8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" квітня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/4653/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погорелової О.В
при секретарі судового засідання Федоровій К.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків
до фізичної особи-підприємця Воротинцевої Інни Анатоліївни, м. Харків
про розірвання договору та зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників учасників справи:
позивача - Мамалуй М.О.
відповідача - не з'явився,
Позивач, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Воротинцевої Інни Анатоліївни, відповідач, в якому просить суд:
- розірвати договір оренди № 5137 від 30 січня 2020 року, який укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 14095412) та фізичною особою-підприємцем Воротинцевою Інною Анатоліївною (РНОКПП НОМЕР_1 );
- зобов'язати фізичну особу-підприємця Воротинцеву Інну Анатоліївну (РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 14095412) нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-6 загальною площею 98,2 кв.м в житловому будинку літ. "А-4" за адресою: м. Харків, вул. Конторська, буд. 12, протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по вказаному договору щодо повного та своєчасного внесення орендних платежів. Судові витрати, які складаються з витрат по оплаті судового збору у розмірі 4 844,80 грн та витрат на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 20 000,00 грн, позивач просить суд покласти на відповідача. Справу просить розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 29.12.2025 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.
У судовому засіданні 02.04.2026 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.
Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив. Про місце, дату та час проведення судових засідань відповідач повідомлявся належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду направлялись судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до позицій, висловлених у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №921/6/18 та у постанові від 21.03.2019 у справі №916/2349/17, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заг18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1-5 частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).
У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №922/4653/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
30.01.2020 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець за договором, позивач) та фізичною особою-підприємцем Воротинцевою Інною Анатоліївною (орендар за договором, відповідач) був укладений договір оренди №5137 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-6 загальною площею 98,2 кв.м. в житловому будинку літ. "А-4" (технічний паспорт від 26.11.2019), яке розташоване за адресою: місто Харків, вул. Конторська, будинок 12.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
Об'єкт оренди, визначений договором, був переданий орендодавцем орендареві згідно з актом приймання-передачі від 30.01.2020.
Згідно з п. 2.3 договору у разі припинення цього договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві майно у стані, не гіршому, ніж воно було одержане, з урахуванням нормального зносу, згідно з актом приймання-передачі в термін, що зазначений у листі про непролонгацію, рішенні суду чи визначений за згодою сторін.
Відповідно до п. 4.14 договору у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцю збитки в разі погіршення стану орендованого майна чи його втрати (повної або часткової) з вини орендаря.
Відповідно до п.п. 3.1 договору, вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і становить 333 290 грн без ПДВ станом на 03.01.2020.
Згідно п. 3.2 договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу (далі - Методика) Додаток 2 до Положення про оренду майна територіальної громади м. Харкова, затвердженої рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання №755/17 від 20.09.2017. Базова орендна плата становить за грудень 2019 року - 1 388,71 грн без ПДВ. Ставка орендної плати становить 5% у рік.
Відповідно до п. 3.8 договору розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї зі сторін у разі зміни Методики її розрахунку, централізованих цін і тарифів, затверджених у встановленому порядку, які безпосередньо впливають на розрахунок орендної плати.
Згідно п. 10.1 договору, цей договір діє з 30.01.2020 до 30.01.2030.
Згідно з п. 10.2 договору зміни та доповнення, що вносяться до договору, оформлюються додатковими угодами або договорами про внесення змін, які є невід'ємними частинами цього договору.
Договір може бути розірвано на вимогу однієї із сторін за рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством та умовами цього договору (п. 10.3 договору).
Як вказує позивач, рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання №755/17 від 20.09.2017, яким визначалися особливості передачі в оренду комунального майна на момент укладання договору, втратило чинність на підставі рішення 33 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 03.12.2024 №704/24, яким була затверджена нова методика розрахунку орендної плати, а також примірний договір оренди майна, що належить до комунальної власності Харківської міської територіальної громади.
Отже, внаслідок істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, базова орендна плата за січень 2025 року становила 4 353,12 грн. На підтвердження істотності зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, до позовної заяви доданий новий розрахунок орендної плати.
Наказом Департаменту економіки та комунального майна Управління комунального майна та приватизації від 31.03.2025 року №241 "Про внесення змін до договору оренди №5137 від 30.01.2020 вирішено: Відділу регулювання орендних відносин внести зміни до договору оренди № 5137 від 30.01.2020, укладеного з фізичною особою - підприємцем Воротинцевою Інною Анатоліївною на нерухоме майно - нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-6 загальною площею 98,2 кв.м., що розташовані в житловому будинку літ. "А-4", за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 12, шляхом укладання додаткової угоди з 01.01.2025; оприлюднити інформацію щодо прийняття рішення про внесення змін до договору на офіційному вебсайті Харківської міської ради в розділі "Користування комунальним майном. Оренда"; повідомити фізичну особу - підприємця Воротинцеву Інну Анатоліївну про обставини визначені в п. 1.1. цього Наказу.
29.09.2025 позивачем відповідачу було направлено лист №7895, в якому позивач вказував на те, що у зв'язку зі зміною Методики розрахунку орендної плати та порядку її використання за комунальне майно Харківської міської територіальної громади, відповідачу необхідно підписати додаткові угоди до договорів оренди, які визначають відповідні зміни та пропонував звернутись до Управління у відділ регулювання орендних відносин.
Проте, відповідач відповідь на лист не надав, додаткову угоду не підписав.
Позивач вказує, що з огляду на порушення зі сторони відповідача встановленого п. 10.2 договору порядку погодження змін та відсутність між сторонами письмової угоди про збільшення розміру орендної плати, у позивача виникло законне право звернутися до суду за захистом порушених прав шляхом розірвання договору та повернення орендованого приміщення з підстав істотних змін обставин, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За статтями 626-629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до ч.1-4 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата визначається за результатами аукціону. У разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України щодо державного майна та представницькими органами місцевого самоврядування - щодо комунального майна. У разі якщо представницький орган місцевого самоврядування не затвердив Методику розрахунку орендної плати, застосовується Методика, затверджена Кабінетом Міністрів України. Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Таким чином, ст. 652 ЦК України визначає чітко підстави та випадки можливості розірвання судом договору у зв'язку з істотною зміною обставин.
Закон пов'язує можливість розірвання договору одночасно з наявністю істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин, з яких сторони виходили, укладаючи договір.
Поняття "істотна зміна обставин" є оціночним. Критерії визначення цього поняття закріплені в абз. 2 ч. 1 ст. 652 ЦК України, яка встановлює, що зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
При цьому, за відсутності саме істотної зміни обставин, наприклад, у разі незначної їх зміни або при виникненні ускладнень у виконанні, які сторони могли б розумно передбачити, договір відповідно до положень ст. 652 ЦК України не підлягає розірванню як за згодою сторін, так і за рішенням суду.
Укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей, проте під час виконання договору можуть виникати обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.
При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникає під час виконання договору, проте лише істотна зміна обставин визнається підставою для пред'явлення вимоги про розірвання договору.
Отже, за загальним правилом у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сторін, що відповідає свободі договору. При цьому можливість розірвання договору може бути обмежена, а саме у випадку, коли інше передбачено договором або випливає із суті зобов'язання.
Водночас, договір у разі істотної зміни обставин може бути розірваним не лише за згодою сторін, а й на підставі рішення суду, зокрема, у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились. У такому разі суд при вирішенні питання на предмет можливості задоволення вимоги заінтересованої сторони має встановити факт зміни істотної обставини за наявності одночасно чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.
Застосування ст. 652 ЦК України є відображенням у договірних правовідносинах справедливості, добросовісності, розумності як загальних засад цивільного судочинства з огляду на ті обставини, що на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані фактори, що істотно порушують баланс інтересів сторін та суттєво знижують очікуваний результат для кожної зі сторін договору.
Існування одночасно чотирьох умов, що відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України є необхідними для встановлення ускладнень у виконанні, достатніх для розірвання договору, вимагає з'ясування змісту кожної окремо взятої умови.
Так, першою умовою є умова про те, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. Відповідно до цієї умови події, що нібито викликали ускладнення у виконанні договору і які можна назвати "істотною зміною обставин", повинні мати місце або стати відомими заінтересованій стороні після укладення договору. Названа умова є відсутньою якщо буде встановлено, що заінтересована у розірванні договору сторона знала про ці події і могла взяти їх до уваги в момент укладення договору, а не легковажно ігнорувати їх. Легковажно проігноровані події, які й створили ускладнення, або іншими словами "істотну зміну обставин", роблять неможливим для сторони, яка заінтересована розірвати договір, покладатися на ускладнення.
Друга умова - це умова про те, що зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення за всієї турботливості та обачності, які від неї вимагалися. Зазначена умова, з одного боку, вказує на характер причин, які зумовили зміну обставин, з іншого - передбачає оцінку поведінки заінтересованої сторони: чи могла вона усунути зазначені причини. Згідно з вимогами добросовісності виконання зобов'язань кожна зі сторін договору повинна вживати заходів щодо досягнення мети зобов'язання; вчиняти дії, направлені на полегшення виконання зобов'язання та уникати вчинення дій, які можуть обтяжити виконання зобов'язанням чи взагалі унеможливити його; не допускати порушення прав іншої сторони тощо. Тобто сторони мають докладати усіх зусиль для належного виконання договірного зобов'язання. Для відповідного обґрунтування вказаної умови суду необхідно належним чином проаналізувати умови укладеного сторонами договору та встановити належним чином обставини, які свідчили б про те, що сторона договору дійсно не може усунути обставин, які для неї істотно змінилися.
Третьою необхідною умовою є умова, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Для встановлення цієї умови слід довести порушення еквівалентності у відносинах сторін. Майнові інтереси сторін мають перебувати в збалансованому стані. Виконання договору за істотної зміни обставин може призвести до порушення цього балансу. При цьому фактор порушення співвідношення майнових інтересів сторін виступає не як суб'єктивний, а як об'єктивний критерій, фіксація якого здійснюється на підставі не стільки оцінки самими сторонами договору балансу своїх інтересів, скільки комплексного аналізу судом питання адекватності такої оцінки в умовах, що склалися.
Четвертою необхідною умовою є умова про те, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Випадки ускладнення у виконанні договору не можуть мати місця, якщо потерпіла сторона прийняла на себе ризик зміни обставин. Прийняття на себе ризику зміни обставин не обов'язково повинно бути прямо відображено у договорі, такий висновок може випливати із самого характеру та змісту зобов'язання.
Саме позивач при зверненні до суду з вимогами про розірвання договору насамперед повинен довести факт наявності передбачених чинним законодавством підстав для його розірвання.
Проте, у даній справі позивачем не доведено суду наявності жодної з обов'язкових умов, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України, які мають існувати одночасно.
Так, позивач не довів, що на момент укладення договору сторони виходили з того, що відповідні зміни не настануть, оскільки можливість перегляду орендної плати прямо передбачена умовами договору, нормативним регулюванням орендних відносин, а отже не могла бути непередбачуваною. Зміна розміру орендної плати не є тією обставиною, яка підлягає усуванню і яку позивач не міг би усунути при всій належній турботливості та обачності, оскільки вона є результатом адміністративного та договірного регулювання, випливає із суті орендних правовідносин та не є наслідком форс-мажорних чи надзвичайних подій. Так, із суті договору та звичаїв ділового обороту у сфері оренди комунального майна прямо випливає ризик зміни економічних показників та нормативних підходів до розрахунку орендної плати.
Позивачем також не доведено, що виконання договору на чинних умовах порушує співвідношення майнових інтересів сторін або позбавляє його того, на що він розраховував при укладенні договору, адже сам по собі перегляд на законодавчому рівні розміру орендної плати не свідчить про наявність обставин неможливості або надмірної обтяжливості виконання договору.
Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем наявності істотної зміни обставин (об'єктивних, непередбачуваних та незалежних від волі сторін подій) та наявності передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України обов'язкових умов в їх сукупності, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин даної статті та розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин.
Перевіряючи наявність правових підстав для розірвання договору у зв'язку з порушенням зі сторони відповідача п.10.2, суд зазначає наступне.
Умови розірвання договору сторони погодили у п.10.3 договору, де передбачили, що договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням суду у випадках передбачених законодавством та умовами цього договору.
У п. 7.2 договору сторони погодили випадки наявності у позивача права вимагати розірвання договору, але там також не має тієї підстави, на яку посилається позивач, в обґрунтування позову.
Пункт п.10.2 договору, на який посилається позивач, містить лише приписи щодо порядку внесення змін до договору де сторони визначили, що зміни та доповнення, що вносяться до договору оренди, оформлюються додатковими угодами або договорами про внесення змін, які є невід'ємними частинами договору.
Відповідний п.10.2 договору не містить підстав для розірвання договору, як і не містить певних обов'язків, невиконання яких можуть бути підставою для розірвання договору.
Із тих обставин, на які посилається позивач, обґрунтовуючи свій позов, судом вбачається, що позивач незгодний з тим, що після зміни Методики розрахунку розміру орендної плати відповідач не підписав додаткову угоду про зміну відповідного розміру. Однак належного обґрунтування наявності правових підстав для можливості автоматичного розірвання договору через наявність відповідних обставин, як і доказів того, що позивач зробив всі необхідні відповідно до закону дії для погодження сторонами всіх умов спірного договору та приведення їх відповідно до приписів чинного законодавства, суду надано не було.
Крім того, як зазначалося вище по тексту рішення, 29.09.2025 позивачем відповідачу було направлено лист №7895, в якому позивач вказував на те, що у зв'язку зі зміною Методики розрахунку орендної плати та порядку її використання за комунальне майно Харківської міської територіальної громади, відповідачу необхідно підписати додаткові угоди до договорів оренди, які визначають відповідні зміни та пропонував звернутись до Управління у відділ регулювання орендних відносин. Вказаний лист був направлений на дві адреси: поштову адресу: вул. Холодногірська, буд.5, кв.26, м. Харків, 61098 та адресу оренди: вул. Конторська, 12, м. Харків, 61052. Проте, як встановлено судом, юридичною адресою ФОП Воротинцевої І.А. є: АДРЕСА_1 . Отже матеріали справи не містять доказів направлення на юридичну адресу ФОП Воротинцевої І.А. повідомлення про внесення зміни до договору оренди № 5137 від 30.01.2020.
При цьому, суд зауважує, що лист позивача від 10.03.2026 №2184, наданий до суду 12.03.2026, в якому позивач вказував на те, що у зв'язку зі зміною Методики розрахунку орендної плати та порядку її використання за комунальне майно Харківської міської територіальної громади, відповідачу необхідно підписати додаткові угоди до договорів оренди, які визначають відповідні зміни та пропонував звернутись до Управління у відділ регулювання орендних відносин, не може бути прийнятий судом в якості доказу належного повідомлення відповідача, оскільки направлений відповідачу та поданий до суду вже під час розгляду справи у суді.
Звернення особи до суду з позовною заявою полягає у реалізації права заявника на захист своїх вже порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, при цьому позивач, як особа яка звертається до суду, має довести, що станом на час такого звернення, його права у конкретних спірних правовідносинах були порушені, не визнані чи оспорювані.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розірвання спірного договору, виходячи із тих підстав, на які посилається позивач, в обґрунтування позову.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розірвання спірного договору, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-6 загальною площею 98,2 кв.м в житловому будинку літ. "А-4" за адресою: м. Харків, вул. Конторська, буд. 12, протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили, також задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612, 651, 652 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Позивач - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, 16, код ЄДРПОУ 14095412).
Відповідач - фізична особа-підприємець Воротинцева Інна Анатоліївна ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Повне рішення підписано 09 квітня 2026 року.
СуддяО.В. Погорелова