повідомлено про вказані обставини 24.06.2024 (відповідно до протоколу спільної наради), що вбачається з тексту додаткового договору про розірвання договору. Неповідомлення позивача про загрозливі обставини будівництва вказує на фактично кредитування відповідача на безвідплатній основі, оскільки за умови повернення сплачених грошових коштів з 08.11.2023, такі кошти могли б бути використані на інші цілі, зокрема на придбання житла у надійних забудовників.
Відтак, оскільки відповідач прострочив зобов'язання щодо своєчасного повідомлення позивача про існування загрози будівництва щонайменше з 08.11.2023, що потягло за собою прострочення грошового зобов'язання з повернення коштів фінансування, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних (нарахованих на суму фінансування об'єкта будівництва) за користування чужими грошовими коштами з 08.11.2023.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 у справі №910/14570/24 рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 змінено та викладено резолютивну частину в новій редакції, якою стягнуто з АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Прованс" на користь КП "ФК "Житло-інвест" 4 906 670,91 грн 3% річних.
2.3. Постановою Верховного Суду від 09.12.2025 постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 у справі №910/14570/24 скасовано, справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції вказав на необхідності чіткого встановлення правової природи грошових коштів, з'ясування строку настання обов'язку у відповідача повернути отриманий аванс, і враховуючи встановлені обставини застосувати відповідну норму права.
Також суд вказав на необхідності з'ясування таких обставин:
- чи була активною поведінка позивача щодо повернення грошових коштів, сплачених відповідачу за договором від 13.07.2021, тобто чи зверталося підприємство до товариства з відповідною вимогою, зокрема у письмовій формі;
- чи можна оцінювати бездіяльність відповідача, яка полягала у неповідомленні позивача про існування загрозливих обставин будівництва, зокрема з 08.11.2023 (дата подання заяви про забезпечення позову в адміністративній справі), як тотожну вимозі позивача повернути, сплачені ним грошові кошти, як активну дію саме підприємства;
- як корелюються умови додаткового договору від 28.06.2024 №3, яким розірвано договір від 13.07.2021, а саме щодо узгодження сторонами обов'язку відповідача повернути грошові кошти позивачеві у безготівковій формі не пізніше 90 робочих днів з дати підписання цього додаткового договору, з тим, що позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних з моменту перерахування коштів товариству, та висновками суду апеляційної інстанції про виникнення грошового зобов'язання з повернення сплачених за договором від 13.07.2021 коштів щонайменше з 08.11.2023 (дата звернення із заявою про забезпечення позову в адміністративній справі).
2.4. За результатом нового розгляду справи Північний апеляційний господарський суд постановою від 27.01.2026 у справі №910/14570/24 рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 скасував. Ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову КП "ФК "Житло-інвест" відмовив у повному обсязі.
Ухвалюючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ним не встановлено підстав для стягнення з відповідача процентів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України (за неправомірне користування грошовими коштами), оскільки після того як передбачена договором правова підстава для отримання коштів відпала, у зв'язку з розірванням договору, сума попередньої оплати у розмірі 235 160 515,80 грн була повернута позивачу в передбачені додатковим договором від 28.06.2024 №3 (про розірвання договору) строки. При цьому суд відхилив твердження позивача стосовно того, що внаслідок порушення відповідачем пункту 3.2.3 договору та непопередження про наявність обставин, що загрожували будівництву (подання 08.11.2023 заяви до Київського окружного адміністративного суду про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії дозволу виконання будівельних робіт від 10.09.2021 №ІУ013210903187 на будівництво об'єкта) призвело до втрати правової підстави подальшого утримання коштів, оскільки умови договору не містять положень про обов'язок повернення коштів позивачу внаслідок непопередження про відповідні обставини.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись із судовим рішенням суду попередньої інстанції, КП "ФК "Житло-інвест" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2026, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 4 906 670,91 3% річних.
3.2. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі відповідач із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 05.06.2020 у справі №922/3578/18, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 04.07.2018 у справі №910/18560/16, від 30.01.2019 у справі №755/10947/14-ц, від 03.07.2019 у справі №910/2415/18 (щодо застосування статей 530, 536, 625, 693 ЦК України).
