Постанова від 09.04.2026 по справі 904/857/25

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2026 м.Дніпро Справа № 904/857/25 (904/6749/25)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Джепи Ю.А., Соп'яненко О.Ю., Фещенко Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін

апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 у справі № 904/857/25 (904/6749/25) (суддя Соловйова А.Є.)

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ

до Акціонерного товариства «ДНІПРОВАЖМАШ», м. Дніпро

про стягнення заборгованості в розмірі 122 481,97 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача Акціонерного товариства «ДНІПРОВАЖМАШ» про стягнення заборгованості за Договором про експлуатацію залізничної під'їзної колії №ПР/М-21-464/НЮдч від 10.11.2021 в сумі 122 481,97 грн, з яких: 115 797,32 грн - витрати на утримання смуги відведення в розмірі земельного податку за 2025 рік, 6 684,65 грн - пеня.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 у справі № 904/857/25 (904/6749/25) позовну заяву Акціонерного товариства «Українська залізниця» до відповідача Акціонерного товариства «ДНІПРОВАЖМАШ» про стягнення заборгованості за Договором про експлуатацію залізничної під'їзної колії №ПР/М-21-464/НЮдч від 10.11.2021 в сумі 122 481,97 грн - задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «ДНІПРОВАЖМАШ» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» суму витрат на утримання смуги відведення в розмірі земельного податку за 2025 рік в розмірі 115 797,32 грн; витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 290,19 грн. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 6 684,65 грн - відмовлено.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, 02.02.2026 через систему «Електронний суд» до Центрального апеляційного господарського суду звернулося Акціонерне товариство «Українська залізниця» з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 у справі № 904/857/25 (904/6749/25) в частині незадоволених позовних вимог, а саме: 6 684,65 грн; задовольнити позов акціонерного товариства «Українська залізниця» у повному обсязі; покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.

Скаржник зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства під час дії мораторію не нараховується пеня, однак згідно з ч. 5 цієї ж статті мораторій не поширюється на вимоги поточних кредиторів.

Оскільки провадження у справі про банкрутство відповідача відкрито 21.04.2025, а заборгованість виникла пізніше - 05.08.2025 та 09.10.2025 (що підтверджується особовими рахунками та умовами договору, які визначають момент виникнення боргу як дату його відображення), АТ «Укрзалізниця» стосовно даних вимог є поточним кредитором. Відтак на спірні правовідносини не поширюється дія мораторію, передбаченого ч.1 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства, тому нарахована позивачем пеня підлягає стягненню.

У зв'язку з цим просить скасувати рішення в частині відмовлених позовних вимог, задовольнити позов у повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу і заперечень учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Відповідач наголошує, що пеня була нарахована за період після відкриття провадження у справі про банкрутство (з 05.08.2025 по 20.10.2025), тоді як з моменту введення мораторію відповідно до ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства забороняється нарахування штрафних санкцій, у тому числі пені.

Крім того, після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, згідно зі ст. 59 цього Кодексу, припиняється нарахування неустойки та не виникають нові грошові зобов'язання, що також виключає можливість стягнення пені незалежно від статусу кредитора.

Посилання апелянта на те, що він є поточним кредитором і на нього не поширюється мораторій, відповідач вважає помилковим у контексті заборони нарахування санкцій у процедурі банкрутства, відтак, зазначає, що підстав для скасування рішення немає.

У додаткових поясненнях АТ «Українська залізниця» зазначає, що доводи відзиву є помилковими та неповними. По-перше, арбітражний керуючий неправильно застосовує ч. 3 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства, не враховуючи ч. 5 цієї статті, відповідно до якої мораторій не поширюється на вимоги поточних кредиторів. По-друге, відповідач безпідставно посилається на ст. 59 Кодексу, оскільки припинення нарахування неустойки пов'язується саме з моментом визнання боржника банкрутом і відкриттям ліквідаційної процедури, натомість пеня нарахована за період до визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (коли мала місце процедура розпорядження майном), а отже обмеження, передбачені ст. 59 Кодексу, не застосовуються. Таким чином, на думку скаржника, відсутні правові підстави для відмови у стягненні пені.

