09.04.2026 м. Дніпро Справа № 908/2264/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Соп'яненко О.Ю. (доповідач)
суддів: Мартинюк С.В., Фещенко Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧЕЛСІ-2018» на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.09.2025 (повне рішення складено 17.11.2025) та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 17.11.2025 (суддя Давиденко І.В.) у справі № 908/2264/25
за позовом: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛЖ-7» (69001, м. Запоріжжя, вул. Жаботинського Леоніда, буд.7, ідентифікаційний код 44032225)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧЕЛСІ-2018» (69035, м. Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, буд. 47, прим. 9, ідентифікаційний код 42084638)
про стягнення 47 168,00 грн
1. Короткий зміст позовних вимог.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛЖ-7» звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧЕЛСІ-2018» про стягнення 47 168,00 грн заборгованості по оплаті внесків на утримання багатоквартирного будинку в період з липня 2021року по квітень 2025 року.
Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на статті 319, 322, 509, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, Закон України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», на підставі яких позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача 47 168,00 грн заборгованості по внескам на утримання багатоквартирного будинку.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.09.2025 у справі № 908/2264/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧЕЛСІ-2018» на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛЖ-7» заборгованість у розмірі 47 168,00 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн.
Крім того, додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.11.2025 у справі № 908/2264/25 задоволено заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛЖ-7» про ухвалення додаткового рішення та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧЕЛСІ-2018» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧЕЛСІ-2018», через систему «Електронний суд», звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Запорізької області від 29.09.2025 та додаткового рішення від 17.11.2025; скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 29.09.2025 та додаткове рішення від 17.11.2025; прийняти нове рішення, яким відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛЖ-7» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧЕЛСІ-2018» та відмовити у задоволенні заяви про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн; судові витрати у справі розподілити відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, поклавши їх на позивача.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не був належним чином повідомлений про судом про розгляд справи. Проте, визнавши відповідача належно повідомленим про розгляд справи, суд першої інстанції обмежився формальним посиланням на пункт 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України та не з'ясував, чи мав відповідач реальну можливість отримати судову кореспонденцію, чи існували об'єктивні перешкоди для її отримання, а також чи відповідає такий спосіб повідомлення стандартам справедливого судового розгляду. Допущені судом першої інстанції процесуальні порушення є істотними, оскільки вони позбавили відповідача права на захист, унеможливили повне та всебічне з'ясування обставин справи, призвели до ухвалення рішення без дослідження ключових доказів та фактично стали підставою для автоматичного задоволення позову.
Також суд не врахував хронологію корпоративних та майнових правовідносин, які існували у спірному періоді між Позивачем, Відповідачем та ТОВ «Компанія ЕФА», яке не було залучено до участі у справі в якості третьої особи, незважаючи на те, що оскаржуване рішення має певні наслідки саме для цього суб'єкта господарювання. Позивач, будучи достеменно обізнаним про те, що спірні правовідносини фактично виникли між ним та ТОВ «Компанія ЕФА», свідомо ввів суд першої інстанції в оману та зазначив неналежним Відповідачем по даній справі ТОВ «ЧЕЛСІ-2018». Суд першої інстанції не з'ясував характеру та суб'єктного складу спірних правовідносин, не встановив, яка саме особа є стороною відповідного зобов'язання, та безпідставно поклав на Відповідача обов'язок, який законом або договором на нього не покладений.
Також, зазначає, що матеріали справи не містять жодного договору, укладеного між ОСББ «ЛЖ-7» та ТОВ «ЧЕЛСІ-2018», який би визначав обсяг прав та обов'язків сторін, встановлював розмір, порядок і строки сплати внесків або підтверджував прийняття ТОВ «ЧЕЛСІ-2018» на себе відповідного грошового зобов'язання. Позивач не надав суду жодного доказу виникнення у відповідача зобов'язання у розумінні статті 509 Цивільного кодексу України. Фактично суд першої інстанції ототожнив статус власника нерухомого майна з автоматичним виникненням грошового зобов'язання, що є помилковим та суперечить цивільно-правовій природі зобов'язань.