3.3. У поданій касаційній скарзі відповідач, зокрема наголошує на такому:
- апеляційний суд неправильно ототожнив момент виникнення грошового зобов'язання з моментом укладення додаткової угоди про розірвання договору, тоді як грошове зобов'язання виникнуло раніше - з моменту втрати правової підстави утримання коштів унаслідок істотного порушення відповідачем умов договору;
- суд звузив зміст статті 625 ЦК України, розглянувши проценти як санкцію, що нараховується виключно після настання договірного строку повернення коштів, тоді як за своєю правовою природою проценти, передбачені цією нормою, мають компенсаційний характер і спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора у випадку неправомірного утримання грошових коштів;
- висновок про правомірність користування коштами до моменту розірвання договору ґрунтується на формальному підході та не враховує сутності зобов'язання, характеру порушення відповідачем обов'язку повідомлення та наслідків такого порушення для інтересів позивача;
- висновок апеляційного суду про те, що до закінчення строку будівництва об'єкта за договором, який мав тривати до 10.03.2025, не могло виникнути грошове зобов'язання, є юридично неспроможним;
- подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії дозволу виконання будівельних робіт і є обставиною, що загрожувала якості будівництва та придатності його результату, яка виникла не пізніше 08.11.2023;
- саме завдяки активним діям позивача, який самостійно дізнався про наявність загрозливих обставин та скликав нараду з відповідачем, в результаті якої була укладена додаткова угода № 3 про розірвання договору від 13.07.2021, позивач захистив свої інтереси та повернув свої грошові кошти;
- додатковий договір № 3 не створив грошове зобов'язання, а лише врегулював порядок і строк виконання обов'язку, який виник раніше;
- суд неправильно застосував принципи добросовісності та заборони суперечливої поведінки.
3.4. АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Прованс" 16.03.2026 через «Електронний суд» подало до Суду пояснення щодо касаційної скарги у справі №910/14570/24, в яких просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 залишити в силі, а касаційну скаргу КП "ФК "Житло-інвест" - без задоволення.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суд при ухваленні оскаржуваного судового рішення
4.1. Між ТОВ «КУА «Дельта Плюс», як компанією з управління активами, та АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Прованс», як фондом, 26.10.2016 укладено договір №06/16-УА про управління активами корпоративного інвестиційного фонду, за умовами якого фонд з метою проведення діяльності зі спільного інвестування доручає, а компанія з управління активами за винагороду приймає на себе зобов'язання щодо надання послуг з управління активами фонду від імені, в інтересах і за рахунок фонду.
4.2. Між АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Прованс», від імені, в інтересах якого та за рахунок якого на підставі договору про управління активами корпоративного інвестиційного фонду діє ТОВ «КУА «Дельта Плюс», та КП «ФК «Житло-Інвест» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 13.07.2021 укладено договір (зареєстрований в реєстрі за №978) (далі - Договір), предметом якого є набуття комунальним підприємством у власність житлових приміщень після завершення будівництва та прийняття об'єкта в експлуатацію, як вторинного житла в об'єкті нерухомості, яким є багатофункціональний комплекс, який буде побудований на земельних ділянках за адресою: вул. Шаповала, 1-3 у Солом'янському районі м. Києва.
Відповідно до пункту 1.3 Договору позивач зобов'язується сплатити кошти відповідачу на умовах, в обсягах та строки, що передбачені договором, а після реєстрації права власності позивачем на об'єкт інвестування, отримати свої житлові приміщення в об'єкті будівництва у власність.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що будівництво об'єкта здійснюється на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:72:186:0006, площею 1,1901 га; кадастровий номер 8000000000:72:186:0046, площею 0, 1866 га; кадастровий номер 8000000000:72:186:0067, площею 0,0803 га, що розташовані за адресою вул. Шаповала, 1-3 у Солом'янському районі м. Києва (колишня - вул. Механізаторів). Земельні ділянки належать на праві оренди на підставі рішень Київської міської ради від 11.10.2018 №1870/5934, від 11.10.2018 №1869/5933, від 20.09.2018 №1438/5502 та відповідно до договорів оренди земельних ділянок від 11.04.2019 №206, від 22.12ю2018 №1403, від 22.1.2018 №1405, посвідчених приватним нотаріусом Дем'яненко Т.М.
