вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"30" березня 2026 р. Cправа № 902/627/24
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,
за участю секретаря судового засідання Соболєва В.А.,
прокурора - Ярмощука В.П.,
представників:
позивача 1 (Вінницької обласної ради) - Сеніва А.М.,
позивача 2 (Вінницької ОДА) - Мірошніченко Т.Д.,
відповідача 1 (Бабій Л.М.) - Шмирова Є.І.,
у відсутності решти учасників справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом: Виконувача обов'язків керівника Тульчинської окружної прокуратури (вул. Ростислава Покиньчереди, 14, м. Тульчин, Тульчинський район, Вінницька область, 23600) в інтересах держави в особі:
Вінницької обласної ради (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21050),
Вінницької обласної військової адміністрації (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21050),
Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, буд. 7, м. Вінниця, 21100)
до: Бабій Лариси Михайлівни ( АДРЕСА_1 )
до: Тульчинської міської ради (вул. М.Леонтовича, 1, м. Тульчин, Тульчинський район, Вінницька область, 23600)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Південно-західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (вул. Героїв Майдану, 54, м. Хмельницький, 29001)
про визнання договору недійсним та стягнення 1339406,45 грн,
Виконувачем обов'язків керівника Тульчинської окружної прокуратури подано позов в інтересах держави в особі Вінницької обласної ради, Вінницької обласної військової адміністрації та Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області до ОСОБА_1 та Тульчинської міської ради про визнання договору недійсним та стягнення 1339406,45 грн.
Ухвалою суду від 10.06.2024 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/627/24 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі Південно-західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів.
Під час підготовчого провадження вчинено ряд процесуальних дій.
Так, учасники справи скористалися правом на подання заяв по суті спору, подавши відповідні письмові пояснення.
Крім того, провадження у справі № 902/627/24 неодноразово зупинялося:
- ухвалою суду від 27.06.2024 провадження у справі було зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою палатою Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах у справі № 918/1043/21;
- ухвалою суду від 03.12.2024 провадження у справі було зупинено до набрання законної сили рішенням у справі № 924/481/24, що розглядалася Господарським судом Хмельницької області;
- ухвалою суду від 16.10.2025 провадження у справі було зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах у справі № 922/3456/23.
З урахуванням зупинення провадження у справі, учасники справи актуалізували свої позиції по суті спору шляхом подання додаткових пояснень.
Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито таку стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 24.03.2026 о 10:30 год., про що 19.02.2026 постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.
На визначений час у судове засідання 24.03.2026 з'явилися усі учасники справи, окрім позивача 3 (Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області), відповідача 2 (Тульчинської міської ради) та третьої особи, яких було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи. Поряд з цим у матеріалах справи наявні клопотання позивача 3 та відповідача 2 про судовий розгляд справи без їх участі.
Прокурор та присутні представники позивачів заявлений позов підтримали у повному обсязі. Представник відповідача 1 проти позову заперечив у повному обсязі.
Суд відхилив клопотання Тульчинської окружної прокуратури про зупинення провадження у справі (вх. № 01-30/2901/26 від 23.03.2026), про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.
Завершивши стадію судових дебатів, суд відповідно до частини 1 статті 219 ГПК України оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, повідомивши, що проголошення скороченого рішення (вступної та резолютивної частин) відбудеться 12.02.2026 об 11:00 год.
У судовому засіданні 12.02.2026 за участю прокурора суд згідно із частиною 6 статті 233 та частиною 1 статті 240 ГПК України проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду.
В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор вказує на вчинення ФОП Бабій Л.М. антикоконкурентних узгоджених дій у вигляді спотворення результатів тендеру, внаслідок чого укладено Договір від 26.06.2017 ДСТУ Б.Д.1.1.-1:2013 "Реконструкція ставу з його екологічним поліпшенням в с. Михайлівка Тульчинського району (І черга)", який підлягає визнанню недійсним (Договір). При цьому прокурором заявлено про повернення отриманих 1339406,45 грн за Договором в порядку реституції.
В актуалізованому поясненні прокурор зазначає, що антиконкурентні узгоджені дії (змова) позбавили громаду можливості отримати найбільш економічно вигідну ціну. Крім того, неправомірна поведінка на стадії тендеру не може мати правомірного наслідку у вигляді чинного договору (справа № 910/16309/18).
Враховуючи те, що заявлена позовна вимога на суму 1339406,45 грн - це сума, яку ФОП Бабій Л.М. отримала за договором, тому у даному випадку відсутня "надмірність" та відповідачу 1 необхідно повернути те, що було отримано незаконно, а відповідно це і є "справедливий баланс" та "пропорційність", залишення прибутку особі, яка вчинила змову, суперечить принципу "Nemo auditur propriam turpitudinem allegans" (ніхто не може отримувати вигоду зі своєї незаконної поведінки).
