07 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/8855/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Вронської Г. О., Кролевець О. А.,
розглянув касаційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2025
(суддя Усатенко І. В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026
(головуюча - Руденко М. А., судді: Барсук М. А., Пономаренко Є. Ю.)
у справі за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Класика Комфорту"
про стягнення 251 598,80 грн,
1. Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області (далі - позивач, скаржник) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Класика Комфорту" (далі - відповідач) про стягнення 251 598,80 грн.
2. Позов обґрунтовано тим, що 08.08.2023 між позивачем, як замовником, та відповідачем, як підрядником/виконавцем, укладено договір № 5К-23 про закупівлю робіт з капітального ремонту багатоквартирного будинку по вул. Михайла Грушевського, 1 у м. Вишгород Вишгородського району Київської області, зруйнованого внаслідок влучання ракети. На виконання договору 12.09.2023 замовником було сплачено підряднику 25 926 145,00 грн попередньої оплати, яка, за твердженням позивача, мала бути використана (погашена) або повернута підрядником на рахунок замовника в строк до 12.03.2023 (не пізніше 6-ти місяців з дати отримання підрядником попередньої оплати), а оскільки виконавець своєчасно не використав/не повернув суму авансу, то позивач просив стягнути з відповідача 251 598,80 грн неустойки нарахованої на підставі абзацу 5 пункту 16.2 договору, в редакції додаткової угоди № 6 від 11.03.2024 до договору, в розмірі 0,01% від суми невикористаної попередньої оплати за загальний період нарахування з 12.03.2024 до 12.09.2024.
3. 21.10.2025 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, яким у задоволенні позову відмовив повністю.
4. Суд першої інстанції виснував, що позивач помилково ототожнює строк для погашення попередньої оплати (початок перебігу якого він рахує з дати здійснення попередньої оплати, хоча договором початок перебігу означеного строку не передбачений) шляхом виконання робіт (підписання актів виконаних робіт) та строк для повернення суми попередньої оплати, однак договором не обумовлений строк, в який непогашена попередня оплата має бути повернута відповідачем, у зв'язку з чим застосуванню підлягають приписи частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Водночас позивачем була направлена відповідачу вимога про повернення суми попередньої оплати лише 21.02.2025, а неустойка на суму 251 598,80 грн нарахована за період з 12.03.2024 по 12.09.2024, тобто до дати пред'явлення такої вимоги і, відповідно, до виникнення у відповідача зобов'язання повернути суму попередньої оплати, що є підставою для відмови в позові.
5. 13.03.2026 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2025 скасував та прийняв нове рішення про часткове задоволення позовних вимог; стягнув з відповідача на користь позивача 31 997,67 грн неустойки, 383,97 грн судового збору за подання позову та 575,96 грн судового збору за подання апеляційної скарги; в іншій частині задоволення позову відмовив.
6. Апеляційний господарський суд виходив з того, що отриманий підрядником від замовника авансовий платіж у сумі 25 926 145,00 грн відповідач мав використати або повернути (відповідно до пункту 12.8 договору в редакції додаткової угоди № 4 від 12.02.2024) в строк до 12.08.2024, тож висновки суду першої інстанції про те, що договором не передбачений строк погашення/повернення підрядником суми попередньої оплати і застосуванню підлягають приписи частини другої статті 530 ЦК України є помилковими. Суд апеляційної інстанції зазначив, що несвоєчасне виконання підрядником вказаного обов'язку є підставою для стягнення з нього неустойки, яка погоджена сторонами абзацом 5 пункту 16.2 договору, в редакції додаткової угоди № 6 від 11.03.2024 до договору; факт порушення відповідачем своїх зобов'язань з погашення/повернення у визначений договором строк невідпрацьованої суми авансу, отриманого від позивача, є доведеним у встановлений апеляційним судом період, тож наявні підстави для стягнення з відповідача неустойки у розмірі 31 997,67 грн.
7. 02.04.2026 позивач надіслав до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
8. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
9. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
10. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
11. Позов у зазначеній справі подано у 2025 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 встановлено у розмірі 3 028, 00 грн.
12. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
13. Згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 12 ГПК України справа, що розглядається, є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн).
14. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
15. Отже, у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ГПК України.
16. Зокрема, за загальним правилом судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню (пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), і лише у визначених законом випадках такі рішення підлягають касаційному оскарженню, а саме:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
17. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.
18. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).
19. Скаржник зазначає, що подання касаційної скарги зумовлено тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми статей 526, 530, 629 Цивільного кодексу України і є необхідність для формування судом касаційної інстанції єдиної правозастосовчої практики щодо застосування зазначених норм права. Скаржник зазначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду та відбувається не однакове застосування зазначених норм права, даний факт породжує за собою порушення конституційних принципів рівності і справедливості, оскільки з правової позиції Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
20. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
21. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
22. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки у скарзі не наведено належних обґрунтувань та наявності неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.
23. У касаційній скарзі відсутні посилання на справи та їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформовано різну правову позицію щодо вирішення справ з аналогічними обставинами справи.
24. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
25. Верховний Суд звертає увагу, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
26. З огляду на зазначене Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.
27. Таким чином скаржник не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення 251 598,80 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
28. Суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини першої статті 293 ГПК України).
29. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/8855/25 за касаційною скаргою Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді Г. Вронська
О. Кролевець