Справа № 636/1914/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/862/26 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.121, ч.1 ст.263 КК України
01 квітня 2026 колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
потерпілих - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
представника потерпілих - ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 12 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_8 , -
Цим вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чугуїв Харківської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, який займав посаду стрільця 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу стрілецької роти (з охорони та оборони важливого державного об'єкту № НОМЕР_1 ) НОМЕР_2 стрілецького батальйону ( з охорони та оборони важливих державних об'єктів) військової частини НОМЕР_3 , у військовому званні «солдат», зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-
визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121 КК України та ч.1 ст.263 КК України, та йому призначено покарання:
- за ч.2 ст.121 КК України у виді 8 років і 6 місяців позбавлення волі;
- за ч.1 ст.263 КК України у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді 8 років і 6 місяців позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 рахується з моменту його затримання в порядку ст. 208 КПК України, а саме: з 16 жовтня 2024 року.
Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про стягнення 5 000 000 грн 00 коп. моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи та витрат на правову допомогу в сумі 20 000 грн 00 коп, - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , моральну шкоду, завдану смертю фізичної особи, в сумі 700 000 грн 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 20 000 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.
Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_8 про стягнення 5 000 000 грн 00 коп. моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , моральну шкоду, завдану смертю фізичної особи, в сумі 700 000 грн 00 коп.
Цивільний позов ОСОБА_10 , заявлений в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 до ОСОБА_8 про стягнення 5 000 000 грн 00 коп. моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 моральну шкоду, завдану смертю фізичної особи, в сумі 700 000 грн 00 коп.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_8 строк попереднього ув'язнення з 16 жовтня 2025 року до дня набрання вироком законної сили, у строк відбуття покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
До набрання цим вироком законної сили, запобіжний захід у виді тримання під вартою, обраний обвинуваченому ОСОБА_8 згідно ухвали слідчого судді Салтівського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2024 року та продовжений ухвалами Салтівського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2025 року та Чугуївського міського суду Харківської області від 14 листопада 2025 року, залишено без змін.
Як встановив суд, ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, у військовому званні «солдат», перебуваючи на посаді стрільця 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу стрілецької роти (з охорони та оборони важливого державного об'єкту № НОМЕР_5 ) НОМЕР_2 стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об'єктів) військової частини НОМЕР_3 НГУ, в порушення ст. ст. 3, 24, 68 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про Національну гвардію України», 09 жовтня 2024 року приблизно о 16 год. 00 хв., знаходячись у квартирі АДРЕСА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, діючи з прямим умислом на заподіяння тілесних ушкоджень, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, умисно наніс численні удари кулаками обох рук в обличчя, по голові, шиї та тулубу ОСОБА_14 , чим спричинив останньому, згідно висновку експерта № 12-17/349-А/24 від 10 грудня 2024 року, важку тупу сукупну травму, яка включає в себе: травму голови у вигляді забою головного мозку із утворенням вогнищ контузії в скроневих частках головного мозку по конвекситальній поверхні на тлі субарахноїдального крововиливу (під м'яку мозкову оболонку) по міжпівкульній поверхні обох півкуль головного мозку з розповсюдженням на скроневі частки головного мозку та на обох півкулях мозочку та крововиливу у глибинні структури тканини головного мозку в області полосатого та мозолистого тіла з обох боків, пластинчатого двобічного субдурального крововиливу із стисненням обох півкуль головного мозку (під твердою мозковою оболонкою), закритого уламкового перелому