Позиція Вінницької обласної ради та Вінницької обласної військової адміністрації по суті спору викладена в підтримку заявлених прокурором позовних вимог. Зокрема, містить посилання на викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 по справі № 918/1043/21 висновки у подібних правовідносинах щодо обов'язку суду застосувати двосторонню реституцію.
Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області висловило незмінну позицію, що Управління не здійснювало заходів державного фінансового контролю щодо закупівлі UA- 2017-05-27-000003-c. Інформація викладена у зверненнях Тульчинської окружної прокуратури буде перевірена під час проведення чергового заходу державного фінансового контролю у Замовника.
Відповідач 1 (Бабій Лариса Михайлівна) з посиланням на викладені висновки у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 19.12.2025 вказує, що у п. 94 та 105 постанови чітко розмежовано адміністративне правопорушення (антиконкурентні дії) та цивільно-правову категорію "мета правочину". Отже, згідно висновків ВС, сама по собі узгоджена поведінка учасників торгів не доводить, що зміст договору (реконструкція ставу) спрямований на руйнування основ правопорядку. Для застосування ст. 228 ЦК України необхідно довести спеціальний умисел на заподіяння шкоди суспільству. Прокурор не надав жодних доказів того, що відповідач 1 мав на меті щось інше, окрім виконання будівельних робіт та отримання за них справедливо нарахування.
Крім того, ОП КГС ВС зазначила, що стягнення всього отриманого за виконаним договором у дохід держави (конфіскаційна санкція) без вироку суду у кримінальній справі є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном.
Прокурор апелює до Конвенції ООН проти корупції та Угоди про асоціацію, намагаючись надати спору ознак "винятковості". Міжнародні акти вимагають від держави забезпечення правової визначеності. Спеціальним законом, що регулює наслідки антиконкурентних дій, є Закон України "Про захист економічної конкуренції", ст. 55 якого передбачає чіткий механізм - стягнення збитків. Якщо прокурор вважає, що через змову ціна договору була завищена, він зобов'язаний розрахувати та довести суму такої переплати (збитків).
Оскільки договір виконаний повністю, а прокурором не доведено наявності кримінального умислу або факту завдання конкретних збитків, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що суперечать ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини.
Відповідач 2 (Тульчинська міська рада) правової позиції по суті спору не висловила, лише просила розглядати справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Михайлівською сільською радою Тульчинського району Вінницької області 27.05.2017 в електронній системі закупівель "Prozorro" опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів за ID: UA-2017-05-27-000003-C. Предмет закупівлі - роботи, а саме: ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 "Реконструкція ставу з його екологічними поліпшеннями в с. Михайлівка Тульчинського району (І черга)" за ДК 021:2015-45454000-4 реконструкція. Очікувана вартість предмета закупівлі - 1 500 000,00 грн.
Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб'єктами господарювання: ФОП Бабій Лариса Михайлівна (з ціновою пропозицією 1 365 272,42 грн) та ТОВ "Семар Поділля" (з ціновою пропозицією 1 400 000,00 грн).
Відповідно до Протоколу засідання комітету щодо розгляду пропозиції та визначення переможця від 14.06.2017 № 3 переможцем торгів визнано ФОП Бабій Л.М.
В подальшому 26.06.2017 між Михайлівською сільською радою (Замовник) та ФОП Бабій Л.М. (Підрядник) укладено договір від 26.06.2017 ДСТУ Б.Д. 1.1-1:2013 "Реконструкція ставу з його екологічним поліпшенням в с. Михайлівка Тульчинського району (І черга)" (Договір), відповідно до якого Підрядник зобов'язується виконати роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, діючих норм, стандартів та правил, які стосуються надання вказаних робіт (п. 2.1 Договору).
За умовами п. 5.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 18.07.2017 строк (термін) надання послуг до 31.08.2017.
Ціна Договору становить 1339406,45 грн (п. 3.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 07.09.2017).
Згідно з інформацією, розміщеною в інформаційно-телекомунікаційній системі публічних закупівель Prozorro, за результатами проведеної закупівлі UA- 2017-05-27-000003-c робіт з реконструкції ставка з його екологічним поліпшенням в с. Михайлівка Тульчинського району (I черга) Михайлівською сільською радою (далі - Замовник) укладено договір від 26.06.2017 №б/н, фінансові зобов'язання за яким виконано в повному обсязі (з урахуванням внесених змін), про що 31.12.2017 оприлюднений в електронній системі закупівель звіт про виконання договору про закупівлю.