Відповідач зауважив, що нежитлове приміщення підвалу літ. А-5 загальною площею 147,4 кв.м було передано до статутного капіталу ТОВ «ЧЕЛСІ-2018» на підставі акту приймання-передачі майна. Водночас сам по собі акт приймання-передачі не є договором, не встановлює грошових зобов'язань перед ОСББ, не містить умов щодо порядку сплати внесків та не підтверджує вступу відповідача у договірні відносини з ОСББ. Матеріали справи містять численні платіжні документи, з яких прямо вбачається, що внески на утримання будинку сплачувалися ТОВ «Компанія ЕФА». Ці платежі приймалися ОСББ «ЛЖ-7» без будь-яких застережень, що свідчить про визнання ОСББ саме ТОВ «Компанія ЕФА» як належного платника та про наявність фактичних правовідносин між позивачем і іншою юридичною особою.
Таким чином, сукупність досліджених документів підтверджує відсутність договірних зобов'язань між ОСББ «ЛЖ-7» та ТОВ «ЧЕЛСІ-2018», фактичним платником внесків було ТОВ «Компанія ЕФА», а суд першої інстанції не встановив належного відповідача, ухвалив рішення без дослідження ключових доказів та допустив ризик подвійного стягнення. Неправильне визначення належного відповідача є самостійною, достатньою та безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
В якості підстав для скасування додаткового рішення Господарського суду Запорізької області від 17.11.2025 апелянт зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення, не здійснив жодного аналізу критеріїв складності справи, обсягу наданих правничих послуг, часу, витраченого адвокатом, значення справи для сторін, а також принципів розумності та співмірності та обмежився формальним посиланням на наявність договору та платіжного документа. Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували обсяг виконаних адвокатом робіт, перелік конкретних процесуальних дій, кількість витраченого часу або складність наданих послуг. У справі відсутні детальний опис виконаних робіт, погодинний розрахунок, а також будь-які підтвердження участі адвоката у судових засіданнях, які взагалі не проводилися. За таких умов стягнення 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу є неспівмірним та необґрунтованим і порушує принцип розумності судових витрат.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу Позивач проти її задоволення заперечив. Зауважує, що обов'язком відповідача як власника нежитлових приміщень та співвласника багатоквартирного будинку є сплата належних внесків і платежів, як це визначає стаття 15 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку». Рішення загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛЖ-7», у тому числі про визначення розміру внесків на утримання та управління багатоквартирним будинком, є обов'язковими для відповідача, який є власником спірного нежитлового приміщення, і в силу прямої норми закону несе тягар утримання належного йому майна та зобов'язаний виконувати прийняті відповідно до статуту рішення Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛЖ-7».
Додаткове рішення суду першої інстанції про стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивача у сумі 5000 грн ухвалено, враховуючи принципи реальності, співмірності та розумності судових витрат, а також ціну позову, складність справи, виконані представником позивача роботи (надані послуги).
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя Соп'яненко О.Ю. (суддя-доповідач), судді: Мартинюк С.В., Фещенко Ю.В..
Згідно з частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.
Частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні Господарського процесуального кодексу України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.01.2026 відкрито апеляційне провадження у даній справі для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
7. Встановлені судом обставини справи.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛЖ-7» створено власниками квартир та нежитлових приміщень (співвласники) багатоквартирного будинку, що розташований за місцезнаходженням: 69035, м. Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, буд. 7, відповідно до Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».
Згідно інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис до реєстру стосовно державної реєстрації юридичної особи - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛЖ-7» внесений 02.03.2021 за номером 1001031020000050796.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» вищим органом управління Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛЖ-7» є загальні збори співвласників.
Відповідно до статті 12 Закону управління будинком здійснює об'єднання через свої органи управління. Загальні збори вправі приймати рішення з усіх питань діяльності об'єднання.
Рішенням загальних зборів членів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛЖ-7», оформленого протоколом № 1 від 21.03.2021, по третьому питанню порядку денного вирішено затвердити розмір внесків Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛЖ-7» у розмірі, зокрема, для квартири та нежитлових приміщень - 6,00 грн за 1 квадратний метр.