4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносин.

10.11.2021 між АТ «Українська залізниця» (далі - Залізниця) та АТ «ДНІПРОВАЖМАШ» (далі - Власник колії) укладено договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії № ПР/М-21-464/НЮдч (далі - Договір), предметом якого є регулювання умов користування під'їзною колією та здійснення відповідних розрахунків.

Відповідно до п. 15 Договору Власник колії зобов'язаний сплачувати Залізниці плату за користування вагонами (контейнерами), збір за зберігання вантажів у вагонах, інші збори і плати за додаткові роботи та послуги згідно з Тарифним керівництвом № 1 та іншими нормативними актами. Окремо передбачено обов'язок Власника колії відшкодовувати витрати на утримання смуги відведення в розмірі земельного податку, визначеному за 2021 рік у сумі 130 919,52 грн без ПДВ за рік, із щорічним одноразовим стягненням у першій декаді січня та можливістю зміни цього розміру шляхом письмового повідомлення Залізницею.

Збори і плати відповідно до умов Договору сплачуються на підставі ст. 62 Статуту залізниць України у національній валюті на умовах попередньої оплати на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця».

Порядок укладення та зміни договорів і додаткових угод визначено п. 3.4 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, відповідно до якого проєкт договору (або додаткової угоди), підписаний залізницею, надсилається підприємству, яке зобов'язане підписати та повернути його у двадцятиденний строк. У разі неповернення підписаного проєкту у встановлений строк договір (або додаткова угода) набирає чинності в редакції залізниці. Цей порядок поширюється також на додаткові угоди до договору.

18.06.2024 Залізницею на адресу Власника колії разом із супровідним листом від 17.06.2024 № ДМО-1/11-3 було направлено підписаний у двох примірниках проєкт Додаткової угоди № 3. Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, вказаний проєкт отримано представником АТ «ДНІПРОВАЖМАШ» 24.06.2024. Оскільки Власник колії не повернув підписаний примірник у строк до 14.07.2024, Додаткова угода № 3 вважається такою, що набрала чинності в редакції Залізниці. Згідно з її умовами, витрати на утримання смуги відведення за 2024 рік визначені у розмірі 87 030,15 грн без ПДВ.

05.09.2025 Залізницею на адресу Власника колії разом із супровідним листом від 04.09.2025 № Д Придн-05/444 було направлено проєкт Додаткової угоди № 4. Відповідно до даних рекомендованого повідомлення та трекінгу Укрпошти 4903800059121, зазначений проєкт отримано представником АТ «ДНІПРОВАЖМАШ» 08.09.2025. У зв'язку з неповерненням підписаного примірника до 28.09.2025, Додаткова угода № 4 також набула чинності в редакції Залізниці.

Відповідно до Додаткової угоди № 4 пункт 15 Договору викладено в новій редакції, згідно з якою Власник колії зобов'язаний відшкодовувати витрати на утримання смуги відведення за 2025 рік у розмірі 97 472,65 грн без ПДВ за рік із порядком списання коштів з особового рахунку та щорічним одноразовим стягненням у першій декаді січня.

Розрахунки між сторонами здійснюються з урахуванням положень ст. 62 Статуту залізниць України, яка передбачає можливість внесення платежів на умовах попередньої оплати через спеціальні рахунки залізниці, а також передбачає відповідальність у вигляді пені за несвоєчасну сплату належних платежів.

Крім того, порядок розрахунків регулюється Правилами розрахунків за перевезення вантажів, відповідно до яких платежі здійснюються через розрахункові підрозділи залізниці з відкриттям особових рахунків платників, а облік наданих послуг та нарахувань здійснюється на підставі відповідних розрахункових документів, зокрема накопичувальних карток.