Згідно з пунктом 3.2 Договору відповідач зобов'язаний сприяти своєчасному процесу будівництва об'єкта шляхом фінансування технологічного циклу будівництва об'єкта, що складається з інвестування наступних етапів будівництва об'єкта: розробки та погодження проектної документації; підготовчого періоду будівництва; будівництва об'єкта; прийняття в експлуатацію та реєстрація права власності та передати позивачу у власність житлові приміщення в об'єкті будівництва, які визначені у додатку №2 до договору.
Пунктом 3.2.3 Договору передбачено зобов'язання відповідача своєчасно повідомляти позивача про наявність обставин, що загрожують якості будівництва або придатності його результату.
Відповідно до пункту 4.1 Договору ціна договору складає 235 160 515, 80 грн, з урахуванням додаткового договору від 26.02.2021 №2.
4.3. На виконання умов Договору позивач перерахував відповідачу 235 160 515, 80 грн, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю за період з 01.07.2021 по 20.11.2024.
4.4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2024 у справі №640/18911/22, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 12.09.2024, зупинено дію дозволу на виконання будівельних робіт від 10.09.2021 №ІУ013210903187 на будівництво об'єкта «Будівництво будівель готельного, офісного та багатофункціонального призначення на вул. Генерала Шаповала, 1-3 у Солом'янському районі», та заборонено ТОВ «Смарт-Девелопмент», ТОВ «Міськбудальянс» проводити будь-які будівельні роботи за адресою: вул. Генерала Шаповала, 1-3 у Солом'янському районі міста Києва до набрання законної сили рішенням у справі №640/18911/22.
4.5. У зв'язку із зупиненням дії дозволу на виконання будівельних робіт, що зумовило неможливість виконання Договору, 28.06.2024 між позивачем та відповідачем укладено додатковий договір №3, відповідно до протоколу спільної наради від 24.06.2024, яким сторони дійшли взаємної згоди розірвати договір від 13.07.2021 в повному обсязі.
Пунктом 2 додаткового договору від 28.06.2024 сторони передбачили, що у зв'язку із розірванням Договору відповідач зобов'язується в строк не пізніше 90 робочих днів з дати підписання угоди повернути позивачеві суму у розмірі 235 160 515, 80 грн без ПДВ у безготівковій формі.
4.6. Грошові кошти у розмірі 235 160 515, 80 грн повернуто відповідачем позивачу, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю.
4.7. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, виходив, зокрема з такого:
- строк будівництва об'єкта за договором мав тривати до 10.03.2025, а тому станом на момент розірвання спірного договору (28.06.2024) відповідачем не було допущено порушення обов'язку щодо передачі позивачу у власність житлових приміщень. Відтак користування відповідачем грошовими коштами вважається правомірним;
- з умов спірного Договору не вбачається, що сторонами було встановлено обов'язок відповідача сплачувати проценти від дня одержання цієї суми від позивача. Більше того, умовами Договору також не передбачено сплату процентів уразі порушення строку завершення будівництва, тоді як визначено можливість розірвання Договору та повернення відповідачем сплачених позивачем коштів;
- передбачена Договором правова підстава для отримання коштів відпала у зв'язку з розірванням Договору, сума попередньої оплати у розмірі 235 160 515,80 грн була повернута позивачу в передбачені додатковим договором №3 від 28.06.2024 (про розірвання договору) строки;
- не можна оцінювати бездіяльність відповідача, яка полягала у неповідомленні позивача про існування загрозливих обставин будівництва, як тотожну вимозі позивача повернути сплачені ним грошові кошти, та як наслідок, виникнення підстав для нарахування та стягнення з відповідача 3% річних;
- умови Договору не містять положень про обов'язок повернення коштів позивачу внаслідок непопередження про обставини, що загрожували будівництву;
- поведінка позивача є суперечливою, оскільки ані умовами спірного Договору, ані додатковими договорами №№1, 2 до Договору сторонами не встановлено обов'язку відповідача щодо повернення грошових коштів внаслідок невиконання положень пункту 3.2.3 Договору та обов'язку відповідача сплати процентів на суму оплати від дня отримання цієї суми. Також до моменту розірвання договору позивач не звертався до відповідача з вимогою про повернення спірної суми, тоді як в подальшому, вказуючи на безпідставність користування відповідачем грошовими коштами заявляє вимогу про стягнення 3% річних з моменту перерахування коштів товариству.