Рішенням загальних зборів членів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛЖ-7», оформленим протоколом № 2 від 27.11.2021, по третьому питанню порядку денного вирішено затвердити розмір внесків Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛЖ-7» у розмірі, зокрема, для квартири та нежитлових приміщень - 8,00 грн за 1 квадратний метр.
Рішенням загальних зборів членів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛЖ-7», оформленим протоколом № 4 від 23.03.2024, рішення № 2 від 27.1.2021 відтерміноване.
Рішенням загальних зборів членів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛЖ-7», оформленим протоколом № 7 від 03.03.2024, по другому питанню порядку денного вирішено «Розморозити» рішення загальних зборів № 2 від 27.11.2021, з 01.03.2024 встановити членські внески в розмірі 8,00 грн за квадратний метр.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧЕЛСІ-2018» з 07.11.2020 є власником нежитлового приміщення підвалу А-5, загальною площею 147,4 кв.м за адресою: м. Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, 7, приміщення 45.
Позивач посилався на те, що відповідач не сплачував внески за нежитлове приміщення підвалу А-5, загальною площею 147,4 кв.м за період з липня 2021 по квітень 2025, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість в розмірі 47 168,00 грн.
Позивач звернувся до суду з позовом у даній справі з вимогами про стягнення з ТОВ «ЧЕЛСІ-2018» 47 168,00 грн заборгованості по внескам на утримання багатоквартирним будинком.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у задоволенні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 41 Конституції України, статтею 319 Цивільного кодексу України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує.
Відповідно до частини 4 статті 319 Цивільного кодексу України власність зобов'язує.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 Цивільного кодексу України).
Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 Цивільного кодексу України).
Статтею 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна; співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
Об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання (стаття 4 Закону України «Про ОСББ»).
Управління багатоквартирним будинком здійснює об'єднання через свої органи управління.
За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації.
Об'єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об'єднання (стаття 12 Закону України «Про ОСББ»).
Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов'язковим для всіх співвласників. До виключної компетенції загальних зборів об'єднання відноситься, зокрема визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників (стаття 10 Закону України «Про ОСББ»).
У разі відмови співвласника сплачувати внески і платежі на утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна об'єднання або за його дорученням управитель має право звернутися до суду (стаття 13 Закону України «Про ОСББ»).
Відповідно до статті 15 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» співвласник зобов'язаний, зокрема виконувати обов'язки, передбачені статутом об'єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; дотримуватися вимог правил утримання житлового будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі; відшкодовувати збитки, заподіяні майну інших співвласників; виконувати передбачені статутними документами обов'язки перед об'єднанням. Статутом об'єднання можуть бути встановлені інші обов'язки співвласників.
Об'єднання має право відповідно до законодавства та статуту об'єднання, зокрема утворювати органи управління, визначати умови та розмір плати за їхню діяльність; встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; здійснювати контроль за своєчасною сплатою внесків і платежів (стаття 16 Закону України «Про ОСББ»).
Для забезпечення виконання власниками приміщень своїх обов'язків об'єднання має право, зокрема вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об'єднання внесків і платежів, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; звертатися до суду в разі відмови співвласника відшкодовувати заподіяні збитки, своєчасно та у повному обсязі сплачувати всі встановлені цим Законом та статутом об'єднання внески і платежі, у тому числі відрахування до резервного та ремонтного фондів (стаття 17 Закону України «Про ОСББ»).
Частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності (частина перша статті 20 Закону України «Про ОСББ»).
Стаття 22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» регулює питання забезпечення об'єднанням утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку.
Так, для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, отримання послуги з управління побутовими відходами, об'єднання за рішенням загальних зборів має право: задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення; визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори; виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг.
Для фінансування самозабезпечення об'єднання співвласники сплачують відповідні внески і платежі в розмірах, установлених загальними зборами об'єднання. За згодою правління окремі співвласники можуть у рахунок сплати таких внесків і платежів виконувати окремі роботи.