Рішенням адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 03.11.2023 за №72/77-р/к у справі № 03-06/05-19 визнано, що фізична особа - підприємець Бабій Лариса Михайлівна та Товариство з обмеженою відповідальністю "Семар Поділля" вчинили порушення, що передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів на закупівлі: реконструкції берегозакріплювальних споруд з очисткою русла річки Десна від устя до мостового шляхопроводу автодороги Вінниця-Калинівка протяжністю 900 м в межах смт. Стрижавка, проведених Департаментом агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації (ідентифікатор закупівлі в системі "ProZorro" UA-2017-11-15-002391-a); реконструкції ставу з його екологічним поліпшенням в с. Михайлівка Тульчинського району (I черга), проведених Михайлівською сільською радою Тульчинського району Вінницької області (ідентифікатор закупівлі в системі "ProZorro" UA-2017-05-27-000003-c); поточного ремонт ставу "Панський" (очищення дна водоймища з поліпшенням технічного стану та благоустрою) в с. Стадниця Вінницького р-ну Вінницької області, проведених Стадницькою сільською радою Вінницького району Вінницької області (ідентифікатор закупівлі в системі "ProZorro" UA-2017- 04-20-001059-c), реконструкції та поліпшення екологічного стану ставка з відновленням прибережної території в міському парку ім. Т.Г. Шевченка в місті Хмільнику Вінницької області, проведених Комунальним підприємством "Хмільниккомунсервіс" (ідентифікатор закупівлі в системі "ProZorro" UA-2017-04-26-001772-b). На ТОВ "Семар Поділля" (ідентифікаційний код юридичної особи -36995664) накладено штрафні санкції в загальному розмірі 272 000,00 (двісті сімдесят дві тисячі) гривень.
За змістом пунктів 283, 284 вказаного рішення №72/77-р/к у справі № 03-06/05-19 у зв'язку з припиненням ФОП Бабій Л.М. підприємницької діяльності з 22.03.2019, вона в розумінні ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" не є суб'єктом господарювання та на неї не може бути накладено штраф відповідно до ст. 52 "Про захист економічної конкуренції".
Визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №72/77-р/к від 03.11.2023 у справі №03-06/05-19 було предметом розгляду у справі № 924/481/23 за позовом Бабій Л.М., що перебувала у провадженні Господарського суду Хмельницької області.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 02.04.2025 у справі №924/481/24, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2025, відмовлено в задоволенні позову Бабій Л.М. до Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №72/77-р/к від 03.11.2023.
Прокурор з посиланням на порушення Бабій Л.М. законодавства про захист економічної конкуренції звернувся із відповідним позовом до суду в інтересах держави про визнання Договору від 26.06.2017 ДСТУ Б.Д.1.1.-1:2013 "Реконструкція ставу з його екологічним поліпшенням в с. Михайлівка Тульчинського району (І черга)" недійсним та стягнення 1339406,45 грн, отриманих за таким Договором.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Спірним у цій справі є питання наявності правових підстав для визнання недійсним Договору від 26.06.2017 ДСТУ Б.Д.1.1.-1:2013 "Реконструкція ставу з його екологічним поліпшенням в с. Михайлівка Тульчинського району (І черга)", укладеного між Замовником - Михайлівською сільською радою (правонаступником якої є Тульчинська міська рада) та Підрядником - ФОП Бабій Л.М., стягнення з відповідача-1 на користь відповідача-2 отриманих за Договором 1339406,45 грн, а з відповідача 2 отриманих за рішенням суду коштів в дохід держави, з підстав вчинення учасниками публічної закупівлі антиконкурентних узгоджених дій, що призвели до спотворення результатів тендеру. Правовою підставою позову прокурором визначено порушення статей 203, 215 та ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України, а правові наслідки недійсності правочину - статтею 216 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За змістом ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Чітке законодавче визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства" відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття "інтерес" є ширшим, адже охоплює, наприклад, "охоронюваний законом інтерес", "публічний інтерес", "суспільний інтерес" тощо.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес": у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Державні інтереси - це інтереси, пов'язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).
Поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.
Таким чином, здійснивши правовий аналіз ч. 3 ст. 228 ЦК України, можна дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, для правильного вирішення спору у цій справі необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечлива інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.
Водночас, суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.
Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Схожий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №922/1391/18.
В процесі вирішення даного спору судом були встановлені підстави для зупинення провадження по даній справі до перегляду у касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах у справі №922/3456/23.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016 (зі змінами).
Згідно із ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі № 902/627/24 постало питання, чи підлягає застосуванню до спірних відносин положення частини 3 статті 228 ЦК України, тобто чи є укладений правочин (Договір від 26.06.2017 ДСТУ Б.Д.1.1.-1:2013 "Реконструкція ставу з його екологічним поліпшенням в с. Михайлівка Тульчинського району (І черга)", таким що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (пункт 1 статті 50, стаття 52 Закону "Про захист економічної конкуренції"
У постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК України як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи).