5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2026 для розгляду касаційної скарги у справі №910/14570/24 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.
Ухвалою Верховного Суду від 18.02.2026 відкрито касаційне провадження у справі №910/145750/24 за касаційною скаргою КП "ФК "Житло-інвест" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2026; справу призначено до судового розгляду.
5.2. Об'єктом касаційного оскарження є постанова Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 у справі №910/14570/24, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.
6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
6.3. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Так, скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, від 05.06.2020 у справі №922/3578/18, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 04.07.2018 у справі №910/18560/16, від 30.01.2019 у справі №755/10947/14-ц, від 03.07.2019 у справі №910/2415/18.
Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
6.4. Щодо суті спірних правовідносин
6.4.1. Колегія суддів відзначає, що у справі, яка переглядається, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 3 % річних, нарахованих на суму фінансування об'єкта будівництва у межах укладеного між сторонами Договору інвестування.
КП "ФК "Житло-інвест" в обґрунтування позову вказало, що відповідач під час дії Договору у супереч вимогам пункту 3.2.3 не повідомив позивача про обставини, що загрожували якості будівництва або придатності його результату, зокрема щодо подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову у справі №640/18911/22 шляхом зупинення дії дозволу виконання будівельних робіт на спірному об'єкті будівництва, що, у свою чергу, стало підставою для розірвання спірного Договору за згодою сторін та повернення позивачу сплачених коштів у повному обсязі.
Вказане, на переконання позивача, є підставою для нарахування 3% річних за безпідставне користування чужими грошовими коштами за весь період перебування таких коштів у відповідача.
6.4.2. Розглянувши вказані позовні вимоги, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
При цьому суд керувався тим, що ані умовами спірного Договору, ані додатковими договорами до Договору сторонами не встановлено обов'язку відповідача щодо повернення грошових коштів внаслідок невиконання положень пункту 3.2.3 Договору (непопередження про обставини, що загрожували будівництву) та обов'язку відповідача сплати процентів на суму оплати від дня отримання цієї суми.
Суд відзначив, що не можна оцінювати бездіяльність відповідача, яка полягала у неповідомленні позивача про існування загрозливих обставин будівництва, як тотожну вимозі позивача повернути сплачені ним грошові кошти, та як наслідок, виникнення підстав для нарахування та стягнення з відповідача 3% річних. У контексті наведеного, суд врахував, що строк будівництва об'єкта за договором мав тривати до 10.03.2025, а тому станом на момент розірвання спірного договору (28.06.2024) користування відповідачем грошовими коштами вважалось правомірним.
Відтак, ураховуючи, що правова підстава для утримання коштів передбачена Договором відпала у зв'язку з розірванням Договору за згодою сторін, з огляду на те, що сума попередньої оплати у повному розмірі була повернута позивачу в передбачені додатковим договором від 28.06.2024 №3 (про розірвання договору) строки, обґрунтовані підстави для задоволення позову відсутні.
6.4.3. Заперечуючи доводи та мотиви суду апеляційної інстанції, позивач посилається на неврахування судом висновків Верховного Суду щодо застосування статей 530, 536, 625, 693 ЦК України.
6.4.4. Отже, спірним у даному випадку є питання наявності / відсутності правових підстав для нарахування 3% річних за весь період користування забудовником грошовими коштами, які були сплачені позивачем у межах виконання Договору інвестування, з огляду на обставини розірвання такого Договору за взаємною згодою сторін.
6.5. Щодо подібності правовідносин
6.5.1. Оцінюючи висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, з огляду на предмет та підстави позову, а також мотиви з яких виходив суд попередньої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, колегія суддів відзначає, що:
1) у справі № 918/631/19 предметом спору було стягнення суми основного боргу, штрафу, процентів за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат, 3 % річних та пені, з огляду на неналежне виконання позивачем зобов'язання щодо перерахування відповідачу попередньої оплати за укладеним сторонами форвардним контрактом, а також порушенням відповідачем зобов'язань у частині поставки оплаченого бурштину-сирцю.
У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду виснувала, що правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу. При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України;
2) у справі №922/3578/18 предметом спору було стягнення заборгованості, 2% від суми боргу за кожен день прострочки, що є платою за користування чужими грошовими коштами, та інфляційних втрат з огляду на неналежне виконання договору поставки нафтопродуктів щодо своєчасної та повної оплати за поставлений товар.
