Провадження № 22-ц/803/1907/26 Справа № 188/3019/25 Суддя у 1-й інстанції - Місюра К. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
08 квітня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників, цивільну справу №188/3019/25 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на ухвалу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2025 року про повернення позовної заяви, постановлену у складі судді Місюри К.В.,-
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання права власності.
Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання права власності, залишено без руху для усунення недоліків. Надано позивачу строк, який становить не може перевищувати п'яти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, усунути зазначені недоліки. Роз'яснено позивачу, що позовна заява буде вважатися неподаною та буде повернута, якщо у зазначений строк не усунуть недоліки відповідно до цієї ухвали.
Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання права власності - визнано не поданою та повернуто позивачеві, на підставі ч.3 ст.185 ЦПК України.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, в якій вважають, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Зазначають, що звернення до суду із цим позовом на підставі ст.392 ЦК України зумовлено втратою оригіналу правовстановлюючого документа - свідоцтва про право власності №9167 від 15 травня 1998 року.
Звертають увагу, що ст.392 ЦК України не ставить в залежність право на звернення до суду з позовом про визнання права власності через втрату правовстановлюючих документів та неможливість зареєструвати речові права на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав, а норми чинного законодавства не мітять обов'язку попереднього звернення із заявою про державну реєстрацію.
Судом першої інстанції не було взято до уваги, що наявність витягу або інформаційна довідка з в Державного реєстру речових прав засвідчує лише факт реєстрації, а не замінює оригінал правовстановлюючого документа.
Суд вдався до оцінки обставин у справі та доказів, що можливо лише під час судового розгляду.
Судом першої інстанції допущено надмірний формалізм.
У зв'язку із чим просив суд ухвалу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2025 року про повернення позовної заяви скасувати, справу повернути для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до положень частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.
Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі від 17 жовтня 2025 року зазначив, що позивач у встановлений судом строк вимоги ухвали суду від 06 жовтня 2025 року про залишення апеляційної скарги без руху не виконав, недоліки позовної заяви не усунув, суд прийшов до висновку про необхідність повернення позовної заяви позивачу.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ч.1 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до ч.3 ст.185 ЦПК України, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
У справі встановлено, Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання права власності, залишено без руху для усунення недоліків. Суд зазначив, що матеріали справи не містять документу про відмову державного реєстратора у вчиненні реєстрації майна.
Надано позивачу строк, який становить не може перевищувати п'яти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, усунути зазначені недоліки. Роз'яснено позивачу, що позовна заява буде вважатися неподаною та буде повернута, якщо у зазначений строк не усунуть недоліки відповідно до цієї ухвали.
14 жовтня 2025 року позивачі подали до суду першої інстанції заяву про усунення недоліків, в якій зазначили, що ст.392 ЦК України не ставить в залежність право на звернення до суду з позовом про визнання права власності через втрату правовстановлюючих документів та неможливість зареєструвати речові права на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав, а норми чинного законодавства не мітять обов'язку попереднього звернення із заявою про державну реєстрацію.
Згідно норм законодавства України кожна особа наділена правом на звернення до суду за захистом своїх прав та свобод, а на суд в свою чергу покладено обов'язок повного та всебічного розгляду спорів, які виникли, що можливо лише під час розгляду справи по суті.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Водночас не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року).
ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. russia, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Rada Cavanilles v. Spain», § 49, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1998 року).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Слід зазначити, суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув, не перевірив належним чином доводи позивача, викладені у заяві про усунення недоліків, та у порушення норм процесуального права, дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачу на підставі п.3 ст.185 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.
Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2025 року про повернення позовної заяви скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - задовольнити.
Ухвалу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2025 року про повернення позовної заяви у справі №188/3019/25 - скасувати.
Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 08 квітня 2026 року.
Судді: