Виноградівський районний суд Закарпатської області
Справа № 299/1102/26
09.04.2026 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області у складі: головуючий - суддя ОСОБА_1 , секретар судового засідання ОСОБА_2 , за участі прокурора Виноградівського відділу Берегівської окружної прокуратури ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисника адвоката ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника адвоката ОСОБА_7 , при перекладачі ОСОБА_8 ,
У відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Виноградівського районного суду Закарпатської області у рамках кримінального провадження №12025071160000690 від 15.11.2025 про обвинувачення ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України,
розглянувши клопотання адвоката ОСОБА_7 , представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про скасування арешту майна, про скасування арешту майна,
08.04.2026 адвокат ОСОБА_7 , представник ОСОБА_9 , подав клопотання про скасування арешту майна у вказаному кримінальному провадженні.
Просить суд скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 05.03.2024 у справі №307/113/26, на автомобіль та грошові кошти в іноземній валюті; повернути автомобіль ОСОБА_9 , а грошові кошти - ОСОБА_6 .
Клопотання обґрунтовано тим, що ухвалою слідчого судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 05.03.2024 у справі №307/113/26 накладено арешт на майно у кримінальному провадженні №12025071160000690 від 15.11.2025: автомобіль, власником якого є ОСОБА_9 , та грошові кошти в іноземній валюті. Арешт накладався з метою збереження речових доказів. Це майно не зберегло на собі слідів злочину, не було предметом дослідження чи експертизи, автомобіль та кошти не несуть доказового значення, не можуть бути використані як докази. Тому потреба в арешті відпала, а його подальше застосування порушує права третіх осіб. Обмеження права ОСОБА_9 користуватися автомобілем є непропорційним втручанням держави у право на володіння майном: ОСОБА_9 виховує сина - дитину з інвалідністю, який постійно відвідує лікувальні та навчальні заклади для отримання медичної, педагогічної та корекційної допомоги, для чого необхідний транспортний засіб.
У судовому засіданні представник третьої особи підтримав клопотання та просив задоволити.
Обвинувачений не заперечив.
Прокурор заперечив проти задоволення клопотання, бо автомобіль та грошові кошти як речовий доказ належить дослідити в ході судового розгляду справи.
Заслухавши думку учасників кримінального провадження, вивчивши зміст клопотання та дослідивши додані письмові докази, суд вирішив наступне.
Суд встановив, що у рамках кримінального провадження №12025071160000690 від 15.11.2025 ухвалою слідчого судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 05.03.2024 у справі №307/113/26 за клопотанням слідчого з метою збереження речових доказів накладено арешт на майно, зокрема, на грошові кошти в іноземній валюті (12000 Чеських крон, 235 Євро, 20 доларів США), та автомобіль марки «BMW» моделі «Х-3», державний номерний знак НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить ОСОБА_9 .
За змістом ухвали, арешт накладено у рамках кримінального провадження, розпочатого за відомостями про кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.332 КК України. Майно, на яке накладено арешт, було виявлено та вилучено в ході огляду місця події 14.01.2025. Це майно постановою слідчого від 14.01.2026 визнано речовими доказами у кримінальному провадженні та передано на зберігання до камери зберігання речових доказів Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області, а автомобіль - на майданчик Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області.
Власник арештованого автомобіля ОСОБА_9 не є обвинуваченою у кримінальному провадженні чи іншим учасником.
Суд встановив, що власниця автомобіля виховує дитину з інвалідністю, яка потребує постійного стороннього догляду та регулярного медичного супроводу. Змушена систематично відвозити дитину до лікувальних та навчальних закладів для отримання медичної, педагогічної та корекційної допомоги. Зі слів заявниці, вказаний транспортний засіб є єдиним у її розпорядженні. Забезпечення належних умов для розвитку та лікування дитини вимагає значних часових ресурсів, а також безпосереднього використання арештованого майна, зокрема автомобіля та грошових коштів, для задоволення життєво необхідних потреб сім'ї.
Відповідно до ч.3 ст.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч.3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як передбачено ч.1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.
Згідно ч.1 ст. 172 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.
Забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України є головним обов'язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що оскільки арешт накладено з метою збереження речових доказів, вилучене майно визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні, арешт накладено обґрунтовано. Триває судовий розгляд обвинувального акту.
Суд констатує, що гроші як речові докази, у разі якщо за результатами судового розгляду кримінального провадження буде встановлено, що вони відповідають критеріям, визначеним пп.1,2,5,6 ч.9 ст.100 КПК України, підлягають конфіскації. Тому, з огляду на характер грошей як родових речей, з метою їх збереження як речового доказу необхідним є заборона користування ними. Тому застосований вид арешту майна відповідає завданню арешту та є необхідним для виконання цього завдання. Клопотання у цій частині задоволенню не підлягає.
Згідно вимог ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
При вирішені питання про арешт майна слідчий суддя також повинен врахувати розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для третіх осіб. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до наслідків, які суттєво позначаться на інтересах інших осіб.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі «АГОСІ проти Об'єднаного Королівства»). Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування. Стаття 1 Протоколу Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забороняє будь-яке невиправдане втручання у право власності державних органів.
Заявниця переконала суд, що застосований спосіб накладення арешту шляхом позбавлення фактичної можливості користування автомобілем, з урахуванням завершення розслідування, не виправдовує у цьому випадку ступінь втручання у право власності особи та порушує баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження.
Суд вбачає законні підстави для передання арештованого автомобіля на зберігання законному володільцю, при цьому накладений арешт продовжує свою дію та забезпечить завдання застосованого заходу забезпечення кримінального провадження та такий спосіб арешту не буде перешкодою судовому слідству.
Так, відповідно до ст.6 ст.100 КПК України, речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження.
Тому, суд вирішив, що клопотання слід задовольнити частково: арешт скасуванню не підлягає, а слід змінити спосіб застосування арешту, відновивши право законного володільця користуватися арештованим автомобілем.
Керуючись ст.ст.174, 369-372 КПК України, суд, -
Клопотання задовольнити частково.
У кримінальному провадженні №12025071160000690 від 15.11.2025 передати на відповідальне зберігання ОСОБА_9 за місцем її проживання за адресою АДРЕСА_1 , речовий доказ - автомобіль марки «BMW» моделі: «Х-3», державний номерний знак « НОМЕР_1 », власником якого згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 05.10.2022 є ОСОБА_9 , який зберігається на майданчику Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області.
Заборонити власнику та/або законному володільцю автомобіля та будь-яким іншим особам розпоряджатися арештованим майном - зокрема, відчужувати, перетворювати, переобладнувати, вносити зміни до конструкції та комплектації транспортного засобу, переміщати його за межі Закарпатської області.
У задоволенні вимог клопотання у іншій частині - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_1