Аналізуючи висновки Верховного Суду, на які у вказаній справі посилається скаржник, колегія суддів відзначає, що правова позиція у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України у справі №922/3578/18 є неактуальною, внаслідок відступлення (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18);
3) у справі №686/21962/15-ц предметом спору було стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за несвоєчасне виконання вироку Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22.06.2009 в частині стягнення 770 000 грн матеріальних збитків та 10 000 грн відшкодування моральної шкоди.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі зробила узагальнюючий висновок, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань;
4) у справі №910/18560/16 прокуратура звернулася до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління до Київської міської ради, ТОВ «Будтехнології» про визнання незаконним та скасування рішення ради «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Будтехнології» земельної ділянки для будівництва житлового комплексу з вбудованими і прибудованими соціально-побутовими приміщеннями та паркінгом на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва»; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між радою і ТОВ «Будтехнології»; визнання відсутнім у ТОВ «Будтехнології» права користування земельною ділянкою. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що рада, приймаючи оскаржуване рішення, вийшла за межі наданих їй повноважень та передала в оренду ТОВ «Будтехнології» земельну ділянку, яка відноситься до земель оборони та є державною власністю, без зміни її цільового призначення, а також за відсутності відмови землекористувача від права користування спірною земельною ділянкою.
У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему, зокрема щодо питання переходу права на земельну ділянку у зв'язку з набуттям іншими особами права власності на частину будівель військового майна в контексті застосування положень статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 ЦК України;
5) щодо посилання на постанови Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/14-ц та від 03.07.2019 у справі №910/2415/18, то слід відзначити, що такі відсутні у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому доводи касаційної скарги у означеній частині відхиляються Судом.
6.5.2. Проаналізувавши постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник та які окреслені вище, колегія суддів констатує, що на відмінну від справи, що переглядається, у жодній із наведених скаржником вище справ предметом спору не було питання правомірності нарахування та стягнення 3% річних за користування грошовими коштами у межах дії інвестиційного Договору (тобто з моменту перерахування коштів забудовнику та до моменту настання обов'язку відповідача щодо передачі позивачу у власність житлових приміщень), за умови розірвання такого Договору за згодою сторін. Як і не було аналогічним обґрунтування позовів у порівнянні із справою, що переглядається.
Відтак, ураховуючи критерії подібності, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже справи визначально відрізняються за предметами, підставами позову, за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту, а також фактично-доказовою базою (встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами), і тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення релевантними до обставин цієї справи.
Суд відзначає, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Судові рішення у даній справі ухвалені за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на предмет, підстави позову, а також фактично-доказову базу (подані сторонами докази), які не є аналогічними як у наведених скаржником справах. Доводи скаржника про їх неврахування зводяться до власного трактування таких висновків (без урахування змісту спірних правовідносин, конкретних обставин справи та наявних доказів у справі), що вочевидь не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у відповідності до приписів статей 236, 310 ГПК України.
Колегія суддів відзначає, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду, кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
Відтак, з огляду на обставини, які були предметом розгляду у даній справі, справи, зазначені скаржником, не є подібними до тієї, яка наразі переглядається судом касаційної інстанції за змістовим, суб'єктним і об'єктним критеріями.
Суд звертає увагу, що висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України є універсальними у своєму правозастосуванні та мають застосовуватися з урахуванням конкретних обставин справи.
Фактично ж доводи касаційної скарги у наведеній частині зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин (зокрема щодо правової підстави перерахування коштів, особливостей правовідносин у договірних зобов'язаннях щодо інвестування житлової забудови, обставин розірвання спірного Договору за згодою сторін, відсутності домовленостей між сторонам щодо сплати будь-яких сум за користування коштами тощо), та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позову. Однак Верховний Суд зауважує, що відповідно до приписів частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.6. Отже, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі у своїй сукупності, зважаючи на предмет та підстави позову, зміст фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача, оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, є неподібними.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду, та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
6.7. При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.
Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", заява №24402/02).
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підстави касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" (заява №6538/74) Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства "Фінансова компанія "Житло-інвест" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 у справі №910/14570/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Кібенко