етмоідального (градчастого) лабіринту з обох сторін, із пошкодженням кісток медіальних стінок орбіт, а також перелому криловидних відростків клиновидних кісток, уламкового перелому кісток носа та носової перетинки із порушенням цілісності задньої стінки лобних пазух, гемофтальму правого ока з тотальним крововиливом у з'єднувально- тканинну і білкову оболонки правого ока та крововиливом у ліве око, крововиливу у всі відділи м'яких покривів голови із крововиливом та розтрощенням скроневих м'язів з розповсюджуванням на обличчя, із наявністю забитої рани в проекції лівої надбрівної дуги та забитих ран на слизовій нижньої та верхньої губи, саднення на спинці носу на тлі синця на волосистій частині голови та обличчі від тім'яної частки із захватом скроневих ділянок через лобну область з розповсюдженням на обличчя через орбітальні та виличні ділянки, спинку носу та шкіри губ, а також садненням на обох вушних раковинах;
- травму шиї у вигляді закритого перелому лівого великого рогу та малого рогу під'язикової кістки, а також тіла під'язикової кістки справа з крововиливом у прилеглі тканини, також крововиливу у щито-під'язикову зв'язку з обох боків і перетинку та ліву частину надгортаннику, лінійного перелому лівого бокового рогу щитоподібного хряща із крововиливом у серединну персне-щитоподібну та персне-трахейну зв'язки, із крововиливом по лівій переднє-боковій поверхні шиї від області проекції гортані до області проекції 6го напівкільця трахеї з крововиливом у ліву частку щитоподібної залози та розповсюдженням до області лівої грудино-ключично-сосцевидного м'язу, із наявністю саднення по передній поверхні безпосередньо на рівні глотки та щитоподібного хряща із захватом піднижнє- щелепної ділянки;
- травму грудної клітки у вигляді закритого перелому 3, 4, 5, 6, 9 ребер по середнє-ключичній лінії з правого боку та 6, 7, 8, 9, 10 ребер між середнє-ключичною та середнє-пахвовою лінією з лівого боку, з крововиливом у пристінкову плевру в області переломів, із наявністю крововиливу у м'які тканини (підшкірно-жирову клітковину та м'язи) та синців на шкірі грудної клітки в області проекції обох ключиць із захватом 1-2 ребер, а також в проекції в проекції 7-10 ребр між передньою та заднє- пахвовою лініями зліва;
- травму кінцівок у вигляді синців в області проекції крила лівої клубової кістки по боковій поверхні та в області проекції крила правої клубової кістки по передній поверхні, а також синців по переднє-внутрішній поверхні правого плеча у середнє-нижній третині та переднє-зовнішній поверхні лівого плеча в середній третині, синця по зовнішньо-ліктьовій поверхні лівого передпліччя і тильній поверхні лівої кисті та по тильній поверхні правої кісті, і, чотирьох синців по ліктьовій поверхні правого передпліччя в середнє-нижній третині.
10 жовтня 2024 року о 04:40 год. у приміщенні КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. Мещанінова» ХМР ОСОБА_14 помер. Причиною смерті ОСОБА_15 явилася важка сукупна травма, яка включає в себе травму голови з внутрішньочерепними крововиливами, переломом кісток черепа та забоєм головного мозку, а також тупу травму шиї з переломом під'язикової кістки і щитоподібного хряща, та, тупу травму грудної клітки із переломом ребер з обох боків, яка у своєму звичайному перебігу на тлі алкогольного сп'яніння ускладнилася гострим розладом кровообігу, набряком-набряканням головного мозку, набряком органів шиї, та, декомпенсованим безповоротнім травматичним шоком, що і стало безпосередньою причиною смерті ОСОБА_14 .
Крім того ОСОБА_8 , діючи з прямим умислом, у невстановленому місці та час, при невстановлених обставинах, але не пізніше 15 жовтня 2024 року, не маючи передбаченого та установленого чинним законодавством дозволу, в порушення вимог Положення про дозвільну систему, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 576 від 12.10.1992 та Закону України «Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення», обернув у свою власність, таким чином придбав бойовий припас - ручну осколкову гранату Ф-1, яка складається з корпусу ручної осколкової гранати Ф-1 та підривача типу УЗРГМ (UZRGM) до гучних гранат, яку він носив та зберігав при собі в кишені одягу.
В цей же день, приблизно о 20 год. 23 хв. ОСОБА_8 , перебуваючи на вулиці за адресою: Харківська область, Чугуївський район, м. Чугуїв, вул. Харківська, буд. 127, носив та зберігав при собі в кишені одягу зазначену вище гранату Ф-1. У вказаний період часу у нього виник конфлікт та штовханина з невстановленими особами, в ході яких у ОСОБА_8 з кишені одягу ця граната випала на землю.