Враховуючи викладене, об'єднана палата уточнила висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК, наступним чином:
- при визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо);
- ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання); ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Втім, об'єднана палата дійшла висновку, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника, оскільки:
- по-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було;
- по-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").
Відтак, об'єднана палата у справі № 922/3456/23 дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю товарів на підставі ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України та про стягнення з ПП "ЛСВ Моноліт" на користь СКП "Харківзеленбуд" 2 370 000 грн, а з СКП "Харківзеленбуд" одержаних ним за рішенням суду 2 370 000 грн в дохід держави.
Таким чином наразі є висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з поставлених прокурором питань про застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, який підлягає врахуванню відповідно до положень ч. 4 ст. 236 ГПК України під час вирішення цієї справи № 902/627/24.
Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд акцентує увагу, що згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, норма ч. 3 ст. 228 ЦК України не може бути застосована лише у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист економічної конкуренції. Верховний Суд також дійшов висновку, що для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК прокурор має довести, що сам правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.
Поряд з цим у межах даної справи підстави для визнання договору недійсним зводяться лише до порушення законодавства про захист економічної конкуренції, на будь-які інші підстави для визнання спірного правочину недійсним прокурор не посилається.
Проте, лише сам факт вчинення ФОП Бабій Л.М. порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням АМК, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України).
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/10055/20 та підтриманий у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.
Так, прокурором не доведено у чому саме полягає завідомо суперечлива інтересам держави і суспільства мета вчинення спірного договору про закупівлю, як і не доведено, що укладення Договору не відповідало інтересам територіальної громади, внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала роботу неналежної якості.
Отже, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Як уже зазначалося вище, відповідно до висновку Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, антиконкурентна поведінка учасника закупівлі не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підірвати її інтереси і сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України. Ця норма права не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання законодавства про захист конкуренції.
З огляду на викладене, обставини допущення, зокрема відповідачем 1, при проведенні закупівлі порушення законодавства про захист економічної конкуренції, принципу добросовісної конкуренції, вчинення антиконкурентних узгоджених дій, на які послався прокурор в обґрунтування позову, не є підставами для визнання недійсним спірного договору з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства.
Також суд зазначає, що пунктом 4 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов'язаний відхилити тендерну пропозицію учасника або відмовити в участі у переговорній процедурі закупівлі (крім випадків, зазначених у пунктах 2, 4, 5 частини другої статті 40 цього Закону) в разі, якщо суб'єкт господарювання (учасник) протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів тендерів.
Саме у вказаний спосіб держава гарантує розвиток добросовісної конкуренції, забезпечує ефективність правового регулювання сфери публічних закупівель, прозорість процедур. При цьому позбавлення суб'єкта господарювання права протягом трьох років брати участь у процедурах закупівель є тим запобіжчиком, за допомогою якого держава усуває недобросовісність суб'єктів господарювання від можливості мати доступ до публічних коштів.
Відмова суду у задоволенні заявленої прокурором позовної вимоги про визнання недійсним Договору має наслідком відсутність необхідності надавати юридичну оцінку вимогам прокурора в частині стягнення з Бабій Л.М. на користь Тульчинської міської ради 1339406,45 грн та стягнення з Тульчинської міської ради одержаних за рішенням суду коштів в дохід держави, які мають статус похідних вимог.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищезазначене, господарський суд доходить висновку щодо відмови у задоволенні позову з вищенаведених підстав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи відмову у задоволенні позову повністю, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 23119,1 грн покладаються на прокурора.
Суд також враховує, що прокурором дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" при зверненні із позовом в інтересах держави, а обставини бездіяльності компетентного органу є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, про що зазначено у пункті 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Верховний Суд зазначає, що у спорах, які пов'язані з проведенням публічних закупівель, позивачами можуть бути декілька уповноважених органів, які здійснюють контроль і моніторинг у сфері публічних закупівель, залежно від повноважень, в межах яких ці органи діють, та характеру спірних правовідносин.
При цьому закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок Верховного Суду міститься у постановах від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, а також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.
У даному випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі визначених позивачів відповідає приписам ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 53 ГПК України та підтверджено належними доказами у справі.
Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 23119,1 грн залишити за прокурором.
3. Згідно із приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
4. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Оскільки в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
5. Примірник повного судового рішення учасникам справи та Вінницькій обласній прокуратурі до Електронних кабінетів ЄСІТС.
Повне рішення складено 09 квітня 2026 р.
Суддя А.А. Тварковський
віддрук. прим.:
1 - до справи.