Згідно із частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 174 Господарського процесуального кодексу України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що у відповідача виникла за період з липня 2021 по квітень 2025 заборгованість в розмірі 47 168,00грн.
За загальним правилом частини першої статті 903 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги.
Закон України «Про житлово-комунальні послуги» регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб'єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору; споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.
Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.
Послуга з управління багатоквартирним будинком включає:
забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;
купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;
поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;
інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;
комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина перша статті 9 Закону України « Про житлово-комунальні послуги»).
Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначає особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов'язані з реалізацією прав та виконанням обов'язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія; управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов'язків співвласників, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.
Частиною першою статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.
Кожний співвласник несе зобов'язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника (частина друга статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).
Управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об'єднань співвласників багатоквартирного будинку) (частина перша статті 9 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).
Витрати на управління багатоквартирним будинком включають: витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; витрати, пов'язані з виконанням зобов'язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом (частина перша статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).
Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат (частина друга статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).
Отже прийняті відповідно до статуту рішення загальних зборів ОСББ є обов'язковими для усіх власників квартир (нежитлових приміщень) у багатоквартирному будинку, які одночасно є співвласниками спільного майна такого будинку та зобов'язані його утримувати в силу прямої норми статті 322 Цивільного кодексу України та частини другої статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
Розмір обов'язкових внесків співвласників багатоквартирного будинку затверджено рішеннями Загальних зборів ОСББ «ЛЖ-7», що оформлені протоколами № 1 від 21.03.2021, № 2 від 27.11.2021, № 4 від 23.03.2024, № 7 від 03.03.2024, та встановлено членські внески в розмірі 8,00 грн за квадратний метр.
Особа, яка є власником приміщення, де створено ОСББ, зобов'язана здійснювати платежі та внески на утримання і ремонт спільного майна незалежно від членства в об'єднанні, а тому така сума боргу підлягає стягненню (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 916/2197/13 (№3-28гс15), від 11.11.2015 у справі № 914/189/14 (№ 3-945гс15), постанові Верховного суду України від 27.07.2016 у справі № 904/8242/14).
Витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належного їм нежитлового приміщення та спільного майна, а також членства в об'єднанні співвласників багатоквартирного будинку (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.02.2018 у справі № 910/13182/17).
Судом враховано правову позицію Верховного Суду, яку викладено у постанові від 06.07.2018 у справі № 910/582/17 стосовно того, що законодавством, в будь-якому випадку (незалежно від встановлення строків сплати внесків і платежів у статуті) покладено на співвласника обов'язок своєчасної сплати відповідних платежів, які є щомісячними.
Станом на день прийняття рішення у справі заборгованість по внескам та обов'язковим платежам співвласника ОСББ «ЛЖ-7» власника нежитлового приміщення підвалу А-5, загальною площею 147,4 кв.м за адресою: м. Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, 7, приміщення ТОВ «ЧЕЛСІ-2018», складала 47 168,00 грн, що підтверджується матеріалами справи, тому вірно було стягнуто судом першої інстанції.
Спростовуючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на праві власності Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧЕЛСІ-2018» є власником нежитлового приміщення підвалу А-5, загальною площею 147,4 кв.м за адресою: м. Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, 7, приміщення 45.
Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості з ТОВ «ЧЕЛСІ-2018» за утримання багатоквартирного будинку.
Відсутність між сторонами у справі договорів щодо відшкодування витрат на утримання будинку та прибудинкової території не є тією обставиною, з якою Закон пов'язує можливість звільнення Відповідача від обов'язку здійснення вказаних витрат, які є обов'язковими в силу законодавства України.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що 13 жовтня 2020 року було прийнято рішення учасника № 3 ТОВ «ЧЕЛСІ-2018», яким затверджено склад учасників Товариства, збільшено статутний капітал та визначено внесення майнового вкладу у вигляді нежитлового приміщення підвалу літ. А-5 загальною площею 147,4 кв.м. 20 жовтня 2020 року, між ТОВ «Компанія ЕФА» та ТОВ «ЧЕЛСІ-2018» підписано акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу Товариства, який підтверджує виключно корпоративний характер передачі майна та не встановлює жодних грошових зобов'язань перед ОСББ. 19 листопада 2020 року ТОВ «Компанія ЕФА» подало нотаріально посвідчену заяву про вихід зі складу учасників ТОВ «ЧЕЛСІ-2018», у якій прямо зазначено про відсутність будь-яких майнових, фінансових чи інших претензій до Товариства. Таким чином, починаючи з листопада 2020 року, ТОВ «Компанія ЕФА» припинило корпоративну участь, а подальші правовідносини щодо утримання будинку фактично здійснювалися за участі іншої юридичної особи, що підтверджується платіжними документами, які були прийняті ОСББ без заперечень, про що Позивач був достеменно обізнаним.
Колегія суддів зауважує, що за змістом частини 1 статті 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками й учасниками як внески; продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності товариства; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.
Передача нерухомого майна від ТОВ «Компанія ЕФА» до складу статутного капіталу ТОВ «ЧЕЛСІ-2018» є комплексом дій, вчинених шляхом прийняття рішень та укладення акту приймання-передачі нерухомого майна від 20.10.2020.
Рішення загальних зборів учасників та акт приймання-передачі, оформлений між ними, утворюють завершений юридичний склад, наявність якого є необхідною і достатньою для виникнення права власності ТОВ «ЧЕЛСІ-2018» на спірне нерухоме майно у товариства, якому це майно передається як внесок до статутного капіталу.
Отже, позивачем у позовній заяві визначений належний відповідач - ТОВ «ЧЕЛСІ-2018» як власник нерухомого майна та співвласник майна будинку, у якому створено ОСББ «ЛЖ-7».
Хибною також є позиція апелянта, що з наданих ним платіжних документів прямо вбачається, що внески на утримання будинку сплачувалися ТОВ «Компанія ЕФА». Платіжні інструкції про перерахування ТОВ «Компанія ЕФА» на користь ОСББ «ЛЖ-7» коштів дійсно підтверджують, що у лютому - травні, липні - вересні, листопаді 2024 ТОВ «Компанія ЕФА» перераховувало кошти на користь ОССБ з призначенням платежу «сплата за утримання будинком зг. Дог., рах., без ПДВ», проте відсутність відповідних реквізитів номеру та дати договору/рахунку у платіжних інструкціях не свідчать про підставність сплати вказаних коштів та не приймається судом як підтвердження належної сплати коштів, що впливало би на визначення позивачем суми заборгованості. Тим більше, що з 07.11.2020 року відповідно до матеріалів справи власником нерухомого майна є ТОВ «ЧЕЛСІ-2018».
Доводи апелянта щодо неналежного повідомлення його судом про розгляд справи та обізнаність про існування судового рішення після ознайомлення адвоката з матеріалами справи, колегія суддів відхиляє, оскільки з наявних у справі матеріалів вбачається, що позивач правильно зазначив юридичну адресу відповідача - м. Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, буд. 47, прим. 9, саме ця адреса зазначена в інформації з ЄДРПОУ і на цю адресу позивачем був направлений примірник позовної заяви з додатками (а. с. 6, 21-22, 26).
Суд першої інстанції на зазначену вище адресу відповідача направив ухвалу про відкриття провадження у справі, яка повернулася до суду з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання»; зареєстрованого Електронного кабінету у підсистемі Електронний суд ЄСІТС відповідач на момент розгляду справи судом першої інстанції не мав.
Отримання поштової кореспонденції від суду залежало виключно від волевиявлення самого відповідача. Повернення конвертів з відміткою «за закінченням терміну зберігання» перебуває поза межами контролю суду та не свідчить про неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи.
Відповідно до частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Господарським судом Запорізької області було здійснено перевірку місця реєстрації відповідача.
Згідно з відповіддю з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧЕЛСІ-2018» є м. Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, буд. 47, приміщення 9.
Матеріалами справи доводиться повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі шляхом надіслання на зареєстровану адресу поштового відправлення та розміщенням інформації на офіційному вебпорталі судової влади з посиланням на веб-адресу ухвали Господарського суду Запорізької області від 14.10.2025 в Єдиному державному реєстрі судових рішень із розміщенням тексту відповідного судового рішення на офіційному вебпорталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законам України «Про доступ до судових рішень» (а. с. 27, 30-33).
При цьому необхідно зазначити, що справа була призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Отже, господарським судом було вжито достатньо належних та можливих заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/2264/25.
Перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення Господарського суду Запорізької області від 17.11.2025 у цій справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення відповідної апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Позивач у позовній заяві повідомив, що очікує понести витрати на правничу допомогу у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції у розмірі 5000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.10.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла заява позивача (за підписом представника - адвоката Слєсаря О.В.) про ухвалення додаткового рішення про стягнення 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи, до яких належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач (замовник) надав суду першої інстанції:
- укладений 30.04.2025 з адвокатом Слєсарем Олексієм Вікторовичем договір про надання правничої допомоги;
- додаткову угоду № 19/05/25 до договору про надання правничої допомоги від 19.05.2025;
- акт виконаних робіт від 11.10.2025;
- квитанцію б/н від 13.10.2025 про прийняття коштів.
Так, відповідно до пункту 1.1 Договору від 30.04.2025 Адвокат бере на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором, а Замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені сторонами.
Сторони домовились в пункті 3.1 Договору, що за правничу допомогу Замовник сплачує Адвокату винагороду в розмірі, визначеному додатковими угодами до цього договору.
Додатковою угодою № 19/05/25 до договору про надання правничої допомоги від 19.05.2025 сторони визначили, що відповідно до п. 3.1 Договору про надання правничої допомоги від 30.04.2025 Замовник сплачує Адвокату наступну винагороду:
- за підготовку (складання) позову, інших процесуальних документів, участь у справі за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЛЖ-7» до ТОВ «ЧЕЛСІ-2018» про стягнення заборгованості, замовник сплачує адвокату винагороду (гонорар) - 5000,00 грн (фіксована плата).
11.10.2025 між ОСББ «ЛЖ-7» та Адвокатом Слєсарем Олексієм Вікторовичем підписаний акт виконаних робіт, згідно якого зафіксовано надання Адвокатом Замовнику послуги правничої допомоги загальною вартістю 5 000,00 грн. Вказані кошти прийняті адвокатом від позивача у справі 13.10.2025, що підтверджено відповідною квитанцією.
Матеріали справи свідчать, що позовна заява у справі № 908/2264/25 підготовлена, підписана та подана до суду адвокатом Слєсарем О.В. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 905 від 28.10.2011) на підставі ордеру на надання правничої допомоги серія АР № 1251831 від 22.07.2025.
Колегія суддів зауважує, що правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися, зокрема, відсутністю детального опису робіт (наданих послуг), відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності й недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
З урахуванням викладеного у сукупності, враховуючи складність справи, виходячи з критерію розумності відповідних витрат, а також їх реальності, дійсної необхідності та неминучості саме у цій справі, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг і виконаних робіт у межах розгляду справи, тривалість розгляду та обставини цієї справи, судова колегія вважає, що встановлений місцевим господарським судом розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 5 000,00 грн, відповідає критеріям розумності, співмірності та справедливості.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки місцевого господарського суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
Доводи апеляційної скарги не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства, та не спростовують вказаних вище висновків суду.
Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Відповідача.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується також на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі наведеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275-285, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧЕЛСІ-2018» на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.09.2025 у справі № 908/2264/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Запорізької області від 29.09.2025 у справі № 908/2264/25 - залишити без змін.
3. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧЕЛСІ-2018» на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 17.11.2025 у справі № 908/2264/25 - залишити без задоволення.
4. Додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 17.11.2025 у справі № 908/2264/25 - залишити без змін.
5. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено - 09.04.2026.
Головуючий суддя О.Ю. Соп'яненко
Суддя С.В. Мартинюк
Суддя Ю.В. Фещенко