В подальшому в ході огляду місця події, а саме - перехрестя вул. Харківської та вул. Музейної в м. Чугуїв Харківської області 15 жовтня 2024 року з 21 год. 58 хв. по 23 год. 04 хв. співробітниками Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області на ґрунті виявлено та вилучено ручну осколкову гранату Ф-1, що складається з корпусу ручної осколкової гранати Ф-1 та підривача типу УЗРГМ (UZRGM) до ручних гранат. Відповідно до висновку судової вибухово технічної експертизи №КСЕ-19/121-24/32221 від 25 листопада 2024 року корпус ручної осколкової гранати Ф-1 до категорії вибухових пристроїв, бойових припасів не відноситься, є конструктивно оформленим зарядом вибухової речовини, підривач типу УЗРГМ (UZRGM) є вибуховим пристроєм, відноситься до засобів підриву, до категорії бойових припасів не відноситься. При штатному з'єднанні корпусу ручної осколкової гранати Ф-1 з підривачем типу УЗРГМ (UZRGM) утворюється ручна осколкова граната Ф-1, яка відноситься до категорії вибухових пристроїв промислового способу виготовлення військового призначення - бойових припасів.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , просить вирок Чугуївського міського суд Харківської області від 12 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_8 скасувати в частині призначення покарання.
Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.121 КК України у виді 7 років позбавлення волі, за ч.1 ст.263 КК України у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_8 остаточне покарання у виді 7 років позбавлення волі.
Стягнути з ОСОБА_8 моральну шкоду, заподіяну смертю потерпілого, які були подані: ОСОБА_10 у сумі 150 000 гривень 00 копійок, ОСОБА_10 , заявлений в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_12 , в сумі 150 000 гривень 00 копійок, ОСОБА_13 в сумі 150 000 гривень 00 копійок.
В обґрунтування доводів зазначає, що суд першої інстанції не врахував фактичні дані про особу обвинуваченого, а саме про те, що ОСОБА_8 є учасником бойових дій, приймав безпосередню участь в збройній відсічі агресії рф проти України, а також не врахував пом'якшуючи вину обставини, а саме: щире каяття обвинуваченого, сприяння слідству у встановлені істини по справі. Звертає увагу на те, що при призначенні відшкодування моральної шкоди судом не враховано положень ст.23 ЦК України, а саме положень ч.4, згідно якої розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. ОСОБА_8 вважає, що сума відшкодування не відповідає майновому стану підзахисного та є непомірною для нього. На думку апелянта, вирок суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, вирок суду є занадто жорстким в частині призначення покарання, при його ухваленні не враховано тяжкості злочину та особи винного.
19 березня 2026 року на адресу Харківського апеляційного суду надійшла заява представника потерпілої - адвоката ОСОБА_11 , в якій звертається увага на те, що у резолютивній частині вироку суду першої інстанції допущена помилка в прізвище позивача ОСОБА_10 , замість « ОСОБА_16 », зазначено « ОСОБА_17 ».
Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу та просили пом'якшити обвинуваченому покарання та зменшити суму цивільного позову, а також думку прокурора, який не вбачав підстав для задоволення апеляційної скарги сторони захисту, потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також їх представника - адвоката ОСОБА_11 , які заперечували щодо поданої апеляційної скарги сторони захисту та вважали вирок суду законним та обґрунтованим, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Відповідно до ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду щодо фактичних обставин справи у вчиненні ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.1 ст.263 КК України, які в суді першої інстанції сторонами не заперечувались і відносно яких, відповідно до вимог ч.3 ст. 349 КПК України, докази не досліджувались, колегія суддів, на підставі ч.2 ст. 394 та ч.1 ст.404 КПК України, не перевіряє.
Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, у частині 2 ст. 50 КК України зазначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, відомості про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, суд діяв з дотриманням вимог статей 50 та 65 КК України, а саме суд першої інстанції врахував ступень тяжкості вчиненого кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121 КК України та ч.1 ст.263 КК України, які, відповідно до ст.12 КК України, є тяжкими злочинами, а також відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, є вільним від хворобливих звичок, які становлять небезпеку для оточення, його вік, що свідчить на користь здатності переоцінити зміст своєї згубної поведінки та повернутися до справжніх духовних та соціальних цінностей та в цілому вказує на достатній рівень соціалізації ОСОБА_8 , на обліку у лікаря-нарколога не перебуває.