У межах виконання Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 24.03.2020 № 2674796 (далі - Договір про надання послуг) визначено, що розрахунки здійснюються через ЄРЦ АТ «Укрзалізниця» на умовах попередньої оплати, а факт надання послуг підтверджується, зокрема, накопичувальними картками та іншими розрахунковими документами. Відповідно до п. 5.2 цього договору передбачено обов'язок Замовника сплачувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, а також визначено порядок виникнення заборгованості та її обліку на особовому рахунку.

Згідно з матеріалами справи, за 2025 рік Залізницею складено дві накопичувальні картки: від 31.07.2025 №31079001 на суму 87 030,15 грн без ПДВ (104 436,18 грн з ПДВ) та від 09.10.2025 №09100223 на суму 10 442,50 грн без ПДВ (12 531 грн з ПДВ). Власник колії для підписання зазначених документів не з'явився, про що складено акти загальної форми від 31.07.2025 № 345 та від 09.10.2025 № 451.

Станом на 05.08.2025 на особовому рахунку № 2674796 обліковувались кошти у розмірі 1 169,86 грн, які були списані, однак їх недостатньо для повного погашення нарахувань за накопичувальною карткою від 31.07.2025 №31079001. Надалі, 09.10.2025, у зв'язку з нарахуванням за другою накопичувальною карткою, загальний розмір заборгованості збільшився і станом на цю дату склав 115 797,32 грн з ПДВ.

Отже, загальна сума витрат на утримання смуги відведення за 2025 рік, що підлягає відшкодуванню, становить 115 797,32 грн з ПДВ.

Крім того, у зв'язку з простроченням виконання грошових зобов'язань, на підставі ст. 62 Статуту залізниць України та п. 5.2 Договору про надання послуг, позивачем нараховано пеню у розмірі 6 684,65 грн.

5. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Скаржником рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог не оскаржується, тому відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Колегія суддів констатує, що рішення господарського суду оскаржується в частині відмови у стягненні пені у сумі 6 684,65 грн.

З урахуванням меж апеляційного оскарження, колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції, відмовляючи у стягненні пені, застосував ч. 3 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства, не врахувавши системного зв'язку цієї норми з ч. 5 ст. 41 цього ж Кодексу. Відповідно до ч. 5 ст. 41 дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів.

Згідно зі ст. 1 Кодексу поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Суд апеляційної інстанції, оцінюючи доводи сторін щодо можливості нарахування пені у період дії мораторію, враховує правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.12.2025 у справі № 922/2167/23 (922/753/25).

Так, наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, зокрема для кредиторів, визначаються спеціальним законом - Кодексом України з процедур банкрутства, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. З моменту відкриття провадження у справі про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, що змінює весь комплекс його правовідносин, у тому числі з кредиторами.

Одним із ключових наслідків відкриття провадження у справі про банкрутство є запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (ч. 2 ст. 41 КУзПБ). За змістом ч. 1 ст. 41 КУзПБ мораторій означає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань, строк виконання яких настав до дня його введення, та припинення заходів щодо їх забезпечення.

Водночас відповідно до ч. 3 ст. 41 КУзПБ протягом дії мораторію не нараховується неустойка (штраф, пеня) та не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання зобов'язань, на які поширюється дія мораторію. Разом з тим ч. 5 цієї статті прямо встановлює, що дія мораторію не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів.

У застосуванні зазначених норм Верховний Суд виходить з того, що заборона нарахування штрафних санкцій стосується лише тих грошових зобов'язань, строк виконання яких настав до введення мораторію, тобто конкурсних вимог, і не поширюється на поточні зобов'язання боржника, які виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство. За такими зобов'язаннями боржник відповідає на загальних підставах, а тому у разі їх прострочення допускається застосування штрафних санкцій.

Аналогічна правова позиція підтверджена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.09.2020 у справі № 826/3106/18, відповідно до якої заборона застосування санкцій протягом дії мораторію стосується лише зобов'язань, строк виконання яких настав до його введення, і не поширюється на поточні зобов'язання боржника. Боржник звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов'язань, на які поширюється мораторій, тоді як за поточними зобов'язаннями несе відповідальність на загальних підставах до моменту відкриття ліквідаційної процедури.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що мораторій не зупиняє виконання боржником поточних грошових зобов'язань і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство АТ «ДНІПРОВАЖМАШ» відкрито 21.04.2025, тоді як заборгованість виникла 05.08.2025 та 09.10.2025 - тобто після відкриття провадження. Відтак зазначені вимоги АТ «Українська залізниця» є поточними й не підпадають під дію мораторію.

Це означає, що обмеження, передбачені ч. 3 ст. 41 Кодексу, у даному випадку не застосовуються, а отже відсутні правові підстави для заборони нарахування пені.

Суд першої інстанції фактично ототожнив усі вимоги кредиторів із тими, на які поширюється мораторій, що суперечить прямому припису закону. Такий підхід призвів до неправильного висновку про неможливість нарахування штрафних санкцій за поточними зобов'язаннями, хоча закон прямо допускає їх застосування поза межами дії мораторію.

Крім того, норми ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства, на які посилається відповідач, не підлягають застосуванню у даних фактичних обставинах. Вказана норма регулює наслідки визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, зокрема припинення нарахування неустойки з цього моменту. Разом з тим, як встановлено у справі, пеня нарахована за період з 05.08.2025 по 20.10.2025, тоді як визнання боржника банкрутом відбулося лише 17.11.2025. Отже, на момент нарахування пені ліквідаційна процедура ще не була відкрита, а тому обмеження, передбачені ст. 59 Кодексу, не підлягають застосуванню.

Умовами договору та ст. 62 Статуту залізниць України прямо передбачено обов'язок відповідача сплачувати пеню за прострочення виконання грошових зобов'язань.

Нарахування пені здійснено відповідно до п. 5.2 договору про надання послуг, який визначає як момент виникнення заборгованості, так і порядок застосування штрафних санкцій.

Відповідач порушив грошове зобов'язання, що підтверджено матеріалами справи.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову у стягненні пені ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права й неповному з'ясуванні правової природи спірних вимог. Оскільки вимоги позивача є поточними, на них не поширюється дія мораторію, а пеня нарахована у період до відкриття ліквідаційної процедури, підстави для відмови у її стягненні відсутні.

За наведених вище обставин, суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову у вказаній частині.

6. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до п.п. 3-4 ч.1 ст. 277 ГПК України, є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, апеляційна скарга є обґрунтованою, рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні пені підлягає скасуванню.

7. Розподіл судових витрат

Згідно із положеннями ст. 282 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням, зокрема, нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору в сумі 2 422, 40 грн за подання позову підлягають стягненню з відповідача у зв'язку із задоволенням позову у повному розмірі. Витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633, 60 грн також покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 275, 277, 282 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 у справі №904/857/25 (904/6749/25) - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської від 14.01.2026 у справі №904/857/25 (904/6749/25) - скасувати в частині відмови у стягненні пені в розмірі 6684,65 грн.

3. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства "ДНІПРОВАЖМАШ" (49000, місто Дніпро, вулиця Сухий Острів, будинок 3, код ЄДРПОУ 00168076) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) суму витрат на утримання смуги відведення в розмірі земельного податку за 2025 рік в розмірі 115 797,32 грн, пеню в розмірі 6 684,65 грн, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн.

4. Стягнути з Акціонерного товариства "ДНІПРОВАЖМАШ" (49000, місто Дніпро, вулиця Сухий Острів, будинок 3, код ЄДРПОУ 00168076) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн.

5. Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідні накази.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги встановлено статтями 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя Ю.А. Джепа

Судді: О.Ю. Соп'яненко

Ю.В. Фещенко