Крім того, судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_8 виключно позитивно характеризується за місцем несення служби, приймав безпосередню участь в зоні активних бойових дій, направлених на захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
Обставинами, що пом'якшують ОСОБА_8 покарання, відповідно до ст.66 КК України, суд першої інстанції визнав щире каяття, яке виразилось у повному визнанні свої вини, правдивій розповіді про обставини скоєння злочину, критичній оцінці своєї протиправної поведінки, та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, яке полягало в тому, що обвинувачений надавав органам досудового розслідування всіляку допомогу у встановлені невідомих їм обставин справи.
Обставиною, що обтяжує ОСОБА_8 покарання, відповідно до ст.67 КК України, суд першої інстанції визнав вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Суд першої інстанції, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч.2 ст.50 КК України, обираючи міру покарання, передбачену санкціями закону, за якими визнав ОСОБА_8 винним, вважав за необхідне призначити останньому покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуттям.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі в середніх межах санкції за ч.2 ст.121 КК України та майже в мінімального покарання, передбаченого санкцією ч.1 ст.263 КК України, а також за сукупністю кримінальних правопорушень із застосуванням положень ч.1 ст.70 КК України, відповідає вимогам закону, за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення, справедливим і таким, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність.
Доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що обвинуваченому ОСОБА_8 призначено занадто суворе покарання, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки саме таке покарання відповідає тяжкості кримінального правопорушення, особі обвинуваченого та наслідкам, що настали, а тому його не можна вважати явно несправедливим.
Так, відповідно до ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1ст. 65 КК України поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Суд в межах своїх дискреційних повноважень при призначенні покарання, як вбачається з мотивувальної частини вироку, фактично врахував усі відомості, що характеризують особу обвинуваченого, а також врахував обставини кримінального провадження в їх сукупності, які визначають тяжкість скоєного кримінального правопорушення, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, мотивацію кримінального правопорушення.
Враховуючи фактичні обставини кримінального провадження та наслідки кримінального правопорушення, вчиненого обвинуваченим, а саме те, що обвинувачений, у стані алкогольного сп'яніння, спричинив потерпілому численні тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості є тяжкими, тобто вчинив умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечному для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть ОСОБА_14 , тоді як, відповідно до ст.3 Конституції України, людина, її життя, здоров'я та безпека належать до найвищих соціальних цінностей, якими обвинувачений знехтував.
Більш того, кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.121 КК України, яке вчинене ОСОБА_8 , зазіхає на суспільну складову безпечного життя, що також формує думку суспільства про незахищеність та уразливість до вчинення відносно них злочинних дій з боку суб'єктів, які вчиняють злочини.
У свою чергу, належна правова охорона будь-яких соціальних цінностей, у тому числі й таких соціально значимих, як життя людини, забезпечується лише тоді, коли застосовується ефективний кримінально-правовий засіб, яким є кримінальна відповідальність, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
Стороною захисту фактично не наведено нових обставин, які не враховані судом першої інстанції при призначенні покарання та могли свідчити про явну суворість призначеного покарання за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.1 ст.263 КК України.
Обставини, на які посилається апелянт, у тому числі щире каяття та сприяння слідству у встановлені істини по справі, вже були враховані судом при призначенні покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст.121 КК України та ч.1 ст.263 КК України.
Доводи сторони захисту про необхідність пом'якшення призначеного ОСОБА_8 покарання у зв'язку з тим, що він є учасником бойових дій, приймав безпосередню участь в збройній відсічі агресії рф проти України, у даному конкретному випадкуне є достатніми обставинами для призначення більш м'якого покарання, враховуючи конкретні обставини кримінального провадження.
Таким чином, стороною захисту не зазначено обґрунтованих підстав для призначення ОСОБА_8 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст.121 КК України, та колегією суддів під час апеляційного перегляду вироку не встановлено.
На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.121, ч.1 ст.263 КК України із застосуванням положень ч.1 ст.70 КК України у виді 8 років 6 місяців позбавлення волі відповідає вимогам статей 50 та 65 КК України, за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистого надмірного тягаря для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.
Будь-яких законних підстав для пом'якшення ОСОБА_8 покарання, в тому числі призначеного із застосуванням положень ст. 69 КК України, колегією суддів не встановлено, оскільки матеріали цього кримінального провадження не містять пом'якшуючих покарання обставин, які, з урахуванням особи винного та інших обставин кримінального провадження, істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення. Цих відомостей не надано стороною захисту і під час апеляційного розгляду.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає правових підстав для зміни оскаржуваного вироку, з урахуванням доводів, зазначених в апеляційній скарзі сторони захисту.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування вироку, судом апеляційної інстанції також не встановлено.
Безпідставними є і доводи захисника щодо необхідності зменшення розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з обвинуваченого, з огляду на наступне.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , яка також діє і в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_12 , звернулись до ОСОБА_8 із цивільними позовами у кримінальному провадженні.
Задовольняючи цивільні позови потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 частково в частині відшкодування моральної шкоди, суд в повному обсязі дослідив усі обставини провадження, з'ясування яких мало істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення.
Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зменшення розміру, стягнутої із обвинуваченого моральної шкоди на користь потерпілих, оскільки захисником в апеляційній скарзі не наведено обґрунтованих підстав для такого зменшення, тоді як визначений судом розмір цієї шкоди відповідає моральним стражданням потерпілих і засадам виваженості, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Згідно із ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до ч. 1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно з вимогами ч.3 ст.23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до п. 5, п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних, душевних, психічних і фізичних страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення) з урахуванням в кожному конкретному випадку, ступеня вини відповідача та інших обставин.
При визначенні розміру моральної шкоди, яку необхідно стягнути з обвинуваченого на користь потерпілого, суд першої інстанції відповідно до вимог КПК України врахував характер правопорушення, глибину моральних страждань потерпілих та інші обставини, що мають значення у провадженні.
З урахуванням сукупності перелічених даних, тяжкості скоєного кримінального правопорушення та фактичних обставин його вчинення, даних про матеріальний стан обвинуваченого, а також характеру та обсягу фізичних, душевних та психічних страждань потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , що виникли в результаті протиправних дій обвинуваченого, характер незворотної втрати близької людини, а саме сина, чоловіка та батька, втрати чоловічої підтримки, що призвело до порушення їх звичайного способу життя, погіршення самопочуття, стану фізичного та психологічного здоров'я, суд першої інстанції вважав за можливе задовольнити цивільні позови частково та стягнути з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_9 - 700 000 гривень моральної шкоди, на користь потерпілої ОСОБА_10 - 700 000 гривень моральної шкоди, та на користь ОСОБА_10 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_12 , - 700 000 гривень.
З огляду на фактичні обставини кримінального провадження, положення кримінального закону, виходячи з принципів розумності та справедливості, визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди за своїм розміром є обґрунтованим та необхідним.
Підстав для зменшення розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_8 , з мотивів, про які йдеться в апеляційній скарзі захисника, колегія суддів не вбачає.
З огляду на це наведені в апеляційній скарзі захисника доводи про те, що призначений розмір стягнення в рахунок відшкодування моральної шкоди не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і за своїм видом є явно несправедливим, не впливають на відповідність визначеного розміру моральної шкоди і не містять достатніх даних для його зменшення.
Поряд із цим, колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції, що у резолютивній частині вироку Чугуївського міського суду Харківської області від 12 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_8 неправильно зазначено початок строку відбування обвинуваченим покарання, оскільки обвинуваченого було затримано 16 жовтня 2024 року, а також наявність описки щодо зазначення вірного по батькові цивільного позивача ОСОБА_10 , які підлягають виправленню в порядку ст.379 КПК України.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 12 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_8 залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на наявність описки у резолютивній частині вироку Чугуївського міського суду Харківської області від 12 грудня 2025 року в частині дати початку строку зарахування обвинуваченому ОСОБА_8 попереднього ув'язнення та зазначення вірного по батькові цивільного позивача ОСОБА_10 , яка підлягає виправленню в порядку ст.379 КПК України.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий -
Судді: